Основні інтереси аудиторії

Майже всіх без винятку цікавлять питання життя та смерті, здоров'я та грошей, професії та соціального престижу. Спробуйте уявити, що ви вигукнули: «Пожежа!» – і відповідно реакцію натовпу. Але до цієї групи відносяться не лише матеріальні інтереси. Запалити аудиторію здатні патріотизм, честь, почуття обов'язку так само, як і звістка про нові способи лікування Оратор має знати, до кого саме він звертається: до спортсменів, міліціонерів або мільйонерів, до любителів книги чи неписьменних (казуальний момент).

Злободенні інтереси аудиторії

Епідемія, політичні пертурбації, оподаткування, загроза голоду чи холоду завжди володіють увагою людей, і якщо ви виступаєте з промовою в місцевості, де йде, припустимо, війна чи пішов у відставку глава держави, чи, принаймні, мер міста, варто взяти до уваги те, чим схвильовані нині люди.

Конкретні інтереси аудиторії

Звичайно, ця група інтересів має ниций характер (скажімо, кожна людина в залі не байдужа до того, скільки грошей вона заробить завтра, а скільки – післязавтра). Але конкретні інтереси обов'язково пов'язуються з моральними проблемами. Наприклад: чи морально накопичувати багатство відверто ганебними методами? Отже, можна зачіпати й конкретні інтереси людей, але ставити питання значно ширше, сукупно з більш «високими» проблемами.

Новизна теми

Варто враховувати психологічну потребу людей у новизні. Подивіться, скільки народу прикипає сьогодні до повідомлень про «літаючі тарілки» й «зелених людців» у них, про «магів у третьому поколінні», що вершать чудеса зцілення, про життя тварин і т.д., і ви переконаєтеся, наскільки люди прагнуть чогось нового, як їх утомлює рутинне, сіре життя.

Конфлікт

Люди люблять стежити за суперечкою чи змаганням. Якщо ж вашу тему буде розкрито в конфліктних колізіях, указано «за» і «проти» тієї чи іншої тези, змальовано сильні й слабкі сторони обстоювачів тієї чи іншої позиції – будьте певні, вас слухатимуть із цікавістю.

Обираючи тему, слід одразу ж з'ясувати для себе, якої конкретної мети ви прагнете. Адже тримати людей у напруженій цікавості можна й дві години, але вони можуть розійтися, знизуючи плечима: а що, власне, оратор нам хотів сказати? Тому слід мати настанову на загальну мету. Так, судовий оратор може й жартувати, і кепкувати, і розповідати подробиці справи, запалювати слухачів праведним гнівом або зворушувати почуття глибокого зацікавлення й симпатії до жертви несправедливості. Але він мусить твердо знати, якої мети слід досягти. Якщо це прокурор, то мета його промови – довести провину звинуваченого. Діаметрально протилежна мета в адвоката, який прагне виправдати останнього. Якщо б прокурор та адвокат раптом захопилися невластивими проблемами, утратили загальну настанову, суд не міг би здійснитися.

Не бійтеся зачіпати складні й не до кінця визначені проблеми, викликати заперечення – бійтеся іншого: щоб не подумали, що ви малодушно обминаєте протиріччя або, гірше того, свідомо приховуєте істину.

Як каже П. Сопер, якщо, перш ніж ви почали говорити, усі заздалегідь з вами згідні, то про який інтерес до теми може йтися?

Разом з тим, ваш обов'язок – запропонувати розв'язання важких і невирішених проблем. Отже, вибирайте теми, які ви здатні пояснити.

Існують такі поняття, як тема «розкрита» та тема «не розкрита». Тема «розкрита», якщо матеріал їй відповідає, якщо основна думка промовця зрозуміла та доведена (за допомогою цитат, думок попередників, фактів та ін.). Бажано, щоби тема мала точки зіткнення з іншими темами (особливо якщо це – лекція), апелювала до вже відомого слухачам.

Не сподівайтеся переконати всіх. Пам'ятайте слова Євангелія, що слова часом падають у терен або на каменистий ґрунт: багато званих, та мало обраних. Якщо зрозуміють вас хоча б кілька людей – тема розкрита вдало!

Не намагайтеся також сказати все, що ви знаєте, бо, як говорив Вольтер, «Таємниця нудного полягає в тому, щоби сказати все».

Смертельна для оратора є ситуація, закарбована у такому анекдоті:

– Як довго говорив оратор?

– Годину.

– А про що він говорив?

– Цього він не сказав.

