Методичні рекомендації до вивчення теми. Механізм вільного ціноутворення, непідвласний інтересам конкурентних фірм, змушує їх оптимізувати своє становище виключно за рахунок зміни обсягів

Механізм вільного ціноутворення, непідвласний інтересам конкурентних фірм, змушує їх оптимізувати своє становище виключно за рахунок зміни обсягів виробництва. Однак на практиці абстрактна модель конкурентного ціноутворення реалізується досить рідко. Як правило, реальні умови діяльності фірм на ринках дозволяють їм впливати одночасно на обидва параметри доходу – і на ринкову ціну, і на обсяг випуску. В економічній теорії конкуренція, пов’язана з можливостями впливу виробників чи покупців на формування ціни продукту, одержала назву недосконалої конкуренції. Залежно від ступеня контролю над цінами в умовах недосконалої конкуренції виділяють такі її форми: чиста монополія, монополістична конкуренція, олігополія. В темі 9 навчального посібника аналізуються механізми формування ринкової влади в умовах чистої монополії.

Приступаючи до вивчення першого питання даної теми, зверніть увагу на те, що порушення будь-якої з умов досконалої конкуренції призводить до часткової або повної монополізації економічної влади, тобто до часткового або повного контролю фірм над ринковою ціною їх продукту. Випадком повної монополізації ринку і протилежністю досконалій конкуренції є чиста монополія.

Чиста монополія (англ. – monopoly) – це такий тип ринкової структури, коли галузь складається з однієї фірми, яка повністю контролює виробництво певного продукту.

Як і досконала конкуренція, чиста монополія також являє собою наукову абстракцію. Її теоретична модель слугує своєрідним еталоном для оцінювання умов конкуренції в реальних галузях економіки і має такі ознаки:

– – ринок складається з однієї великої фірми, тому у цьому випадку поняття «ринок», «фірма» і «галузь» є синонімами;

– – фірма-монополіст продає унікальний продукт великій кількості покупців. Унікальний продукт – це продукт, що не має близьких замінників;

– – ціноутворення на ринку визначається виключно інтересами монополії, можливості впливу якої на формування ціни власного продукту дуже значні;

– – вхід на монопольний ринок (чи вихід із нього) повністю блокований непереборними бар’єрами – власністю на ресурси, розмірами та призначенням основного капіталу, патентами або виключними правами, наданими урядом.

Фірма, що продає свій продукт на монопольному ринку називається монопольною фірмою або – монополістом.На відміну від конкурентної фірми монополіст, як єдиний виробник певного продукту, здатний обирати не лише обсяг випуску, але й призначати ціну на свій товар. Разом із тим він не має абсолютної влади диктувати ціну, адже загалом вимушений рахуватися з платоспроможністю покупців, тобто з ринковим попитом. Споживачі ж, як відомо, здатні купувати більше продукту лише у випадку зниження ціни на нього. Тому в моделі чистої монополії припускається, що крива попиту на продукт єдиного виробника завжди має спадний характер та є, по суті, кривою ринковою попиту (див. криву D рис. 9.1 а).

Рис. 9.1. Вибір монополістом ціни й обсягу продажу продукту з урахуванням цінової еластичності попиту та динаміки доходу

Оскільки монополіст сам призначає ціну для продажу кожного обсягу продукту, то лінія D є одночасно і лінією його середнього доходу AR. Поряд із тим, монополіст спроможний продати додаткову одиницю продукту лише знизивши ціну на нього. Це зниження стосується не тільки додаткової одиниці продукту, але й усього обраного обсягу продажу та означає, що граничний дохід монополіста менший від ціни (MR < P). Тому крива MR монополії лежить нижче лінії попиту D (під нею), також має спадний характер, але вдвічі більший кут нахилу до вісі обсягів випуску оQ (див. рис. 9.1 a).

Виникає логічне запитання: за яким критерієм монополіст обирає точку на кривій D, адже з огляду на її спадний характер послідовне збільшення обсягу випуску «загрожує» йому закономірним зниженням ціни продукту, а можливо й доходу? Аналітично вибір співвідношення «обсяг-ціна» визначається залежністю між ціновою еластичністю попиту на продукт фірми-монополії Pε_D і величиною її граничного MR та загального доходу TR (див. графік на рис. 9.1).

