Органи спеціального державного управління

Контрольна робота

З дисципліни «Екологія»

 

Виконав студент групи

Заочної форми навчання

Бабіченко О.М.

 

 

Житомир 2012

Зміст

1.Визначення екології,її об’єкт дослідження,основні завдання, найважливіші біоекологічні принципи.Вкажіть основні чотири блоки напрямів сучасної екології , в чому їх суть…………………………………3

2.Державна система екологічного управління ;функції та ієрархію державної системи екологічного управління .Основні завдання та функції органів спеціального державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища України…………………………….9

Список використаної літератури……………………………………….31

 


 

Назвіть одне із визначень екології ,вкажіть основний об’єкт її дослідження, основні завдання,найважливіші біоекологічні принципи.Вкажіть основні чотири блоки напрямів сучасної екології , в чому їх суть.

Спочатку екологія виділилась із біології в процесі вивчення пристосування організмів до змін навколишнього середовища і впливу цього середовища на зміни самих організмів. Все це розглядалось в контексті еволюції природи, руйнуючи попередній міф про незмінність раз і назавжди Богом створеної природи.

Е. Геккель визначив екологію як загальну науку про відношення організму до навколишнього зовнішнього світу, який розглядався як сукупність умов існування в широкому розумінні.

Зараз під термін "екологія" почали підводити новий зміст. Багато теоретиків стверджують, що екології як науці вже тісно в біологічних рамках і час зняти обмеження з екології як чисто біологічної науки. Ці ідеї не позбавлені сенсу, однак у них немає чітко визначеного предмета екології.

Починаючи з 60-х років ХХ ст. нове життя отримав термін "екологія". Він тривалий час використовувався виключно фахівцями. Але загострення проблем навколишнього середовища у планетарному масштабі зробило його відомим кожній пересічній людині. Геккель уживав цей термін для назви науки, яка вивчає організацію та функціонування надорганізмових систем різних видів.

Сучасні словники пропонують таке тлумачення: "Екологія – система знань про взаємовідносини організмів рослинного і тваринного світу й середовища їх існування." Одне з найкоротших визначень екології дає американський учений Одум, який називає її біологією навколишнього середовища. Сьогодні екологія вивчає також взаємодію людини та

Об'єктом вивчення екології може бути сполучення не будь-яких двох систем, підсистем, елементів, якимось чином пов'язаних між собою, а тільки тих сполучень двох систем, при якому одна система включає в себе іншу і є зовнішнім середовищем її існування. Власне, це і є те, що слід називати екологічною системою - екосистемою.

Таким чином, екосистема - це завжди тільки система "організм - середовище" на відміну від геосистеми "природний об'єкт - середовище" або "середовище - середовище".

Взаємовідносини однотипних сусідніх систем, що входять до деякої спільності, є предметом дослідження етології - науки, що вивчає особливості поведінки організмів у всіх її проявах. Ці системи також можуть впливати одна на одну, але тут вже треба говорити не про середовище існування, а про чинники або умови існування.

Екологія - відносно молода наука, ще не так давно нею цікавилося невелике коло спеціалістів. Останніми десятиріччями вона почала швидко розвиватись. Цьому сприяла необхідність вирішення та­ких важливих проблем сучасності, як раціональне використання природ­них ресурсів, профілактика забруднення середовища промисловими відходами та транспортом, запобігання знищенню природних угруповань, збереження генофонду рослинного і тваринного світу. Екологія дає уяв­лення про те, яким чином досягти симбіозу техніки, виробництва і при­роди.

Для сучасної людини знання основ екології не менш важливе, ніж основ фізики, хімії, математики. Екологізація виробництва - один з провідних напрямів науково-технічного прогресу, покликаної не тільки забезпечити узгоджене функціонування природних і технічних систем, а й значно підвищити ефективність останніх. Таким чином, екологія все більше набуває особливостей прикладної науки.

Екологія має багато визначень. Найчастіше тлумачать її як науку про взаємозв’язок живих організмів та середовища існування. Всере­дині XIX сторіччя, стало остаточно зрозумілим, що неможливо вивчати живі організми окремо від їхнього середовища існування. Саме поняття «екологія» (“наука про баланс”) у 1866 році ввів видатний німець­кий біолог Ернст Геккель і описав екологію як “науку про відносини організму з навко­лишнім зовнішнім світом, куди ми в широкому розумінні можемо включити всі умови існування”.

Після Геккеля в поняття екологія вносились різні по змісту визначення, які розширювали предмет цієї галузі знань.

Сьогодніекологія,в широкому значенні, визначається як комплексна інтегральна наука, яка досліджує навколишнє середовище (екосферу планети), його вплив на суспільство та зворотну реакцію природи на діяльність людства.

Екологія – це міждисциплінарна наука, яка базується, крім біологічних основ, на основах географічних, технічних, економічних та соціальних наук (рис. 1).

Рис. 1. Міждисциплінарний характер екологічної науки

Головні завдання екології:

· встановлення закономірнос­тей взаємозв’язків між організмами, їхніми угрупованнями та умо­вами довкілля;

· дослідження структури та функціонування угрупо­вань організмів; розробка методів визначення екологічного стану природних і штучних угруповань;

· спостереження за змінами в ок­ремих екосистемах та біосфері в цілому, прогнозування їхніх наслід­ків;

· створення бази даних та розроблення рекомендацій для екологічно безпечного планування господарської і соціальної діяльності людини; застосування екологічних знань у справі охорони навколишнього середовища та раціонального використання природних ресурсів.

