Розвиток та функціонування туристсько-екскурсійних закладів в УРСР до ІІ світової війни
Початком історії туризму в Росії прийнято вважати початок 20-х років XX століття. Профспілки займалися організацією поїздок для простих трудящих, для учнів і солдатів - органи Наркомпроса.
Потім наприкінці 20-х років були створені акціонерні товариства "Радянський турист", "Інтурист" і Центральна дитяча ексурсійно-туристська станція Наркомпроса РСФСР. ДО 1940 року профспілками було створено й організоване кілька тисяч туристських осередків на різних підприємствах і навчальних закладах, розроблені туристичні й екскурсійні маршрути, зокрема було створено близько 160 туристських баз і таборів.
В 1920 році було створене Об'єднане лекційно-екскурсійне бюро, основною завданням якого проголошувалася пропаганда туризму серед пролетаріату. Вони розробляли туристські програми й маршрути. У міру зростання інтересу населення до туризму й екскурсій устало питання про підготовку суспільних кадрів; створені екскурсійні станції стали готовити екскурсоводів груп і так званих організаторів туризму. Певні заходи щодо розвитку туризму вживали з боку держави. Вони були спрямовані на створення матеріально-технічної бази й на із професійних кадрів. Очевидніше ставали шляхи діяльності в цьому напрямку: централізація занять туризмом, забезпечення туристів і екскурсантів транспортом, місцями розміщення, харчуванням, путівниками, відомостями про об'єкти відвідування, підготовка кадрових груповодів-організаторів і т. д.
Першими професійними кадрами в радянському туризмі стали вчителі й комсомольські активісти. При комсомольських комітетах створювалися бюро туризму. Перед бюро ставилися завдання сприяння місцевим "суспільствам масових подорожей, ведення довідково-інструкторської роботи. При них були створені секції: краєзнавства, табірного, далекого, приміського туризму. Вони накопичували туристські матеріали (карти, опису маршрутів); було встановлене співробітництво з установами громадського харчування, транспортними, готельними, комунальними й іншими службами. Подібна діяльність сприяла організаційному становленню туризму. Об'єднання зусиль профспілок і комсомолу з питань туристської роботи дозволило ввести пільговий тариф залізничного проїзду по маршрутах, орендувати приміщення для туристських таборів, накопичувати спорядження, тобто надавати трудящим туристські послуги, частково оплачувані профспілками[2, c. 36-37].
В атмосфері всезростаючого інтересу до туризму виникла проблема підготовки кадрів для проведення екскурсійних турів. "Буревісниками" таких кадрів стали активісти з комсомольського осередку й учителя.
До цього ж часу ставиться й формування елітних баз відпочинку (привілейованого туризму).
Поряд із цим була сформована база для елітного відпочинку й оздоровлення, а також ринок елітного виїзного туризму. Створювалися комерційні організації, що пропонують для платоспроможного населення подорожі й екскурсії пізнавальної спрямованості, а також відпочинок у Криму й на Кавказі.
В 1925-1928 р. функціонувало державне акціонерне товариство "Радянський турист" (ДАО "Радтур"), що організовувало далекі поїздки на поїздах і теплоходах по путівках, обслуговувало групи відпочиваючих по заздалегідь певних маршрутах загальноосвітнього й краєзнавчого характеру. В обов'язок входило створення мережі туристських баз і маршрутів на всій території Радянського Союзу, тобто розвиток планового туризму. Однак бази "Совтура" перетворилися в бази відпочинку, що обслуговують в основному своїх акціонерів і членів їхніх родин, тобто високооплачуваний інтелігентський прошарок. Робітником же було важко одержати на них місце. Цей період характеризується наступними тенденціями:
ñ створення дрібних і середніх комерційних підприємств туристської спрямованості;
ñ формування ринку туристських послуг і елітність їхнього споживання;
ñ створення туристської інфраструктури: ресторани, готелі, транспортна мережа;
ñ формування туристського ринку, у якому простежуються два основних елементи: елітний туризм для заможних шарів і екскурсійний (рекреаційний) туризм для інтелігенції;
ñ поява туристських фірм, бюро, компаній, клубів, суспільств.
