ТАРТАЛЬЯ намагається мотузкою залізти на стіну. Але у нього не виходить – не вистачає сили
ТРУФФАЛЬДІНО: Ще раз спробуйте, ваша величносте, ще раз! (Але принц ніяк не може залізти на стіну).
ТАРТАЛЬЯ: ТРУФФАЛЬДІНО, допоможи!
ТРУФФАЛЬДІНО: Не можу, ваша величність, а то чарівний апельсин не подіє. Що ж, знову вам на ліжкові валятися? Ай-ай, молодий хлопець, а мотузкою лізти не вміє.
ТАРТАЛЬЯ: Та я ж хворий!
ТРУФФАЛЬДІНО: Знаю, знаю – підлопатікус! Тим більше, лізти якось потрібно. Або лікуватись, або помирати, як говорив мій товариш Гіппократ.
ТАРТАЛЬЯ: Мені потрібно потренуватися…(Принц починає тренуватися: віджимається руками від землі, підтягується на гілці дерева, весь час бурмочучи: «Тримай характер…». ТРУФФАЛЬДІНО розтягся в затишку під деревом і знову заспівав свою дурнувату пісню про молодого старого. Сонце і Місяць бігають небом, змінюючи одне одного).
ТАРТАЛЬЯ: Ну зараз вже я на неї залізу!...(Пробує залізти на стіну, але знову нічого не виходить. Ледве не плачучи). Мені взуття заважає ТРУФФАЛЬДІНО.
ТРУФФАЛЬДІНО: А ви його зніміть, ваша величність.
ТАРТАЛЬЯ: Як же я без взуття? Принц і босоніж? Це ж просто смішно. А що ж скажуть люди?
ТРУФФАЛЬДІНО: Ніхто тут не знає, що ви принц. (ТАРТАЛЬЯ знімає взуття).
ТАРТАЛЬЯ: Ой, як же легко зробилося. Так би й злетів!..(З легкістю лізе мотузкою на стіну і зникає за нею).
ТРУФФАЛЬДІНО: Ого! Що ж це за взуття таке!? Кожен черевик по пуду важить!..(дивиться на черевики). Та-ак, підошва зі свинцю! Це точно вигадка тієї зворушливої парочки! Ай-я-яй! Бідолашний хлопець, як же він йшов! Господи, та ще ж і я на ньому їхав! Ой-ой… А з іншого боку, як же йому зараз добре, а? Мораль, шановні глядачі: не біда, якщо вам доведеться тривалий час носити свинцеві черевики. Проте потім ви зможете високо підплигнути. Автор моралі – ваш покірний слуга – ТРУФФАЛЬДІНО.
ЗАТЕМНЕННЯ.
ТАРТАЛЬЯ з апельсином повертаються. Тут його очікує ТРУФФАЛЬДІНО.
ТРУФФАЛЬДІНО: Ну, все добре? Фініш, ваша величність. Зараз тільки залишається з’їсти… Ви погано себе почуваєте?
ТАРТАЛЬЯ: Уф-ф… Ледь з переляку не помер.
ТАРТАЛЬЯ: Стара! Ось такий пес і – говорить!
ТРУФФАЛЬДІНО: Ну-у, ваша величність, в будь-якій брехні повинна бути міра, це я вам кажу – фахівець.
ТАРТАЛЬЯ: Я запевнюю тебе – говорить! Я йому жбурнув хліба, а він мені: дякую вам, сеньйор!..(ТРУФФАЛЬДІНО, голосно сміється)
ТАРТАЛЬЯ: Не регочи!
ТРУФФАЛЬДІНО: О-хо-хо! Скільки вам років, ваша величносте?
ТАРТАЛЬЯ: Чому ти мені не віриш, ТРУФФАЛЬДІНО!? Там що завгодно може відбуватись – адже сад чарівний.
ТРУФФАЛЬДІНО: (стримуючи регіт). Чарівний, чарівний, я ж не сперечаюсь… Ну ось що, бачу прийшов час вам все пояснити, ваша величність…
(З’являється велетка КЛЕОНТА)
КЛЕОНТА: (гучним голосом) Що за шум? Хто це мені не дає спати? Ага! Вкрали апельсин з мого саду!? Ну, тоді я вас усіх зараз з’їм!
ТАРТАЛЬЯ біжить, тягне на собі ТРУФФАЛЬДІНО. Нарешті зупинився, щоб віддихатися. Всадив ледь живого ТРУФФАЛЬДІНО на землю, притулив його до дерева. Хлопає його по щоках, намагаючись привести до тями… Нарешті ТРУФФАЛЬДІНО приходить до тями.
ТАРТАЛЬЯ: Як ти себе почуваєш, ТРУФФАЛЬДІНО. Що з тобою сталося?
ТРУФФАЛЬДІНО: Захворів, ваша величносте. Мабуть на сонці перегрівся. Голова, марення, галюцинації, страшна справа.
ТАРТАЛЬЯ: Що ж тобі таке лячне приверзлося?
ТРУФФАЛЬДІНО: Нібито прибігає до мене величезний пес і кричить: «Тікайте!..Тікайте!..»
ТАРТАЛЬЯ: Не тікайте, а біжіть.
ТРУФФАЛЬДІНО: Так вам також приверзлося? Погана наша справа.
ТАРТАЛЬЯ: А потім вибігла велетка КЛЕОНТА і закричала, що зараз нас з’їсть.
ТРУФФАЛЬДІНО: І-і-і, ваша величносте, вам значить ще більше в голову вдарило. Що ж я вашому батькові скажу?
ТАРТАЛЬЯ: Я нічого не розумію! Ми йшли з тобою до саду велетки КЛЕОНТИ, щоб зірвати чарівний апельсин, так? А зараз коли ми це зробили, ти називаєш це маячнею?
ТРУФФАЛЬДІНО: Звичайно ж маячня, ваша величність. Тому що і сад, і чарівний апельсин я вигадав. Ну збрехав, розумієте?
ТАРТАЛЬЯ: Збрехав!? Але навіщо!?
ТРУФФАЛЬДІНО: (нервує) А як по-іншому мені було вас з ліжка витягти?! Ось я і скористався вашою з татусем наївністю!.. (Пауза, принц ошелешений цією новиною).
ТАРТАЛЬЯ: Набрехав!... Все набрехав!.. Значить все було марно, так?
ТРУФФАЛЬДІНО: Ну чому ж марно, ваша величність…
ТАРТАЛЬЯ: Усе, все марно! І ангел, який наврочив мені…
ТРУФФАЛЬДІНО: Ну, ангела не я вам вигадав, ви його собі самі наснили.
ТАРТАЛЬЯ: Ех, ТРУФФАЛЬДІНО - ТРУФФАЛЬДІНО… (ледь стримуючи сльози). Маячня, суцільна маячня…(дивиться на апельсин, а тоді з усієї сили кидає його на землю). Будь же ти проклятий!...