Нормативно-актний) тип правової

Системи

Романо-германський (нормативно-актний) тип правової системи більш поширений, ніж англо-американський. До нього відносять національні правові системи Франції, Бель­гії, Голландії, Італії, Іспанії, ФРН, Австрії, Швейцарії, скандинавських країн. Правові системи слов'янських кра­їн, зокрема Росії та України, споріднені саме цьому типові правових систем. Географія романо-германського типу


правової системи нині виходить за межі Європи: Латинська Америка, частина Африки, Японія, Індонезія.

У своєму становленні романо-германська правова сім'я пройшла три основні етапи:

1) епоха Римської імперії — XII ст. н.е. — зародження
римського права і його занепад у зв'язку із загибеллю Рим­
ської імперії (476 р. н.е.), панування в Європі архаїчних
способів рішення спорів — поєдинки, ордалії (випробуван­
ня), чаклунство тощо, тобто фактична відсутність права у
сучасному розумінні цього слова;

2) ХШ-XVII ст. — відродження римського права, по­
ширення його в Європі та пристосування його до нових умов,
досягнення незалежності права від королівської влади;

3) XVIII ст. — до наших днів — кодифікація права, по­
ява конституцій — Польща та Франція (1791 р.) і галузевих
кодексів — Цивільний кодекс Франції 1804 р. (Кодекс На­
полеона), Цивільне укладення Німеччини (1896 p.), ство­
рення національних правових систем.

Характерні риси романо-германського типу правової системи:

1) цей тип правових систем виник і розвивався в конти­
нентальній Європі. Для країн цього регіону загальними
були етапи розвитку суспільства — від варварського до
громадянського, а також етапи розвитку держави — від
патримоніальної монархії до конституційної держави. Крім
того, всі соціальні та політичні системи континентальної
Європи відчули сильний вплив римського соціального та
правового порядку;

2) загальні джерела права романо-германського типу:
римське право, яке було рецеповане всіма правовими сис­
темами континенту, починаючи з XI ст.; звичаєве право
німецьких і слов'янських племен («варварські правди»).
З римського права були сприйняті поділ права на приватне
і публічне, конструкції більшості майнових і особистих
прав і правовідносин (власність, шлюб, договір, заповіт);

3) чітка, струнка система джерел права, серед яких основ­
ною формою є нормативно-правовий акт. Уся решта форм
права використовується тільки у випадках, обумовлених
законом. Нормативно-правові акти, як правило, побудова­
ні за такою ієрархічною схемою: конституційні (органічні)
закони — звичайні (поточні) закони — підзаконні акти.
Поширені кодифіковані нормативно-правові акти;


 


4) право є чітко структурованим, а саме: існує поділ
на публічне і приватне, на галузі та інститути. Серед галу­
зей права базовими вважаються конституційне, адміністра­
тивне, цивільне, кримінальне, а також цивільно-процесу­
альне і кримінально-процесуальне право;

5) юридична термінологія країн континентальної Євро­
пи уніфікована і в основному запозичується з римського
права (контракт, віндикація, депозит, сервітут тощо);

6) провідна роль у правотворчості належить законодав­
цю, як правило, — представницькому органу державної
влади;

7) панівна юридична доктрина — доктрина верховен­
ства закону. По-перше, вона означає, що закон має вищу
юридичну чинність і всі інші нормативно-правові акти
мають бути приведені у відповідність із законом, а у разі
суперечності закону будь-який акт може бути опротестова­
ний або скасований. По-друге, відповідно до доктрини
верховенства закону правозастосовувач зобов'язаний діяти
строго відповідно до закону, не створюючи при цьому нових
правових норм;

8) матеріальне право робить визначальний вплив на
розвиток процесуального права. Процесуальні галузі права
розглядаються як утворення, що «обслуговують» норми
матеріального права;

9) в процесі розробки нового законодавства і в підготов­
ці юристів чільне місце належить теоретичним побудо­
вам.

У цей час правові системи, що належать до романо-гер­манського типу, запозичують деякі риси англо-американ-ського права. Зокрема, підвищується роль процесуального права, ширше використовуються судова практика і юри­дичні прецеденти.