АНАЛІЗ СТАНУ ТА РЕЗУЛЬТАТІВ ОКРЕМИХ НАПРЯМІВ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА – ОБ’ЄКТА ПРАКТИКИ
Планово-економічна діяльність підприємства
Потужність заводу – 4000 тонн/місяць. Підприємство оснащене двома лініями з виробництва м`яких фасованих маргаринів потужністю 0,8 т/год. та 2 т/год., лінією з виробництва маргаринів для пошарового тіста потужністю 1 т/год., а також лінією для виробництва професійних маргаринів для харчової промисловості 2 т/год.
Новітні технології виробництва, високоякісна сировина та кваліфікований персонал дозволяють підприємству створювати продукцію високої якості за доступними цінами.
Обсяг виробництва маргаринової продукції і відповідно ефективність виробничої потужності залежить від кількості замовлень, які отримує комерційна служба підприємства від дистриб’юторів. Планування виробничої програми залежить від обсягів замовлення визначеної кількості та асортименту певного виду продукції. Виробнича служба здійснює виробництво маргаринової продукції відповідно до планового обсягу виробництва продукції, який подає на виробничу службу відділ логістики, він залежить тільки від замовлення дистриб’юторів у якому конкретно вказана необхідна кількість та асортимент продукції яку потрібно виготовити.
Наступним етапом в дослідження планово-економічної діяльності буде оцінка обсягів і динаміки найважливіших показників: обсяги та структура виробництва продукції, обсяги та склад основних засобів, обсяги виручки від реалізації валового прибутку, обсяги та склад операційних витрат, фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування та його складові, обсяги чистого прибутку та напрями його використання. В таблиці 2.1.2 наведено структуру і обсяги виготовленої і реалізованої продукції за 2010–2012 роки.
Таблиця 2.1.1
Структура і обсяги виготовленої і і реалізованої продукції
| Назва виду продукції | Одиниця виміру | Фактично вироблено за звітний рік | Реалізовано продукції, виробленої за 2012 рік | ||||
| за звітний (2012 рік) | за 2011 рік | за 2010 рік | за 2009 рік | кількість тис. т | вартість, тис грн | ||
| Маргарин і продукти аналогічні | т | - | 3423,0 | 3307,0 | 3061,0 | ||
| Маргарин і продукти пастоподібні зі зниженим чи низьким вмістом жирів, крім маргарину рідкого | 4026,0 | - | - | - | 3882,0 | 34878,1 |
Отже, згідно звіту про виробництво промислової продукції за 2009-2012 роки можна зробити висновки про ефективне управління виробничою потужністю підприємства, яка з кожним роком зростає: у 2009 році вироблено продукції —3061 тис. тонн, у 2010 р. – 3307 тис. тонн, у 2011 р. – 3423 тис. тонн, у 2012 р. — 4026 тис. тонн.
Найменший обсяг виробництва промислової продукції був у 2009 році — 3061 тис. тонн, найбільший у 2012 р. — 4026 тис. тонн. Збільшення обсягів виробництва на 8,037% у 2010 році порівняно з 2009 р., на 3,508% у 2011 порівняно з 2009 р., на 17,616% у 2012 р. — ці дані свідчать про ефективне використання ліній виробництва маргаринової продукції протягом чотирьох років в період з 2009 року по 2012 рік та зростання обсягів замовлень від офіційних дистриб’юторів ТзОВ “Імперія жирів”.
Характеристика основних фондів підприємства. Одним з найбільш важливих завдань розвитку промисловості є забезпечення виробництва насамперед за рахунок підвищення його ефективності і більш повного використання внутрішньогосподарських резервів.
У будь-якій діяльності виробництва взаємодіють два головні чинники: речовий, тобто засоби виробництва, і особистий – робоча сила. Засоби виробництва, будучи речовими елементами продуктивних сил суспільства, предметно втілюють досягнення науки і техніки. Вони беруть участь не лише у створенні споживчої вартості продукту, але і його трудової вартості.
Витвором процесу праці з використанням засобів праці та предметів праці є певні споживчі вартості. Водночас засоби праці, як і предмети праці, будучи втіленням суспільної праці, витраченої на їх створення, є речовим втіленням вартості в умовах товарно-грошових відносин.