Об'єкти дослідження в екології - організми, тіла і речовини - матеріальні, а процеси з їх участю підкоряються законам фізики, хімії, біології та інших природничих наук.

Найважливіші біоекологічні принципи:

- адаптація (здатність живих організмів пристосовуватися й існувати в певних умовах навколишнього середовища завдяки комплексу морфологічних, фізіологічних та популяційних особливостей);

- еволюція (полягає в незворотних змінах живих організмів);

-зворотні зв’язки (біосистеми само підтримуються та саморегулюються завдяки наявності в них різноманітних зворотних зв’язків);

- біологічна ієрархія (полягає в наявності у біосистемах різних рангів та можливостей їхнього впорядкування в ієрархічні структури, де кожний вищий елемент ієрархії базується на нижчих);

- дискретність (жива матерія завжди існує в розчленованому на дискретні елементи вигляді – особини рослин і тварин);

- найпростіша конструкція (оптимальність), коли з усіх можливих конструкцій біосистеми у природі реалізується найпростіший за організацією, що свідчить про прагнення екосистем до мінімізації витрат речовини та енергії;

- адекватність (біологічні системи відповідають за своєю конструкцією та функціями тому абіотичному середовищу, в якому вони існують).

На даний час відомо близько 90 напрямів і під напрямів (розділів і підрозділів) сучасної екології, які сформувалися впродовж останніх десятиліть в усіх галузях людської діяльності, де відбуваються процеси екологізації, умовно об’єднані в чотири блоки – біоекологію, геоекологію, техноекологію та соціоекологію.

Біоекологія займається формуванням уявлень про екологію як економіку природи на основі вивчення потоків речовини, енергії та інформації в життєдіяльності організмів, їх груп та біологічних систем. Вона є праматір’ю і головною складовою сучасної екології.

Біоекологія – основа всієї сучасної екології. Її головна частина – екологія природних біологічних систем (аутекологія, демекологія, синекологія, біогеоценологія). Друга складова – екологія таксономічних груп; третя – еволюційна екологія.

Геоекологіявивчає специфіку взаємовідносин організмів і середовища їх існування і різних географічних зонах, на суші і в океані, в тундрі, тайзі і тропіках, у горах і пустелях тощо; дає екологічну характеристику різних географічних тегіонів, областей, районів, ландшафтів; розглядає екологічні наслідки ендо- і екзогенних геологічних процесів, видобутку корисних копалин; займається екологічним картографуванням.

Соціальна екологія – розділ сучасної екології, де вивчається специфічна роль людини в довкіллі не як біологічного виду, а як соціальної істоти, відмінності цієї ролі від ролі інших живих істот. Вона вивчає шляхи оптимізації взаємовідносин людського суспільства з природою. Тісно пов’язана з етнографією.

Соціоекологія займається формуванням екологічної свідомості, екологічної культури за допомогою нових методів і підходів екологічної освіти та виховання, вивченням і формуванням законів про екологічне природокористування, визначенням принципів і критеріїв екологічного менеджменту, контролю й бізнесу, соціально-екологічним моніторингом, формуванням основ локальної, регіональної та глобальної екологічної політики.

Техноекологія – найбільший за обсягом блок прикладних екологічних напрямів (відповідно, дисциплін), пов’язаних із такими об’єктами людської діяльності, як енергетика, промисловість, транспорт, військова справа, сільське господарство, космос. Займається вивченням обсягів, механізмів і наслідків впливу на довкілля та здоров’я людини різних галузей і об’єктів діяльності, особливостей використання ними природних ресурсів; розробкою регламентацій природокористування і технічних засобів охорони природи; проблемами утилізації відходів виробництва та відтворення зруйнованих екосистем; екологізацією виробництв.


 

Охарактеризуйте державну систему екологічного управління ;функції та ієрархію державної системи екологічного управління . Які основні завдання та функції органів спеціального державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища України.

Поява нових економічних, соціальних і екологічних пріоритетів, що спираються на нові збалансовані структури виробництва й споживання, нові технології та форми інвестицій, спричинює необхідність трансформації національних систем управління на локальному, регіональному, державному і глобальному рівнях, головним завданням яких є гармонізація відносин у системі "природа—суспільство". У зв'язку з цим набуває актуальності розвиток систем екологічного управління і досягнення ними такого рівня досконалості, який забезпечував би гармонійний розвиток виробничого та природоресурсного потенціалу, давав би змогу узгоджувати "цілі" господарювання людини з "цілями" саморегуляції природних екосистем і уникати деградації навколишнього природного середовища.

Загальне визначення управління, яке відображає існуючі відносини в системі "природа—суспільство" та їх антропогенний характер, можна сформулювати так: управління — це свідомий вплив людини на різноманітні господарські і природні об'єкти та процеси, що відбуваються в навколишньому середовищі, а також на людей, пов'язаних із ними, який здійснюється для отримання бажаних результатів. У суспільстві найпоширенішою ознакою управління є інформація, яка створюється людиною у вигляді сигналів, команд, документів, висловлювань та інших інформаційних впливів, то спрямовуються на окремих людей, колективи, суспільство тощо. У цьому розумінні управління являє собою усвідомлений інформаційний вплив людини на об'єкт управління. Цей вплив є енергетично слабким, але наслідки його можуть бути надзвичайно потужними і масштабними за своїм характером (наприклад, кризовий стан навколишнього природного середовиша як результат невдалого й шкідливого управління).

