Індекс люд розвитку: метод визн, призн, сфера викор

Рівень життя- це соціально-економічна категорія, яка відображає ступінь розвитку і задоволення фізичних, духовних і соціальних потреб населення, а також умови в сусп для розв і задов цих потр. Якість життя хар рівнем спож тов і послуг, включає соц результ ек і пол розв:сер трив життя, рівень затвор,умови праці та ін. Рів життя відобр такі показники: обсяг фонду спож на душу нас,трив життя, освіта, забезпеч житлом та іншими послугами. Для характ. рівня життя викор індекс людського розвитку, котрий вкл три індикатори: націон прод на душу нас, тривалість життя, рівень осв нас.

Індикатори якості життя – показники, що характеризують ступінь досягнення соціальних результатів економічного розвитку.

Індикатор рівня життя – показники, що х-ть задоволення матеріальних, духокних і соціальних потреб громадян.

Однак даний інтегральний показн не повністю охопл умови життя. Тому додатково необх визн такі компон на душу нас: харчування (за калорійністю),фонду дом майна (в порівн. Цінах),житла (на душ нас), здор і охорони здор(за динам тривал життя, рівнем смертності, витратами на охор здор)тощо.

Індекс люд розв викор для оцінки теперишньго стану суспільства та подальшого простеж тенденцій розв, вирів диспропорцій шляхом прямого та непр. держ впливу Джерелом зрост рівня життя нас є зрост нац доходу. Подальш розв суспільства має супроводж зрост зар плати і доходів, покращ якості преді спож.

12. Суть категорії праця та її характеристики. Роль праці у розвитку життя суспільства та людини.

Праця - це доцільна, свідома, органівана діяльність людей, спрямована на створення матер і духовних благ, необх для задов сусп і особистих потреб людини.

Процес праці містить три основні моменти: доцільність діяльність людини, тобто власне працю; предмет праці, на який спрямована праця; засоби праці, з допомогою яких людина впливає на предмет праці.

Праця – основа життєдіяльності і розвитку людського суспільства. Зміст і хар пр. залежитьвід ступеня розв продукт сил і сусп відносин і взаємообумовлюють один одного.

У процесі праці формується система соціально-тру­дових відносин, що є стрижнем суспільних відносин на рівні народного господарства, регіону, організації та окремих індивідів.

Розрізняють конкретну й абстрактну працю. Кон­кретна праця— це доцільно спрямована діяльність людини, результатом якої є створення певної спо­живної вартості. Абстрактна праця— це витрати людської енергії, частка затрат суспільної праці без­відносно до тієї конкретної форми, в якій вона здійс­нюється.

Подвійність поняття «праця» зумовлює і подвій­ність її змісту. Змістом конкретної праці є кількісний і якісний склад трудових функцій (відмінність у про­фесіях, рівнях кваліфікації працівників), їх співвідношення і взаємозв'язок у конкретному процесі праці. Отже, конк­ретна праця виражає й технологічний аспект. Техніко-техноло-гічний зміст праці індивідуальний на кожному робочому місці і перебуває під впливом перетворень у техніці, технології, змін предметів праці тощо.

Абстрактна праця відображає її соціально-економічний зміст, тобто ступінь і спосіб затрат робочої сили, а також суспільно-економічні відносини, в яких здійснюється процес праці (трива­лість робочого дня, оплата праці, вимоги до підготовки працівни­ка тощо).

Розглядають поняття «змістовність» праці, що характери­зує рівень складності, різноманітності виконуваних трудових фу­нкцій, самостійності працівника в трудовому процесі.

Система суспільних відносин визначає характер праці. Розріз­няють загальні і часткові ознаки праці.

Загальні ознаки праці визначаються передусім формою власності і відображають відношення працівників до засобів виробництва, до продукту своєї праці.

Часткові ознаки характеризують особливості функціонування робочої сили. За цими ознаками розрізняють такі види праці залежно від:

• способу здійснення — розумова й фізична;

• кінцевого результату праці — продуктивна й непродук­
тивна;

• рівня складності праці — складна й проста;

• рівня творчості — творча й нетворча.

13. Зміст та характер праці. Види праці та іі характеристики.

Праця - це доцільна, свідома, органівана діяльність людей, спрямована на створення матер і духовних благ, необх для задов сусп і особистих потреб людини.

Процес праці містить три основні моменти: доцільність діяльність людини, тобто власне працю; предмет праці, на який спрямована праця; засоби праці, з допомогою яких людина впливає на предмет праці.

Праця – основа життєдіяльності і розвитку людського суспільства. Зміст і хар пр. залежитьвід ступеня розв продукт сил і сусп відносин і взаємообумовлюють один одного.

У процесі праці формується система соціально-тру­дових відносин, що є стрижнем суспільних відносин на рівні народного господарства, регіону, організації та окремих індивідів.