З рис. 9.1а. слідує, що коли попит на продукт фірми-монополіста еластичний за ціною (Pε_D> 1), то нарощування обсягу його виробництва супроводжується додатним значенням граничного доходу (MR > 0). При цьому крива загального доходу TR на вказаному інтервалі обсягів (о) монотонно зростає (рис. 9.1б). При подальшому ж насиченні ринку продуктом (правіше точки ), коли попит на нього стає нееластичним за ціною (Pε_D < 1), значення граничного доходу стає від’ємним (MR < 0), а крива загального доходу фірми TR – починає спадати.

Таким чином, за незмінності всіх інших факторів доходу зміна обсягу виробництва графічно уявляється рухом точки вздовж кривої загального доходу TR. У випадку ж зміни будь-яких нецінових факторів доходу всі криві графіка зміщуватимуться вверх або вниз.

В ідеалі прикладом оптимального вибору обсягу та ціни для монополіста мав би бути лише один – той, що відповідає одиничній ціновій еластичності попиту (Pε_D = 1). Саме за обсягу та ціни значення додаткового доходу MR обертається внуль, а показник загального доходу TR добігає свого максимуму (див. графік на рис. 9.1). Однак припущення про такий ідеальний вибір має уявний характер. На практиці раціональний монополіст звичайно ж обирає параметри своєї діяльності (обсяг та ціну) у більш широкому діапазоні. Але в економічній теорії припускається, що цей вибір здійснюється виключно в межах еластичної ділянки кривої попиту, для якої загальний дохід фірми має зростаючий характер.

Як і у випадку досконалої конкуренції, універсальним аналітичним правилом для вибору комбінації «ціна-обсяг» монополісту слугує рівність граничного доходу і граничних витрат (MR = MC). Однак, як було показано вище, для фірми, що має спадну лінію попиту, граничний дохід є меншим ціни (MR < P). Тому дана умова оптимізації для монополії набуває виду:

MC = MR < P.

У підсумку слідує, що вибір монополістом рівня ціни та обсягу випуску залежить не лише від цінової еластичності попиту та пов’язаної з нею дохідності, але й від витрат на виробництво. Саме в наступному питанні даної теми і розглядаються основні випадки оптимізації фірми-монополіста з урахуванням всіх визначальних параметрів її діяльності.

Друге питання даної теми присвячено вивченню особливостей поведінки фірми-монополіста у короткотерміновому періоді. Вибір обсягу виробництва і ціни в умовах монопольного ринку відбувається за вже відомою Вам універсальною методикою, тобто, з урахуванням цінових характеристик попиту D, граничного доходу MR, граничних витрат MC, середніх загальних ATC та середніх змінних AVC витрат виробництва. Пояснити цей вибір фірми наочно дозволяють криві відповідних функцій. Нагадаємо, що в кожній графічній моделі криві функцій розташовані таким чином, щоб відтворювати характерні залежності між досліджуваними показниками. Для випадку максимізації прибутку їх взаємне розміщення на графіку має такий вид (див. рис. 9.2).

Провідну роль у виборі обсягу виробництва для фірм, що діють в умовах ринків із недосконалою конкуренцією, відіграє так звана «точка Курно». На рис. 9.2 для кращого запам’ятовування її позначено літерою K.

Точка Курно(англ. – Cournot point) – це точка перетину кривих граничного доходуіграничних витратфірми недосконалого конкурента, що відповідає умові MR = MC.

Рис. 9.2. Вибір максимально прибуткового обсягу виробництва і ціни з урахуванням кривих граничних і середніх значень

Вертикальна проекція точки K на вісь оQ та криву попиту D дозволяє визначити оптимальну комбінацію обсягу та ціни для монополії (та). На рис. 9.2 цій комбінації відповідає точка L, яка завжди знаходиться на еластичному відрізку кривої попиту D. Добуток показника обсягу випуску та ціни утворює величину загального доходу TR. На рисунку величині очікуваного доходу відповідає площа фігури у формі прямокутника Lо. В її складі приховано загальні витрати TC та економічний прибуток фірми-монополіста EP. Добуток показника обсягу випуску та середніх витрат виробництва ATC утворює величину загальних витрат TC. На рис. 9.2 величині планованих загальних витрат відповідає площа прямокутника NMQ_Eо. Таким чином, модель монополії на рис. 9.2 відображає випадок, коли фірма обирає такий обсяг випуску, який за відповідного значення ціни та витрат виробництва дозволяє їй отримувати економічний прибуток. У нашому прикладі величині цього прибутку відповідає площа заштрихованого прямокутника LMN (див. рис. 9.2).

