Антимосковський рух після Андрусівського договору
Під впливом всенародного обурення Андрусівським договором 1667 р., який означав зраду Москви у визвольної війні з Польщею та поділ України у містах Лівобережжя відбулися великі виступи проти московських залог, спричинених загальним обуренням діяльністю московської адміністрації в Україні.
Іван Брюховецький просив у Москви війська, щоб покарати всіх незгодних: всі збунтовані міста й села він передбачав вирізати, спалити і знищити. Але тут Москва не наважилась прислухатися до його порад.
Тоді він вирішив за допомогою Петра Дорошенка самому стати на чолі повстання проти Москви, щоб таким чином зняти з себе народну нелюбов. У січні 1668 р. на старшинській раді в Гадячі Брюховецький висловився за ліквідацію московської влади в Гетьманщині та перехід України під турецький протекторат. Рада прийняла цю пропозицію. Одночасно Брюховецький вступив у переговори з Петром Дорошенком та вислав посольство у складі полковника лубенського Григорія Гамалії, генерального обозного Івана Безпалого і канцеляриста Кашперовича до Стамбулу.
Московські гарнізони, перелякані цим повстанням, справді у багатьох місцях добровільно йшли з України. Тільки в Києві і Чернігові утримались московські загони. На весну Брюховецький готувався до війни з московським військом на чолі з боярином Григорієм Ромодановським, яке вирушило через кордон для об'єднання військ посланців.
Опара, Степан – 1665
Вперше згадується в джерелах у кінці 1660 року. Був сотником Медведівської сотні Чигиринського полку. Перебував на службі у гетьмана Юрія Хмельницького, виконував його доручення у Варшаві.
Під час повстання проти Павла Тетері в червні 1665 року захопив за допомогою татар Умань і в червні 1665 року проголосив себе гетьманом Правобережної України. Намагався укласти договір з Іваном Сірком і Василем Дрозденком про спільну боротьбу проти Кримського ханства і Польщі.
18 серпня 1665 року біля Богуслава Опара був схоплений татарами і разом з кількома своїми старшинами (Радочинським, Царем) виданий польському уряду. Деякий час перебував в ув'язненні в Марієнбурзькій (Мальборкській) фортеці. В середині жовтня 1665 року був страчений у Варшаві (за іншими даними, королівській ставці під Равою Мазовецькою).
Дорошенко, Петро Дорофійович - 1665-1668
Початок гетьманства
Будучи противником союзу з Московською державою, підтримав гетьмана Івана Виговського. У 1660 у званні полковника чигиринського Петро Дорошенко їздив до Москви, де домагався скасування деяких пунктів Переяславських статей 1659. У 1663—1664 — генеральний осавул у гетьмана Павла Тетері, із 1665 — полковник Черкаського полку.
10 жовтня 1665 правобережні полковники обрали Дорошенка тимчасовим гетьманом Правобережної України, а на початку січня 1666 у Чигирині козацька рада підтвердила вибір старшини. У 1665—1666 Петро Дорошенко придушив амбіції двох претендентів на гетьманську булаву — Василя Дрозденка і Степана Опару.
Прагнучи стабілізувати внутрішнє становище Правобережної України, Дорошенко, за підтримки київського митрополита Йосифа Тукальського, провів ряд важливих реформ. Щоб позбутися залежності від козацької старшини, створив постійне 20-тисячне військо з найманих частин (сердюки і компанійці), які відзначалися хоробрістю в бою і особистою відданістю гетьманові.
Запровадження реформ
Для зміцнення фінансової системи Гетьманщини Дорошенко встановив на українському кордоні нову митну лінію і почав карбувати власну монету. Проводячи політику колонізації незалежних земель, Дорошенко на степовому порубіжжі утворив новий Торговицький полк, який довірив Степанові Щербині. Намагаючись здобути підтримку серед народних мас, Дорошенко часто скликав козацькі ради, де вислуховував думку рядових козаків.
Разом з активними заходами по реорганізації внутрішнього державного життя України Дорошенко розгорнув широку зовнішньополітичну діяльність. Стратегічною метою всієї внутрішньої і зовнішньої політики Дорошенка було об'єднання під своєю владою Лівобережної і Правобережної України. Після підписання між Московською державою і Польщею Андрусівського перемир'я 1667, умови якого абсолютно нехтували державні інтереси України, Дорошенко вирішив укласти військовий союз із Кримським ханством і перейти під політичний протекторат Туреччини.
У вересні 1667 об'єднане українсько-турецьке військо, розпочавши воєнні дії в Галичині, змусило польський уряд визнати широку автономію Правобережної України і встановити українсько-польський кордон по річці Горині.
