Невербальні компоненти спілкування. Гендерні аспекти спілкування
Найуніверсальнішим і найефективнішим засобом інформаційного зв'язку між людьми вважають словесне (вербальне) мовлення. Проте спілкування відбувається не завжди і не тільки за допомогою слів, поєднаних у висловлювання. Люди використовують для комунікативного зв'язку цілу низку невербальних засобів. Відомо, що слова займають лише 7 % у комунікативних актах, звуки та інтонація – 38 %, а істотна частина – 55 % – припадає на властивості комунікації, не пов'язані з мовою, словами та інтонацією.
Невербальне спілкування - це спілкування за допомогою немовних знакових систем. Виділяють такі основні функції невербального спілкування:
– вираження міжособистісних стосунків;
– вираження почуттів і емоцій;
– керування процесами вербального спілкування (розмовою);
– обмін ритуалами;
– регуляція самопредставлення.
Особливістю невербальної мови є те, що її поява обумовлена імпульсами людської підсвідомості, і людина, яка не володіє методикою контролювання своїх невербальних засобів вираження, не може підробити ці імпульси, що дозволяє довіряти цій мові більше, ніж звичайному, вербальному каналові спілкування. Вважається, що підробляти або копіювати невербальні знаки практично неможливо(за винятком довгих тренувань, як, наприклад, у розвідників, шпигунів, дипломатів), оскільки протягом тривалого часу не можна контролювати всю їхню сукупність і одночасно уважно спостерігати за словами.
Знання невербальної мови дозволяє не тільки краще розуміти співрозмовника, але й (що більш важливо) передбачувати, яку реакцію викликало почуте ще до того, як він висловиться, відчути необхідність змін для досягнення бажаного результату.
Невербальне спілкування людини пов'язане з її психічними станами та є засобом їхнього вираження. На його основі розкривається внутрішній світ особистості, здійснюється налагодження міжособистісної взаємодії, процесів співчуття та емпатії, формування психічного змісту спільної діяльності. Люди швидко пристосовують свою вербальну поведінку до обставин, що змінюються, але невербальне спілкування виявляється менш пластичним.
Ученими розроблена класифікація невербальных засобів спілкування, до яких належать:
– оптико-кінетичні – це засоби руху, що виявляються в позі, жестах, міміці, ході, погляді;
– просодичні – це назви таких ритміко-інтонаційних сторін мови, як висота, тембр голосу, сила наголосу;
– екстралінгвістичні – це включення в мову пауз, а також різного роду психофізіологічних проявів людини: плачу, сміху, подихів тощо;
– тактильні – це динамічні дотики у формі рукостискання, поплескування тощо.
Невербальна комунікація зазвичай представляється такими системами: візуальна, акустична, тактильна, ольфакторна.
Візуальнасистема спілкування містить жести, міміку, пантоміміку; реакції шкіри (почервоніння, збліднення, потовиділення); просторово-тимчасову організацію спілкування; контакт очима (візуальний контакт); допоміжні засоби спілкування, у тому числі: підкреслення або приховування особливостей статури (ознаки статі, віку, раси), використання засобів перетворення природної статури (одяг, зачіска, косметика, окуляри, борода, дрібні предмети в руках) тощо.
Акустична система включає такі аспекти:
– паралінгвістичну систему (система вокалізації: тембр голосу,його діапазон і тональність);
– екстралінгвістичну систему (включення в мову пауз, а також інших засобів, як-от: кахикання, сміх, плач, теми мови тощо);
Тактильна система – дотик, потиск рук, обійми, поцілунки тощо;
Ольфакторна система — приємні й неприємні запахи навколишнього середовища, природні й штучні запахи людини.
Більш докладно охарактеризуємо основні невербальні засоби міжособистісного спілкування, які можна з успіхом використовувати в управлінському спілкуванні керівника.
Оптико-кінетична система знаків включає жести, міміку, пантоміму. Дану систему можна уявити як сприймання властивостей загальної моторики різних частин тіла (рук – жестикуляція, обличчя – міміка, пози – пантоміма). Ця загальна моторика відображає емоційні реакції людини, оскільки включення оптико-кінетичної системи знаків до ситуації комунікації надає спілкуванню певних нюансів, що неоднозначно сприймаються за умов використання тих самих жестів у різних національних культурах.
