Облік робочого часу і виробітку, порядок розрахунку заробітної плати. Облік відпусток
Облік робочого часу ведуть у людино-годинах і людино-днях. Для цього використовують щомісячні табелі типових форм або табельні картки. В табелі наводиться список працівників, посада, розряд (оклад) відпрацьований час, неявки на роботу (за допомогою умовних позначок: “х” — хвороба, “пр” — прогул, “в” — відпустка основна щорічна, “вв” — відпустка по вагітності і пологах, “к” — службове відрядження, “н” — робочі нічні години тощо). Табелі ведуть за місцем роботи табельники чи керівники виробничих підрозділів. В кінці місяця табелі підсумовують, підписують і здають у бухгалтерію, де їх після перевірки використовують для складання розрахунково-платіжних відомостей та звітності про використання робочого часу. На окремих підприємствах табельний облік ведуть у табелях спрощеної форми. У цьому разі в табелі відмічають лише відхилення від нормативної тривалості робочого дня.
Табель є єдиною основою для нарахування заробітної плати категоріям працівників з погодинною оплатою праці. Для нарахування заробітної плати працівникам з погодинною формою оплати праці ще необхідно мати посадові оклади (ставки) за штатним розписом, присвоєні кваліфікаційні розряди працівникам (на підставі наказів по підприємству).
Табельний облік є формою контролю за використанням робочого часу та станом трудової дисципліни на підприємстві, установі, організації. Для нарахування основної заробітної плати працюючим, яким встановлена відрядна оплата праці, необхідно мати відомості про виробіток і розцінки за виконані роботи. Відомості про виробіток беруть з облікових листків праці і виконаних робіт (індивідуальних чи групових). Використовують типові форми облікових листків, нарядів на виконану відрядну роботу, реєстрів на здану на склад продукцію, вироби і інше. Для водіїв первинним документом для нарахування заробітної плати є подорожній (шляховий) лист вантажного автомобіля за формою № 2 (у межах України) та № 1 (у міжнародному сполученні), шляховий лист легкового автомобіля (автобуса), шляховий лист трактора та інших документів, що підтверджують обсяг виробітку. Серед інших документів, що підтверджують обсяг виробітку можуть бути наступні: рапорти; змінні рапорти; доплатні листки; листки обліку простоїв; довідки-розрахунки; маршрутні листи в поєднанні з рапортами; журнали робіт; акти про брак.
Якщо роботи виконувались бригадою (колективом), то розподіл заробітної плати ведуть пропорційно коефіцієнто-годинам тощо.
Крім оплати за відпрацьований час, обсяг виконаних робіт і виготовлену продукцію, заробітна плата може нараховуватись, відповідно до діючого законодавства, і за інших причин, що мають відношення до діяльності даного підприємства. Так за час виконання державних та громадських обов’язків, передбачених законодавством, за працівником зберігається середній заробіток. Зберігається також середній заробіток за час відрядження працівникам направленим для підвищення кваліфікації, підготовки, перепідготовки, навчання інших професій з відривом від виробництва, переїзду на нову роботу, на час медичного обстеження, донорам в день здачі крові та на наступний день, за час простою не з вини працівника. В цих випадках у розрахунок заробітної плати враховують всі види виплат, що входять у фонд заробітної плати.
Кожен працівник, що перебуває у трудових відносинах з підприємством, має право на відпустку.
Відпустка — це тимчасове звільнення від роботи для відпочинку. Право на відпустку не залежить від місця роботи, форми власності підприємства, посади, системи оплати праці, тривалості та періодичності робочого часу, терміну трудового договору.
Законом України «Про відпустки» встановлено наступні види відпусток:
Щорічні
Основна
Додаткова за роботу в шкідливих і важких умовах праці
Додаткова за особливий характер праці
Інші додаткові види відпустки
Додаткові у зв’язку з навчанням
Творча
Соціальні відпустки
Без збереження заробітної плати
У зв’язку з вагітністю та пологами
По догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку
Додаткова для працівників, які мають дітей
Інші види соціальних відпусток
21. Калькуляція собівартості за змінними витратами (директ-костинг)
На сьогодні зростає потреба товаровиробників в інформації про витрати на виготовлення виробів та їх реалізацію, не викривлених в результаті розподілу непрямих витрат. Таку інформацію у вигляді даних про калькулювання собівартості продукції на основі змінних витрат надає система управлінського обліку директ-костинг, яка вперше почала застосовуватись на початку 50-х років на промислових підприємствах США.
