Найвідоміші джерела кодифікації міжнародних торгових звичаїв
1. Арбитражній регламент Комиссии Организации Обьединенных Наций по праву международной торговли (ЮНСИТРАЛ) // Там же. - С.160-163.
2. Унифицированные правила по инкассо (редакция 1978 года) // Международное торговое право: расчета по контрактам. Сборник международных документов. - М.: Московский независимый институт международного права, 1996. -С.55-62.
3. Унифицированные правила по договорным гарантиям (редакция 1978 года) // Там же. - С.233-244.
4. Унифицированные правила для гарантий по первому требованию 1992 года // Там же. - С.245-251.
5. Унифицированные правила и обычаи для документарних аккредитивов (редакция 1993 года) // Там же. - С.63-96.
6. ІНКОТЕРМС. Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної Торгової Палати (редакція 2000 року) // Урядовий кур'єр. - 2002. - 3 квітня; - 2002. - 10 квітня.
Загальні принципи права (додатково див окрему лекцію)
Загальні принципи права, як джерело «стихійного» нормоутворення, – це ті найважливіші ідеї справедливості й звичаї, що неодноразово в історії не лише застосовувалися й усвідомлювалися, але й використовувалися в кодифікованих джерелах, судових рішеннях і доктрині різних авторів в різні історичні епохи. Як відомо, в Статуті Міжнародного суду ООН для розв’язання спорів між державами передбачено звернення суддів до «загальних принципів права, визнаних цивілізованими націями» – як до джерела правової мудрості, у випадках, коли звернення до конкретних міжнародних угод і звичаєвих норм загального міжнародного права не дає належних критеріїв для винесення обґрунтованого судового рішення.
Найбільш значимий вплив на формування загальних принципів права, як відомо, здійснили класичне римське право і англосаксонське право справедливості. Саме в праві справедливості пройшли своє становлення й ті загальні принципи права, які згодом стали правовою основою лібералізму й сучасних міжнародних економічних відносин. Право справедливості формувалося в період, коли в Англії, під захистом королівської влади, розвивався ранній «мануфактурний» капіталізм. Як практика діяльності канцлерських судів Англії, воно стало системою реалізації в судових рішеннях ідей природного права, передовсім у формі відомих нині загальних принципів права – від найбільш узагальнених, таких як: «жодне порушене право не повинно залишатися без захисту» чи «будь-яка завдана шкода вимагає компенсації» – до цілком спеціальних, таких як право вчиняти позов на основі неотримання «очікуваних вигод» однією з сторін укладеного контракту. В теорії права цей досвід було акумульовано у «філософії справедливості», яка відновила в реаліях нового часу ідеї природного права, знову ж таки, часто викладаючи їх у вигляді загальноправових принципів. Загальні принципи права нового часу, серед іншого, втілювали прагнення європейських націй через парламент контролювати рішення про обсяги й спрямування податків, платниками яких вони мають стати. Усвідомлення права кожного підданого на очікування від суспільних відносин взаємних вигод знайшло втілення і в політичних ідеях, зокрема в ідеї держави як суспільного договору Т. Гоббса, що визначила нові на той час соціальні мотиви державотворення: добровільне передання частини індивідуальних природних прав владним органам – для забезпечення тих вигод, які дає соціально й політично організоване життя. Філософія прагматизму, яка сприяла становленню в Англії буржуазного політичного ладу й бурхливому розвитку англійської промисловості й економіки, також була побудована на принципах взаємної вигоди та суспільної користі. В торгівлі, як основа забезпечення принципу взаємної вигоди між потенційним покупцем і потенційним продавцем, формується принцип вільної конкуренції, який в той час було спрямовано передовсім на усунення монополії, що надавали окремим підприємцям королівські патенти. Вільна конкуренція забезпечувала недискримінаційне представлення покупцеві товарів всіх наявних виробників, забезпечуючи йому максимально вигідний вибір контрагента і сприяючи загальному покращенню якості, різноманіття і дешевизни товарів. Логічним продовженням цього інтелектуального руху став і англійський лібералізм ХІХ століття, зокрема теорія порівняних переваг Д. Рікардо, яка вивела дію принципу взаємної вигоди, включаючи вільну конкуренцію, як актуальну форму його реалізації – на рівень міжнародних відносин.