Вирішальне значення в невербальній комунікації мають вираз обличчя, погляд. Вираз обличчя найбільше підкреслюють куточки губ, нахмурювання або піднімання брів і зморщування чола. Ці елементи міміки дають змогу передати всю гаму емоцій і почуттів – від приємного здивування до розчарування.
Погляд – ключовий елемент невербальної комунікації. Як правило, саме ним партнер висловлює інтерес до розмови. Блукаючий погляд найчастіше говорить про нудьгу або про бажання самому взяти слово (якщо тільки він не виражає страх чи почуття провини). Пильний погляд, спрямований прямо в очі співбесіднику, часто сприймається як ознака певної агресивності.
Жести також видають достатньо інформації про партнера по спілкуванню. Палець, що вказує на іншу людину, сприймається більше як агресивний жест, ніж розкриті й повернені до неї долоні. Похитування головою, нахил її до плеча або в бік партнера завжди вважаються ознаками інтересу.
Свої почуття та стани людина може висловлювати також за допомогою пантоміміки. Наприклад, людина виявляє до партнера відкритість, якщо стоїть до нього обличчям, а не боком. Неприязнь у людини, що сидить, виявляється в напруженості тіла і, навпаки, розкутість тіла, нахил уперед є виразом симпатії.
Паралінгвістична система – це система вокалізації мовлення, що характеризується якістю голосу, його діапазоном, тональністю і виражає почуття та стани людини. Так, спокійний і солідний голос знімає напруження, збуджує інтерес, а роздратований – сприймається як ознака агресивності.
Екстралінгвістична знакова система – це включення в мову пауз, інших нелінгвістичних компонентів (покашлювання, сміх), темп мовлення.
Особливою знаковою системою організації комунікативного процесу виступають теж простір і час, які мають певне смислове навантаження як компоненти комунікативних ситуацій. Так, розміщення партнерів обличчям один до одного сприяє виникненню контакту, символізує увагу до того, хто говорить, натомість окрик у спину може мати негативне значення. Наука, яка вивчає норми просторової і часової організації спілкування, називається «просторовою психологією».
Дослідження в цій галузі пов'язані з вивченням специфічних наборів просторових і часових констант комунікативної ситуації. Останні називаються хронотопами. У літературі описано, зокрема, хронотоп «вагонного супутника». Суть його полягає в тому, що специфічна ситуація спілкування інколи створює несподівані ефекти впливу. Наприклад, не завжди можна пояснити відвертість до першого зустрічного, яким є «вагонний супутник».
Ще однією специфічною знаковою системою є контакт «очі в очі», який використовується у візуальному спілкуванні. У дослідженнях контакту «очі в очі» інтерес був зосереджений перш за все на вивченні інтимного спілкування. У розмові люди то дивляться одне на одного, то відводять очі. Постійний погляд заважає зосередитися. Найчастіше дивляться в очі не більше 10 сек. Це буває перед початком розмови або після перших кількох слів. Потім зустрічаються очима час від часу. Візуальний контакт відбувається здебільшого, коли обговорюється приємна тема. При обговоренні неприємної теми від такого контакту часто утримуються. Охочіше дивляться на тих, ким захоплюються, або з ким перебувають у близьких стосунках. Більш схильні до візуального контакту жінки.
Контакт очей обов'язково доповнює вербальну комунікацію. За відсутності такого контакту можна говорити про те, що проблема, яка обговорюється, не цікавить співрозмовників. Навпаки, коли один із партнерів постійно намагається підтримати зоровий контроль зі співрозмовником, це є ознакою того, що він, по-перше, намагається будь-яким чином сподобатися цьому партнерові; по-друге, його практично не цікавить зміст інформації, яка обговорюється.
У представників деяких культур засобом невербальной комунікації є дотик. Це невід'ємний елемент комунікації в Африці, на Середньому Сході, у більшості країн Латинської Америки. Один спостерігач підрахував, що пара, яка сидить за столиком ресторану в Парижі, за одну годину здійснює в середньому 110 взаємних дотиків, у Лондоні – жодного, у Джексонвілі (США) – близько восьми.
Таблиця 2.1