Державне екологічне управління, метою якого є запобігання виснаженню природного потенціалу і яке спрямоване на недопущення перевищення несучої ємності біосфери, — це завдання-мінімум. Завдання-максимум полягає в екологізації функціонування всіх сфер життєзабезпечення, досягненні і підтримці необхідної якості здоров'я і життя населення, належного стану навколишнього середовиша, гармонізації взаємовідносин суспільства і природи.

Для всіх систем управління характерна наявність таких невід'ємних складових частин і елементів, як суб'єкт управління, об'єкт управління, управляючий вплив і зворотний зв'язок, шо утворюють єдиний і водночас загальний контур управління.

Об'єкт управління може здійснювати вплив на довкілля у двох напрямках: "від природи до людини" (вилучення природних ресурсів) і "від людини до природи" (забруднення навколишнього середовища). Вплив на навколишнє середовище є кінцевим продуктом діяльності об'єкта управ-ління. Але, виходячи зі специфіки екологічного управління, саме характеристика дії об'єкта управління на довкілля є критерієм ефективності функціонування державної системи екологічного управління (ДСЕУ), тому цей вплив слід розглядати як вихід ДСЕУ.

Держава, як і всі її суб'єкти господарювання та населення, перебуває під постійним фізичним впливом навколишнього середовища, що залежить як від певних об'єктивних природних чинників, так і від дії об'єктів управління. На вході ДСЕУ, як і будь-яка кібернетична система, отримує інформацію про використання природних ресурсів, стан навколишнього природного середовища, ступінь його фізичного впливу на населення та
суб'єкти господарювання. Ця інформація отримується в результаті моніторингу довкілля, різноманітних спостережень, контрольних вимірювань, екологічного аудиту тощо. Надходить вона також із внутрішньодержавних і міжнародних джерел інформації. Будь-якому управлінню передує формування цілей. Людина організовує свою діяльність таким чином, щоб виконати певне цільове завдання. Відповідно управління, спрямоване на досягнення такого завдання, називається цільовим. У цьому відношенні ДСЕУ є цілеспрямованою системою,
оскільки її діяльність направлена на досягнення певних екологічних цілей.

Цілі формулюються на стадії створення систем управління. І згідно з ними конструюється структура, визначаються системні функції, які мають забезпечити розв'язання цільових завдань. Зв'язок, що існує між цілями, структурою та функціями, потрібно розглядати в динаміці, він має підлягати трансформації відповідно до розвитку системи управління.

Поява нових цілей управління майже завжди потребує перебудови структури системи — введення нових елементів, організації нових зв'язків, забезпечення нових функцій. Здатність системи управління швидко перебудовуватись для досягнення нових цілей характеризує її динамічність, маневреність, а отже, й ефективність щодо забезпечення потреб і безпеки держави, реагування на зміну геоекологічної ситуації. Нова парадигма збалансованого розвитку висунула нові цілі як у цілому у сфері державного управління, так і у сфері екологічного управління. Реалії сьогодення полягають у тому, що комплекс традиційних цілей, притаманних для ДСЕУ, доповнюється новими цілями, що стосуються гармонізації відносин суспільства і природи. Отже, виникає суперечність між новими цільовими завданнями і старою структурою, не призначеною для їх виконання. Тому в
результаті системного аналізу мають бути сформульовані нові цілі та завдання ДСЕУ, вказані існуючі застарілі структура та функції, запропоновані загальні підходи до їх модернізації.