Провідну роль англосаксонського права, включаючи сформульовані в ньому загальні принципи права, у формуванні правових основ сучасного міжнародного економічного порядку відмічають К. Цвайгерт і Х. Кьотц, Д. Карро і П. Жюйр, Дж. Г. Берман та багато інших дослідників. На думку Д. Карро і П. Жюйяра, в основу сучасного міжнародного економічного порядку покладено три основних принципи: «свободи торгівлі і платежів»; «рівноправності» і «взаємності вигод». Всі вони є, за походженням, загальними принципами права, проте, як зазначалося вище, найбільш глибоку природну основу серед них має «принцип взаємної вигоди». Слугуючи критерієм узгодження різноспрямованих прагматичних інтересів сторін правовідносин, як дво-, так і багатосторонніх, принцип взаємної вигоди окреслює коло, в межах якого сторони можуть реально мати рівні права, обмежуючи основу їх рівності сферою співпадіння їхніх інтересів, визначаючи відносини, де юридична рівність сторін буде обґрунтована еквівалентністю очікуваних вигод, які вони гарантують надати одна одній. Відповідно, й другий принцип – «рівноправності» в сфері економічних відносин розуміється значно гнучкіше, ніж це передбачає формальна юридична рівність сторін. На основі принципу взаємної вигоди, принцип «рівноправності» – орієнтує й зобов’язує сторони економічних відносин бути готовими обмежити свої претензії на рівність лише тією сферою, де вони можуть надати одна одній рівноцінну вигоду. Але при цьому третій принцип – «вільної торгівлі», в найширшому його тлумаченні – забезпечує сторонам вільний пошук варіантів і меж еквівалентності такого обміну.
Завдяки своєму різноманіттю, гнучкості застосування й тлумачення, загальні принципи права утворюють багаторівневу систему норм, яка заповнює прогалини там, де договірні відносини ще не встановлено. Для міжнародних економічних відносин система загальних принципів права є, можливо, найбільш привабливою, оскільки основний масив міжнародного економічного права утворюють диспозитивні норми.
Можливість один і той самий загальноправовий принцип викласти в різних редакціях, в залежності від конкретики реальних економічних відносин, утворює цілу ієрархію змістів, які можуть застосовуватися як до міждержавних, так і до приватно-правових відносин. Особливо в цьому сенсі цікаві різні варіанти втілення принципу взаємної вигоди. Зокрема, ще в англійському праві справедливості цей принцип отримав такі відомі варіанти, як принцип «очікуваних вигод» і принцип «розумних очікувань». Формула «розумних очікувань» часто застосовується в міжнародних угодах, спрямованих на регулювання приватно-правових відносин, наприклад у Віденській конвенції ООН про міжнародні договори купівлі-продажу товарів 1980 р. Критерій «очікуваних вигод» діє і в міжнародному, і в приватному праві. Зокрема, Жуйяр і Карро, зазначають, що на принцип «очікуваних вигод» спитався Конгрес США, приймаючи рішення про ратифікацію Маракеського пакету. Ним було призначено колегію з п’яти суддів, які мали слідкувати за рішеннями спорів в СОТ, де стороною виступали США: якщо ці судді консенсусом приймуть рішення про недоотримання державою очікуваних вигод від членства в СОТ, Конгрес порушить питання про вихід США з цієї організації.
[1] Інтернет ресурс http://daccess-dds-ny.un.org/doc/UNDOC/GEN/N12/491/64/PDF/N1249164.pdf?OpenElement
[2]Інтернет ресурс: http://daccess-dds-ny.un.org/doc/UNDOC/GEN/N12/491/64/PDF/N1249164.pdf?OpenElement
[3] Там само