Основні форми раціонального пізнання
У другій половині XIX - XX ст. цей оптимізм був утрачений (позитивізм, неопозитивізм). Перебороти метафізичне й ідеалістичне розуміння названих проблем удалося лише марксистській філософії, в якій досвід, відчуття та вищі форми розумової діяльності зв'язані воєдино.
І все ж теоретичне пізнання може розвиватися лише в єдності з чуттєвим. Це дві сторони єдиного процесу. Тому якісна відмінність безпосереднього, чуттєвого й опосередкованого, логічного пізнання загалом відповідає об'єктивній відмінності явищ і сутності, зовнішнього і внутрішнього, одиничного й загального як моментів, сторін самої об'єктивної дійсності. Це якісно різні форми пізнання.
За ступенями відображення дійсності, пізнання поділяється на емпіричне й теоретичне. На першому відбувається спостереження об'єктів, фіксація фактів, встановлюються емпіричні зв'язки між окремими явищами. На другому - створюються теорії', в яких фіксуються загальні зв'язки й формуються закони розвитку досліджуваних об'єктів в їх системності.
Мислення людини розвивалось по мірі того, як її трудова діяльність підводила до виявлення суттєвих зв'язків та закономірних відношень дійсності.
Основними формами логічного пізнання є поняття, судження та умовивід.
Поняття - це думка про предмет (в широкому розумінні слова), що відображає його сутність, резюмуючи знання про нього, будучи результатом процесу його пізнання. Поняття якісно відрізняється від загального уявлення, та й сам характер узагальнення в ньому інший. Наприклад, загальне уявлення про людину виникає завдяки усередненню рис, які його зовнішньо характеризують, виділенню тих зовнішніх, наочних ознак, які повторюються. Стародавнє "визначення" людини як "двоногої тварини без пір'я" є достатнім, щоб ззовні відрізнити людину від інших істот, проте залишається на рівні загального уявлення, не досягаючи рівня поняття. Обскубаний півень залишається птицею, а людина, що втратила одну чи обидві ноги, - людиною. Навпаки, визначення людини, як істоти, що здатна створювати й застосовувати знаряддя праці, котрій притаманна свідомість, розум, чітка мова, виражає сутність людини і тому відноситься до її поняття. Узагальнення тут іншого роду, здійснене іншими способами, аніж при формуванні загального уявлення. Тут не беруться до уваги просто ознаки, що повторюються в усіх індивідів. Та чи інша людина може й не займатися продуктивною працею, проте її особливий рід занять, її людські властивості склалися в кінцевому результаті на базі трудової, продуктивної праці. Тому остання має для роду "людина" всезагальне значення (не в розумінні простої повторюваності) і виокремлюється в понятті "людина". До формування поняття призводить ряд роздумів, аналітико-синтетична діяльність пізнаючого розуму, дослідження історії розвитку людини і таке ін.
Поняття не може бути адекватно виражене з допомогою наглядно-чуттєвих образів. Формою його вираження (і навіть формою його існування) є слово або словосполучення. Понятійне мислення можливе лише для людини, що володіє мовою. Саме тому мова здатна бути засобом понятійного мислення. Будучи знаковою системою, вона дозволяє фіксувати результати абстрагування, узагальнення та інших розумових операцій. За допомогою речень можна виразити будь-які зв'язки та відношення, незалежно від того піддаються вони наочному уявленню чи ні.
Однією з основних логічних операцій, що здійснюється над поняттям, - є визначення. Повне визначення поняття, на відміну від короткої дефініції, дається теоретичним дослідженням відповідного предмета, що розкриває всі його сторони, зв'язки, опосередкування та процеси розвитку. Крім цього, "вся людська практика повинна ввійти в повне "визначення" предмета і як критерій істини, і як практичний визначник зв'язку предмета з тим, що потрібне людині".
Рух пізнання виражається в судженні. Судження - це думка про об'єкт, яка що-небудь стверджує чи заперечує. Словесною формою судження є речення. Елементарне вчення про правильне мислення - формальна логіка - розглядає й класифікує судження тільки за формальними ознаками, відволікаючись від їх змісту. Так, вирізняють судження стверджувальні й заперечувальні (ділення за якістю), загальні, окремі й одиничні (ділення за кількістю) і таке ін. На відміну від формальної діалектична логіка аналізує зміст форм суджень, що виражають сам розвиток пізнавального процесу. "Діалектична логіка, на протилежність старій, чисто формальній логіці, не задовольняється тим, щоб перелічити і без всякого зв'язку поставити поряд одну коло одної форми руху мислення, тобто різні форми суджень і умовиводів. Вона, навпаки, виводить ці форми одну з одної, встановлює між ними відношення субординації, а не координації, вона розвиває вищі форми з нижчих"1.
