Організація і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у надзвичайних ситуаціях
ра повітря нижча 5 °С, застосовують хлористий сульфурил або гарячий 5 —10 %-й розчин їдкого натру. Втрати дегазуючого розчину 0,5 — 0,7 л / м2.
Металеві предмети (відра, лопати та ін.) дегазують обпалюванням, кип'ятінням протягом 2 год у воді (з добавкою 1—2 % лугу) або протиранням ганчір'ям, змоченим у гасі (бензині).
Дерев'яні предмети (корита, годівниці) дегазують хлорновапня- ною кашкою або розчинами інших дегазуючих засобів з наступним (через 1,5—2 год) промивання водою.
Мішки, брезенти дегазують кип'ятінням (протягом 1—2 год) з наступним промиванням чистою водою.
Дегазація одягу, взуття та інших індивідуальних засобів захисту здійснюється кип'ятінням, пароаміачною сумішшю, пранням і провітрюванням.
Дегазація кип'ятінням проводиться в бучильних установках БУ-4М або інших місткостях для верхнього одягу і головних уборів зі штучного хутра (дегазацію хутряних і шкіряних виробів цим способом проводити неможливо).
Дегазація способом прання полягає в розкладі та змиванні отруйних речовин водними розчинами миючих засобів при високих температурах. Дегазації пранням підлягають вироби з бавовняних тканин, а також ватяний одяг. Як миючий розчин використовується 0,3 %-й розчин порошку СФ-2У (СФ-2).
Дегазація провітрюванням (природна дегазація) може бути використана для всіх видів одягу, взуття й індивідуальних засобів захисту. Вона проводиться, якщо є час і немає інших засобів дегазації. Дегазація провітрюванням найбільш швидко проходить у літніх умовах при температурі 18 — 25 °С.
Речі та предмети, які не можна кип'ятити, необхідно провітрювати 6 діб влітку і 45 діб взимку або дегазувати в спеціальних камерах (приміщеннях) при температурі 70 — 80 °С.
Зерно, уражене парами і туманами ОР і СДЯР, дегазують провітрюванням на відкритому повітрі. Самодегазація в теплий період може настати: при ураженні зарином і табуном — через 2 — 4 доби, іпритом через 5 —10 діб, зоманом через 20 — 45 діб.
Фураж (зерно, сіно, солому), заражений ОР типу зарин, зоман, Ві-Ікс, обробляють розчином 4 %-го гідроокису натрію і 2 %-го пергідролю при витратах 6 —10 л/м®. Фураж залишають після обробки на 1—2 доби і потім обстежують на залишкову зараженість.
Зерно, січку соломи і сіна, коренеплоди, заражені фосфороорганіч- ними речовинами й ОР типу іприт, завантажують у кормозапарник і пропарюють 3 год. Пара, яка відводиться з кормозапарника, має проходити через дегазуючий розчин.
Основний спосіб дегазації фуражу, зараженого крапельно-рідин- ною ОР, — зняття верхнього зараженого шару товщиною 10 —15 см із зернофуражу і 20 — 25 см сіна і соломи.
Воду дегазують фільтруванням і хлоруванням. Із колодязя воду відливають або відкачують, а дно і стінки шахти обробляють хлор- но-вапняною кашкою, із дна знімають шар 10 см. Після наповнення водою, її знову відливають і після нового наповнення перевіряють на наявність ОР.
Засоби захисту дегазують пароаміачним способом або гарячим повітрям.
При ураженні майна ФОР дегазують вимочуванням у 2 %-му розчині соди, аміаку або іншого лугу при температурі 15 °С протягом 1,5 год. Шкіряні та інші вироби дегазують гарячим повітрям при температурі 70 °С протягом 6 год.
Дезінфекція — це заходи, спрямовані на знищення збудників інфекційних хвороб та їх токсинів. Дезінфекцію проводять хімічним і фізичним способом, які застосовують як окремо, так і в комбінації.