Функції та ієрархія державної системи екологічного управління На підставі біотичних принципів гармонізації життєдіяльності і збалансованого розвитку наведемо головні напрями державного екологічного управління: · екологічне оздоровлення деградованих природних об'єктів, ландшафтів і стабілізація екологічного стану держави; · відновлення природного потенціалу, заощадливе природокористування; · формування національної екологічної мережі; · оборона навколишнього природного середовища; · забезпечення екологічної безпеки, зменшення антропогенного тиску і забруднення відходами; · екологізація загальних функцій управління державою; · екологізація соціально-економічного розвитку, впровадження принципів збалансованого розвитку; · розвиток національного екологічного партнерства. На сьогодні найрозвиненішими є напрями охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки. Вони мають свою досить розвинену природоохоронну законодавчу базу і є самостійними галузями екологічного управління. Розвиненим напрямом також є управління природокористуванням, однак йому ще бракує належної заощадливості й раціональності. У державній системі екологічного управління всі перелічені напрями є цільовими і здійснюються на підставі закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" і Земельного, Водного та інших кодексів України, які забезпечують правову регламентацію переважно охоронних функцій, функцій державного дозволу і контролю, не поширюючись на процеси гармонізації життєдіяльності суспільства в природному середовищі, на процес збалансованого розвитку всіх його складовихПостійне вдосконалення систем екологічного управління є однією з вимог міжнародної та європейської системи стандартизації екологічного управління. Для державної системи екологічного управління це означає її функціональне розширення й систем но-методологічне поглиблення. Йдеться не тільки про охоронні функції, а й про освоєння функцій гармонізації. Отже, системно-методологічне поглиблення — це освоєння нових сучасних механізмів екологічного управління, їх підпорядкування природному механізмові біотичного регулювання навколишнього природного середовища і принципам збалансованого розвитку. У ДСЕУ застосовується загальне управління, яке здійснюється в особі державних законодавчих, виконавчих, правових органів, і уповноважене, або спеціальне, управління, яке здійснюється суб'єктами, шо мають спеціальнеповноваження на екологічне управління відповідно до чинного законодавства. Цей поділ має своє відображення в структурі функцій ДСЕУ — загальні і спеціальні. До загальних функцій належать: Законодавче регулювання. Визначення основних напрямів державної екологічної політики, яка забезпечує гармонізацію відносин суспільства і природи, збалансований розвиток, формування й розвиток законодавчоправової бази та регулювання відносин у галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів, екологічної безпеки й екологічного управління державою. Прогнозування. Отримання науково обґрунтованих варіантів тенденцій розвитку показників якості навколишнього природного середовища та здоров'я населення, показників природно-рссурсного потенціалу, ризиків виникнення надзвичайних ситуацій природного й техногенного характеру, індикаторів збалансованого розвитку. Планування. Виважена передбачуваність використання, відновлення й охорони навколишнього природного середовища; розробка міждержавних, державних, регіональних, місцевих екологічних програм; планування заходів щодо попередження й реагування на надзвичайні ситуації щодо забезпечення екологічної безпеки. Організація. Забезпечення реалізації державної екологічної політики на національному й міжнародному рівнях у контексті збалансованого розвитку, максимальне сприяння виконанню законів та інших нормативних актів з охорони навколишнього середовища, використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, організація екологічного управління державою. Координація. Координування діяльності міністерств, відомств, підприємств, установ та організацій, незалежно від форм власності та підпорядкування, у галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання й відновлення природних ресурсів та екологічної рівноваги. Погодження. Максимальна погодженість поточних і перспективних планів роботи галузей, підприємств, установ та організацій в питаннях охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів. Контроль і нагляд. Забезпечення додержання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища всіма державними органами, підприємствами, установами та організаціями, незалежно від формвласності та підпорядкування, а також громадянами. До спеціальних функцій належать: Біовпорядження. Формування національної екологічної мережі з біосферними ядрами (центрами), збереження й примноження біологічного різноманіття, посилення біотичного механізму регулювання навколишнього середовища. Ресурсовпоряджеїшя. Здійснення просторово-територіального устрою природних ресурсів та об'єктів: землеустрою, лісовпорядкування, паспорти-зації водних об'єктів тошо, а також встановлення територій з особливим режимом користування та охорони. Розподіл і перерозподіл природних ресурсів. Механізм пронесу надання природних ресурсів у користування (власність) та припинення права користування (власності) природними ресурсами. Облік природних ресурсів. Ведення приролоресурсних кадастрів (сукупність кількісних, якісних та інших характеристик екологічного, господарського та правового стану природних ресурсів): земельного, водного, лісового, рекреаційного, родовищ корисних копалин, рослинного й тваринного світу, Червоної книги України, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, відходів, екологічно небезпечних об'єктів і територій тощо . Спеціалізований контроль. Державний контроль за додержанням норм і правил у галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання й відновлення природних ресурсів, у тому числі землі, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів, інших об'єктів рослинного й тваринного світу, морського середовища та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони, територій та об'єктів приролно-запояілного фонду України, а також у сфері поводження з відходами, додержання норм екологічної безпеки. Лімітування. Затвердження для підприємств, установ та організацій лімітів використання чи видобування природних ресурсів, лімітів викидів і скидів забруднювальних речовин у навколишнє природне середовище, а також лімітів на утворення й розміщення відходів. Нормування. Визначення нормативів гранично допустимих викидів і скидів забруднювальних речовин у навколишнє природне середовище та інших видів шкідливого впливу на нього, а також нормативів плати за забруднення навколишнього середовища і розміщення відходів. Впровадження