Суперечка як форма позалогічної аргументації
Важливим засобом з’ясування й розв’язання питань, що викликають розбіжності є суперечка.
Суперечка-це зіткнення думок чи позицій, під час якого наводять аргументи на підтримку своїх переконань і критикують несумісні з ними уявлення іншої сторони. Мистецтво суперечки зветься еристикою.
Виділяють такі основні види суперечки:
· Дискусія – публічна суперечка з метою розв’язання деякої проблеми чи зближення позицій учасників;
· Полеміка – публічна суперечка, що характеризується ненастанним протистоянням принципово різних точок зору;
· Диспут – усна публічна суперечка щодо суспільно важливого питання із залученням великого кола фахівців та зацікавлених осіб;
· Дебати – суперечка у формі обміну думками щодо тих чи інших теоретичних знань.
Основними дійовими особами суперечки : препонент(активна сторона, яка висуває певне твердження) і опонент, що мусить висловити певне ставлення щодо тез препонента.
Основні умови проведення суперечки такі:
1. Не варто сперечатися без зайвої необхідності.
2. Будь-яка суперечка повинна мати свій предмет чи тему.
3. Тема чи предмет не можуть змінюватись під час суперечки, адже це є порушенням закону тотожності.
4. Кожен із учасників суперечки повинен мати свою власну позицію, відмінну від інших.
5. Учасники суперечки повинні, хоча б розумітися на предметі, щодо якого вони сперечаються.
6. Із самого початку потрібно визначити обсяг і зміст вживаних понять.
7. Під час висловлення своїх тез, міркувань необхідно обов’язково дотримуватись законів і правил логічного мислення.
Під час суперечки можуть бути використані коректні і некоректні способи її ведення. Коректні способи ведення суперечки відповідають законам логіки й моралі. Найчастіше використовуються такі з них:
-перейняти ініціативу на себе;
-тягар доведення або спростування покласти на супротивника;
-намагатися взяти «останнє слово».
Некоректні способи ведення суперечки такі:
-аргумент до аудиторії – намагання опертися на настрій аудиторії та почуття слухачів замість обгрунтування тези об’єктивними аргументами.
-аргумент що до особистості –приписування опоненту недоліків, реальних, але найчастіше вигаданих з метою підірвати довіру до його міркувань.
-аргумент що до авторитету –звертання за підтримкою до ідей чи імен тих людей з якими не можливо сперечатися через їх популярність.
-аргумент що до людини – використання на підтримку власної позиції тверджень протилежної сторони.
-аргумент що до сили –прямі погрози або залякування з метою примусити прийняти позицію одного із учасника суперечки.
-аргумент що до жалості –апеляція до почуттів протилежної сторони, наприклад під час виторговування прийнятної ціни на ринку (Ви ж знаєте які у нас низькі зарплати).
Необхідно пам’ятати, що прикінцевою метою суперечки є не перемога над супротивником-опонентом, не задоволення від власного самовихваляння, а досягнення взаємоприйнятого рішення що до проблеми, яка викликала розбіжність у думках. Навіть, якщо вдається тільки краще зрозуміти власну позицію, такий результат теж слід уважати позитивним, оскільки він відкриває можливість порозумітися у майбутньому.
57. Запитання і відповіді як логічні форми.
Запитання –це логічна форма, що включає деяку вихідну інформацію з одночасною вказівкою на її не достатність з метою одержання нової інформації у вигляді відповіді.
Запитання поділяються на логічно коректні і логічно некоректні.
Запитання поділяються на:
1.Уточнювальні: а) прості («Чи найближча неділя в нас – вихідний?»); б)складні («Ви хочете чаю чи кави?»).
2.Доповнювальні: а) прості («Яке місто є столицею Португалії?»); б) складні («Коли і в якому розмірі я отримаю зарплату?»).
Залежно від відповіді запитання бувають:
-прямі, на які можна відповісти «так» чи «ні»;
-прямі, які вимагають конкретної точної відповіді;
-напівпрямі , коли запитується, яке із запропонованих суджень є істиним.
Основні правила точності запитань такі:
-доступність формулювання;
-коректність;
-конкретність, яка досягається тим, що використовуються недвозначні поняття, категоричні судження і достатня кількість запитальних слів.
-альтернативність.
Відповіді класифікуються:
1.За відношенням до дійсності:
-істині – якщо висловлене у відповіді судження правильно й адекватно відтворює дійсність;
-помилкові (хибні).
2.За способом висловлення інформації:
-прямі, при конструюванні яких не використовують додаткові відомості чи міркування;
-непрямі, коли той, хто запитує, мусить іще мати додаткову інформацію, з якої лише можна зробити висновок про остаточну відповідь.
3.За граматичною формою:
-короткі – односкладові ствердні та заперечні відповіді (так, ні);
-розгорнуті – це відповіді у яких повторюються елементи запитання.
4.За обсягом наданої інформації:
-повні, що включають інформацію що до всіх елементів запитання;
-неповні, що включають інформацію лише що до деяких окремих елементів запитання.
Логічний взаємозв’язок між запитанням і відповіддю може бути окреслено в такий спосіб: яке запитання – така відповідь.
Це означає, що форма відповіді має відповідати формі запитання, якщо ми ставимо просте запитання то можемо розраховувати на просту, ствердну відповідь. На розпливчасте й двозначне запитання важко одержати ясну відповідь, щоб досягти цього необхідно так само точно й конкретно сформулювати власне запитання.