Дезінфекція може бути газова, волога і термічна. Проводять її після встановлення санепідстанцією, ветлабораторією зараженості людей, тварин, кормів, території, продуктів харчування, води.
Дезінфекція одягу, взуття та інших індивідуальних засобів захисту здійснюється обробкою пароповітряною або пароформаліновою сумішшю, кип'ятінням, замочуванням у розчинах для дезінфекції (або протиранням ними), пранням.
Обробка пароповітряною сумішшю використовується для дезінфекції всіх видів одягу та індивідуальних засобів захисту, крім хутряних і валяних виробів, які підлягають обробці пароформаліновою сумішшю, відповідно до інструкцій експлуатації дезінфекційно-ду- шових автомобілів (ДДА), дезінфекційно-душових автомобілів-при- чепів(ДДП).
Обробка кип'ятінням використовується для дезінфекції виробів з бавовняних тканин та індивідуальних засобів захисту, виготовлених з гуми і прогумованих тканин. Дезінфекція кип'ятінням проводиться в бучильній установці БУ-4М, дезінфекційних бучильни- ках і в різних підручних засобах (баках, котлах, бочках тощо).
Дезінфекція замочуванням у розчинах для дезинфекції застосовується для виробів з бавовняних тканин та індивідуальних засобів захисту. Дезінфекція одягу та індивідуальних засобів захисту при зараженні вегетативними формами мікробів проводиться замочуванням у 5 % -му водному розчині фенолу, лізолу або нафталізолу (при зараженні вірусом натуральної віспи концентрація збільшується до 8 %), 3 %-му розчині монохлораміну або в 2,5 %-му розчині формальдегіду протягом 1 год. При зараженні споровими формами мікробів замочування проводиться в 10 % -му розчині формальдегіду протягом 2 год.
Дезінфекція одягу і індивідуальних засобів захисту методом прання проводиться за спеціальними технологіями.
Для дегазації і дезінфекції бавовняного одягу, індивідуальних засобів захисту і брезентів, а також предметів домашнього побуту призначена бучильна установка БУ-4М.
Приміщення і території сильно зрошують дезінфікуючим розчином, а потім проводять механічне очищення. Обробку повторюють тричі з інтервалом 1 год. Для дезінфекції застосовують розчин хлорного вапна з вмістом 5 %-го активного хлору, 10 %-й розчин їдкого натру, 4 %-й розчин формальдегіду, 5 %-й розчин однохлористого йоду та інші препарати.
Для газової дезінфекції приміщень застосовують бромистий метил, картос (суміш окису етилену з вуглекислим газом у співвідношенні 1 : 9) для знищення спорових і вегетативних форм мікробів, а також хлорпікрин — для знищення вегетативних форм. Перед дезінфекцією приміщення герметизують. Бромистий метил застосовують прямо з балонів, а хлорпікрин з апарата 2-АГ.
Скирти сіна і соломи обробляють 2 рази з проміжком часу 24 год 4 %-м розчином формальдегіду з розрахунку 2 л розчину на 2 м® поверхні скирти. Розчин подається під тиском не менше 500 кПа (5 атм) і розпилюється до дрібнодисперсного стану.
Зерно, комбікорм, заражені спорами мікроби, занурюють у 4 %-й розчин формальдегіду на 24 год і на 2 год у 2 %-й розчин хлораміну в місткостях, які щільно закриваються. Після цього зерно і комбікорм висушують до повного знищення запаху.
Продовольче і кормове зерно, насипане на токах або в коморах, можна обробляти 3 — 5 % -м водним розчином перекису водню з розрахунку 2 л /м2.
Зерно, крупи, концентровані корми, заражені неспоровими збудниками, можна знезаражувати пропарюванням, кип'ятінням або прожарюванням. Використовують барабанні сушарки з температурою 250 °С і тривалістю обробки 10 хв.