стандартів екологічного управління й аудиту. Експертиза. Забезпечення проведення екологічного дослідження, аналізу, оцінки об'єктів чи діяльності, спроможних безпосередньо чи в процесі реалізації (застосування, впровадження тощо) негативно впливати на стан навколишнього природного середовиша і здоров'я населення, а також забезпечення процесу підготовки висновків про їхню відповідність екологічним вимогам. Моніторинг. Спостереження, збирання, обробка й передавання, зберігання й аналіз інформації про стан навколишнього природного середовища, оцінка й прогнозування його змін та ступеня небезпечності, розробка науково обгрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень. Вирішення спорів. Врегулювання розбіжностей між суб'єктами екологічних правовідносин та захист порушених екологічних і пов'язаних із ними суб'єктних прав. Забезпечення відповідальності за екологічні правопорушення. Складання протоколів та розгляд справ про адміністративні правопорушення в галузі охорони навколишнього природного середовиша і використання природних ресурсів; подання позовів про відшкодування збитків і втрат, заподіяних урезультаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; обмеження чи призупинення (тимчасове) діяльності підприємств та об'єктів, незалежно від форм власності та підпорядкування, якщо їх експлуатація здійснюється з порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, вимог дозволів на використання природних ресурсів, з перевищенням лімітів і нормативів гранично допустимих викидів і скидів забруднювальних речовин. Стандартизація. Розробка і встановлення комплексу обов'язкових правил, вимог, норм і нормативів у галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища від забруднення та інших шкідливих впливів, забезпечення екологічної безпеки. Аудит. Збирання інформації та оцінка відповідності екологічного стану, діяльності, заходів, умов, а також системи екологічного управління об'єкта аудиту (суб'єкт господарювання, природний об'єкт, програма, проект тощо) екологічним вимогам, розробка рекомендацій щодо поліпшення його екологічних аспектів. Сертифікація. Визначення, перевірка й документальне підтвердження об'єкта сертифікації встановленим екологічним вимогам. Ліцензування. Екологічне обгрунтування, адміністративно-правове й державне економічне регулювання, а також екологічний контроль за виробництвом і сферою послуг шляхом видачі дозволів на здійснення певної діяльності, пошук (розвідка) та експлуатація родовищ корисних копалин, захоронения (складування) відходів, екологічно небезпечна діяльність тощо. Страхування. Встановлення відповідальності страхувальника (страхової фірми) за ризики, пов'язані з понаднормативним забрудненням навколишнього природного середовища. Організація освіти. Організація екологічного виховання, забезпечення безперервної екологічної освіти населення та обов'язкової екологічної підготовки керівних кадрів. Інформування. Забезпечення систематичного й оперативного інформування населення, органів державної влади, підприємств, установ, організацій та громадян про стан навколишнього природного середовища, захворюваності населення. Постійне вдосконалення управління. Процес систематичного оцінювання діяльності ДСЕУ, розробка і впровадження заходів щодо підвищення ефективності й результативності екологічного управління. Ієрархія управління забезпечує розв'язання стратегічних екологічних завдань у вищих ланках управління з делегуванням більш дрібних і локальних проблем на нижчі ланки управління. Залежно від масштабності об'єктів і рівня суб'єктів екологічного управління, у ДСЕУ можна виділити макро- і мікроекологічне управління. Макроекологічне управління поширює свою дію на великомасштабні об'єкти, такі як природне середовище держави, окремих регіонів, природні екосистеми, природні ресурси загальнодержавного значення, а також на здоров'я населення. Мікроекологічне управління поширює свою дію на адміністративно-територіальні райони, компанії, підприємства, організації, природні об'єкти, шомають визначені межі на місцевості: земельні ділянки, водні об'єкти, ділянки континентального шельфу, ділянки надр, об'єкти природно-заповідного фонду тощо. До суб'єктів, що здійснюють макроекологічне управління, належать центральні законодавчі й виконавчі структури, органи регіональної влади, органи екологічного управління. Вони уповноважені приймати управлінські рішення, що стосуються держави в цілому, регіонів, галузей народного господарства тощо. До суб'єктів, що здійснюють мікроекологічне управління, належать виконавчі структури, органи місцевого самоврядування та органи екологічного управління, системи екологічного менеджменту суб'єктів господарювання. Вони уповноважені приймати управлінські рішення, що стосуються невеликих територій, окремих природних об'єктів, компаній, підприємств, організацій. У галузі охорони навколишнього природного середовища підходи в управлінні зумовлені територіальними обсягами природних екосистем, які визначають відповідні рівні: загальнодержавний — поширюється на всю територію України; регіональний — охоплює територію в межах двох чи більше областей та АР Крим або поширюється на територію суміжних держав та акваторію морської економічної зони; місцевий — охоплює тери- торію в межах АР Крим, області, району. Природа не визнає адміністративних кордонів, і характер просторового поширення природних систем територіально не відповідає сучасному адміністративно-територіальному устрою держави. Існуючі рівні управління ДСЕУ нині реалізують територіальний принцип управління, але не в екологічному, а в адміністративному плані. Тому в ієрархії ДСЕУ розрізняють такі рівні екологічного управління, шо відображають адміністративно-територіальний устрій держави: національний (територія всієї держави); регіональний (територія області, АР Крим, міст Києва та Севастополя); місцевий (територія адміністративно-територіального району, зона надзвичайної екологічної ситуації); об'єктовий (природний об'єкт, підприємство). ДСЕУ передбачає водночас галузеве управління, основою якого є міністерства, комітети, відомства, концерни, корпорації та інші галузеві установи й організації, які мають свої підвідомчі структури в усіх регіонах. На рівні окремого підприємства як об'єкта екологічного управління перетинаються два рівні управління: територіального — з боку місцевих органів екологічного управління — та галузевого — з боку відомчих органів екологічного управління. Під впливом дій цих двох рівнів управління функціонує система екологічного менеджменту підприємства (об'єкта еко- логічного управління). Ступінь ефективності функціонування системи екологічного управління на рівні об'єкта значною мірою залежить від узгодженості впливів територіальної та галузевої управлінських систем.

