Зміст теорій дивідендної політики

 

Теорія дивіденд­ної політики Основні положення теорії Основні вимоги
Теорія Міллера-Модільяні (або незалежності ринкової вар­тості капіталу від розміру дивідендів) Дивідендна політика не впливає на ціну капіта­лу, а тому не виникає проблеми оптимізації коефіцієнта виплат і форм виплат дивіденду. Новий випуск дивідендів прирівнюється до реінвестування прибутку Ця теорія не враховує: • вплив податків; • витрати на емісію но­вих акцій; • асиметричність інфор­мації (неоднаковий до­ступ менеджерів і власників до інформа­ції про перспективи роз­витку фірми); • фактор ризику при прийнятті рішень щодо розподілу прибутку
Теорія пріори­тету дивідендів (або "синиця в руках") М. Гордона ІД. Літнера Зростання дивідендних виплат збільшує ринко­ву вартість капіталу. Поясняється це тим, що кожна грошова одиниця прибутку, виплаченого у формі дивідендів, вже "очищена" від ризику і коштує завжди більше, ніж прибуток, відкладе­ний на майбутнє Виходячи з цієї теорії, із-за меншого рівня ри­зику максимізація диві­дендних виплат має пе­реваги над капіталіза­цією прибутку. Ця теорія може бути покладена в основу дивідендної по­літики, якщо в складі акціонерів переважають дрібні інвестори
Теорія подат­кових переваг (або мінімізації дивідендів) В інтересах акціонерів підтримувати невисоке значення коефіцієнту виплат, оскільки при­ріст капіталу завжди обкладається за ниж­чою ставкою, ніж при­ріст доходу. При висо­кому значенні коефіці­єнта виплат із-за збіль­шення податкових пла­тежів зменшується рин­кова вартість капіталу фірми За цією теорією, з метою найвищого податкового захисту сукупного дохо­ду власників капіталу дивідендна політика має забезпечувати мініміза­цію дивідендних виплат. Ця теорія може викори­стовуватися у випадку, якщо в складі інвесторів переважають акціонери з високим рівнем доходу
Сигнальна теорія диві­дендів Якщо темпи зростання дивідендів перевищують очікування акціонерів, відбувається автоматич­не зростання ринкової ціни акцій. Високі диві­денди сигналізують про покращання фінансового стану (і навпаки). Особ­ливо чутлива ринкова ціна акцій до раптових різких змін розміру ди­відендів Акціонерне товариство має враховувати ринко­ві очікування своїх ак­ціонерів і формувати дивідендну політику таким чином, щоб ого­лошений дивіденд не призводив до зниження ринкової ціни капіталу фірми. Розмір дивіден­дів доцільно збільшува­ти доти, доки темп при­росту дивідендів буде меншим за темп приро­сту ринкової ціни акцій
Теорія "клієн­тури" Дивідендна політика значною мірою зале­жить від складу акціо­нерів (клієнтури) і по­винна відповідати очі­куванням більшості власників. Та частина акціонерів, яка не згод­на з дивідендною полі­тикою, реінвестує свій капітал в інші фінансові інструменти, в резуль­таті чого склад "клієн­тури" стає більш одно­рідним Якщо в складі акціоне­рів переважають дрібні інвестори, яких ціка­вить поточний дохід, коефіцієнт виплати повинен бути високим. Якщо переважають високодохідні акціоне­ри, яких цікавить мож­ливий розмір податко­вої економії, коефіцієнт виплати повинен бути низьким. Для збережен­ня постійного контин­генту акціонерів не мож­на часто змінювати ди­відендну політику
       

У світовій практиці фінансового менеджменту всі названі вище питання вирішуються лише щодо простих акцій, оскільки для цього виду фінансових інструментів можливі альтернативні форми розподілу чистого прибутку. А виплати за привілейова­ними акціями належать до обов'язкових фіксованих платежів, рішення за якими пов'язується з вибором структури капіталу.

Основні форми виплати дивідендів:

1) Змішана;

2) Грошова;

3) Не грошова:

· Акції самого АТ (раніше випущені або нового випуску за номіналом, з дисконтом, за ринковою ціною);

· Інші не грошові виплати (за згодою акціонерів):

• інші цінні папери самого АТ;

• цінні папери інших емітентів;

• товари самого АТ або придбані;

• виконані роботи та послуги.

У випадку використання грошових виплат можуть ви­користовуватися різні форми їх оголошення:

· розмір дивіденду на одну акцію у вартісному вираженні;

· відсоток від ринкової ціни акції (РДа);

· відсоток від чистого прибутку або дивідендний вихід (Кв);

· дивіденд оголошується без урахування податків з власників акцій.

Процедура виплати дивідендів передбачає визначення чотирьох основних дат:

Дата оголошення дивіденду — день, коли приймається і опри­люднюється рішення акціонерного товариства щодо розміру по­точного дивіденду, офіційно встановлюється дата перепису і ви­плати дивідендів.

Екс-дивідендна дата— акціонери, які купили акції до цієї дати, мають право на отримання оголошеного дивіденду. Якщо ж операція купівлі-продажу акцій була здійснена після екс-дивідендної дати, поточний дивіденд новому власнику не виплачуєть­ся. Відповідно в цей день ринкова ціна акцій падає на величину оголошеного дивіденду.