Зерно, комбікорми, що зберігаються у звичайних мішках з тканини, можна обробляти, не розв'язуючи мішки, протягом 8 год 4 % -м розчином формальдегіду або 3 год 6 % -м розчином перекису водню чи 2 год 2 % -м розчином хлораміну.
М'ясо, поверхня якого заражена спорами сибірки, витримують 7 діб у спороцидному розсолі — 15 % -й розчин кухонної солі, 1 %-й — перекису водню і 1 %-й — оцтової кислоти. М'ясо, заражене поверхнево бактеріальними аерозолями, необхідно варити 2 год, жири, вершкове масло необхідно перетопити, молоко прокип'ятити. Хлібобулочні вироби, крупи, вермішелі прожарити в духовці при температурі 120 °С протягом ЗО хв.
Воду знезаражують розчином хлорного вапна, на кожний м1 води додають 0,5 л цього розчину, а при споровій мікрофлорі — 4 л, після цього воду перемішують і залишають на 10 —12 год, а потім відливають чи відкачують.
Найбільш простий і доступний спосіб дезінфекції води — кип'ятіння. При зараженні споровидними формами мікробів воду кип'ятять не менше 2 год.
Використання знезаражених продуктів, кормів і води можуть дозволити санітарно-епідеміологічна і служба ветеринарної медицини.
Знезаражуючі речовини і розчини. Розчин для дезактивації готується на основі порошку СФ-2У (СФ-2) шляхом розчинення останнього у воді з розрахунку отримання 0,15 %-го розчину (на 20 л бідон (каністру) — ЗО г, на 100 л бочку — 150 г, на цистерну 6000 л — 9 кг).
Миючий порошок СФ-2У — однорідний дрібнодисперсний порошок від блідо- до темно-жовтого кольору, добре розчиняється у воді при температурі 10 —15 °С, розфасовується в пакети масою 300, 500, 750 г.
Розчин для дегазації ХЧ, це 5 % -й розчин гексахлормеламіну (ДТ-6) або 10 % -й розчин дихлораміну (ДГ-2 і ДТХ-2) у дихлоретані, призначається для дегазації Х-газів отруйних речовин типу іприт, і для дезінфекції. Температура замерзання розчину — -35 °С.
Розчин для дегазації № 2-ащ — водний розчин 2 % їдкого натрію, 5 % моноетаноламіну і 20 % аміаку; призначається для дегазації отруйних речовин типу зоман. Температура замерзання — -40 °С.
Розчин для дегазації № 2-бщ — водний розчин 10 % їдкого натру, 25 % моноетаноламіну; призначається для дегазації отруйних речовин типу зоман. Температура замерзання розчину — ЗО °С.
Якщо немає розчинів для дегазації № 2-ащ і № 2-бщ для дегазації приладів і техніки, заражених отруйними речовинами типу зоман, може використовуватися 20 — 25 %-й водний розчин аміаку або 5 —10 %-й водний розчин їдкого натру.
Водна суспензія ДТС-ГК використовується в дегазаційних машинах і комплектах для дегазації приладів і техніки, які заражені Х-газами й іпритом.
Водні кашки ДТС-ГК і хлорного вапна використовуються для дегазації і дезінфекції металевих, гумових і дерев'яних виробів. Кашки готуються шляхом ретельного перемішування двох об'ємів
ДТС ГК або хлорного вапна з одним об'ємом води. Для дегазації отруйних речовин можуть використовуватись розчинники: дихлоретан, бензин, гас, дизельне паливо, спирт, а також 0,3 % -ві водні розчини миючих порошків СФ-2У, "Дон", "Ера" та ін. Усі вказані розчини не знищують отруйні речовини, а тільки сприяють змиванню їх із зараженої поверхні.
Речовини, які використовують для виготовлення розчинів для дегазації: гексахлормеланін, дихлорамін, їдкий натр, аміачна вода, моноеталноламін, ДТС-ГК, хлорне вапно.