Директ-костинг (калькулювання змінних витрат) – система обчислення собівартості тільки на основі прямих (змінних) виробничих витрат.
Метод директ-костинг базується на тому, що всі витрати поділяються на прямі та непрямі. Прямі витрати безпосередньо відносяться на той чи інший вид виробу. Непрямі витрати є накладними по відношенню до виробу.
Сформулюємо основні ознаки директ-костингу:
1. Собівартість калькулюється тільки на основі прямих змінних вирбничих витрат; решта витрат – постійних виробничих і невиробничих покривається за рахунок загального доходу фірми
2. Управлінський і фінансовий облік інтегровані
3. В процесі калькулювання визначається маржинальний дохід
Виробнича собівартість виготовленої та реалізованої продукції формується лише зі змінних виробничих витрат, що знаходяться у прямій залежності від технологічного процесу та організації виробництва. За способом віднесення на собівартість продукції вони в основному є прямими, тому легко піддаються нормуванню на одиницю продукції, що випускається.
За змінними витратами оцінюються також залишки готової продукції на складах на початок і кінець звітного періоду, а також незавершене виробництво.
Постійні витрати не пов’язані безпосередньо з виробничим процесом і тому не включаються до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг). Ці витрати збираються на окремому рахунку і по закінченні звітного періоду повністю (без розподілу за видами продукції) списуються на зменшення прибутку від реалізації продукції, що отримана в даному звітному періоді.
Інтеграція управлінського і фінансового обліку полягає в тому, що записи на рахунках управлінського і фінансового обліку об’єднуються в загальну систему, тому всі внутрішні операції управлінського обліку відображаються в Головній книзі. Внутрішні звіти про виробничі витрати і звіти про прибутки та збитки регулярно надаються керівництву у вигляді залежності “витрати-обсяг-прибуток”.
Інтеграцію управлінського обліку іноді називають моністичною системою. Проте, ця система має певні недоліки: по-перше, характер і мета управлінського та фінансового обліку настільки різні, що об’єднувати їх недоцільно, адже в основу їх поділу покладено збереження комерційної таємниці; по-друге, моністична система ведення обліку більш об’ємна і складна, що обумовлено кількістю статей, пов’язаних з внутрішніми операціями. Звісно, що ці недоліки роблять всю систему дорогою, а також негнучкою, непрактичною.
Всі витрати звітного періоду в українському Плані рахунків поділені на виробничі, обумовлені здійсненням виробничого процесу, і періодичні, більше пов’язані з тривалістю звітного періоду. Прямі виробничі витрати обліковуються по дебету рахунку 23 “Виробництво”, непрямі виробничі витрати – по дебету рахунку 91 “Загальновиробничі витрати” з кредиту рахунків виробничих тиа фінансових ресурсів. В кінці звітного періоду в розрахунок собівартості окремих видів продукції (робіт, послуг), крім прямих виробничих витрат, включаються й непрямі виробничі витрати, які обліковувались протягом звітного періоду на рахунку 91 “Загальновиробничі витрати”, що відображається записом по дебету рахунків 23 “Виробництво” і кредиту рахунку 91 “Загальновиробничі витрати”. Періодичні ж витрати, які збиралися на рахунках 92 “Адміністративні витрати”, 93 “Витрати на збут”, 94 “Інші операційні витрати” та ін. за цим варіантом не включаються до собівартості об’єктів калькулювання, а списуються в кінці звітного періоду на рахунок 79 “Фінансові результати”.
Для забезпечення аналітичних розрахунків необхідно вести окремий облік змінних та постійних витрат з підрахунком маржинального доходу за виробами.
Маржинальний дохід (брутто-прибуток) – різниця між доходом від реалізації продукції та змінними витратами.
На підприємстві, при використанні системи директ-костинг, розраховується маржинальний дохід як по виробах, так і по підприємству в цілому. Він дозволяє краще обліковувати вироби з високою рентабельністю, щоб переходити в основному на їх випуск, оскільки різниця між ціною продажу та сумою змінних витрат не зникає в результаті списання постійних непрямих витрат на собівартість конкретних виробів.
Маржинальний дохід відображає внесок сегменту (продукту, підрозділу тощо) у покриття постійних витрат та формування прибутку, тому його можна розрахувати