Цивільне судочинство і його стадії

Цивільне судочинство — це врегульований нормами ци­вільного процесуального права порядок провадження в ци­вільних справах, який визначається системою взаємопов'яза­них цивільних процесуальних прав та обов'язків і цивільних процесуальних дій, якими вони реалізуються їх суб'єктами - судом і учасниками процесу.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Законодавство про цивільне судочинство встановлює єди­ний порядок розгляду цивільних справ: позовного, наказного та окремого провадження.

Позовне провадження — у спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових, житлових, земельних правовідносин (ч. 1 ст. 15 ЦПК України);

наказне провадження — безспірний процесуальний поря­док стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належать такі правові вимоги, без проведення судового засідання і виклику стягувача та боржника для заслуховування їх пояснень (статті 95-106 ЦПК України);

окреме провадження — справи про: обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;надання неповнолітній особі повної дієздатності; визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; усиновлення; встановлення фактів, що мають юридичне значення; відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі; передачу безхазяйної нерухо­мої речі у комунальну власність; визнання спадщини від умерлою; надання особі психіатричної допомоги в примусо­вому порядку; обов'язкову госпіталізацію до протитуберку­льозного закладу; розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю щодо юридичних та фізичних осіб та інші справи у випадках, встановлених законом (ст. 234 ЦПК України).

Справи позовного провадження характеризуються на­явністю двох сторін з протилежними інтересами і спірністю їх майнових та особистих немайнових правовідносин, які пере­даються на розгляд суду.

Справи окремого провадження спрямовуються на встанов­лення певних обставин, наявності юридичних фактів або юри­дичного статусу громадян, необхідних для реалізації суб'єктивних прав.

Справи окремого провадження розглядаються за загальни­ми правилами цивільного судочинства, крім окремих ви­нятків, встановлених цивільним процесуальним законодавст­вом (ст. 235 ЦПК України).

Цивільне судочинство складається з окремих частин або стадій, які характеризуються сукупністю процесуальних правовідносин і дій, об'єднаних найближчою метою. У тео­рії процес судочинства поділяється на п'ять, сім, вісім стадій:

1) відкриття провадження у справі в суді (статті 3, 122 ЦПК України);

2) провадження по підготовці справи до судового розгляду (статті 127-156 ЦПК України);

3) судовий розгляд — розгляд і вирішення справи в судово­му засіданні (статті 157-196 ЦПК України);

4) апеляційне оскарження і перевірка рішень, ухвал суду першої інстанції (статті 291-322 ЦПК України);

5) касаційне оскарження і перевірка рішень, ухвал суду першої та апеляційної інстанцій (статті 323-352 ЦПК Ук­раїни);

6) провадження у справах у зв'язку з винятковими обставинами (статті 353-357 ЦПК України);

7) перегляд рішень, ухвал, що набрали законної сили, у зв'язку з нововиявленими обставинами (статті 361-366 ЦПК України);

8) звернення судового рішення до виконання (стат­ті 367-382 ЦПК України).

Перші три стадії охоплюють провадження у суді першої інстанції, а кожна наступна — єдине провадження у вищесто­ящому суді або у зверненні до виконання. При такому поділі процесу його стадії відриваються від процесуальних пра­вовідносин, а підстави поділу процесу на стадії позбавлені єдиного змісту. У зв'язку з чим перші три стадії було об'єдна­но в одну — провадження в суді першої інстанції. А третя бу­ла поділена на дві самостійні стадії: судового розгляду і стадію постановлення рішення судом першої інстанції. Отже, одна й та сама підстава виявилася придатною для визначення стадії як усього провадження в суді першої інстанції, так і частини такого провадження — стадій відкриття справи у суді, підго­товки справи до розгляду, судового розгляду. Але останні властиві і для наступних стадій — апеляційного та касаційно­го оскарження і перевірки судових рішень, перегляду їх у зв'язку з винятковими і нововиявленими обставинами. Поділ судочинства на п'ять, сім і вісім стадій залишає поза стадіями виділене в діяльності суду першої інстанції провадження щодо виправлення описок та арифметичних помилок, винесення додаткового рішення, роз'яснення рішень судом, який його постановив (статті 219-221 ЦПК України).

Цивільне судочинство — це процесуальний порядок (фор­ми) здійснення правосуддя у цивільних справах, захисту порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У великій за обсягом і складній за змістом діяльності можна виявити три частини або стадії: 1) розгляд і вирішення справи по суті; 2) перевірка законності і обґрунтованості постановленого по ній рішення; 3) звернення рішення до виконання. У першій стадії виражений зміст правосуддя, визначе­ний Законом України «Про судоустрій України». Водночас завдання цивільного судочинства щодо захисту прав і охоронюваних законом інтересів будуть реалізовані тоді, коли суд постановить у справі законне і обґрунтоване рішення. Процесуальним засобом, що забезпечує досягнення таких резуль­татів, названа друга стадія, завдання і мета якої реалізується чотирма способами: апеляційним провадженням, касаційним провадженням, переглядом рішень у зв'язку з нововиявленими і винятковими обставинами. Але захист прав та інтересів не обмежується визнанням судом прав за однією особою, а обов'язку — за іншою, а включає діяльність, спрямовану на звернення судового рішення до виконання, гарантує реа­лізацію рішень, повноту, своєчасність і реальність їх вико­нання.

Кожна стадія має три фази (підстадії) розвитку, що послі­довно змінюються одна одною:

1) відкриття провадження - щодо розгляду і вирішення справи; перевірки законності і обґрунтованості постановленого по ній рішення; звернення рішення до виконання;

2) підготовка: до розгляду справи та її вирішення; пере­вірки законності та обґрунтованості постановленого по ній рі­шення, звернення рішення до виконання;

3) вирішення по суті — розгляд і вирішення справи, перевірка законності і обґрунтованості рішення, звернення рішення до примусового виконання.