Методи мікроекономичного аналізу
На сьогоднішній час основними методами є: Історичний, Діалектика, Аналіз, Індукція, Дедукція, Гіпотеза, Аналогія.
Історичний метод - це такий метод, який влкючає в себе основні закони розвитку суспільства протягом певного періоду часу, і на основі даних робляться певні висновки та гіпотези.
Діалектика- це наука, яка вивчає загальні закони про розвиток природи, суспільства та людей.
Аналіз - це такий метод, за допомогою якого ми пізнаємо досліджуємо певний обєкт чи предмет, збираємо на нього інформацію, і за допомогою висновків охарактеризовуємо його.
Індукція - це такий метод, який полягає на висновках від чогось окремого до загального. За цим методом дуже тяжко визначити і проаналізувати будь-які зміни у економіці країни.
Дедукція - це подібний метод до індукції, тільки цей метод заснований від загального до окремого. Цей метод є кращим, адже вплив різних факторів із загальгоно на окремі суб"єкти буде більш суттєвим.. Слабка сторона дедукції, воно не в змозі обгрунтувати загальну передумову.
Аналогія – це метод пізнання, заснований на перенесенні однієї чи ряду властивостей з відомого явища на невідоме.
Гіпотеза – це метод пізнання, який полягає у висуненні науково-обґрунтованих припущень про можливі зв’язки явищ і процесів.
Гіпотеза виникає лише тоді, коли нова інфомація і теорія заперечують стару.
3. Перший закон Госсена - закон насиченості потреб. Згідно з ним із задоволенням потреб у якихось благах їхня цінність падає, або в міру збільшення кількості товару його корисність спадає. Перехід до насиченості потреб відбувається звичайно не відразу, а поступово, ніби по сходинках. На рис. 8.1 показано спадні ступені корисності. Корисність блага з кожною наступною одиницею спадає. Падіння граничної корисності виражає "сходинку" рівнів корисності. Якщо продовжити спадну "сходинку", можна припустити, що точка насиченості корисності досягатиметься при споживанні десятого блага (на десятій "сходинці"). 
Рис. 8.1. Перший закон Госсена
Практичне значення першого закону Госсена полягає в тому, що він відбиває зв'язок між зниженням граничної корисності та падінням попиту (зниженням кривої попиту). Криву попиту можна вивести як похідну від кривої граничної корисності.
Другий закон Госсена - закон вирівнювання граничних корисностей. Згідно з цим законом кожний учасник обміну прагне досягти максимуму вигоди, розподіляючи свої засоби між різними покупками. Він передбачає отримати однакове задоволення від кожної суми грошей, витраченої на кожний із товарів, який хоче придбати. Щоб отримати максимум корисності, споживач так розподіляє кількість споживчих благ (наприклад, молока і хліба), щоб їхня гранична корисність дорівнювала одній і тій самій величині (рис. 8.2). 
Рис. 8.2. Другий закон Госсена
Кожний учасник обмінної операції, розподіляючи свої засоби між різними покупками, намагається досягти максимуму вигоди. Закон єдності ціни випливає із закону заміни споживчих благ. Для покупців є певна межа ціни, вище за яку вони не стануть купувати товар. Для продавця є певна нижча межа ціни, яку він бажає отримати і нижче за яку не хоче опуститися. На перетині інтересів продавців згідно з другим законом Госсена знаходиться ступінь, який відповідає поєднанню корисностей сторін однакової інтенсивності. Цей ступінь - ціна, яка відповідає однаковій корисності решти покупок.
4.У теорії споживання криві́ байду́жості — криві, що з'єднують всі споживчі набори (комбінації кількості товарів), які перебувають у відношенні байдужості. Інакше кажучи, порівнюючи будь-які два набори, що знаходяться на тій самій кривій байдужості, споживач не надасть перевагу жодному з них. Криві байдужості є наглядним способом представлення відношення переваги у випадку двох товарів.
Якщо відношення переваги представляється функцією корисності , 
то криві байдужості є лініями рівня цієї функції, тобто, кожна крива байдужості має рівняння 
для деякої сталої . Формальне означення[ред. • ред. код]
Нехай простір товарів 
. Кривою байдужості довільного вектора (споживчого набору) У називається множина 
. Оскільки відношення байдужості є відношенням еквівалентності , то криві байдужості не перетинаються, кожна точка належить рівно одній кривій байдужості, крива байдужості однозначно визначається будь-якою своєю точкою. 
Якщо відношення переваги представляється функцією корисності , то крива байдужості довільного споживчого набору має рівняння 
загальненням кривих байдужості на випадок довільної кількості товарів є класи байдужості (поверхні байдужості).
Узагальненням кривих байдужості на випадок довільної кількості товарів є класи байдужості (поверхні байдужості). Властивості кривих байдужості:
1. Криві байдужості мають негативний нахил. Якщо і Х, і Y – блага для споживача, то при споживанні більшої кількості одного з них, завжди буде зменшуватись споживання іншого. Криві, що описують зворотну залежність - змінні величини, і є завжди убуваючими.
2. Набори благ на кривих байдужості, які є більш віддаленими від початку координат, мають перевагу над набором благ на менш віддалених кривих. Це твердження випливає з припущення, що більша кількість має переваги над меншою кількістю. Оскільки на вищій кривій всі набори міститимуть більшу кількість і X і Y, ніж на всіх нижче лежачих кривих, то, безумовно, споживач завжди вибере набір на ній, за умови, якщо вибір нічим не обмежується.
3. Криві байдужості не перетинаються. Якщо дві криві перетнулися в точці. А, то корисність наборів благ на цих двох кривих однакова. І вони становлять одну криву байдужості. Це припущення породило протиріччя, тому воно не є правильним.