Дата перепису, як правило, встановлюється за 2—4 тижні до їх виплати. У цей день здійснюється реєстрація акціонерів, що мають право на отримання оголошеного дивіденду. Вста­новлення спеціальної дати реєстрації власників зумовлено постій­ними змінами їх складу в умовах обертання акцій на фондовому ринку.

Дата виплати— день, коли безпосередньо здійснюються гро­шові виплати дивідендів акціонерам, що мають право на їх отри­мання.

Принципи дивідендної політики.Розробка ефективної дивідендної політики базується на вико­ристанні таких принципів:

· збалансування різноманітних інтересів акціонерів, креди­торів та самого акціонерного товариства як суб'єкта господарювання;

· врахування впливу інфляції на рівень дивідендних виплат акціонерам і обсяг реінвестованого чистого прибутку підприєм­ства;

· використання не менше 5 % чистого прибутку на форму­вання резервного фонду акціонерного товариства до досягнення ним 25 % статутного фонду;

· врахування різниці в інтересах дрібних і великих (стратегічних) інвесторів;

· формування і збереження основного контингенту акціонерів, яких задовольняє дивідендна політика підприємства;

· розумне поєднання грошових і негрошових форм виплати дивідендів, виходячи з реальних фінансових і матеріальних мож­ливостей акціонерного товариства;

· врахування асиметричної інформації, тобто різного ступеня інформованості акціонерів і менеджерів про реальний стан справ і перспективи розвитку підприємства;

· врахування фактору ризику.

Під час вибору конкретних форм і методів виплати дивідендів необхідно враховувати вплив різних груп факторів, що стосують­ся інвестиційних можливостей, об'єктивних обмежень, досягну­тої ефективності діяльності тощо.

Факторів, що зумовлюють конкретний зміст ди­відендної політики компанії, відносять:

1. Стадія життєвого циклу підприємства. На ранніх стадіях пріоритетним напрямком використання чистого прибутку є інве­стиційний розвиток, що обмежує виплату дивідендів. На пізніх стадіях, навпаки, стабілізуються темпи зростання прибутку, і ди­відендні виплати можуть суттєво підвищуватися.

2. Інтенсивність інвестиційних процесів на підприємстві. Необхідність розширеного відтворення та наявність високоефек­тивних інвестиційних проектів потребують значної капіталізації прибутку і зменшують розмір фонду дивідендних виплат.

3. Вартість залучення фінансових ресурсів з альтернативних джерел та їх доступність на фінансовому та грошово-кре­дитному ринках. Чим дорожчі зовнішні фінансові ресурси, тим більшу частину прибутку потрібно реінвестувати.

4. Рівень кредитоспроможності підприємства і його можли­вості щодо залучення додаткового позикового капіталу. Якщо ще не повністю використана позикова місткість підприємства і є можливість пролонгувати або залучити додаткові довгострокові
кредити, зменшується потреба в нарощенні акціонерного капіта­лу, і дивідендна політика може бути більш виваженою.

5. Фінансові обмеження. Необхідність першочергового погашення заборгованості за зобов'язаннями з фіксованими виплатами (кредитами, облігаціями, привілейованими акціями) зменшує ди­відендний коридор, в рамках якого може здійснюватися дивідендна політика.

6. Договірні обмеження. Акціонерне товариство при виборі методів і форм виплати дивідендів повинно дотримуватися дого­вірних обмежень, включених в його установчі документи.

7. Склад акціонерів та їх пріоритети. Дрібні акціонери (в тому числі пенсіонери, працівники-акціонери) зацікавлені у збільшенні дивідендів і, відповідно, у підвищенні коефіцієнта виплат диві­дендів. І, навпаки, високодохідні акціонери (в тому числі стра­тегічні інвестори) зацікавлені у зменшенні сумарних податків і, відповідно, у відтоці чистого прибутку у вигляді дивідендів. Якщо сформувався постійний контингент акціонерів, яких задовольняє дивідендна політика корпорації, то тоді менеджери не повинні часто змінювати дивідендну політику. І, навпаки, якщо є коло потенційних акціонерів, зацікавлених у новій дивідендній політиці і попит на акції з їх боку буде переважати пропозицію акцій незадоволених акціонерів, то акціонерне товариство може зміни­ти дивідендну політику з метою підвищення ринкової ціни акцій.

8. Рівень дивідендних виплат конкурентами та ризик втра­ти контролю над підприємством.Низький рівень дивідендів порівняно з конкуруючими фірмами може призвести до суттєво­го зменшення ринкової ціни акцій та їх масового розпродажу, що може збільшити ризик фінансового захоплення підприємства конкурентами.

ФОРМИ ГОШОВОЇ ВИПЛАТИ ДИВІДЕНДІВ У теорії дивідендів залежно від міри ризику для розвитку ак­ціонерного товариства виділяють три стратегії формування ди­відендної політики:

1) консервативну:

• метод залишкових виплат;

• метод стабільного співвідношення дивідендних виплат (стабільного коефіцієнта виплат);

2) помірковану (компромісну):

• метод стабільної величини дивідендів;

• метод постійної і змінної частини (мінімальної стабільної величини дивідендів з надбавкою в окремі періоди);

3) агресивну – метод постійного зростання величини дивідендів.