Розрізняють конкретну й абстрактну працю. Кон­кретна праця— це доцільно спрямована діяльність людини, результатом якої є створення певної спо­живної вартості. Абстрактна праця— це витрати людської енергії, частка затрат суспільної праці без­відносно до тієї конкретної форми, в якій вона здійс­нюється.

Подвійність поняття «праця» зумовлює і подвій­ність її змісту. Змістом конкретної праці є кількісний і якісний склад трудових функцій (відмінність у про­фесіях, рівнях кваліфікації працівників), їх співвідношення і взаємозв'язок у конкретному процесі праці. Отже, конк­ретна праця виражає й технологічний аспект. Техніко-техноло-гічний зміст праці індивідуальний на кожному робочому місці і перебуває під впливом перетворень у техніці, технології, змін предметів праці тощо.

Абстрактна праця відображає її соціально-економічний зміст, тобто ступінь і спосіб затрат робочої сили, а також суспільно-економічні відносини, в яких здійснюється процес праці (трива­лість робочого дня, оплата праці, вимоги до підготовки працівни­ка тощо).

Розглядають поняття «змістовність» праці, що характери­зує рівень складності, різноманітності виконуваних трудових фу­нкцій, самостійності працівника в трудовому процесі.

Система суспільних відносин визначає характер праці. Розріз­няють загальні і часткові ознаки праці.

Загальні ознаки праці визначаються передусім формою власності і відображають відношення працівників до засобів виробництва, до продукту своєї праці.

Часткові ознаки характеризують особливості функціонування робочої сили. За цими ознаками розрізняють такі види праці залежно від:

• способу здійснення — розумова й фізична;

• кінцевого результату праці — продуктивна й непродук­
тивна;

• рівня складності праці — складна й проста;

• рівня творчості — творча й нетворча.

14. Праця та науково-технічний прогрес.

Під впливом НТП виникають такі процеси як систематична зміна змісту фізичної праці в результаті комплексної механізації, автоматизації, кибернизації виробництв та певного покращення його організації.

Підвищується загальноосвітній та культурно-технічний рівень та кваліфікація робітників під час постійного росту виробництва як суспільної, так індивідуальної праці підвищується рівень й якість життя населення.

Міцним фактором росту виробничих сил суспільства є органічне з’єднання науки з виробництвом, або НТП це повна зміна усього технічного базису виробництва, форм його організації управління.

Одним з суттєвих моментів розвитку виробництва є перехід від екстенсивного методу до інтенсивного. Екстенсивний –розширення переваг за допомогою нових капіталовкладень та нової робочої сили у виробничий процес. Інтенсивний – кількісний процес й якісне покращення продукції в першу чергу за рахунок суттєвого підвищення ступеню використання усіх засобів виробництва.

Розвиток НТП приближує науку до виробництва, утворює умови для швидкого використання досягнень науки й техніки у господарчих одиницях, з’ясовує кваліфікаційний рівень робітників.


Гуманiзацiя працi

Гуманiзацiя працi орieнтована на створення бiльш людяних умов працi.

До методiв гуманiзацii працi вiдносять:

пристосування виробництва до людини (а не навпаки, як це маe мiсце у сучасних умовах);

збагачення змiсту працi; чергування робiт, якi виконуються; поширення трудових функцiй;

вiдповiднiсть квалiфiкацii працiвникiв складностi виконуeмих робiт;

пiдвищення престижностi працi, ii вiдповiдальностi, самостiйностi;

активна участь у вирiшеннi виробничих завдань, поширення “виробничоi демократii”, перехiд вiд жорстких форм управлiння до гнучких, колективних форм;

створення можливостей збереження розвитку, самоудосконалення особистостi працiвника.

iншi.

З урахуванням цих напрямкiв гуманiзацii працi “Економiка працi”: будуe сучаснi системи мотивацii працi (зокрема, гнучкi форми оплати, оцiнки заслуг) гнучкi форми зайнятостi, обґрунтовуe доцiльну регламентовану тривалiсть робочого часу, ефективнi форми професiйноi пiдготовки та перепiдготовки кадрiв, нормальний рiвень iнтенсивностi працi та iн.

16Управлыння суспільною працею.

Організація суспільної праці являє собою одну з функцій управління суспільством, а методи показують механізм управління працею у масштабі як суспільства, так і конкретних підприємств.

Методи та принципи управління обумовлені характером виробничих відносин , відображають її , конкретизують зміст економічних законів та закономірностей управління. Вони виступають як основні положення та правила, якими керуються органи управління у силу соціально-економічних умов, що утворилися у суспільстві.

Держава повинна виконувати деякі адміністративні та організаційно – розпоряджу- вальні функції в економіці.

Управління суспільною працею є складовою частиною процесу виробництва. Воно розв’язує задачі стимулювання економічного росту, регулювання зайнятості, зменшення нерівності у розподілі доходів.

Свої функції держава виконує застосовуючи

різноманітні засоби дії на економіку, які змінюються у залежності від економічних задач, матеріальних можливостей держави, накопиченого досвіду регулювання.