 
   
 

Органи спеціального державного управління

До спеціально уповноважених законодавчими актами органів державної виконавчої влади, які виконують цільові функції екологічного управління, належать:

· спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів — Міністерство екології та природних ресурсів України;

· урядовий орган державного екологічного управління в складі Міністерства екології та природних ресурсів України — Державна екологічна інспекція;

· урядовий орган державного екологічного управління в складі Міністерства екології та природних ресурсів України — Державна служба заповідної справи;

· обласні державні управління екології та природних ресурсів;

· Державне управління екології та природних ресурсів у м. Києві;

· Державне управління екології та природних ресурсів у м. Севастополі;

· спеціально уповноважений орган виконавчої влади в галузі екології та природних ресурсів у АР Крим — Республіканський комітет АР Крим з екології та природних ресурсів;

· Державна екологічна інспекція Республіканського комітету АР Крим з екології та природних ресурсів;

· державні екологічні інспекції державних управлінь екологічної безпеки в областях;

· Державна екологічна інспекція в м. Києві;

· Державна екологічна інспекція в м. Севастополі.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів — Міністерство екології та природних ресурсів України (Мінекоресурсів):

- готує пропозиції щодо формування та реалізації державної політики, реалізує єдину науково-технічну політику, організовує розробку та реалізацію загальнодержавних і регіональних програм у галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання та відновлення природних ресурсів, забезпечення екологічної
та, в межах своєї компетенції, радіаційної безпеки, а також гідрометеорологічної, топографо-геодезичної і картографічної діяльності;

-організовує і координує розробку та реалізацію загальнодержавних наукових та науково-технічних програм, спрямованих на планомірне комплексне вивчення стану навколишнього природного середовиша, природних ресурсів та відповідне картографування території України, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони
України, бере участь у формуванні національної системи науковотехнічної інформації, проводить державну реєстрацію та облік робіт із геологічного вивчення надр, а також топографо-геодезичних і картографічних робіт;

-координує діяльність центральних і місцевих органів виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання та відновлення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, а також гідрометеорологічної, топографогеодезичної і картографічної діяльності;

-здійснює державний контроль за додержанням норм і правил у галузі використання та охорони природних ресурсів, у тому числі землі, її надр, поверхневих та підземних вод, атмосферного повітря, лісів, інших об'єктів рослинного й тваринного світу, морського середовища, а також природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони України, територій та об'єктів природно-заповідного фонду України; вимог екологічної та, в межах своєї компетенції, радіаційної безпеки, у тому числі в пунктах пропуску через державний кордон України; у сфері поводження з відходами, геологічного вивчення надр (державний геологічний контроль), гідрометеорологічної, а також топографо-геодезичної і картографічної діяльності (державний геодезичний нагляд);

-організовує і здійснює державну екологічну експертизу;

-організовує проведення моніторингу навколишнього природного середовища, створення й функціонування екологічних, географічних та інших інформаційних систем;

-забезпечує ведення державних кадастрів родовищ і проявів корисних копалин, державного балансу запасів корисних копалин, державних кадастрів рослинного й тваринного світу та державного водного кадастру, формує Державний фонд родовищ корисних копалин та Державний фонд надр;

-здійснює державну експертизу та оцінку запасів корисних копалин, забезпечує передавання розвіданих родовищ для промислового освоєння;

-забезпечує ведення державного обліку топографо-геодезичних і картографічних робіт, бере участь у формуванні Державного картографо-геодезичного фонду України, а також регіональних картографо-геодезичних фондів;

-затверджує норми і правила в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, екологічної безпеки, поводження з відходами, а також гідрометеорологічної, топографо-геодезичної і картографічної діяльності;

-здійснює в межах своїх повноважень заходи щодо адаптації законодавства України до законодавства Європейського союзу та імплемен-тації в національне законодавство норм відповідних міжнародно-правових актів, стороною яких є Україна;

-бере участь разом із відповідними органами виконавчої влади в роботі зі стандартизації, сертифікації, акредитації, метрологічного забезпечення в галузі охорони навколишнього природного середовиша, використання природних ресурсів, екологічної та, в межах своєї компетенції, радіаційної безпеки, а також гідрометеорологічної, топографо-
геодезичної і картографічної діяльності;

-видає дозволи (ліцензії) на пошук (розвідку) та експлуатацію родовищ корисних копалин, гідрометеорологічну, топографо-геодезичну і картографічну діяльність та в інших випадках, передбачених законодавством, а також контролює додержання умов виданих дозволів (ліцензій), призупиняє та анулює їх дію;

-видає дозволи (ліцензії) на спеціальне використання природних ресурсів, спеціальні дозволи на користування надрами, дозволи на викиди і скиди забруднювальних речовин у навколишнє природне середовище, на розміщення, транскордонне перевезення та здійснення інших операцій у сфері поводження з відходами;

-затверджує або погоджує ліміти та квоти на використання чи видобування природних ресурсів загальнодержавного значення, викидів і скидів забруднювальних речовин у навколишнє природне середовище, якщо це призводить до забруднення природних ресурсів загальнодержавного значення, а також на утворення та розміщення відходів;

-розробляє нормативи відрахувань за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету України, плати за використання природних ресурсів, розміщення відходів, за викиди і скиди забруднювальних речовин у навколишнє природне середовище;

-забезпечує розвиток заповідної справи, збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, формування національної екологічної мережі, ведення Червоної книги України та Зеленої книги України, здійснює державне управління з питань організації, охорони й вико-
ристання територій та об'єктів природно-заповідного фонду України;

