Віктимологічне запобігання насильству в сім’ї
Віктимологіче запобігання – це специфічна діяльність соціальних інститутів, спрямована на виявлення, усунення або нейтралізацію факторів, обставин, ситуацій, які формують віктимну поведінку й обумовлюють вчинення злочинів; виявлення груп ризику і конкретних осіб з підвищеним ступенем віктимності з метою відновлення або активізації їх захисних властивостей; а також розробка або вдосконалення вже існуючих спеціальних засобів захисту громадян і конкретних осіб від злочинів.
Загальносоціальне віктимологічне запобігання насильству в сім’ї полягає у вирішенні соціально-економічних й культурно-виховних завдань, спрямованих на усунення або нейтралізацію причин і умов, що сприяють кримінальній віктимізації суспільства, та на зниження ступеня віктимності громадян.
принципово важливим на сьогоднішній день є визнання наступних відправних конституційних положень при створенні системи поводження з жертвами злочинів:
- відповідальність. Відповідальність за організацію поводження зі злочинцем покладається на державу, а не на жертву злочину. Держава несе юридичну і моральну відповідальність за шкоду, заподіяну жертвам злочинів на її території;
- право бути поінформованим. Всі жертви мають право на отримання чіткої інформації про розвиток їх справи і прийняті рішення;
- захист. Жертви, які відчувають страх перед помстою з боку злочинців, їхніх родичів і знайомих, повинні мати право на адекватний захист, включаючи зміну прізвища, місця проживання, фізичну охорону, право на забезпечення безпеки в суді при дачі свідчень та накладення додаткових правообмежень на злочинців;
- компенсація. Жертви злочинів повинні мати конституційне право отримання компенсації за заподіяні злочином фізичні і психічні травми, емоційний збиток, втрату доходу, компенсацію лікування, не компенсовані системою соціальної допомоги, прийнятою в державі;
- підтримка. Працівники системи кримінальної юстиції мають проходити спеціальне навчання, спрямоване на організацію поводження з жертвами злочинів. Правова допомога та захист повинні, якщо можливо, бути в першу чергу надані жертвам злочинів. Жертви повинні мати доступи до спеціальних систем підтримки, а також мати спеціальні гарантії дотримання їхніх прав та інтересів.
Велике значення у справі загальносоціального вітимологічного запобігання насильству в сім’ї має культурно-виховний напрямок. Ще видатний давньогрецький філософ-матеріаліст Демокріт (Демокрит) Абдерський (приблизно 460–370 роки до н. е.) надавав велике значення вихованню дітей: він вважав, що становлення особистості людини залежить від її природи і виховання. Зокрема, він вказував, що природа і виховання подібні: виховання за деякий період часу перебудовує людину, і так само природа створює людину в певний термін. І немає ніякої різниці, чи бути таким, виліпленим від природи, чи бути перетвореним [в такий вид] за допомогою часу і виховання. «Можуть бути розумні юнаки та нерозумні старці. Бо навчає мислити не час, а раннє виховання і природа». Віктимологічне значення має його теза про те, що крім іншого, правильне виховання допомагає убезпечити від злочинних посягань як саму людину, так і її майно: «Можливо виховати дітей без великих витрат на це і тим огородити рятівної стіною їх майно і тіла».
Сьогодення, розвивши ідеї загальносоціального віктимологічного запобігання злочинності, ставить перед культурно-виховним напрямком запобігання насильству в сім’ї такі завдання:
- зміна домінаторних (тоталітарних) поглядів щодо співвідношення прав різних членів сім’ї на розуміння необхідності дотримання рівних прав всіх членів родини, у тому числі й дітей;
- подолання жорстких ґендерних настанов щодо статевих ролей, згідно з якими жінка повинна бути залежною та пасивною й підкорюватися чоловіку;
- формування відповідального ставлення до батьківства та сім’ї, спрямованого на виробленні у молодого подружжя якостей, рис, знань, вмінь, притаманних ідеальному образу батька / матері; навчанню, як стати гарними батьками; ознайомленню з відповідальністю у батьківстві щодо прав дитини та обов’язків батьків; розвинення вміння конструктивно вирішувати конфлікти, взаємодіяти з позиції демократичного стилю, прогнозувати наслідки власних дій;
- формування «нульової терпимості» до насильства в сім’ї, у тому числі до насильства як форми «виховання» дитини.
Спеціально-віктимологічне запобігання насильству в сім’ї можна визначити як специфічну діяльність соціальних інститутів, яка спрямована на усунення (нейтралізацію) негативних явищ та процесів, що породжують або сприяють віктимності і віктимізації всього населення в цілому, певних його груп чи окремих осіб, а також на припинення віктимної поведінки та недопущення вчинення конкретних злочинів, що задумуються чи готуються, з використанням захисних ресурсів потенційної жертви.