Однак, за умовами Підгаєцької угоди, П.Дорошенко вимушений був таки визнати владу польського короля і внаслідок цього почати пошук нового покровителя в особі Османського султана
Об'єднання з Лівобережжям
Зміцнивши свої позиції на Правобережжі, Дорошенко на початку літа на чолі козацького війська перейшов на лівий берег Дніпра, де в цей час тривало антимосковське повстання. В ході нього у військовому таборі під Опішнею козаки вбили гетьмана Івана Брюховецького і 8 червня 1668 проголосили Дорошенка гетьманом всієї України.
Проте гетьманування Дорошенка на Лівобережній Україні тривало недовго. Занепокоєна зміцненням гетьманської влади в Україні Москва та Кримське ханство взялися підривати її шляхом підтримки суперників Дорошенка і прямою військовою агресією. Кримські татари підтримали претендента на гетьманську булаву запорізького писаря Петра Суховієнка. Дорошенко, призначивши наказним гетьманом на Лівобережжі Дем'яна Многогрішного, був змушений повернутися у Правобережну Україну. На початку 1669 Дорошенко за допомогою запорожців під проводом Івана Сірка вдалося розгромити Суховієнка і його спільників — кримських татар.
Відсутністю Дорошенка в Лівобережній Україні скористалися противники гетьмана. В середині березня 1669 році в Глухові вони проголосили гетьманом Дем'яна Многогрішного, який уклав з Росією новий договір — Глухівські статті. Намагаючись нейтралізувати ворожі дії Криму і здобути допомогу в боротьбі проти Речі Посполитої і Московського царства, Дорошенко восени 1669 року уклав союзний договір із Османською імперією. Цей союз був затверджений Генеральною Військовою Радою 10-12 березня 1669 року в Корсуні.
1669 року Дорошенко отримав від турецького султана Мехмеда ІV титул бея українського санджаку[1][2]. На думку історика Наталії Яковенко основою воєнно-політичного союзу стала угода, підписана 18 років тому (у 1651) між Богданом Хмельницьким і турецьким султаном[3]. За цим старим договором:
територія Української держави мала охоплювати землі від Перемишля до Путивля;
підтверджувалося право вільного вибору гетьмана, який обирався довічно;
українська православна церква зберігала автономію у складі константинопольського Патріархату;
українське населення звільнялося від сплати податків і данини на користь турецької казни;
на українських землях турки і татари не мали права споруджувати мечеті і брати ясир;
Туреччина і Кримське ханство не повинні були укладати мирних договорів з Польщею і Московією без згоди гетьмана;
султанські грамоти, які стосувалися України, мали писатися турецькою та українською мовами.
Війна з Польщею
Детальніше: Польсько-турецька війна 1672-1676 та Бучацький мирний договір
У вересні 1670 Петро Дорошенко як cанджакбей турецького султана був змушений розпочати боротьбу зі ставлеником Польщі уманським полковником Михайло Ханенком. Упродовж 1671 призначений Дорошенком наказний гетьман Остап Гоголь вів воєнні дії проти польської армії і українських загонів Михайла Ханенка. 1671 пройшов у незначних сутичках між противниками. Восени 1671 польська армія на чолі з Яном III Собеським повела наступ на Поділля і захопила Брацлав, Могильов, Вінницю.
Навесні 1672 розпочалися широкомасштабні воєнні дії. Дорошенко, отримавши воєнну допомогу від Туреччини, перейшов у наступ. У липні козацькі полки під проводом Дорошенка розгромили на Поділлі під Четвертинівкою козацькі загони Михайла Ханенка. 27 серпня 1672 об'єднана українсько-турецько-татарська армія, яку очолювали турецький султан Мехмед IV, кримський хан Селім I Ґерай та гетьман Дорошенко, здобула фортецю Кам'янець (тепер Кам'янець-Подільський) і рушила в Галичину. На початку вересня 1672 українсько-турецько-татарські війська обложили Львів. Не маючи коштів для продовження війни, польський уряд 5 жовтня 1672 уклав Бучацький мирний договір 1672.
Укладання Бучацького договору, за яким Польща відмовлялася від претензій на Правобережну Україну, Московська держава розцінила як можливість, не порушуючи Андрусівського перемир'я з Річчю Посполитою, захопити Правобережжя. У червні 1673, замість скиненого з гетьманства Дем'яна Многогрішного, лівобережним гетьманом було обрано Івана Самойловича, якого 17 березня 1674 було проголошено гетьманом всієї України.
У червні 1674 московська армія під командуванням воєводи Григорія Ромодановського і козацькі полки на чолі з гетьманом Іваном Самойловичем вступили у Правобережжя і взяли в облогу гетьманську столицю — Чигирин. Два тижні гетьманські війська завзято обороняли місто. На допомогу Дорошенку під Чигирин підійшла турецько-татарська армія під командуванням візира Кара-Мустафи, яка змусила Самойловича і московські війська відступити.