Рис. 9.3. Вибір незбиткового обсягу виробництва і ціни з урахуванням кривих граничних і середніх значень

Якщо ж складається ситуація, за якої фірма-монополіст лише покриває свої середні витрати, але не одержує прибуток, то має місце випадок незбиткової діяльності (див. рис. 9.3). Коли ж ціна впаде нижче мінімуму середніх витрати, то монопольна фірма повинна мінімізувати збитки, обравши обсяг випуску за правилом MR = MC (див. рис. 9.4).

Рис. 9.4. Вибір мінімально збиткового обсягу виробництва і ціни з урахуванням кривих граничних і середніх значень

Третє питання теми є продовженням її другого питання і присвячено вивченнюповедінки фірми-монополіста у довготерміновому періоді діяльності. На відміну від конкурентної фірми, фірма-монополіст може діяти прибутково в обох періодах. Її поведінку в довготерміновому періоді моделюють за аналогією з короткотерміновим періодом, застосовуючи криві найважливіших функцій попиту, доходу та витрат. Зверніть увагу, що при моделюванні дій фірми в обох цих періодах змінюється лише інтерпретація кривих. Так крива, що відображала зміну середніх загальних витрат у короткотерміновому періоді, інтерпретуватиметься тепер як крива довготермінових середніх витрат LATC, а крива граничних витрат відповідатиме кривій довготермінових граничних витрат LMC. Обсяг виробництва і ціна, що мають максимізувати прибуток фірми-монополіста у довготерміновому періоді, обираються за відомим правилом MR = LMC.

Вивчаючи поведінку фірми-монополіста в короткотерміновому та довготерміновому періодах, приділіть увагу такій обставині: на відміну від конкурентного ринку, в умовах монополії відсутня пряма пропорційна залежність між ціною блага та обсягом його пропозиції. Монополіст може продавати різну кількість продукту за однією ціною або однакову кількість за різними цінами. У зв’язку з цією обставиною, побудувати криву пропозиції монополії неможливо.

Четверте питання теми 9 присвячено вивченню методів діагностики ринкової влади та проблемі ефективності монополії.

Можливість встановлення високої ціни на свій продукт шляхом обмеження обсягу його випуску, фактично означає існування монопольної влади. Контроль за монопольною владою здійснює держава в особі її антимонопольного відомства. Застосуванню санкцій антимонопольного змісту передує процедура діагностування монопольної влади. Для визначення її впливу на галузь використовуються декілька показників. Найвідомішими серед них є індекси Лернера та Герфіндаля-Гіршмана.

Згідно з індексом Лернера показником монопольної влади вважається частка прибутку у загальному доході фірми. Спосіб виміру монопольної влади за Лернером – це визначення величини, на яку ціна, що максимізує прибуток, перевищує граничні витрати монополіста:

де I_L– індекс Лернера;

P_m– ціна фірми, що здійснює монопольну владу;

MC – граничні витрати фірми;

Pε_D – коефіцієнт цінової еластичності попиту на продукт монополіста.

Числове значення індексу Лернера лежить між 0 і 1. Для конкурентної фірми, бо . Чим вище значення має індекс Лернера, тим більша монопольна влада фірми.

Індекс Герфіндаля-Гіршмана – це показник розподілу монопольної влади між всіма учасниками ринку. Він вимірює концентрацію ринку, оцінюючи ринкову частку продажу кожної з фірм у процентах і сумуючи ці частки, піднесені до квадрату:

де I_HH – індекс Герфіндаля-Гіршмана;

S₁², S₂², S₃² – питома вага випуску фірми (%).