Гексахлормеланін (ДТ-6) — кристалічний порошок білого або сла- бо-жовтого кольору із запахом хлору. Не розчиняється у воді, добре розчиняється в дихлоретані. Температура плавлення 125 —135 °С.
Дихлораміни (ДТ-2, ДТХ-2) — білі або злегка жовтуваті порошки із запахом хлору. В сухому вигляді стійкі, у воді не розчиняються, добре розчиняються в дихлоретані.
Дихлоретан — летуча, безколірна або злегка жовтувата рідина із запахом спирту або хлороформу. Температура кипіння — +84 °С, температура замерзання — -35 °С. У воді не розчиняється, при підпалювані горить. При потраплянні в організм людини викликає сильне отруєння або смерть, пари шкідливі при тривалому вдиханні. Дихлоретан використовується як розчинник речовин ДТ-6, ДГ-2, ДГХ-2 для дегазації.
їдкий натр (каустична сода) — білі шматки або дрібні лусочки. На повітрі поглинає воду, зберігається в герметичній тарі. Добре розчиняється у воді. Концентровані розчини (більше 3 — 5 %) роз'їдають шкіру людини і руйнують тканини, взуття.
Аміачна вода — це 20 — 25 %-й розчин аміаку у воді. Вона викликає подразнення слизових оболонок очей і носа, на шкіру людини практично не діє. Температура замерзання аміачної води залежить від наявності в ній аміаку і становить для 8 % -го розчину — 10 °С, для 12 %-го розчину — 17, для 25 %-го розчину — 40 °С.
Моноеталоамін — в'язка рідина жовтого кольору, що має слабкий аміачний запах, не діє на шкіру людини. Технічний продукт має не менше 80 % головної речовини.
2/3 головна сіль гіпохлориту кальцію (ДТС-ГК) — це білий порошок із запахом хлору. У воді розчиняється помірно, в органічних розчинниках не розчиняється; потрапляючи на шкіру, може викликати подразнення. Під дією тепла, вологи і вуглекислоти повітря розпадається. Тому має зберігатися и герметичній тарі в прохолодному місці, закритому від прямих променів сонця.
Хлорне вапно — речовина білого або злегка жовтого кольору, подібна за властивостями до ДТС-ГК, під якої відрізняється меншою активністю для дегазації та дезінфекцією, у воді розчиняється погано, не розчиняється в органічних розчинниках, гігроскопічна.
Для дезінфекції приладів і техніки використовують розчини формальдегіду, фенолу та його похідні (крезол, лізол, нафтозол); розчин для дегазації № 1, № 2-ащ, № 2-бщ; суспензії і кашки ДТС ГК і хлорного вапна; водні розчини порошку СФ-2У (СФ-2).
Водні розчини миючих засобів мають слабку дію на хвороботворних мікробів і використовуються тільки для зниження засівання мікробами поверхонь і нейтралізації токсинів.
Для дезінфекції приладів і техніки, що заражені вегетативними формами мікробів, використовується 3 — 5 % -й розчин формальдегіду, 1 % -ва суспензія ДТС-ГК, 2 % -й розчин монохлораміну. Для дезінфекції приладів і техніки, що заражені споровими формами мікробів, найбільш ефективним є 17 — 20 %-й водний розчин формальдегіду (формаліну), що містить 10 % за масою монохлораміну (20 кг монохлораміну на 80 л води); суміш ретельно перемішується до повного розчинення монохлораміну. Потім перемішуються різні об'єми отриманого розчину і формаліну.
Формальдегід — безкольоровий задушливий газ, що розчиняється у воді. Використовується 35 — 40 % водний розчин формальдегіду, який називається формаліном.
Фенол — тверда речовина рожево-коричневого кольору, добре розчиняється у воді. У практиці частіше використовується зафарбована в рожевий колір рідка карболова кислота, що складається з 90 % фенолу і 10 % води.