-організовує проведення державних випробувань пестицидів і агрохімікатів вітчизняного та іноземного виробництва, здійснює державну реєстрацію пестицидів і агрохімікатів і затверджує переліки пестицидів, дозволених для використання в Україні, встановлює регламенти їх застосування, здійснює акредитацію установ та організацій, які
проводять державні випробування пестицидів і агрохімікатів, надає дозволи на ввезення в Україну, виробництво дослідних партій та застосування незареєстрованих пестицидів і агрохімікатів для проведення державних випробувань, наукових досліджень;

-здійснює управління державною системою гідрометеорологічних спотережень, забезпечує її функціонування і розвиток, організовує гідрометеорологічне прогнозування та забезпечення органів державної влади, органів місцевого самоврядування та населення інфор-мацією про стан і прогнозовані зміни гідрометеорологічних умов із попередженнями про небезпечні та стихійні гідрометеорологічні явища;

-бере участь у плануванні та здійсненні заходів щодо попередження і реагування на надзвичайні ситуації стосовно забезпечення екологічної та, в межах своєї компетенції, радіаційної безпеки;

-організовує і координує в установленому порядку виконання загальнодержавних топографо-геодезичних і картографічних робіт, проведення астрономо-геодезичних, гравіметричних, картовидавничих робіт, аерокосмічних зйомок для дистанційного зондування Землі, щоб вивчати природні ресурси і стан довкілля;

-здійснює топографо-геодезичне і картографічне забезпечення проведення земельної реформи, виконання державних і регіональних програм, здійснення заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів, розвитку туриз-
му, рекреації, а також інших державних потреб;

-здійснює міжнародне співробітництво в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, забезпечення екологічної та, в межах своєї компетенції, радіаційної безпеки, а також гідрометеорологічної, топографо-геодезичної і картографічної діяльності;

-забезпечує інформування органів державної влади, органів місцевого самоврядування та населення про екологічний стан територій та об'єктів, у тому числі ядерних установок і прилеглих до них територій, про випадки та причини екстремального забруднення довкілля,
готує разом з іншими органами виконавчої влади та подає в установленому порядку Національну доповідь про стан навколишнього природного середовища;

-сприяє екологічній освіті та екологічному вихованню громадян, здійснює співробітництво з природоохоронними об'єднаннями громадян, затверджує положення про громадський контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища.

Урядовий орган державного екологічного управління в складі Міністерства екології та природних ресурсів України — Державна екологічна інспекція:

організовує і здійснює державний контроль за:

-додержанням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, норм екологічної та радіаційної безпеки;

-додержанням норм, правил і стандартів, виконанням вимог державної екологічної експертизи в галузі використання та охорони природних ресурсів, а також додержанням затверджених або погоджених Мінекоресурсів лімітів та квот на використання чи видобування природних ресурсів загальнодержавного значення, викидів і скидів забруднювальних речовин у навколишнє природне середовище, якщо це призводить до забруднення природних ресурсів загальнодержавного значення, а також на утворення та розміщення відходів;
додержанням вимог екологічної та радіаційної безпеки (крім майданчиків ядерних установок, об'єктів, призначених для досліджень поводження з радіоактивними відходами, та уранових об'єктів);

-координує роботу структурних підрозділів центральних органів виконавчої влади, які здійснюють державний контроль у сфері лісового та мисливського господарств, регулювання земельних відносин, використання та охорони вод і відновлення водних ресурсів, а також урядового органу державного управління з питань рибного господарства;

-подає пропозиції Мінекоресурсів про скасування виданих дозволів на захоронения (складування) промислових, побутових та інших відходів, викиди шкідливих речовин у навколишнє природне середовище, на спеціальне використання природних ресурсів у разі порушення виконання умов цих дозволів;

-за дорученням Мінекоресурсів бере участь у міжнародному співробітництві в галузі охорони навколишнього природного середовиша, раціонального використання природних ресурсів, екологічної та радіаційної безпеки, а також організовує відповідно до законодавства
контроль за виконанням міждержавних програм і вимог міжнародних договорів України щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, екологічної та радіаційної безпеки в межах наданих повноважень;

-взаємодіє із засобами масової інформації з питань висвітлення актуальних проблем здійснення державного контролю в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, екологічної та радіаційної безпеки.

Урядовий орган державного екологічного управління в складі Міністерства екології та природних ресурсів України — Державна служба заповідної справи:

-організовує і здійснює методичне керівництво веденням заповідної справи;

-розробляє і запроваджує економічний механізм збереження, невиснажливого використання й відновлення природних комплексів територій та об'єктів природно-заповідного фонду;

-готує пропозиції з основних напрямів державної політики щодо збереження, невиснажливого використання природно-заповідного фонду, відновлення його природних комплексів та об'єктів;

-координує діяльність установ природно-заповідного фонду та служби державної охорони природно-заповідного фонду України;

-організовує виконання зобов'язань за міжнародними договорами у сфері заповідної справи;

-забезпечує ведення Державного кадастру територій та об'єктів природно-заповідного фонду, систематизує інформацію у сфері заповідної справи;

-організовує, здійснює і координує роботу щодо створення нових та розширення територій наявних об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, зміни їх меж і категорій, скасування статусу, а також охорони й збереження водно-болотних угідь;

-бере участь в організації розробки й реалізації законодавства, загальнодержавних та міжнародних програм і проектів, спрямованих на розвиток заповідної справи, формування національної екологічної мережі;

-бере участь у формуванні транскордонних природоохоронних територій міжнародного значення та підготовці міжнародних угод щодо спільної діяльності в цій сфері.