Головними рисами цього періоду стало наступне: формування туристичного ринку; поява організацій, що спеціалізуються на організації туристичного дозвілля; становлення туристичної інфраструктури (готелю, транспорт, ресторани).
В 1927 р. у Москві відновило свою діяльність дореволюційне Російське суспільство туристів (РОТ), що після конференції було перейменовано в Суспільство пролетарського туризму й екскурсій (ОПТЭ). Суспільство мало чітку організовану структуру, до складу якої входили осередку, створені на промислових підприємствах, філії суспільства. При туристсько-екскурсійній роботі воно орієнтувалося на побажання трудящих. Особливе поширення одержали лижний і пішохідний туризм, самодіяльний туризм. ОПТЭ здійснювало 90% туристсько-екскурсійної роботи в країні. Діяльність суспільства охоплювало не тільки доросле населення країни. З 1929 р. при ньому були організовані дитячі туристсько-екскурсійні станції.
Зростаюча масовість туризму вимагала розвитку матеріальної бази. Основним джерелом нагромадження фінансового фонду з'явилися внески колективних і індивідуальних членів. З початку 1930- х років ОПТЭ випускало періодичні журнали: "Всесвітній турист", "На суші й на море", щомісячник " Турист-Активіст".
У різних містах Росії відкривалися магазини "Турист", де для членів товариства була встановлена знижка[6, c. 105-107].
В 1929 р. була заснована Всесоюзне акціонерне товариство "Інтурист" (ВАО "Інтурист"), що було пов'язане з початком розвитку іноземного туризму й упорядкуванням прийому закордонних гостей. До початку 1930- х років екскурсійний і спортивний туризм став масовим явищем. Збільшення обсягу діяльності, розширення мережі туристських організацій, розробка нових маршрутів, поліпшення матеріально-технічної бази вимагали рішення проблеми кадрів. Необхідно було підготувати практичних працівників туристського апарата, персоналу обслуговуючих підприємств, кваліфікованих гідів-екскурсоводів, провідників, суспільних організаторів. У той же час у туристському русі стали накопичуватися труднощі й утворився ряд проблем: невідповідність між ростом туристсько-екскурсійного руху й наявною матеріальною базою, відчувався дефіцит кваліфікованих фахівців з туризму. До цього часу зложилися два основних напрямки в туризмі серед трудящих: походи трудящих у рамках самодіяльного туризму, туристсько-екскурсійні поїздки й подорожі по планових маршрутах. Обоє напрямку вимагали створення сприятливих умов для подальшого його розвитку.
Період розвитку туризму з 1936 по 1970 року характеризується впровадженням нових організаційних форм керування. В 1936 р. ОПТЭ було ліквідовано, а все майно передавалося в ТЭУ (Туристсько-екскурсійне керування), на яке покладала вся діяльність в області туризму й екскурсій. У веденні ТЭУ перебували вся матеріальна база й туристсько-екскурсійне обслуговування населення. У функції територіальних ТЭУ, що працювали на госпрозрахунковому принципі, входили пропаганда туризму, консультація населення, культурно-масове й господарське обслуговування в шляху, розробка маршрутів, будівництво будинків туриста, таборів, виробництво інвентарю.
В 1937-1940 р. була проведена комплексна реорганізація структури туризму, в основу якої було покладено тверде державно-партійне планування капіталовкладень, кадрів і географій рекреаційної діяльності. В 1940 р. увели туристські звання за особливі заслуги. Почесні туристи нагороджувалися значком "Турист СРСР".
Розвитком масового самодіяльного й спортивного туризму займалася Вища рада фізичної культури, при якому була сформована Всесоюзна секція туризму.
Однак під час Великої Вітчизняної війни історія туризму була перервана - майже все це було зруйновано. Після закінчення війни в 1945 діяльність туристсько-екскурсійного керування ВЦСПС[1,