У сучасних умовах стрімко підвищується роль речових факторів виробництва, зокрема засобів праці, значною вагомою частиною яких і є основні фонди. До основних виробничих фондів відносяться ті засоби праці, що, знаходячись у сфері матеріального виробництва, безпосередньо беруть участь у виготовленні матеріальних благ (машини, устаткування і т. п.), створюють умови для здійснення виробничого процесу (виробничі будівлі, споруди, електромережі, трубопроводи й ін.), слугують для збереження і переміщення предметів праці. [2]
Таблиця
Структура основних фондів ТзОВ “Імперія жирів” за 2009-2012 роки
| № | Звітні роки | ||||
| Назва основних фондів | |||||
| 1. | Основні засоби | ||||
| 1.1. | Залишкова вартість | 4204,3 | 3725,9 | 3460,0 | 4365,0 |
| 1.2. | Первісна вартість | 6563,9 | 7377,7 | 7972,0 | 9502,0 |
| 1.3. | Знос | 2359,6 | 3651,8 | 4512,0 | 5137,0 |
| 1.4. | Амортизація | 1222,7 | 1308,8 | 874,0 | 847,0 |
| 2. | Групи основних засобів: | ||||
| 2.1. | Земельні ділянки | 387,5 | 387,5 | 388,0 | 387,0 |
| Знос | Х | Х | Х | Х | |
| 2.2. | Будинки, споруди та передавальні пристрої | 1353,4 | 1449,7 | 1487,0 | 1488,0 |
| Знос | Х | Х | |||
| 2.3. | Машини та обладнання | 4414,3 | 4997,9 | 5172,0 | 6410,0 |
| Знос | Х | Х | |||
| 2.4. | Транспортні засоби | 279,1 | 279,1 | 657,0 | 949,0 |
| Знос | Х | Х | |||
| 2.5. | Інші основні засоби | 129,8 | 129,8 | 130,0 | 130,0 |
| Знос | Х | Х | 96,0 | ||
| 2.6. | Малоцінні необоротні матеріальні активи | 129,6 | 130,2 | 134,0 | 134,0 |
| Знос | Х | Х | 134,0 | 134,0 | |
| 2.7. | Інструменти, прилади, інвентар | Х | 3,5 | 4,0 | 4,0 |
| Знос | Х | Х | 2,0 | ||
| 3. | Разом основних засобів | 6563,9 | 7377,7 | 7972,0 | 9502,0 |
| 4. | Капітальні інвестиції | ||||
| 4.1. | Придбання основних засобів | 474,3 | 670,5 | 682,0 | 1722,0 |
Наступним кроком буде розрахунок показників використання основних фондів, що наведено в таблиці 2.1.3.
Таблиця
Основні показники характеристики стану і використання основних фондів ТзОВ “Імперія жирів” 2009-2012 рр.
| № | Звітні роки | ||||
| Назва показника | |||||
| Показники технічного стану та руху основних фондів | |||||
| 1. | Коефіцієнт зносу основних фондів | 0,359 | 0,495 | 0,566 | 0,541 |
| 2. | Коефіцієнт придатності основних фондів | 0,641 | 0,505 | 0,434 | 0,459 |
| 3. | Коефіцієнт оновлення основних фондів | 0,075 | 0,181 | ||
| 4. | Коефіцієнт вибуття основних фондів | 0,024 | |||
| Показники завантаженості основних фондів підприємства | |||||
| 5. | Календарний фонд робочого часу, год. | ||||
| 6. | Режимний (номінальний) фонд робочого часу, год. | ||||
| Показники технічного оснащення підприємства | |||||
| 7. | Фондооснащенність | 6446,8 | 7035,7 | ||
| 8. | Фондоозброєність | 362,776 | 400,749 | 450,413 | 466,942 |
| Показників, що характеризують рівень ефективності використання основних фондів | |||||
| 9. | Фондовіддача | 3,585 | 3,774 | 4,069 | 4,040 |
| 10. | Фондомісткість | 0,279 | 0,265 | 0,246 | 2,476 |
| 11. | Рентабельність основних фондів | 0,070 | 0,132 | 0,182 |
Для характеристики стану і використання основних фондів підприємства застосовується чотири групи показників:
1) показники технічного стану та руху основних фондів;
2) показники завантаження основних фондів;
3) показники технічного оснащення підприємства;
4) показники ефективності використання основних фондів.
