ПРО ДОКАЗИ У ВИЗНАЧЕННІ СПРАВИ ТА II ЗАКОННОСТІ
Дуже важко вести справу, коли злочин доводиться встановлювати на підставі здогадів, тому що ця справа непевна та неясна і її слід витягнути наче б то з темноти. Знайшовши її докази, здається, вже нема труднощі» у визначенні та обгрунтуванні її законності, адже ці питання в багатьох випадках залежать від встановлення злочину на підставі здогадів. Часто для розв’язання таких питань треба брати до уваги докази, знайдені шляхом припущення, як, наприклад, якщо я хотів би ствердити, що цар був тираном, то таку думку висунув би; він таке зробив, що свідчить про нього як тирана, про це має бути думка судді, — і для доказів, що грунтуються на припущеннях, /162зв./ додам навмання, чи таке зробив він і т. д.
2. У визначенні справи спочатку треба подати її назву та вказати, що розуміється під словом «тиран», а що під словом «батько батьківщини» і т. п. Якщо справа буде певна, то її варто тільки ширше викласти та вияснити. Якщо ж сумнівна або неясна і це треба буде довести на підставі її роду і виду, то заяви, що назва належить до цього роду та стосується цього виду, які є в твоєму визначенні. А що грунтовніше буде зрозумілим на підставі діалектичного дослідження, то це водночас підтвердиться доказами з посередніх джерел, а також міркуваннями авторів і прикладами, в яких явно виражені причини, чому деяких людей називають тиранами. Потім до цього визначення додаси слова та вчинки звинуваченого і ствердиш, що це визначення, його життя і думка, не суперечать такій назві. Підтвердження цього знайдеться у встановленні злочину на підставі здогадів. Прикладом хай послужить таке: чи слід латинів секти папи римського [римо-католиків] називати єретиками? \374\
3. Звинувач подасть визначення єресі і єретика. Єресь — це помилка в обрядах віри, яка вперто захищається, або визнання помилкової думки, протилежної до вчення, котре передане божим провидінням. Це визначення треба буде не так ствердити, як пояснити. Тут навіть можеш запитати суддів образно, чи може бути якесь інше визначення, крім цього? Потім до нього додаси слова та факти, очевидно, тому, що вони задумують щось проти тайн, які відкриті божим провидінням, і свою думку захищатимуть завзято. І ось бачиш, чи не прийшли ми знов до доказів, заснованих на припущенні, чи так вони діють? Якщо ж у них протилежна думка, то не варто довго шукати доказів, а вкажеш, крім багато іншого, і на таке: вони [римо-католики] вчать, що дух святий походить також від сина і, тому що це твердження спрямоване проти православних, то не виникає потреби доводити правильність нашого вчення і спростовувати їхнє твердження, адже ж усі судді такої самої думки, але треба лиш зробити зауваження, чи ця їхня догма не заперечує божественних пророцтв.
Потім, тому що вони наполегливо захищатимуть свою помилку, то, очевидно, спочатку ствердиш те, що проти них. а саме: вони знищили багато писань отців [церкви], бо бачили, що самі нічого не вдіють. По-друге, скажеш і те, що вони ніколи не діяли добре і належно, але на Ліонському соборі 2 зліпили грецьких єпископів, а на Флорентійському 3 спочатку збентежили наших дарунками, а потім тероризували погрозами та голодом.
По-третє, скажи, що вони жорстоко вчинили з нами, і тут варто розповісти майже все, яким чином за Інокентія III 4 французи і венеціанці від імені папи напали на Константинополь, віддали на муки багатьох єпископів, учених і сенаторів, інших вислали на вигнання, якщо хто з них не визнав їхнього помилкового вчення 5. А що згодом майже в цьому самому часі вчинили в Фессалоніках 6, що на острові Кіпрі, чого допустились в інших місцях, усе це ти знайдеш в Микити Хоніата 7. Після цього розкажеш ще, що вони зробили після Флорентійського собору, і що вже за наших часів і дещо раніше, і що намагалися та намагаються зараз [зробити] як словами, так і ділами і т. п. Усе це свідчить про їхню велику завзятість. Справді, одні їхні дії можна викласти, нагромаджуючи величезну кількість фактів, а інші дії образно збільшити.
4. Захисникові, як бачиш, тут нема що робити, хіба тільки не погодитись з визначенням єресі, яке ми подали, /163/ або ствердити, що все те, що вони можуть вибрати зі свідчень істориків, не правильне, тому що здається неможливим. \375\
5. Тут, справді, зможеш якнайкраще розглянути обгрунтування законності справи, якщо вивчиш підбір матеріалу дорадчої промови. Адже як питання назви та визначення справи часто залежить від встановлення злочину на підставі здогадів, так і обгрунтування законності справи майже всю свою силу черпає з даних логічного міркування, бо ж не ставиться питання, чи щось сталося, а про вже нам відомий факт допевнюємось, чи він слушний, справедливий, почесний, корисний, не шкідливий і т. д. Щодо цього Ціцерон подає дуже добре правило, яке стосується таких випадків. Він повчає: промову якого-небудь роду треба так трактувати, начебто вона готувалась перед тим фактом, який вже мав місце. Ось, наприклад, якби довелось вирішити питання, чи правильно вчинив цей полководець Давида, котрий убив його сина Авессалома 8 у війні, яку той вів проти батька, коли той переміг, і коли Авессалом, утікаючи, заплутався своїм волоссям за гілля якогось дерева? Скрізь ця справа судова, але її так треба розглядати, як розглядається справа до моменту вбивства. Якщо, очевидно, цей полководець раніш, ніж убити Авессалома, радився зі своїми, чи його треба вбити, бо ж яким чином хтось дораджував би вбити, так само він і захищав би вбивцю і навпаки. Звідси, щоб у цій судовій справі допомогти собі, нам слід зробити крок до дорадчого роду промови.
6. Тоді зверни увагу, що для цього стану можна знайти допомогу у доказах, заснованих на припущеннях, бо якби у наведеному прикладі ти стверджував, що Авессалома слушно вбили на підставі того, що він зробив засідку на батька і задумав його вбивство, то треба тут довести дві речі: по-перше, чи справді хтось міг убити вбивцю батька або такого, що робить засідки на батька? — Це береться з дорадчого роду. По-друге, якщо це не заперечується, то виникає тоді сумнів, чи Авессалом хотів убити батька? Отже, як бачиш, тут знов такий стан, коли користуємось доказами на підставі припущень.
Розділ п’ятий