Обласні державні управління екології та природних ресурсів, Державне управління екології та природних ресурсів у м. Києві, Державне управління екології та природних ресурсів у м. Севастополі:

-здійснюють комплексне управління та регулювання діяльності об'єктів ДСЕУ, координують діяльність органів загального державного управління ДСЕУ, територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання та відновлення
природних ресурсів, забезпечення екологічної та, в межах своєї компетенції, радіаційної безпеки;

-здійснюють державний контроль за додержанням норм і правил у галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання та відновлення природних ресурсів, у тому числі землі, її надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів, інших об'єктів рослинного й тваринного світу, природних ресурсів континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, у межах наданих повноважень, територій та об'єктів природно-заповідного фонду України; вимог екологічної та, в межах своєї компетенції, радіаційної безпеки, у тому числі в пунктах пропуску через державний кордон, у зоні діяльності регіональних митниць, у сфері поводження з відходами, застосування пестицидів та агрохімікатів, геологічного вивчення надр (державного геологічного контролю), топографо-геодезичної і картографічної діяльності (державний геодезичний нагляд);

-організовують та проводять державну екологічну експертизу відповідно до вимог закону України "Про екологічну експертизу";

-беруть участь у роботі державних комісій із приймання в експлуатацію об'єктів виробничого, житлово-комунального призначення та житлових масивів;

-подають проекти лімітів: використання природних ресурсів місцевого значення, розміщення відходів; вносять пропозиції щодо їх затвердження відповідними обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями;

-затверджують нормативи гранично допустимих викидів і скидів забруднювальних речовин у навколишнє природне середовише;

-видають та анулюють в установленому порядку дозволи (ліцензії) на спеціальне використання природних ресурсів, дозволи на викиди і скиди забруднювальних речовин у навколишнє природне середовище, на розміщення та здійснення інших операцій у сфері поводження з відходами;

-узгоджують матеріали підприємств на отримання дозволів (ліцензій) на пошук (розвідку) та експлуатацію родовищ корисних копалин, спеціальних дозволів на користування надрами;

-організовують регіональний моніторинг навколишнього природного середовища, забезпечують діяльність національної екологічної інформаційної системи, здійснюють спостереження та інструментально лабораторний контроль за забрудненням навколишнього природного середовища;

-забезпечують розвиток заповідної справи, збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, формування національної екологічної мережі, ведення Червоної книги України та Зеленої книги України, здійснюють державне управління з питань організації, охорони й
використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду України;

-беруть участь у розробці, реалізації та контролі виконання місцевих екологічних програм і програм забезпечення екологічної та, в межах своєї компетенції, радіаційної безпеки, програм попередження та ліквідації наслідків надзвичайних екологічних ситуацій;

-сприяють екологічній освіті та екологічному вихованню громадян, діяльності екологічних об'єднань громадян, рухів тощо.

-Державна екологічна інспекція Республіканського комітету АР Крим з екології та природних ресурсів, державні екологічні інспекції державних управлінь екологічної безпеки в областях, Державна екологічна інспекція в м. Києві, Державна екологічна інспекція в м. Севастополі:

-здійснюють державний контроль за додержанням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовиша та радіаційної безпеки місцевими органами виконавчої влади, виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад із питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади щодо контролю за додержанням норм природоохоронного законодавства, використанням і охороною природних ресурсів об'єктами ДСЕУ, громадянами, а також іноземними юридичними й фізичними особами;

-здійснюють державний контроль за додержанням стандартів та нормативів у галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів та радіаційної безпеки, встановлених лімітів (квот) використання й добування всіх
видів природних ресурсів;

-здійснюють державний контроль за додержанням вимог екологічної безпеки, у тому числі:

-в процесі проведення наукових, науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, впровадження відкриттів, винаходів, застосування нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем;
на військових та оборонних об'єктах, об'єктах органів внутрішніх справ, органів Служби безпеки України та прикордонних військ, а також під час передислокації військових частин, проведення військових навчань, маневрів, переміщення військ і військової техніки;

-здійснюють екологічний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України;

-здійснюють контроль за виконанням вимог та додержанням встановлених регламентів, правил, інструкцій тощо, а також додержанням умов і вимог, встановлених відповідним комітетом або управлінням, а саме:

-дозволів спеціального водокористування;
лімітів викидів і скидів забруднювальних речовин;
лімітів використання природних ресурсів;
норм техногенно-екологічної безпеки;

-здійснюють інструментально-лабораторний контроль для визначення:
якості стічних вод, шо скидаються підприємствами у водні об'єкти, якості викидів в атмосферне повітря, складу виробничих, побутових та інших видів відходів під час здійснення державного контролю;
ефективності роботи очисних споруд і устаткування під час інспекційних перевірок підприємств та організацій;

-стану забруднення навколишнього природного середовища, у тому числі радіоактивного, у місцях викидів і скидів забруднювальних речовин підприємствами, а також у разі аварій;

за дорученням Мінекоресурсів контролюють виконання міжнародних договорів України і беруть участь у міжнародному співробітництві з питань використання та охорони природних ресурсів.