Технічний стан та рух основних фондів характеризують такі коефіцієнти:
1) Коефіцієнт зносу основних фондів (Кзн), що відображає частку вартості основних фондів, уже перенесену на вартість виготовленої підприємством продукції, і, водночас, характеризує ступінь зносу основних фондів підприємства станом на певну дату;
2) Коефіцієнт придатності основних фондів (Кприд) характеризує незношену частку основних засобів підприємства станом на певну дату;
3) Коефіцієнт оновлення основних фондів (Кон) характеризує ступінь інтенсивності оновлення основних фондів підприємства;
4) Коефіцієнт вибуття основних фондів (Квиб) характеризує інтенсивність вибуття основних фондів протягом звітного періоду.
До показників завантаженності основних фондів підприємства належать:
1) календарний фонд робочого часу (ФРЧк) є максимально можливим часом роботи обладнання. Він визначається множенням кількості календарних днів (за рік, квартал, місяць) на 24 години;
2) номінальний (або режимний) фонд робочого часу (ФРЧн) одиниці обладнання визначається режимом роботи підприємства й обчислюється за формулою:
ФРЧн = (Дк – (Двих + Дсв))хNзмхТзм, (ggg)
де Дк – кількість календарних днів у періоді, дні;
Двих – кількість вихідних у календарному періоді, дні;
Дсв – кількість святкових днів у календарному періоді, дні;
Nзм – кількість змін роботи обладнання протягом доби;
Тзм – тривалість однієї зміни, год.
До показників технічного оснащення підприємства належать:
1) фондооснащенність (Фосн), яка відображає частину загальної вартості основних фондів, що припадає на одиницю основного обладнання;
2) фондоозброєність (Фозбр) визначає частку вартості основних фондів, яка припадає на одного працівника промислово-виробничого персоналу і характерізує ступінь його озброєності фондами.
До показників ефективності використання основних фондів належать:
1) фондовіддача (ФВ) характеризує, яка частка обсягу випущеної підприємством за певний період продукції припадає на 1 грн. середньорічної вартості його основних фондів;
2) фондомісткість (ФМ) є показником, оберненим до фондовіддачі. Вона характеризує, яка частина середньорічної вартості основних фондів припадає на 1 грн. випущеної підприємством продукції;
3) рентабельність основних фондів (Rоф) характеризує, яка частка прибутку підприємства припадає на 1 грн. середньорічної вартості основних фондів.
Основними показниками, які характеризують ефективність використання основних фондів є фондовіддача, фондомісткість, коефіцієнт рентабельності основних фондів, коефіцієнти зносу і придатності, коефіцієнт оборотності основних засобів. Фондовіддача характеризує ефективність використання основних виробничих засобів, відображає суму виробленої продукції на одну гривню основних виробничих засобів. Фондомісткість характеризує забезпеченість підприємства основними засобами. Коефіцієнт зносу основних виробничих засобів показує ступінь зносу основних виробничих засобів. Коефіцієнт придатності основних виробничих засобів відображає частину основних засобів, придатну для експлуатації. Рентабельність основних виробничих засобів визначає ступінь використання основних виробничих засобів. [6]
Матеріально-технічне забезпечення – це форма товарного обігу у сфері матеріального виробництва, процес забезпечення підприємств сировиною, матеріалами, комплектуючими, напівфабрикатами, готовими виробами тощо, необхідними для виробничого і невиробничого споживання. Правильно налагоджена система матеріально-технічного забезпечення є запорукою безперебійного забезпечення підприємства всіма видами матеріальних ресурсів, що є важливим елементом наукової організації виробництва.