Спеціально-віктимологічне запобігання насильству в сім’ї на макрорівні,в основному, має інформаційний характер, оскільки даний комплекс заходів спрямований на ознайомлення громадян з основними видами сімейної віктимності, ризиками такого типу поведінки, можливими способами зниження рівня віктимності, правилами невіктимної поведінки, наявними органами й установами, де жертви насильства в сім’ї можуть отримати підтримку та захист тощо.
У нашій країні даний напрямок наразі реалізується досить активно, в першу чергу – шляхом проведення спеціальних інформаційних кампаній, серед яких зупинимось на найбільш вагомих: «Стоп насильству!», «16 днів проти ґендерного насильства», «Залишайся людиною», «Скажімо НІ домашньому насильству».
Спеціально-віктимологічне запобігання насильству в сім’ї мезорівня – це комплекс заходів, спрямованих на обмеження процесу віктимізації членів певних типів сімей, які належать до категорії «групи ризику», у першу чергу – сімей, що потрапили в складні життєві обставини. Так само, як і спеціально-кримінологічне запобігання насильству в сім’ї, за своєю направленістю спеціально-віктимологічне запобігання мезорівня є масовим, залишаючись при цьому індивідуальним у відношенні конкретної людини, та спрямоване на своєчасне виявлення таких осіб і надання їм підтримки і допомоги.
Спеціально-віктимологічне запобігання насильству в сім’ї мікрорівняполягає у цілеспрямованих заходах щодо конкретної особи (групи осіб), які, виходячи з їх поведінки або сукупності особистісних характеристик, мають високу вірогідність стати жертвами сімейного насильства, з метою відновлення їх особистісного та соціального статусу й навчання самозахисту.
Але якщо діяльність щодо здійснення індивідуальної спеціально-кримінологічної профілактики стосовно осіб, які вчинили насильство в сім’ї, є законодавчо регламентованою (взяття на профілактичний облік та зняття з профілактичного обліку – ст. 13 Закону України «Про попередження насильства в сім’ї»), то відносно жертв сімейного насильства наразі така регламентація відсутня. Протягом 2001–2008 років діяла стаття 11 зазначеного Закону, в якій був передбачений такий вид реагування на віктимну поведінку члена сім’ї, як офіційне попередження про неприпустимість віктимної поведінки щодо насильства в сім’ї. І хоча автори Закону вкладали у цю норму позитивний зміст, маючи на меті припинення саме агресивної, ризикованої, необачної, бездумної, легковажної, розпутної, аморальної та іншої соціально негативної поведінки, яка може виявлятися у принизливому ставленні до інших членів сім’ї, штучному створенні у сім’ї нестерпного клімату, несправедливості, цинізмі тощо, внаслідок якої створюється ситуація, що може призвести до вчинення насильства в сім’ї , однак недостатньо чітке її формулювання та спрощене трактування правоохоронцями лише посилило усталені ґендерні стереотипи щодо наявності певного ступеня провини самої жертви в разі вчинення над нею сімейного насильства. Наявність чималої кількості колізій у законодавчому врегулюванні інституту віктимної поведінки та суперечностей щодо його застосування на практиці призвело до фактичного вихолощення його профілактичної природи в ситуації, коли дільничні інспектори міліції одночасно виносили відносно кривдника попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї і попередження про неприпустимість віктимної поведінки – відносно потерпілої особи . На підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства стосовно протидії насильству в сім’ї» стаття 11 і визначення поняття «віктимна поведінка» зі статті 1 Закону України «Про попередження насильства в сім’ї» були виключені.
Це дає підстави зробити висновок, що на теперішній час завдання організації індивідуальної віктимологічної профілактики органами та установами, на які покладається здійснення заходів з попередження насильства в сім’ї, потребує спеціальних зусиль як організаційно-управлінського, так і тактико-методичного характеру. Тактичні схеми здійснення індивідуальної віктимологічної профілактики повинні ґрунтуватися на методах: а) виключення можливості використання умов, що сприяють вчиненню злочину, шляхом їх виявлення і усунення; б) впливу на осіб, які замислюють або готуються до злочину; в) перешкоджання реалізації злочинних намірів і дій у закінчений злочин.
Дуже важливим напрямком спеціально-віктимологічного запобігання насильству в сім’ї на мікрорівні є захист, допомога та реабілітація жертв сімейного насильства.
Комплексний і системний підхід до вирішення питання захисту, допомоги та реабілітації жертв сімейного насильства вимагає реалізації цієї діяльності як з боку органів влади, так і з боку громадськості. Серед основних ресурсів, необхідних для надання підтримки і захисту жертвам насильства, назвемо такі: а) безкоштовні цілодобові «гарячі лінії»; б) служби підтримки та захисту, які здійснюють консультаційну, юридичну, правоохоронну, правозахисну, психологічну, соціальну, медичну допомогу і захист; в) служби підтримки та захисту осіб, які належать до «уразливих груп» (емігранти, біженці, представники національних меншин, інваліди тощо); г) притулки; д) можливості для отримання жертвами компенсації за збитки внаслідок вчиненого щодо них насильства в сім’ї; е) мережа спеціалізованих громадських організацій.