Преваги та суперечності Версальсько-Вашингтонської системи

Азіатсько-Тихоокеанський регіон був серйозним центром міждержавних протиріч. Основними суперниками в цьому ре­гіоні виступали США, Великобританія та Японія.

Основними питаннями, що викликали протиріччя між указаними державами, були:

· контроль надКитаєм;

· недоторканністьколоніальнихволодінь;

· баланс морських озброєнь.Так, під час Першої світової війни Японія, яка не брала активної участі у війні, скориставшись тим, що європейські держави і США були зайняті на Європейському театрі бойових дій, посилила свої позиції на Далекому Сході, Тихому океані, а надто в Китаї. Основним противником Японіїбули США. Вонивиступилипротиподілу Китаю на зонивпливу і вимагалипроведенняпо­літикистосовно Китаю підгаслами "відкритих дверей" і "рівнихможливостей". ТакожСполученіШтатинепокоїлозростанняморськоїмогутностіЯпонії. У Вашингтоні й Токіо не виключалиможливостівоєнногозіткнення.Великобританія, своєючергою, наполягала на збереженні принципу поділу Китаю на сферивпливу. ТакапозиціяВеликобританії, а такожвимога США сплатитивсі борги загострили і англо-американськістосунки.Для вирішенняцихпитаньбуло скликано Вашингтонськуконференцію.Вашингтонська конференція 1921–1922 рр.Мирні договори з Німеччиною та її союзниками були доповнені серією угод, підписаних на Вашингтонській конференції (12 листопада 1921 р. — 6 лютого 1922 р.), присвяченій питанням обмеження морських озброєнь та відносинам в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні.У роботі конференції взяли участь США, Великобританія (також були репрезентовані її домініони та Індія), Японія, Франція, Італія, Бельгія, Голландія, Португалія, Китай.На конференціїбулопідписано три угоди. Договірчотирьох держав (США, Англія, Японія, Франція) гарантувавзбереженняйогоучасникамволодінь у басейні Тихого океану. Сторони давали взаємнігарантіїнедоторканностіколонійтерміном на 10 років. Згідно з угодоюліквідовувався англо-японськийдоговір 1902 р. Договірп’яти держав (Англії, США, Японії, Франції, Італії) про обмеженняморськихозброєньустановлювавпропорції у співвідношеннівійськово-морськихфлотів 5:5:3:1,75:1,75 вказаних держав. Учасники договору зобов’язувалися не будуватилінкорівтоннажністюпонад 35 тис.тонн. Установлювалисяобмеження тоннажу і для крейсерів. Заборонялосястворюватиновівійськово-морськібази (крім США, Великобританії) в Тихоокеанськомурегіоні.Цебув перший в історіїдоговір про обмеження гонки озброєнь. УпершеВеликобританія формально визналарівність флоту США зісвоїм.6 лютого 1922 р. булопідписано трактат дев’яти держав, якийпроголошував принцип суверенітету і територіальноїцілісності Китаю. Японіявідмовиласявідсвого монопольного становища в Китаї та поверталайомуколишнінімецьківоло­діння.Великідержави брали на себе зобов’язання не прагнути до поділу Китаю на сферивпливу і дотримуватисяпринципів "відкритих дверей" та "рівнихможливостей".Позитивнез наченняВерсальсько-ВашингтонськоїсистемиРішенняПаризької та Вашингтонськоїконференцій заклали основу ВерсальськоВашингтонськоїсистемипіслявоєннихміжнароднихвідносин.Їїствореннязабезпечиловихідізвійни, дало можливістьрозрядитипіслявоєннунапруженість і заклало основу для відносноїстабільності в міжнароднихвідносинах у 20-ті рр.Ці рішення містили низку положень, які засвідчували розуміння державами необхідності змін у системі міжнародних відносин‚ а саме: визнання права на самовизначення народів‚ відмову від війни як засобу вирішення конфліктів і т. ін. Важливим прецедентом стало створенняЛігиНацій. Буловизнанонезалежність ряду європейських держав, за щодовгоборолисяїх народи.Попри цідосягнення, сама система виявиласянетривкою, і їїрозпадпризвів, кінецькінцем, до новоїсвітовоївійни.Вади Версальсько-ВашингтонськоїсистемиСлабкістьсистемибулаобумовленатим, щоїїтворці поставили занадтобагато держав і народів у таке становище, за якоговони не могли не боротисяпротитакоїсистеми. КраїниАнтанти не виявилисямилосерднимипереможцями. Весь тягарпіслявоєннихзмінбулопокладено на переможені народи, хоча вони вже скинули режими, які брали участь у розв’язаннівійни. Умови миру здавалисящебільшнесправедливими для цихнародів, томущоїхнікраїни не капітулювали перед державами Антанти. Війназакінчилася, ко­ли жоден солдат Антантитак і не ступив на територіюНі­меччини.Встановленірепарації аж ніяк не відповідалиреальнимможливостямпереможенихкраїн.

