Історичні форми кримінального процесу
Історична форма кримінального процесу- це форма організації процесу, щообумовлює джерело руху кримінальною провадження і основи процесуальною статусу його учасників.
Критерії, що впливають на форму кримінального процесу:
- державно-політичний режим (саме ним визначається ступінь свободи особи);
- рівень правової культури у суспільстві;
- ступінь зрілості суспільства.
Як правило, в теорії кримінального процесу йдеться про 3 його історичних форми, які іноді в літературі називають ідеальними типами (В.В. Вандишев, В.П. Нажимов) або моделями (О.В. Смірнов).
1) Інквізиційний (розшуковий, слідчий, слідчо-розшуковий) кримінальний процес характеризується такими основними ознаками:
o застосування переважно, а іноді й виключно, імперативного методу правового регулювання кримінальних процесуальних відносин;
o функції обвинувачення, захисту і правосуддя зосереджені в одному державному органі;
o суд має право досліджувати кримінальне правопорушення повно і всебічно, незважаючи на межі, визначені обвинувачем щодо осіб і вчинених ними діянь ("принцип неподільності обвинувачення", що випливає із завдання суду з'ясувати істину);
o суду належить право змінювати обвинувачення у значних межах; o джерелом руху процесу є воля держави (веління закону);
o поняття обвинувачення замінюють приводи до початку кримінального провадження;
o замість оскарження судових рішень існує ревізійний порядок їх перегляду;
o всі учасники процесу зобов'язуються прагнути встановити матеріальну істину; o обвинувачений є не суб'єктом, а об'єктом дослідження;
o самостійних сторін немає, у зв'язку з чим немає потреби у змагальності процесу (процес перестає бути судовим спором і перетворюється на безособове дослідження);
o обвинувачений має деякі права, але реалізація їх повністю залежить від державних органів, які ведуть процес;
o доказування перебуває в зародковому стані, або діє система формальних доказів; o визнання обвинуваченим своєї вини - "цариця доказів";
o до обвинуваченого застосовуються тортури, підслідне затримання; o таємність провадження;
o письмова форма.
2) Змагальний процесподіляється на 2 види.
1. Обвинувальний процес, для якого притаманними є: o наявність кримінально-правового спору;
o наявність сторін з різними за змістом інтересами; o залежність вироку суду від змагання сторін.
Змагання сторін є формальним, оскільки істина встановлюється не за допомогою доказів, а шляхом ордалій (випробування отрутою, вогнем тощо), судового поєдинку або поручительства.
Обвинувальний процес відомий в історії раннього європейського Середньовіччя і класичного феодалізму.
2. Позовний змагальний процес має два підвиди:
1) Приватно-позовний процес - вид змагального процесу, в якому передбачається: o пред'явлення обвинувачення приватною особою;
o формальна рівність сторін, що полягає в однакових стартових можливостях; o розподіл тягаря доказування між сторонами;
o збирання стороною обвинувачення тільки обвинувальних, а стороною захисту - тільки виправдувальних доказів ("юридичний егоїзм");
o пасивність суду в доказуванні;
o закінчення процесу в разі визнання обвинуваченим (відповідачем) вини (презумпція істинності визнання).
Приватно-позовний процес існував в античних республіках Греції і Риму.
2) Публічно-позовний процес - вид змагального процесу, для якого притаманними є такі ознаки:
o здійснення функції обвинувачення постійно діючим державним органом (прокуратурою, поліцією тощо), який керується не власним розсудом, а службовим обов'язком (ex officio);
o активність публічного позивача - обвинувача (як правило, прокурора);
o диспозитивність у розпорядженні предметом позову, тобто обвинуваченням;
o надання процесуальної допомоги потерпілому, а іноді і заміна його в процесі (домінування публічних інтересів над приватними);
o рівноправність сторін протягом всього періоду кримінального провадження. Публічно-позовний процес існував в Росії за Статутом кримінального судочинства
1864 року. Елементи такого виду змагальної форми процесу впроваджені в Україні у 2012 році.
У змагальному процесі зміст і обсяг обвинувачення визначається обвинувачем. Суд здійснює розгляд не повно і всебічно, а тільки у визначеному обвинувачем обсязі.