4. Криві байдужості опуклі: їх нахил зменшується у міру руху вниз і праворуч уздовж цих кривих. Це пов'язано з таким поняттям, як гранична норма заміщення МRSxy. Це означає, що споживач не просто вибирає між двома благами, а вирішує проблему заміщення певної кількості одного блага деякою кількістю іншого. Гранична норма заміщення МRSxy - кількість блага Y, яке споживач готовий замінити додатковою одиницею блага X при постійному загальному рівні корисності (тобто, залишаючись на тій-таки кривій байдужості)..
5.Споживач при виборі будь-якого набору продуктів спіткається з обмеженістю своїх коштів – з так званим бюджетним обмеженням. Як зазначалося, вибір споживача залежить не тільки від його уподобань і переваг, а й від бюджету. Бюджет — це кількість грошей, яка доступна споживачеві для витрат у певний період часу. Доход споживача та купівельна сила грошей (тобто ціни товарів) визначають бюджетні обмеження споживача. Для аналізу впливу бюджетних обмежень на вибір споживача введемо деякі обмеження:
— весь доход споживач витрачає тільки на придбання товарів X та Y (у нашому випадку — це котлети та пиріжки);
— споживач не робить заощаджень та не залучає до витрат попередні заощадження;
— споживач не дає та не бере кредити. У цьому випадку доход споживача (/) дорівнюватиме всім його витратам:
За припущенням наявності лише двох товарів (А і Б) споживач розподіляє свій дохід таким чином, щоб при придбанні набору товарів А і Б не перевищити наявні кошти.
Математичний вираз для бюджетного обмеження можна представити наступним чином:
І = р(А) х Q(А) + р(Б) х Q(Б)
І – бюджет (дохід) споживача, що витрачається на зазначені товари р(А) , р(Б) - ціна за одиницю товару А та товару Б відповідно Q(А), Q(Б) – кількість товару А та товару Б відповідно
Якщо здійснити математичне перетворення наведеного рівняння (якщо поділити кожну із частин підсумкового рівняння на р(Б) - отримаємо бюджетне рівняння залежності Q(Б) від Q(A) у вигляді, традиційному для лінійного рівняння
Q(Б) = І / р(Б) - [р(А) / р(Б)] х Q(A)
Лінія бюджетного обмеження на графічній моделі має вигляд прямої лінії з кутовим коефіцієнтом, який має від`ємне значення (лінія має спадний нахил) і дорівнює співвідношенню цін двох товарів [р(А) / р(Б)]. Всі точки, що розташовані на площині, обмеженій бюджетною лінією – це попарні сполучення товарів, які не забезпечують повного використання бюджету.
Всі точки, що розташовані на площині, яка виходить за межі бюджетної лінією – це попарні сполучення товарів, що є неможливими при заданому бюджетному обмеженні.
Всі точки, що розташовані на бюджетній лінії – це попарні сполучення товарів, які забезпечують повне використання бюджету.
За економічним змістом кутовий коефіцієнт (тангенс кута нахилу) бюджетної лінії показує, від якої кількості товару Б може відмовитись споживач при збільшенні обсягу товару А на 1 одиницю, не змінюючи при цьому сукупний рівень витрат на ці товари. Його величина – це норма заміщення двох товарів за умови, що загальна сума витрачених коштів залишається незмінною.
Рис. 5.1. Лінія бюджетного обмеження (бюджетна лінія)
Величина відрізку [ І / р(А) ] на горизонтальній вісі ілюструє максимальну кількість товару А, яку може придбати споживач, якщо всі свої кошти спрямує лише на цей товар, при цьому Q(Б) = 0. Величина відрізку [ І / р(Б) ] на вертикальній вісі ілюструє максимальну кількість товару Б, яку може придбати споживач, якщо всі свої кошти спрямує лише на цей товар, при цьому Q(А) = 0.
Якщо змінюється ціна одного з товарів – змінюється кутовий коефіцієнт нахилу бюджетної лінії.
Якщо змінюється сукупний дохід (бюджет ) споживача за умови незмінності цін, то бюджетна лінія зміщується без зміни коефіцієнту її нахилу, тобто зміщується паралельно.
Графічне відображення переміщень бюджетної лінії представлено на нижчеподаних рисунках.
Рис.5.2-а. Переміщення бюджетної лінії при зменшенні ціни товару А
Рис 5.2-б. Переміщення бюджетної лінії при зменшенні ціни товару Б
Рис.5.2-в. Переміщення бюджетної лінії при збільшенні бюджету споживача
Рис. 5.2-г. Переміщення бюджетної лінії при зменшенні бюджету споживача
Рівновага споживача.
Рівновага споживача відповідає такій комбінації товарів, яка максимізує корисність при даних бюджетних обмеженнях. Така рівновага передбачає, що щойно споживач отримає цей набір товарів, у нього зникає стимул змінювати цей набір на інший.
Рухаючись уздовж бюджетного обмеження, споживач може знайти точку, яка б відповідала максимальному задоволенню його потреб, тобто, відповідала б найбільшій корисності. Така точка належить найвищій кривій байдужості, яка може бути досягнута в межах цього бюджету. 
На мал. такою точкою буде точка D - точка дотику кривої байдужості U2 з бюджетною лінією I. Крива байдужості U3, яка є кривою, яка відповідає вищому рівню задоволення потреб (вищому рівню корисності), ніж крива байдужості U2,, не може бути досягнута, бо виходить за межі бюджету. Точка дотику найвищої кривої байдужості і лінії бюджетного обмеження відповідає стану споживчої рівноваги.