Організацією матеріально-технічного забезпечення на ТзОВ “Імперія жирів” займається відділ логістики. Відповідно до “Положення про відділ логістики” до задач відділу логістики щодо матеріально-технічного забезпечення входять такі:
1) планування, організація, контроль і керування матеріальними і нематеріальними операціями, здійснюваними в процесі доведення сировини, матеріалів і готової продукції до споживача згідно з інтересами та вимогами останнього, а також обробка, аналіз і збереження відповідної інформації.
2) Транспортне забезпечення діяльності підприємства
3) Забезпечення виробничих підрозділів підприємства матеріально-технічними ресурсами
4) Підготовка і укладання угод на постачання матеріально-технічних ресурсів
5) Прийом, облік, збереження, передача сировини і матеріалів.
6) Створення умов для збереження сировини і матеріалів, що знаходяться на тимчасовому збереженні
7) Облік сировини і матеріалів, що знаходяться на тимчасовому збереженні.
Для виконання постійної організації та безперебійного матеріально-технічного забезпечення відділ логістики взаємодіє з такими відділами підприємства: служба якості, комерційна служба, виробнича служба, служба маркетингу, фінансова служба, господарська служба.
Матеріально-технічні ресурси є складовою частиною оборотних засобів підприємства. Основні завдання матеріально-технічного забезпечення можна сформулювати наступним чином:
– визначення потреби підприємств та їхніх структурних підрозділів у матеріальних ресурсах;
– вивчення джерел забезпечення матеріальними ресурсами;
– організація доставки матеріальних ресурсів до місця споживання;
– раціональне та економне використання матеріальних ресурсів;
– розробка шляхів поліпшення використання місцевої сировини й матеріалів, відходів виробництва;
– організація правильного зберігання матеріальних цінностей;
– оптимізація обсягів постачання матеріально-технічних ресурсів;
– розробка економічно обґрунтованих нормативів запасів, контроль за їхнім станом;
– запобігання утворенню понаднормативних і надмірних запасів цінностей та ін.
Планування матеріально-технічного забезпечення має своєю головною метою визначення оптимальної потреби підприємства у матеріальних ресурсах для забезпечення виробничо-господарської та комерційної діяльності, створення оптимальних запасів товарно-матеріальних цінностей.
В основі планування матеріально-технічного забезпечення підприємства лежить план матеріально-технічного постачання, який формується у чотири етапи.
На першому етапі формування плану матеріально-технічного забезпечення, який носить назву підготовчого етапу, визначаються наступні дані:
– виробнича програма і обсяг реалізації продукції у плановому періоді;
– норми витрат матеріалів, терміни зносу інструменту, запасних частин та ін.;
– заявки та розрахунки потреб внутрішніх підрозділів на допоміжні матеріали (реактиви, прибори);
– відомості про залишки матеріалів у цехах, у незавершеному виробництві на початок та на кінець планового періоду;
– стандарти, прейскуранти гуртових цін, тарифи на перевезення, особливі умови постачання окремих видів продукції та інші нормативні документи;
– відомості про фактичні залишки матеріалів на складах, про витрати їх у минулому періоді тощо.
На другому етапі проводиться розрахунок потреби у матеріально-технічних ресурсах. Цей етап визначає кількість матеріалів, які необхідні підприємству для виконання плану виробництва і реалізації продукції та інших робіт у відповідності з виробничою програмою, для ремонтно-експлуатаційних потреб, здійснення заходів по підвищенню ефективності виробництва, капітального будівництва тощо. На третьому етапі проводиться розробка очікуваних залишків на кінець поточного року та перехідних запасів на початок наступного року. На четвертому етапі визначаються потреби до завозу матеріалів на основі балансу матеріально-технічного постачання.
Визначення потреби у матеріальних ресурсах проводять за основними напрямками господарської діяльності з використанням прогресивних норм витрат матеріалів. Враховують можливості для використання економічних видів матеріалів, відходів виробництва, вторинної сировини і паливно-мастильних матеріалів. [7]
Ремонти обладнання здійснюються підрядним способом відповідно до договорів-підрядів, силами сторонніх організацій на підставі укладеної угоди, договору, контракту.
Закінчений ремонт обладнання приймається за актом.