Крезол — масляниста темно-бура рідина, слабко розчиняється у воді, добре розчиняється у кислотах і лугах; використовується у вигляді 3 — 5 % - х гарячих мильних крезолових розчинах.
Лізол — розчин крезолів у рідкому (калійному) милі, червоно-бура масляниста рідина, що добре розчиняється в воді, для дезінфекції приладів і техніки використовується 3 — 5 % -й водний розчин.
Нафтазол — суміш 65 % нафтенового мила, 35 % крезолу, що діє при дезінфекції і митті, як 5 —10 %-й водний розчин використовується з тією же метою, що лізол.
Санітарна обробка. Санітарна обробка є складовою частиною спеціальної обробки. Це комплекс ліквідації забруднення радіоактивними речовинами, зараження небезпечними (ОР і СДЯР) хімічними і біологічними засобами особового складу формувань ЦЗ і населення. Санітарна обробка поділяється на часткову і повну.
Часткова санітарна обробка — це механічне очищення й обробка відкритих ділянок шкіри, зовнішньої поверхні одягу, взуття, 313 або обробка за допомогою індивідуальних протихімічних пакетів.
Виконують її в осередку ураження під час проведення рятувальних і невідкладних робіт, вона є тимчасовим заходом.
Повна санітарна обробка — це знезаражування тіла людини із заміною білизни й одягу. Мета обробки — повне знезаражування від радіоактивних, хімічних речовин і біологічних засобів тіла і слизових оболонок, одягу, взуття, 313. її проводять особовому складу ЦЗ і населенню після виходу із зон зараження, забруднення РР і осередків ураження служба санітарної обробки ЦЗ силами формувань об'єкта, які розгортають стаціонарні обмивальні пункти або обми- вальні майданчики, розділені на "брудну" і "чисту" половину.
Організація життєзабезпечення населення у разі загрози виникнення НС передбачає проведення заходів, розроблених органами державної влади, органами управління ЦЗ, адміністрацією підприємств, організацій завчасно, а також у разі надзвичайних ситуацій з метою створення умов для виживання населення, яке може опинитися в районах аварій, стихійних лих і осередках ураження.
Життєзабезпечення — це задоволення нормативного мінімуму життєвих потреб населення, яке потерпіло внаслідок надзвичайної ситуації, надання йому житлово-комунальних послуг і дотримання встановлених соціальних гарантій на період проведення рятувальних робіт.
Основними заходами життєзабезпечення є: організація бази харчування в районах лих та тимчасове розселення у безпечних районах на період рятувальних робіт; забезпечення населення одягом, взуттям та товарами першої необхідності; надання фінансової допомоги потерпілим; медичне обслуговування та санітарно-епідеміоло- гічний нагляд у районах тимчасового розміщення.
Невиконання законних вимог посадових осіб спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади, до компетенції якого віднесено питання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, тягне за собою накладання штрафу на посадових осіб від 10 до 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Те саме діяння, вчинене повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від 20 до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (стаття 188-16 Кодексу України).
Під час великих стихійних лих, катастроф у людей виникають нервово-психічні розлади, психічні збудження, затьмарення свідомості.
Внаслідок землетрусу в Ташкенті в 1966 р. у 75 % населення було зареєстровано розгубленість і реакції страху, зниження цілеспрямованої діяльності, у 14 % постраждалнх були гострі реактивні стани протягом доби, а у 11 % — тривалі реактивні збудження.
Таким чином великі стихійні лиха, катастрофи супроводжуються не тільки великими руйнуваннями, травмами, опіками, а й панікою, розгубленістю, що призводить до паралічу інстинкту самозбереження, що робить людей нездатними до самозахисту та надання допомоги постраждалим.
Список літератури
1. Авсеенко В.Ф. Дозиметрические и радиометрические приборы и измерения. — К.: Урожай, 1990. — 144 с.
