Мовна класифікація народів світу
МОВНА КЛАСИФІКАЦІЯ
Принципигенеалогічної класифікації мов. З винайденням письма починають формуватися літературні мови. Найдавнішими з них є вавилонська і єгипетська, якими вже у IV–III тис. до н.е. записувались культові і літературні тексти (гімни, міфологічні пісні, народні перекази, притчі, байки, анекдоти, прислів’я, перекази і т.п.). З II–І тис. до н.е. дійшли клинописні літературні тексти вавилонян, єгиптян, хетів, персів та інших древніх етносів. Десь 1400-1100 р. до н.е. безіменний семіт винайшов букви для позначення приголосних звуків, а через 200-250 р. давні греки винайшли букви на позначення голосних звуків. Близько 850 р. до н.е. греки завершили створення свого алфавіту.
Серед різних видів класифікацій етносів мовна (лінгвістична) класифікація є, мабуть, найважливішою, оскільки вона дає найбільш конкретне уявлення про етнічне споріднення відповідних народів, спільні джерела походження тієї або іншої культури. З огляду на етнічну спорідненість народи групуються, як правило, відповідно до принципу лінгвістичної приналежності.
Мовна панорама сучасного світу відрізняється багатством і складністю. Ученими виявлено близько 6000 мов, якими розмовляють різні етнічні спільності та групи. Причому тільки в деяких країнах люди розмовляють однією мовою (більшість європейських країн), зате в інших країнах існує понад 100 мов (Нігерія, Росія).
На сьогодні окремі мови поширилися далеко за межі території їхнього походження. Разом з тим серед багатьох етнічних спільностей тільки частина розмовляє мовою, яка вважається рідною. Тому мовна приналежність й етнічне походження – явища неоднакові, і спільною мовою можуть розмовляти й ті народи, які мають різне походження. Але в цілому мовний принцип класифікації зберігає своє провідне значення.
В основі мовної класифікації лежать два критерії – мова й етнічна приналежність. Мова – це основа людської культури, тому що є суто людським способом передачі інформації за допомогою системи спеціальних символів. її розвиток йшов паралельно з розвитком культури й становленням людини.
Лінгвістичні дослідження в галузі споріднення тих або інших мов важливі для етнології як показники близькості культур і відповідно народів, які розмовляють цими мовами. При класифікації мов народів світу з метою відновлення їхнього генетичного споріднення використовуються такі основні розряди (таксони): говір, діалект, мова, група родинних мов, мовна сім’я. При цьому споріднення мов може означати й споріднення за походженням, але, як вважають деякі лінгвісти, за час свого існування народ міг неодноразово змінювати мову, що обмежує можливості використання лінгвістичних даних при вирішенні етногенетичних завдань.
Порівняльне мовознавство, ґрунтуючись на порівнянні фонетики, граматики, словникового складу, встановлює наявність (або відсутність) споріднення між мовами. Це дозволяє поєднувати їх у мовні сім’ї, що становлять основні одиниці лінгвістичної класифікації. Такі мовні сім’ї виникли в процесі розвитку з «мови-основи». Але оскільки мова – це явище, що історично розвивається й змінюється в часі, ті родинні за походженням мови в наш час можуть не тільки розрізнятися, але й не мати багатьох ознак, які характеризують мовну сім’ю в цілому, а наявність спільних слів не обов’язково свідчить про споріднення мов. Тому мови класифікуються не за сучасним станом, а за принципом історичного генетичного споріднення.
Мова – суспільне явище й може існувати тільки в суспільстві. Виникнення суспільства й мови як засобу передачі соціальної інформації було нерозривно пов’язане з розвитком трудового процесу.
Таким чином, мови пройшли настільки ж складний шлях історичного розвитку, як і етнічні спільності. І оскільки етноси й мови часто збігаються, мовна класифікація становить одну з основ виділення етнічних спільностей і встановлення їхнього походження.
Етнологічний зміст мовної класифікації полягає в тому, що народи, які належать до однієї мовної сім’ї, зазвичай мають спільні елементи у своїй матеріальній і духовній культурі. Етнологія в мовній класифікації виходить із уявлення про взаєморозуміння між людьми, котрі належать до однієї етнічної групи, а також ураховує усвідомлення людьми своєї культурно-мовної близькості з іншими народами й етнічними групами. У лінгвістичній класифікації це описується поняттям «група родинних мов». Наприклад, усі народи, які спілкуються мовою слов’янської групи, усвідомлюють початкове «поріднення своїх мов, навіть якщо в розмові не розуміють один одного. Нарешті, етнологія враховує більш віддалене споріднення між мовами й культурами, яке позначається лінгвістами як «мовна сім’я». Вчені-лінгвісти виділяють 12 таких мовних сімей, охоплюючих близько 96% мов світу. Зі свого боку кожна з мовних сімей поділяється на підсім’ї, які складаються з мов, ближчих одна до одної, ніж до мов інших сімей. Майже кожна мова має варіанти, зумовлені соціальними й географічними факторами. Такі варіанти одержали назву діалектів. Наприклад, існує багато діалектів арабської мови.
Але деякі мови не належать до жодної групи або сім’ї: баскська, кетська, нівхська, айнська тощо.