В умовиводі найбільш чітко виявляється опосередкований характер раціонального пізнання. Умовивід - являє собою логічну операцію (мислительну діяльність), внаслідок якої із декількох суджень, засновків, (як мінімум двох) виводиться нове (знання), якого не було у попередніх судженнях). Свою останню основу умовивід має в об'єктивних зв'язках самої дійсності, в якій "все... опосереднене, зв'язане в єдине, зв'язане з переходами". Саме цим обумовлена принципова можливість безмежного пізнання світу людиною.
Зв'язки і відношення дійсності осягаються в процесі практичної діяльності - завдяки тому, що людина змушує взаємодіяти між собою різні предмети. На основі різних форм, схем практичної діяльності й виробились основні типи умовиводів.
Мислення здійснюється шляхом таких операцій, як порівняння, аналіз і синтез, абстрагування й узагальнення, різних форм умовиводів - індукції, дедукції, аналогії і таке ін. Всі вони генетично виникли із практичної діяльності. Це говорить про те, що мислення за своєю суттю діяльне. Воно таке ж специфічне для людини, як і трудова діяльність та спілкування. Оскільки вихідні, елементарні структури трудової діяльності за своєю суттю однакові для всіх конкретних людських суспільств, то й самі вони зберігаються в усіх складних формах діяльності. Тому вони й обумовлюють форми й закони, притаманні мисленню всього людства. К.Маркс у свій час зазначав: "Оскільки процес мислення сам виростає з певних умов, сам є природним процесом, то дійсно осягаюче мислення може бути лише одним і тим самим, відрізняючись тільки ступенем, залежно від зрілості розвитку, отже також, і від розвитку органу мислення"3.
На основі елементарних форм і структур мислення формуються все складніші категорії, що організовують та орієнтують пізнання, па* радити (положення, пригадали, що визначають способи світорозуміння), типи мислення (міфологічний, релігійний, науковий). Конкретно-змістовніший характер мають такі форми теоретичного пізнання, як ідеї, гіпотези, теорії, наукові концепції і таке ін.
Ці ідеальні структури обумовлені вже не загальними схемами практичної діяльності, а конкретно-історичними її особливостями, формами суспільних відносин, рівнем їх розвитку, типами соціальної регуляції і таке ін. Тому системи категорій, типи і парадигми мислення можуть якісно розрізнятися між собою. "... Люди, які виробляють суспільні відносини відповідно до свого матеріального виробництва, - зауважував Маркс, - створюють так само й іде!і категорії, тобто абстрактні, ідеальні вирази цих самих суспільних відносин"1. Ці якісні відмінності не повинні протиставлятися єдності основних, вихідних логічних структур, як це має місце у Л Леві-Брюля, що сформував концепцію "паралогічного" мислення, яке немовби було притаманним первісним людям і є радикально відмінним від мислення цивілізованих людей.
Чуттєве й раціональне пізнання генетично (в історії становлення людини й в індивідуальному розвитку особистості) можна розглядати як ступені пізнавального процесу, але у сформованої людини вони нерозривні і являються взаємопов'язаними сторонами пізнання. В цьому розумінні чуттєве й раціональне є суттю єдності протилежностей: вони протилежні за рядом суттєвих ознак - як безпосереднє й опосередковане, інтуїтивне та дискусійне і таке ін. їх взаємозв'язок і обумовлює безмежність пізнавальних можливостей людини. Чуттєве пізнання - необхідний початок, вихідний пункт пізнання. Проте лише в раціональному мисленні реалізується міцність пізнання. Навіть повна відсутність деяких відчуттів не позбавляє людину здатності оволодіння абстрактним мисленням. Взаємозв'язок чуттєвого й раціонального не слід розуміти лише як зовнішній. У дійсності вони взаємо проникають одне в одне. Людина відчуває, сприймає, уявляє як мисляча істота, що здатна мислити, і в цьому принципова відмінність її чуттєвого пізнання від відображення світу твариною. Навіть на рівні відчуттів помітна ця властивість (точніше, сутність) людини, оскільки в людське сприйняття вплітаються й інтелектуальні моменти. Сприйняття будь-якого предмета одразу, часто несвідомо, неусвідомлено підводиться під певні поняття. Людина миттєво вирішує питання: що я бачу? Якого роду предмет, що мною сприймається? До кожного сприйняття застосовується набутий суб'єктом досвід, його знання. Предмет, який сприймається, мисленно має назву - а слово узагальнює, в слові виражене поняття. Сформовані в свідомості схеми мисленної діяльності ("схеми розуміння"), організовують і процеси сприйняття та уявлення, надаючи їм активно спрямованого характеру.