2. Александров В.Н., Емельянов В.И. Отравляющие вещества. — М.: Воениздат, 1990. — 270 с.
3. Алтунин А.Т. Формирования гражданской обороны в борьбе со стихийными бедствиями. — М.: Стройиздат, 1976. — 225 с.
4. Белов АД., Киршин ВА. Ветеринарная радиобиология. — М.: Агропромиздат, 1987. — 287 с.
5. Болезни сельскохозяйственных культур: В 3 т. / Под общей ред. В.Ф. Пересыпкина. — Т. 1.: Болезни зерновых и зернобобовых культур. — К.: Урожай, 1989. — 213 с.
6. Гродзинский Д.М. Радиобиология растений. — К.: Наук, думка, 1989. — 384 с.
7. Гудков ИМ. Основы общей и сельскохозяйственной радиобиологии. — К.: Изд-во УСХА, 1991. — 328 с.
8. Десять лет после аварии на Чернобыльской АБС. Национальный доклад Украины, 1996 год / А.И. Авраменко, Ю.Г. Антипкин, Г.Ф. Апасов и др. — К.: Минчер и обы ль, 1996. — 198 с.
9. Дуриков А.П. Оценка радиационной обстановки на объекте народного хозяйства. — М.: Воениздат, 1975. — 95 с.
10. Егоров П.Т., Шляхов И А., Алабин Н.И. Гражданская оборона.
— М.: Высш. шк., 1977. — 302 с.
11. Закон України "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо встановлення відповідальності у сфері цивільної оборони та захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій" № 666-ІУ. — К., 2003.
12. Закон України "Про Цивільну оборону України" ВРУ № 297-ХІІ.
— К., 1993.
13. Закон України "Про внесення змін до Закону України про Цивільну оборону України" ВРУ № 555-ХГУ. — К., 1999.
14. Закон України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру" № 1809-ІИ.
— К., 2000.
15. Закон України "Про правові засади цивільного захисту" від № 135-ІУ, 24 червня 2004. — К., 2004.
16. Защита животных от поражения ядерным оружием / В.М. Караваев, В.Л. Кодяков, Г.Н. Коржевенко, В.Г. Ильин. — М.: Колос, 1970. — 399 с.
17. Защита объектов народного хозяйства от оружия массового поражения / Г.П. Демиденко, Е.П. Кузьменко, П.П. Орлов и др. — К.: Высш. шк., 1989. — 371 с.
18. Защита от оружия массового поражения / Под ред. В.В. Мяс- никова. — Воениздат, 1989. — 371 с.
19. Каммер Ю.Ю., Харкевич А.Е. Аварийные работы в очагах поражения. — М.: Энергоиздат, 1990. — 287 с.
20. Киршин ВА., Бударков ВА. Ветеринарная противорадиационная защита. — М.: ВО " Агр оир оми з д ат", 1990. — 207 с.
21. Коваленко Л.И. Радиометрический ветеринарно-санитарный контроль кормов животных и продуктов животноводства. — К.: Урожай, 1987. — 192 с.
22. Коваленко Л.І. Радіаційна ветеринарно-санітарна експертиза об'єктів ветеринарного контролю. — К.: Вища шк., 1994. — 317 с.
23. Козлов В.Ф. Справочник по радиационной безопасности. — М.: Энергоатомиздат, 1991. — 351 с.
24. Концепція захисту населення і територій у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій: Указ Президента України. — К., 1999.
25. Максимов М.Т., Оджагов Г.О. Радиоактивные загрязнения и их измерения. — М.: Энергоиздат, 1989. — 304 с.
26. Маиікович В.П., Панченко. Основы радиационной безопасности. — М.: Энергоатомиздат, 1988. — 224 с.
