У яких випадках застосовується контрактна форма трудового договору? З ким укладається контракт?
Відповідно до ч. 3 ст. 21 КЗпП,, що контракт є особливою формою трудового договору, який укладається в письмовій формі на визначений сторонами договору строк. Щоправда, обов'язки та відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення й організації праці працівника, а також умови розірвання договору можуть бути встановлені угодою сторін. Але слід враховувати, що сфера застосування контракту визначається законами. Виходячи з цього роботодавець може вимагати від працівника, який працює за безстроковим трудовим договором, укладання контракту лише у тому разі, якщо він належить до категорії працівників, котрі згідно із законами працюють за контрактом. Підставою для укладання контрактів з керівниками підприємств незалежно від форми власності є ст. 65 ГКУ. Для керівників державних підприємств контракт є обов'язковою формою трудового договору, який укладається згідно з Типовою формою контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, затвердженою постановою КМУ від 02.08.95 р. № 597. При укладанні контрактів з керівниками підприємств недержавної форми власності зазначена Типова форма може використовуватись лише як методичний матеріал.
Буквальне тлумачення терміна «підприємство» дає підстави зробити висновок, що контракт не укладається з керівниками філій, представництв, а також директорами за напрямами діяльності, оскільки вони мають статус заступників генерального директора (де такі посади передбачені). З іншими працівниками державних підприємств (незалежно від видів) укладання трудового договору у формі контракту законом не передбачено. Це стосується також інших працівників господарських товариств (незалежно від видів).
При визначенні сфери застосування контрактної форми трудового договору нерідко посилаються на ст. 9 Закону України «Про підприємництво» (з 1 січня 2004 р. цей Закон утратив чинність, а замість нього названі відносини регулюються ст. 46 ГКУ). Зазначена стаття не може бути прямою підставою для укладання контрактів. Адже вона не розширює сфери застосування контрактів і не визначає випадків їхнього застосування. Цією статтею лише встановлюється, що при укладанні трудового договору (контракту, угоди) підприємець зобов'язується забезпечити належні та безпечні умови праці. Тобто ця норма припускає можливість (а не право) роботодавця укладати відповідно до чинного законодавства або трудовий договір, або трудовий договір у формі контракту, або угоду незалежно від виду договору про використання праці громадян. Якщо чинним законодавством можливість укладання контрактів у відповідному випадку не передбачена, то роботодавець і працівник не мають права укладати контракт, навіть у разі повної згоди сторін і відсутності будь-якого тиску з боку роботодавця. У тих випадках, коли чинним законодавством дозволено укладати контракти з працівниками, слід керуватись Положенням про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затвердженим постановою КМУ від 19.03.94 р. № 170, а також Типовою формою контракту з працівником, затвердженою наказом Мінпраці від 15.04.94 р. № 23. Укладений контракт є підставою для подальшого видання наказу про прийняття на роботу або зарахування на посаду з дня, погодженого сторонами. Таким чином, контракт набирає чинності або з моменту його підписання, або з дати, визначеної сторонами. Він оформлюється у двох примірниках (для кожної із сторін), що мають однакову юридичну силу.
Враховуючи положення ч. 1 ст. 21 КЗпП можливо у відповідних випадках укладати контракти як під час прийняття на роботу, так і в подальшому, наприклад, якщо раніше працівник був прийнятий на роботу на умовах безстрокового трудового договору. Про введення контрактної форми трудового договору з раніше прийнятими працівниками потрібно видати наказ та ознайомити з ним відповідних працівників за два місяці до укладання контракту. Таке попередження потрібне у зв'язку з тим, що працівники, які відмовилися підписати контракти, підлягають звільненню за п. 6 ст. 36 КЗпП (тобто у зв'язку зі змінами істотних умов праці).
Контракт може бути розірваний з підстав, передбачених як законодавством, так і самим контрактом. Зокрема, контракт може бути розірваний у зв'язку з закінченням строку його чинності на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП, про що робиться відповідний запис у трудовій книжці працівника. Попереджати працівника про звільнення в цьому випадку не потрібно. У разі дострокового розірвання контракту через невиконання або неналежне виконання сторонами зобов'язань, передбачених контрактом (п. 4–6 Типової форми контракту), сторона, яка є ініціатором припинення відносин, має попередити іншу сторону про розірвання контракту за два тижні. За дострокового розірвання контракту з ініціативи роботодавця у випадках, передбачених законодавством, працівники звільняються на підставі ст. 40 і 41 КЗпП, з дотриманням вимог законодавства щодо порядку звільнення, передбачених ст. 43, 147, 148 КЗпП. Якщо працівник не є членом профспілки, що діє на підприємстві, то попередня згода профкому на його звільнення не потрібна. Якщо працівник звільняється з підстав, передбачених контрактом (наприклад, за розголошення комерційної таємниці, невиконання умов контракту, порушення правил безпеки виробництва, недодержання заходів щодо охорони навколишнього середовища тощо), контракт розривається відповідно до п. 8 ст. 36 КЗпП. Дострокове звільнення з ініціативи працівника здійснюється відповідно до ст. 39 КЗпП, якою визначені поважні причини для звільнення.
Виходячи з того, що застосування контракту як особливої форми трудового договору допускається за умови, що його укладання (сфера застосування) передбачене законом, він є різновидом строкового трудового договору, про який йдеться в ч. 2 ст. 23 КЗпП. Тому норма ч. 2 ст. 391 КЗпП щодо продовження чинності строкового трудового договору на невизначений строк не поширюється на строкові трудові договори, в тому числі контракти, передбачені ч. 2 ст. 23 КЗпП.