2. Складання плану. Часто план сприймається, як щось сухе та вторинне, що обмежує свободу думки. Але насправді він подібний до скелета, що несе на собі вантаж м'язів, шкіри тощо: без кісток не було б опори.

Інша справа, що формувати план «з нічого» людина, звичайно, не може. Ви, напевно, уже спостерігали, що власні думки, своє бачення проблеми, її структура відбуваються в міру того, як вивчаєш чужі думки, відгукуєшся на них. Поступово стає зрозуміло, що в даному питанні не все висвітлено повністю, а щось і неправильно, і ви, автор промови, розкрили б це питання інакше. Саме тоді, якщо матеріал опрацьовано й законспектовано на картках (чи занесено в комп'ютер), починається «пасьянс» з викладанням цитат і власних думок за якоюсь, спершу й вам самим незрозумілою, логікою. У міру того, як вимальовуватиметься певна послідовність, твердішатиме й «скелет» вашої логічної схеми, тобто план.

Плани бувають трьох видів: простий, складний та цитатний. Простий план являє собою, по суті, ряд непоширених речень. Як ми пам'ятаємо, з античних часів прийнято використову­вати певну схему промови (вступ, основна частина, висновки). Пізніший досвід деталізував її (вступє зацікавленням; основна частинаопис, оповідь та міркування (хрія); висновкице переконання). Отже, залишається розташувати свій матеріал так, аби виходило за віками перевіреною схемою, або, якщо завгодно, поміняти для виразності місцями ці позиції.

Усе це не підкорення живого почуття сухій логіці, а дисципліна почуттів і розуму.

Попрацювавши кілька років за цією схемою, ви набудете вміння миттєво схоплювати матеріал, систематизувати його в пам'яті, імпровізувати

3. Процес збирання матеріалу. Матеріал для промови може конденсувати власний і чужий досвід. Матеріалом з власного життя можуть бути власні думки, спостереження, емоції та. ін. Матеріал, що містить чужий досвід, – це насамперед книги, журнали, газети (хоча можуть бути і випадки з життя знайомих, друзів і т.п.). Якщо промовець власні думки підкріплює цитатами, то вони набувають більшої ваги. Крім того, цитати іноді допомагають влучно пояснити думку, зробити її більш конкретною та зрозумілою. Цитуючи чиюсь думку чи спостереження, на це слід указувати, тобто посилатися на джерело, звідки взята цитата.

Тому існує певна система правил, що допомагає швидше знаходити матеріал для промови і правильно ним користуватися Повторимо: чим достеменнішим є знання чужих думок, тим легше висловити свою. Тому щоб вивчити ретельно проблему, слід користуватися відповідною літературою, відшуковуючи її в каталогах (систематичних та алфавітних) бібліотек.

Систематичним каталогом користуються, якщо тема маловідома чи зовсім невідома, і потрібно дізнатися, наскільки вивчене те чи інше питання. Тут можна знайти готові підрозділи з окремих питань своєї дисципліни (напр., до розділу «Риторика»: красномовство академічне, політичне, судове і т.д.). Але багато цінного матеріалу можна знайти і вінших розділах каталогу (наприклад, «Літературознавство», «Історія»). Якщо ж потрібно використати твори певного автора – у цьому випадку звертаються до алфавітного каталогу.

До речі, одразу слід правильно оформлювати бібліографічний опис. Для цього достатньо ретельно списати з картки вкаталозі все те, що там є, аж до цифр на звороті, котрі є шифром розміщення книжок у сховищі.

Існують дві системи бібліографічного опису: повна й скорочена. За повною системою описуються всі показники видання: автор, назва, місце видання (місто), видавництво, рік, кількість сторінок, і все це вміщується на окремій картці.

Для складання списку літератури до письмової роботи, слід подавати авторів в алфавітному порядку (з урахуванням перших трьох літер прізвища). Письмова наукова робота вимагає ретельного бібліографічного опису за всіма правилами; звичайно, доповідь поза сферою академічного красномовства того не потребує.

Процесі пошуку літератури вигідно записувати кожний твір на окрему картку, як це робиться в бібліотечному каталозі. Адже легко вносити до свого «мікрокаталогу» нові матеріали. На окремому аркуші пишеться вже повний, попередньо впорядкований на картках список.

Визначивши основні дослідження з вашого питання, зробіть собі виписки. Конспектування вимагає належної культури. Виписки в бібліотеці зручно робити також на картках. По суті, варто виписати точні цитати, навіть беручи їх у лапки, до кожної додати знизу позначку, звідки саме та з якої сторінки запозичено цю думку.