Несвідоме, свідоме і надсвідоме
Зв’язок свідомого та несвідомого розкрито, зокрема, австрійський психоаналітик Зігмунд Фрейд наприкінці19-на початку20 ст.в рамкахпсихоаналітичного підходу. Ванатомії особистості він виділяв три взаємодіючі компоненти:
1. «Воно» - несвідомий компонент,який є успадкуванням людською організацією
глибинним шаром, «киплячим котлом інстинктів», невгамовним потягів людини, які підкоряються принципу задоволення.
2. »Я» - свідомий компонент, Який є посередником між«Воно» і зовнішнім світом. «Я» виконує функцію впливу цього світу на несвідоме.
3. «Над-я»- це сукупність суспільних норм і стандартів поведінки», які виконують
роль»цензора» (надсвідоме?)
Аналізуючи«Воно», Фройд виділивдві основні природжені інстинктивні потреби, які визначають психічну діяльність людини:
1)лібідозну (інстинкт самозбереження, потяг до життя,л юбов, сексуальний потяг);
2)агресивну (потяг до руйнування, смерті,війни). Задоволення цих потреб стикається яз перешкодами з боку навколишнього світу, суспільства. Тому вони витискуються і створюютьс феру«несвідомого» Однак інстинктивні потреби все ж такипрориваються, обходячи цензуру«свідомого» і виявляються у вигляді«символів»:
а) все, що виробляє людина(твори культури, мистецтва) - це символізація«витіснених у підпілля несвідомих потреб»
б) вони можуть проявлятися у різних формах повсякденного життя(обмовки,
снобачення);.
в) міфи, народні звичаї- це також наслідок символізації витіснених біологічних потреб. Взаємодія трьох компонентів:
«Я» звичайно перебуває у конфлікті, оскільки вимоги «Воно»і «Над –я»несумісні. Тому«Я» постійно звертається до механізмів психологічного захисту, роль яких виконують:
а) сублімація- механізмі, який знімає напруження в ситуації конфлікту шляхом
трансформації інстинктивних форм поведінки в більш прийнятні для індивіда та суспільства. (Конкретним випадком є переключення енергії лібідо на процеси творчості);
б) проекція– неусвідомлене наділення іншої людини притаманними для даної людині мотивами, рисами та властивостями;
в) витиснення. процес, в результаті якого неприйнятні для індивіда думки, спогади,
переживання«виганяються» із свідомості і переводяться в сферу несвідомого, але при
цьому вони продовжують впливати на поведінку індивіда і переживатися ним у вигляді тривоги, страху та ін.
в) заміщення– зміна об»єкта, на який спрямовані почуття, Включається тоді, коли пряме вираження почуттів стосовного даного об»єкта може мати загрозу і викликає тривогу.
Це й підхід використовувався для
а) спершу для лікування психічних захворювань,
б) а згодом застосував для пояснення ролі несвідомого у житті людини.
Позитивні моменти та дискусійні питання теорії Фрейда щодо свідомого та несвідомого:
1Позитивні моменти: положення про складність та багатоплановість структури
особистості; про свідоме та несвідоме; про внутрішні суперечності особистості).
2. Дискусійні моменти: мотивація людської поведінки пов»язується переважно з природженими, інстинктивними(сексуальними та руйнівними) потребами; визначається
фатальний антагонізм між свідомим та несвідомим; між індивідом та суспільством.
Пізніше виникла потреба у подоланні біологізаторських поглядів на особистість, у соціалізації фрейдистської теорії особистості, що і було здійснено неофрейдистами: К.Г.Юнг, А.Адлер, Е Фром та ін. Один із його представниківЕ. Фром – німецько-американський психолог, заперечив біологізм Фройда, переглянув символіку несвідомого, зміщуючи акценти з придушення сексуальності на конфліктні ситуації, зумовлені соціальними причинами, Він уві поняття«соціального характеру », трактуючи його як сполучну ланку між психологією індивіда й соціальною структурою суспільства.