Розрахунки з підрядчиками за капітальний ремонт обладнання проводиться згідно з рахунками за повністю закінчені ремонтні роботи по об’єкту в цілому відповідно до вартості ремонту. До рахунків прикладаються акти приймання виконаних робіт.
Приймання закінчених робіт з ремонту і поліпшення основних засобів (модернізація, добудова, реконструкція тощо) оформляється актом приймання-передачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об’єктів також оформляється довідка-розшифровка.
Заміна окремих важливих компонентів (частин) основних засобів (двигунів тощо) може бути відображена як заміна об’єкта основних засобів, якщо термін корисного використання такої частини відрізняється від терміну корисного використання основних засобів, до яких належить цей компонент. У цьому випадку заміна такого компонента відображається як капітальні інвестиції у придбання нового об’єкта основних засобів і замінений об’єкт списується.
Поточні ремонти здійснюються власним технічним обслуговуванням – механіки, налагоджувальними.
Перед виконанням робіт складається Відомість дефектів, в якій зазначаються перелік необхідних робіт, встановлюється сума необхідних витрат і за цими даними складається кошторис витрат на проведення ремонту.
По закінченню виконаних ремонтів у всіх випадках комісією установи складається Акт приймання-передачі відремонтованих, реконструйованих і модернізованих об'єктів ф. № ОЗ-2.
В акті вказується назва об'єкта, що ремонтується (модернізується тощо), в окремому розділі приводяться зміни його технічних характеристик. Під цією
інформацією проставляються підписи працівника установи , що уповноважений на приймання необоротних активів, та представника ремонтної бригади.
В бухгалтерії головний бухгалтер проставляє кошторисну вартість ремонту та фактичні витрати. Після цього акт підписується головним бухгалтером та затверджується керівником установи.
На підставі оформленого Акта роблять записи в картках обліку необоротних активів про виконані ремонти чи інші поліпшення необоротних активів. Витрати на ремонт можуть проводитись тільки в межах затвердженого кошторису на ремонт з дотриманням державних будівельних норм.
Ефективність управління витратами доцільно визначати через:
– рівень досягнення цілей, на які спрямовувались витрати. У ситуаціях, коли насамперед вважливо досягнути конкретної мети в обумовлений термін, часто не є важливим те, що витрати значно перевищують доходи;
– співвідношення результату та витрат на його досягнення. Часто керівництво орієнтується лише на отримання максимального результату за мінімальних витрат, хоча такий підхід не є доцільним в усіх випадках;
– тенденції зміни непродуктивних витрат. Тільки стійка динаміка зменшення непродуктивних витрат дає можливість стверджувати про оптимізацію різних процесів пов’язаних з використанням ресурсів на підприємстві;
– показники оцінювання ефективності управління витратами у виробничому процесі.
Обов’язково необхідно аналізувати окремі елементи витрат з метою деталізованого виявлення всіх причин, що зумовили позитивні та негативні зміни матеріальних витрат, витрат на оплату праці тощо;
– комплексний показник ефективності управління витратами підприємства. Якщо значення різних одиничних показників набувають протилежних значень на конкретний момент часу, то для прийняття оперативного рішення необхідно мати узагальнене значення ефективності управління витратами. [5, с. 332–336]
Витрати утворюються в процесі формування та використання ресурсів для досягнення певної мети. Вони мають різне спрямування, але найбільш загальним і принциповим є поділ їх на інвестиційні та поточні (операційні) витрати, зв'язані з безпосереднім виконанням підприємством своєї основної функції –виготовлення продукції. Поточні витрати чинників виробництва бувають циклічними та безперервними. Перші повторюються з кожним циклом виготовлення продукту (витрати на матеріали, заробітну плату виробничників, інструмент та ін.), другі існують постійно і незалежно від виробництва, (утримання приміщень, споруд).
Витрати мають натуральну та грошову форми. Планування й облік витрат, факторів виробництва в натуральній формі (кількість, маса, об'єм, довжина тощо) мають важливе значення для організації діяльності підприємства. Проте для оцінювання результатів цієї діяльності вирішальною є грошова оцінка витрат, оскільки вона виражає вартість продукції (послуг).