Через ці обставини хвиля шовінізму й націоналізму, піднята Першою світовою війною, не вщухла, тепер її силу підтримувало почуття національного приниження. Не сприялопослабленнюнаціоналізму і рішеннявідноснокордонів. Проголосивши принцип самовизначеннянародів як основу для національно-державного розмежування, переможцінеодноразовопорушувалийогосамі та заплющувалиочі, коли порушувалиінші. За такого переділукордонів у багатьох державах виниклирайони з компактнимпроживаннямнаціональнихменшин, якіпотрапилитуди у більшостівипадків не з власноїволі. Німці — в Чехо-Словаччині, Франції, Бельгії та Польщі; угорці — в Чехо-Словаччині, Югославії та Румунії; українці — у Польщі, Румунії, Чехо-Словаччинітощо. Розраховувати на підтримкуВерсальсько-Вашингтонськоїсистемицим народам навряд чидоводилося.Поза Версальською системою залишиласяРосія, що стало значнимдестабілізуючимчинником. Для держав АнтантиРосіябуланасампередзрадницею, яка уклаласепаратний мир із ворогом (Брестський мир 3 березня 1918 р.). До того ж більшовизмвикликав у країнахАнтантиворожість, що привело до інтервенції в Росію (1918-1922 рр.), а післяїї провалу — до ізоляціїРосії на міжнароднійарені.Ще однією серйозною вадою Версальсько-Вашингтонської системи були її гарантії збереження. Новіполітичнілідери, якіприйшли до влади в США, Англії, згодом і Франції, прагнуливідмежуватися від закладених їхніми попередниками несправедливості.Першим сигналом, що система є вразливою, стало рішення конгресу США не ратифіувати Версальський договір (у 1921 р. США уклали окремий договір з Німеччиною, який вклячав всі основні положення Версальського, крім Статуту Ліги Націй). ОдночасноКонгрес США анулював франко-американськийдоговір про взаємодопомогу. Англія, за прикладом США, також анулювала англо-французькийдоговір. У таких умовахФранція, щобзберегтисвоєдомінування над Німеччиною, пішла на створення союзу східноєвропейських держав, якібулизацікавлення у збереженніВерсальськоїсистеми. До того ж цідержави утворювали «санітарним кордоном» навколо СРСР, як перешкода проникнення комунізму в Європу. Так, у 1921 р.Франціяуклалаполітичний пакт і воєннуконвенцію з Польщею. У 1920-1921 рр. за підтримки ФранціїЧехословаччина, Румунія, Югославія утворили Малу Антанту. Таки чином Франція, Польща і Мала Антанта утворили союз, який на деякий час став гарантом збереженняВерсальськоїсистеми. Але не на довго.

Запам’ятайте дату:

1920-1921 р. – Утворення Малої Антанти (Чехословаччина, Румунія, Югославія)

12 листопада 1921 ­ 6 лютого 1922 рр. ­Вашингтонськаконференція

16. Підготовка та причини скликання Генуезької конференції.

Генуе́зька конфере́нція — міжнародна зустріч з економічних і фінансових питань в Генуї (Італія), проходила з 10 квітня по 19 травня 1922 року. В ній приймали участь 29 держав. Це була перша представницька міжнародна конференція, де брали участь країни Четверного союзу та Росія. Головною проблемою обговорення була проблема економічних зв'язків та проблема повернення російських боргів.Конференція мала важливе значення для уряду РРФСР, що не мав тоді міжнародного визнання. Головою делегації РРФСР був призначений Ульянов (Ленін); заступником — Георгій Чичерін, який у Генуї, куди Ленін не виїжджав, користувався всіма правами голови. У склад делегація Росії також входили: Леонід Красін, Максим Литвинов, Вацлав Воровський, Ян Рудзутак,Адольф Йоффе, Християн Раковський, Наріман Наріманов, Олександр Шляпніков, Борис Штейн та інші.США не брали участі в цій конференції, пояснюючи це тим, що конференція має не суто економічний характер, а скоріше політичний. США були представлені спостерігачем — послом в Італії Р. Чайлдом. З делегатів західних держав найактивнішу роль грали Девід Ллойд Джордж, Джордж Керзон (Великобританія), К.Вірт, Вальтер Ратенау (Німеччина), Л.Факта (Італія), Ж.Барту, К.Баррер (Франція).Приводом для скликання Конференції було дослідження заходів «до економічного відновлення Центральної і Східної Європи». Фактично основним питанням було прагнення європейських країн до акомодації з комуністичним режимом в Москві.На конференції було створено чотири комісії:
• політична
• фінансова
• економічна
• транспортнаРадянська делегація була включена лише в політичну комісію.
В ході цієї конференції радянською стороною було висунуто пропозицію рівноправного економічного співробітництва всіх держав, загального скорочення озброєнь та збройних сил, скликання всесвітнього конгресу для встановлення загального миру.Але західні делегації різко виступили проти радянських пропозицій, обгрунтовуючи це тим, що не треба перевантажувати роботу конференції і в першу чергу треба обговорити проблему боргів. Згодом, рада Антанти висунула вимоги радянській Росії щодо повернення боргів, але радянська сторона рішуче відхилила їх і висунула свої претензії про відшкодування збитків яких завдали радянській Росії іноземні держави під час воєнної інтервенції. Пізніше радянська сторона висловила готовність компенсувати збитки іноземців в Росії, якщо будуть відшкодовані радянські втрати від іноземної інтервенції. Разом з тим вона погоджувався сплатити довоєнні борги за умови відстрочення їх на ЗО років і надання радянській державі кредитів.Незабаром радянській стороні було висунуто нові кабальні умови, які вона знов відхилила. Таким чином конференція зайшла в тупик і в принципі не принесла нічого позитивного.
Останнє, що необхідно відмітити – це те, що радянська Росія в принципі винесла деякий позитив з цієї конференції, під час якої вона уклала Рапалльський договір з Німеччиною 16 квітня 1922 року, який передбачав відновлення дипломатичних стосунків, скасування взаємних відшкодувань, розвиток торгівлі та інше.