Розкрити зміст, механізми та інститути соціалізації особистості. Виокремити етапи та структура процесу соціалізації. Порівняти особливості первинної та вторинної соціалізації
Соціалізація – це процес та результат включення індивіда у соціальні відносини. У процесі соціалізації людина засвоює та активно відтворює соціальний досвід людства. В результаті соціалізації людина стає особистістю і набуває необхідних для життя серед людей знань, умінь, навичок.
Автором терміна «соціалізація» стосовно до людини, очевидно, є американський соціолог Гідінгс, котрий у книжці «Теорія соціалізації» вжив його в значенні, близькому до сучасного, — «розвиток соціальної природи або характеру індивіда, підготовка людського матеріалу до соціального життя».
Соціалізуючий вплив проходить на трьох основних сферах життя:
- Діяльності ( знайомство і опанування різних видів праці, виявлення їх сутності та взаємозв’язку, визначення центральної сфери діяльності і підпорядкування їй інших сфер)
- Спілкування (реалізується потреба у контакті з іншими): нерозривно пов’язане з діяльністю, сприяє ускладненню діалогового мовлення, вироблення вміння орієнтуватись та адекватно сприймати партнера
- Самосвідомість (формування образу власного Я, усвідомлення своєї соціальної приналежності, власних соціальних ролей, систем соціальної орієнтації тощо). Соціальна роль – це поведінка, очікувана від людини відповідно до місця її соціальної ієрархії.
Механізми соціалізації:
1. Ідентифікація – ототожнення себе із оточуючими людьми/спільнотою. Сюди також входить статево-рольова типізація (набуття поведінкових і психологічних особливостей, характерних для представників однієї з індивідом статі.
2. Наслідування – усвідомлене/неусвідомлене відтворення індивідом досвіду інших людей.
3. Навіювання – виявляється в неусвідомленому відтворенні внутрішнього світу інших людей, їх досвіду, думок, почуттів.
4. Конформність – особливість поведінки людини, при якій вона, усвідомлено розходячись в думках з іншими, зовнішньо погоджується з ними. Існують такі види: зовнішня конформність (людина залишається при своїй думці і погоджується лише на словах); внутрішня конформність ( людина змінює свою думку, аргументуючи це тим, що більшість права).
5. Соціальна фасилітація – стимулюючий вплив однієї чи кількох осіб на діяльність іншої.
6. Соціальна інгібіція – пригнічення індивіда під впливом групи.
7. Підтримання норм – проявляється у впливі групових норм на поведінку і думки індивідів у групі, що робить їх схожими один на одного.
Виділяють первинну та вторинну соціалізацію. Формально-хронологічний підхід до визначення цих понять базується на специфіці соціалізації протягом першої та другої половини життя:
Первинна соціалізація — охоплює дитинство, юність та молодість і є характерною тим що людина соціалізується через своє безпосереднє оточення (родина, друзі, родичі). Інститутами соціалізації є сім'я та освіта. Тут дитина поступово перетворюється на особу, яка розуміє і саму себе, і навколишній світ, адаптується до нього, набуваючи знань та звичок, притаманних культурі (цивілізації тощо) певного суспільства, в якій він (або вона) народився (народилася).
Вторинна соціалізація- охоплює зрілість та старість і характеризується тим що людина соціалізується через вплив вторинних соціальних груп та соціальних інститутів. Інститутами соціалізації є ЗМІ (ЗМК), виробництво, культура, економіка, право тощо.
Агенти соціалізації — конкретні люди, які навчають людину культурним нормам і допомагають засвоювати соціальні ролі.
Агенти первинної соціалізації — люди, які складають найближче оточення особи (батьки, родичі, друзі). Вони виконують багато функцій (батько — вихователь, друг, опікун, учитель тощо), їхні функції взаємозамінні (скажімо, батько за певних умов може взяти на себе виконання функцій матері щодо дитини). Разом із тим, кожен агент дає індивіду в процесі соціалізації саме те, що він може дати. Наприклад, батьки можуть дитині замінити друзів, але вони не зможуть навчити її того, що вона вчиться у своїх друзів: битися, хитрувати, порушувати певні соціальні норми, бути лідером у групі, поводитися з ровесниками.
Агенти вторинної соціалізації — представники адміністрації школи, вищого навчального закладу, армії, підприємства, партій, засобів масової інформації та ін. Контакти з цими агентами є коротшими, а їхній вплив, як правило слабший, ніж в агентів первинної соціалізації. Кожен із них виковує не більше однієї-двох функцій. їхні функції спеціалізовані, а тому не можуть бути взаємозамінними (наприклад, функції міліціонера і священика). Особливістю цих агентів є те, що вони, як правило, отримують грошову винагороду за виконання своїх функцій.
Інститути соціалізації — установи, які впливають на процес соціалізації, спрямовують його. Вони розвивають особистість, розширюють її знання про світ, її розуміння того, якою є бажана і небажана соціальна поведінка.
Інститути первинної соціалізації — сім'я, компанія друзів, може бути колектив однокласників, чи одногрупників.
Інститути вторинної соціалізації — армія, суд, церква, засоби масової інформації та ін.
Школа — це соціальний інститут, який безпосередньо відповідає за надання особі певної інформації, формування вмінь, навичок і прищеплення цінностей, які суспільство вважає необхідними для життя у ньому.