27. Мащенко Н.М., Мурашко ВА Радиационное воздействие и радиационная защита населения при ядерных авариях на атомных электростанциях. — К.: Выща шк., 1992. — 224 с.
28. Мигович Г.Г. Довідник з цивільної оборони. — К.: ЗАТ "Українська технологічна група", 1998. — 526 с.
29. Нормы радиационной безопасности НРБ-76/87 и основные санитарные правила работы с радиоактивными веществами и другими источниками ионизующих излучений ОСП-72/87. — М.: Энергоатомиздат, 1988. — 160 с.
30. Норми радіаційної безпеки України (НРБУ-97) / МОЗ України. — К., 1997. — 122 с.
31. Основы сельскохозяйственной радиологии / Б.С. Пристер, Н . А . Лощилов, О.Ф. Немец, В.А. Поярков. — К.: Урожай, 1991. — 472 с.
32. Положення про Цивільну оборону України: Постанова КМУ № 299. — К., 1994.
33. Положення про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від Чорнобильської катастрофи (МНС): Указ Президента України № 1005/96. — К., 1996.
34. Про єдину державну систему запобігання і реагування на НС техногенного та природного характеру: Постанова КМУ № 1198. — К., 1998.
35. Положення про класифікацію надзвичайних ситуацій: Постанова КМУ № 1099. — К., 1998.
36. Радиация: Дозы, эффекты, риск. — М.: Мир, 1990. — 78 с.
37. Рекомендации по ведению сельского и лесного хозяйства в условиях радиоактивного загрязнения территории Украины в результате аварии на Чернобыльской АЕС на период 199 1 —1997 гг. — К., 1991. — 112 с.
38. Рожинский М.М., Катовский Г.Б. Оказание доврачебной помощи. — М.: Медицина, 1981. — 48 с.
39. Стеблюк Н.И. Борьба с пожарами и другими стихийными бедствиями, ликвидация последствий крупных производственных аварий. — К.: УСХА, 1983. — 162 с.
40. Стеблюк Н.И. Защита лесных насаждений от оружия массового поражения. — К.: УСХА, 1983. — 134 с.
41. Стеблюк М.І. Прилади радіаційної, хімічної розвідки, контролю радіоактивного забруднення і опромінення та хімічного зараження повітря, продуктів, кормів і води. — К.: НАУ, 1999. — 72 с.
42. Стеблюк МІ. Цивільна оборона. — К.: Урожай, 1994. — 357 с.
43. Стеблюк МІ. Цивільна оборона. — К.: Знання-Прес, 2003. — 455 с.
44. Стеблюк МІ. Цивільна оборона: Підручник. — 3-тє вид., перероб. і доп. — К.: Знання, 2004. — 490 с.
45. Сельскохозяйственная радиология / Под ред. Р.М. Алекса- хина, Н . А . Корнеева. — М.: Экология, 1991. — 396 с.
46. Телъдеши Ю., Кенда М. Радиация — угроза и надежда. — М.: Мир, 1979. — 412 с.
47. Указ Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України" від 11 листопада 2002 року "Про стан техногенної та природної безпеки в Україні" № 76/2003. — К., 2003.
48. Указ Президента України "Про заходи щодо вдосконалення системи державного управління у сфері подолання наслідків Чорнобильської катастрофи" № 755/2004 від 6 липня 2004 р. — К., 2004.
49. Харуэлл М., Хатчинсон Т. Последствия ядерной войны: Воздействие на экологию и сельское хозяйство. — М.: Мир, 1988. — 551 с.
50. Чернобыльская катастрофа / В.Г. Барьяхтар, Д.М. Гродзин- ский, Г.А. Готовчиц и др.; Под ред. В.Г. Барьяхтара. — К.: Наук, думка, 1995. — 600 с.
5 1 Ярмоленко СП. Радиобиология человека и животных. — М.: Высш. шк., 1988. — 424 с.
Навчальне видання
СТЕВЛЮК Микола Ілліч