Узагальнюючи поведінку фірми-монополіста у короткотерміновому та довготерміновому періодах діяльності, слід звернути увагу на типову для неї цінову стратегію, так звану цінову дискримінацію.

Цінова дискримінація (англ. – price discrimination) – це практика встановлення різних цін на один і той же товар для різних категорій покупців. Можливості існування такої практики пов’язані з наявністю кількох умов. По-перше, продавець повинен мати можливість контролювати ціни, тобто володіти монопольною владою. По-друге, йому необхідно розділити своїх покупців на групи з різною еластичністю попиту за ціною. По-третє, мають існувати певні обмеження для можливості перепродажу даного товару. При ціновій дискримінації кожна одиниця товару продається за максимальною ціною, яку готовий сплатити покупець, тобто за ціною попиту, що дозволяє монополісту привласнити весь надлишок споживача. Механізм цінової дискримінації можна успішно змоделювати за допомогою графіка (див. рис. 9.5).

Рис. 9.5. Модель механізму цінової дискримінації

Рис. 9.5 демонструє, що фірма нарощує обсяги виробництва (і продажу) продукту на двох ринках до рівня, де граничні витрати збігаються з граничним доходом (точки Q₁ та Q₂). При цім більш високу ціну, при абсолютно однакових обсягах продажу та витратах на їх виробництво, монополіст призначає на першому ринку, де попит на його продукт є менш еластичним. Різниця в ціновій еластичності попиту на продукт монополії і пов’язана з нею можливість цінової дискримінації дозволяє фірмі успішно максимізувати дохід (і прибуток) на обох ринках одночасно.

Досить ефективним засобом регулювання діяльності монополій є антимонопольне законодавство. Воно представляє собою пакет законів, покликаних забезпечити баланс між конкуренцією та монополією. Сучасне нам антимонопольне законодавство включає два напрями: контроль за цінами та контроль за злиттям компаній. У першу чергу воно забороняє цінову змову. Законом також переслідується лімітуюче ціноутворення, коли фірма навмисне встановлює більш низькі ціни з тим, щоб витіснити з галузі конкурентів. Антимонопольна політика повинна будуватися так, щоб це не призводило до здрібнення фірм, а значить і до уповільнення технічного прогресу, зростання цін, падіння економічної ефективності.

З іншого боку, існують вагомі аргументи на користь монополій. Продукт фірм-монополістів відрізняється високою якістю, що дозволяє їм панувати на багатьох ринках, а їх розміри сприяють успішному проведенню виробничих досліджень і розробок.

Виконайте самоперевірку знань:

1. 1. Які ознаки притаманні монопольному ринку і чому?

2. 2. Прокоментуйте тезу А. Сміта: «Інтерес підприємців завжди полягає в розширенні ринку та обмеженні конкуренції«.

3. 3. Прокоментуйте тезу В. Петі: «Монополія означає виключне право продажу».

4. 4. Як виглядає крива попиту на продукт фірми-монополіста? Поясніть її траєкторію.

5. 5. Що являє собою монопольна влада? Вкажіть способи виміру монопольної влади.

6. 6. Поясніть тезу: «Ступінь монопольної влади обмежується еластичністю попиту».

7. 7. У яких випадках монополія застосовує цінову дискримінацію?

8. 8. Які напрями антимонопольного законодавства Вам відомі? Назвіть основні форми антимонопольного регулювання.

Література: 1, с. 222–257; 2, с. 465–484; 3, с. 207–234; 4, с. 94–108; 5, с. 311–364; 6, с. 372–391; 10, с. 194–207, 262–286, 355–362; 13, с. 373–469; 21, с. 131–147.

Інтернет-ресурси:

Мікроекономіка. – http://www.vuzlib.net/mikro/_index.htm

Пиндайк Р., Рубинфельд Д. Микроэкономика. – http://vuzlib.net/beta3/html/1/3032/

Beчкaнoв Г.С., Beчкaнoвa Г.Р. Микроэкономика. – http://www.inventech.ru/lib/micro/

50 лекций по микроэкономике. – http://50.economicus.ru/

Микроэкономика. Словарь основных терминов. –
http://iuf.ntu-kpi.kiev.ua/courses/2/microeconomica/info/Lectures/ pages/dictionary-terms.htm