51. Основні складові пізнавальної діяльності:суб’єкт і об’єкт, мета і ціль, засоби та результат.Пізнання-це процес особливого розвитку суб’єкта і об’єкта коли основним результатом постає знання. Під суб’єктом вважають людину або істоту із спільності людей, які реально функціонують(сім’я, група). Суб’єкт пізнання знаходиться в постійному процесі розвитку. Об’єктом пізнання є те, на що спрямована пізнавальна діяльність суб’єкта. В принципі об’єкт також знаходиться в процесі розвитку. Об’єкт і суб’єкт находяться в процесі взаємодії задля досягнення конкретної цілі і відповідно із обраної суб’єктом метою. Мета пізн.проц.-це те, чого прагне людина. Ціль-це ті конкретні результати, яких мидосягаємо на шляху до мети. Мету ми плануємо, а цілі здобуваємо. Суб'єкт пізнання визначається і як суспільство в цілому, яке має певний спосіб матеріального та духовного виробництва, певний історичний рівень розвитку культури та науки. Проте слід мати на увазі, що суспільство не має надлюдських, надіндивідуальних органів пізнання. Суспільство виступає суб'єктом пізнання опосередковано, через пізнавальну діяльність окремих людей, але люди формуються як суб'єкти пізнання лише в їхній спільній діяльності, зумовленій певною системою суспільних відносин, формами спілкування, певним рівнем розвитку суспільного виробництва, культури та самого пізнання. Суб'єктом пізнання є людина не як біологічна істота, а як продукт суспільно- історичної практики і пов'язана з усією сукупністю суспільно-історичних умов та відносин шляхом засвоєння надбань матеріальної та духовної культури суспільства. Кожна людина реалізує себе в пізнанні як суспільна істота, оскільки всі пізнавальні здібності і можливості, вся пізнавальна діяльність у своїх суттєвих проявах реалізується лише в суспільстві і через суспільство. Суб'єкт пізнання, таким чином, - це людина, яка включена в суспільне життя, в суспільні зв'язки та відносини, яка використовує суспільно-вироблені форми, способи, методи практичної та пізнавальної діяльності, як матеріальні(знаряддя праці, прилади, експериментальні установки і т.п.), так і духовні(категорії, логічні форми та правила мислення, зміст мови, правила її структурної побудови та вживання); це людина, яка діяльно здійснює перехід від незнання до знання, від неповного знання до більш повного і точного, нарощуючи суспільне необхідне нове знання про дійсність. Об'єкт пізнання- це те, на що спрямовується на основі практики пізнавальна діяльність суб'єкта. Об'єктом пізнання може бути в принципі вся дійсність, але лише в тій мірі, в якій вона увійшла в сферу діяльності суб'єкта. Поняття"об'єкт" та"об'єктивна реальність" пов'язані між собою, але не тотожні за своїм змістом. Об'єктом є не вся об'єктивна реальність, а лише та її частина, що вже введена в практику людства і становить коло його пізнавальних інтересів. Об'єктом пізнання виступають не лише явища природи, а й суспільства, і сама людина, і відносини між людьми, їхні взаємини, а також свідомість, пам'ять, воля, почуття, духовна діяльність взагалі, в усій поліфонії її проявів. Пізнання може бути спрямованим на дослідження не лише об'єктивного світу, й ідеальних об'єктів, наприклад, числа, площини і т.п. в математиці, абсолютно чорного тіла, ідеального газу, рівномірно-прямолінійного руху в фізиці, тієї чи іншої суспільно-економічної формації в суспільствознавстві і т.д. Об'єкт не є чимось раз і назавжди рівним собі, він постійно змінюється під впливом практики та пізнання, оскільки змінюється, розширюючись та поглиблюючись, та частина матеріального і духовного світу, яка включається в сферу діяльності суспільства і тим самим стає об'єктом інтересів суб'єкта.