Слід відрізняти витрати, які утворюють вартість продукції в певному періоді (списуються на неї), і реальні грошові виплати. Перші витрати зв'язані з виготовленням продукції незалежно від того, коли куплено відповідні матеріальні ресурси чи найнято робочу силу. Другі – це виплати за придбані чинники виробництва без урахування часу їхнього використання. Реальні грошові виплати обслуговують зовнішній оборот підприємства та оплату праці. Ясна річ, що будь-які витрати орієнтовано на певний результат. Тільки це виправдовує їхню доцільність. Стосовно виробничого підприємства цей загальний принцип діяльності, що його покладено в основу визначення собівартості продукції, виражається формулою «Витрати - Випуск».
Класифікація витрат. Заведено розрізняти витрати загальні (сукупні) та витрати на одиницю продукції.
Загальні витрати - це витрати на весь обсяг продукції за певний період, їхня сума залежить від тривалості періоду й кількості виготовленої продукції. Витрати на одиницю продукції обчислюються як середні за певний період, якщо продукція виготовляється постійно або серіями. В одиничному виробництві витрати на виріб формуються як індивідуальні.
Якщо загальні витрати виразити через певну функцію обсягу продукції, то граничний їхній рівень буде першою похідною цієї функції. Це витрати на останню за часом виготовлення одиницю продукції. Показник граничних витрат використовується за аналізу доцільності зміни обсягу виробництва. За ступенем однорідності витрати поділяються на елементні й комплексні. Елементні витрати однорідні за складом, мають єдиний економічний зміст і є первинними. До них належать матеріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування, інші витрати. Комплексні витрати різнорідні за складом, охоплюють кілька елементів витрат, їх групують за економічним призначенням у процесі калькулювання та організації внутрішнього економічного управління. Наприклад, витрати на утримання й експлуатацію устаткування, загальновиробничі, загальногосподарські витрати, утрати від браку та ін. Якщо виготовляється один різновид продукції, усі витрати – прямі. Непрямі витрати не можна безпосередньо обчислити для окремих різновидів продукції, бо вони зв'язані не з виготовленням конкретних виробів, а з процесом виробництва в цілому: зарплата обслуговуючого й управлінського персоналу, утримання та експлуатація будівель, споруд, машин тощо. Поділ витрат на прямі та непрямі залежить від рівня спеціалізації виробництва, його організаційної структури, методів нормування й обліку. Зростання частки прямих витрат у загальній сумі витрат підвищує точність обчислення собівартості одиниці продукції, зміцнює економічні основи управління. На підставі зв'язку з обсягом виробництва витрати поділяють на постійні та змінні.
До постійних належать витрати на утримання та експлуатацію будівель і споруд, організацію виробництва, управління. На практиці до групи постійних відносять також витрати, які хоч і змінюються внаслідок зміни обсягу виробництва, але не істотно, їх називають умовно-постійними. Змінні витрати це витрати, загальна сума яких за певний час залежить від обсягу виготовленої продукції. У свою чергу, їх можна розділити на пропорційні та непропорційні. Пропорційні витрати змінюються прямо пропорційно обсягу виробництва.
Класифікація витрат - поділ витрат на класи на основі певних загальних ознак об'єктів і закономірних зв'язків між ними.
Таблиця 2.1.4
Класифікація витрат
| Класифікація витрат | ||||
| Для оцінки запасів та визначення фінансових результатів | Вичерпані | Витрати на продукцію | Прямі | Основні |
| Невичерпані | Витрати періоду | Непрямі | Накладні | |
| Для прийняття рішень | Релевантні | Постійні | Маржинальні | Дійсні |
| Нерелевантні | Змінні | Середні | Можливі | |
| Для контролю виконання | Контрольовані | |||
| Неконтрольовані |
Такі схеми дають керівнику або власнику підприємства можливість чітко бачити: скільки буде коштувати виробництво тієї чи іншої продукції, який прибуток від її реалізації у загальному обсязі прибутку, чи є можливість збільшити або зменшити ціну на цю продукцію і яка ефективність від прийняття управлінського рішення.