З іншого боку, раціональне пізнання спирається на чуттєвий матеріал, відштовхується від нього, оскільки мислення можливе лише в матеріальній чуттєво-сприйнятій оболонці мови. Воно включає в себе деякі наочні компоненти, свого роду "схеми". Це найхарактерніше для інженерно-конструкторського, "шахового" та іншого мислення. Воно ж властиве й іншим його видам, не виключаючи й філософського. Застосовуючи гегелівську термінологію, можна сказати, що чуттєві моменти знаходяться і в абстрактно-логічному мисленні як "зняті", підпорядковані, тобто такі, що втратили живі та яскраві кольори безпосереднього враження, але які залишаються опорою для ідеальних розумових конструкцій, що відображають сутність речей.
Діалектико-матеріалістична філософія, вирішуючи проблему співвідношення чуттєвої й раціональної сторін пізнання, знімає однобічність сенсуалізму й раціоналізму, які різко відмежувалися один від одного в філософії Нового часу. Сенсуалізм, відштовхуючись від факту, що відчуття є початок і джерело пізнання, визнає чуттєве пізнання Його основною формою, а роль логічного мислення зводить до комбінування чуттєвих даних (типова в цьому відношенні гносеологічна концепція Дж. Локка). Його однобічність - в перебільшенні, абсолютизації якісної специфіки чуттєвих форм пізнання. Протилежністю сенсуалізму й пов'язаного з ним емпіризму є раціоналізм, що абсолютизує раціональне, логічне пізнання. Чуттєве знання розглядалося рядом раціоналістів як нечітке, неясне. На їх думку, тільки розумом досягається ясність і чіткість знань. Характеристики істинного і достовірного знань - все загальність і необхідність, з точки зору раціоналізму, досягаються засобами розуму незалежно від чуттєвого досвіду. Ці характеристики закладені в природі розуму, як такого, обумовлені притаманними йому властивостями й іманентними законами його діяльності. Раціоналісти мають рацію, визнаючи якісну специфіку розумового пізнання, наголошуючи на тому, що пізнання об'єктивної закономірності можливе лише в логічній, понятійній формі. Класичний раціоналізм (Декарт, Спіноза, Лейбніц, Гегель та ін.) навіть у своїх ідеалістичних варіантах розвивав елементи теорії і методології наукового пізнання. Навпаки, пізній раціоналізм, включаючи сучасну західну філософію, веде в бік від шляхів наукового оволодіння дійсністю до ірраціоналізму, нерідко поєднуючись з релігійною містикою.
Однобічність раціоналізму - в тому, що він відриває логічні пізнання від чуттєвого, від матеріально-предметної практики людстві В класичній філософії він нерідко (хоча й не завжди) поєднувався ідеалізмом у розумінні світу і природи, самого розуму (вчення Декарт про "вроджені ідеї", монадологія Лейбніца, трансценденталізм Кант та ін.).
Перебороти однобічність сенсуалізму й раціоналізму прагну І.Кант. Особливо цікавими є його підходи до виявлення механізмі зв'язку між чуттєвістю й розсудком. Проте помилковість вихідних положень, агностицизм, спроба компромісу між матеріалізмом та ідеалізмом завадили Канту наблизитись до справжнього вирішення ніс проблеми.
Діалектико-матеріалістична філософія засвоїла позитивні моменти сенсуалізму й раціоналізму, відкидаючи їх недоліки, обмеженості та однобічність. Вона розкриває діалектику чуттєвого й раціонального пізнання, визначає їх місце і роль в пізнавальному процесі, розкриває джерела цих рівнів та форм пізнання, що проявляються в практичній діяльності.