Викиди автомобільного транспорту як джерело забруднення довкілля
Транспорт — автомобільний, залізничний, водний і повітряний — іще одне джерело забруднення природи України
Викиди забруднювальних речовин автомобільним транспортом у середньому за рік становлять близько 5,5 млн. т (39 % усього обсягу викидів в Україні). У великих містах забруднення повітря вихлопними газами часом досягає 70—90 % загального рівня забруднень. Крім того, більш як 20 % транспортних засобів експлуатується з перевищенням установлених нормативів умісту шкідливих речовин у відпрацьованих газах.
Транспортна мережа в Україні доволі густа, кількість та активність автотранспорту в містах великі, й шкоду довкіллю він завдає дуже відчутну. Основні причини цього — застарілі конструкції двигунів, використовуване паливо (бензин, а не газ чи інші, менш токсичні речовини) та погана організація руху, особливо в містах, на перехрестях. У відпрацьованих газах, що їх викидають наші автомобілі, виявлено близько 280 різних шкідливих речовин, серед яких особливу небезпеку становлять канцерогенні бензпірени, оксиди азоту, свинець, ртуть, альдегіди, оксиди вуглецю й сірки, сажа, вуглеводні. На перевезення одного й того самого вантажу автотранспортові потрібно в 6,5 рази більше палива, ніж залізничному, й у 5 разів — ніж водному. В Україні експлуатується понад 1 млн. вантажних автомобілів і далеко за 2,5 млн. легкових. Кожен із них щорічно спалює від 12 до 30 т високооктанового російського бензину, в котрому як антидетонатор застосовується свинець (концентрація свинцю в цьому бензині становить до 0,36 г/л, тоді як у бензинах Великої Британії — 0,15, США — 0,013 г/л). Відпрацьовані гази наших дизельних двигунів значно токсичніші, ніж карбюраторних, бо містять багато оксидів вуглецю, діоксидів азоту й сірки, а також сажі (до 16—18 кг на кожну тонну дизельного палива). Від транспортних газів і шуму потерпають усі міста України, особливо великі.
Залізничний транспорт екологічно чистіший, особливо електричний. Та проблемою стало сильне забруднення залізниць нечистотами, що викидаються з вагонних туалетів. Забруднюється смуга завширшки в кілька метрів обабіч колій. У всіх цивілізованих країнах туалети поїздів обладнано спеціальними місткостями, й нечистоти не викидаються назовні. В результаті екологічних і медичних досліджень з'ясувалося, що забруднення залізничних колій нечистотами та продуктами їхнього розкладання, особливо в теплі сезони року, спричинило захворювання шлунка й легень у багатьох пасажирів і залізничників.
Певної шкоди Дніпру та його водосховищам, Дунаю, Дністру, Чорному й Азовському морям завдає водний транспорт, насамперед через недодержання правил перевезень і перекачування нафтопродуктів, аварії, очищення танкерів, змиви, шумові й вібраційні впливи та хвилі, що руйнують береги водосховищ.
17 У 1992 р. в Україні був прийнятий Закон "Про охорону атмосферного повітря", спрямований на збереження сприятливого стану атмосферного повітря, його відновлення і поліпшення для забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини, а також відвернення шкідливого впливу на навколишнє природне середовище. Завдання Закону полягає в регулюванні відносин у цій галузі з метою збереження, поліпшення та відтворення стану атмосферного повітря, відвернення і зменшення шкідливого хімічного, фізичного, біологічного та іншого впливів на атмосферне повітря, забезпечення раціонального використання атмосферного повітря для виробничих потреб, а також зміцнення правопорядку й законності у цій сфері.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2003 р. було схвалено Концепцію реалізації державної політики щодо зменшення викидів забруднювальних речовин в атмосферне повітря, що спричинюють підкислення, евтрофіка-цію та утворення приземного озону. Реалізація цього документа дасть змогу створити державну систему регулювання викидів забруднювальних речовин з метою забезпечення суттєвого зменшення їх потрапляння в атмосферне повітря.
Протягом 1984—1994 pp. була ратифікована і набула чинності низка протоколів, зокрема, "Про довгострокове фінансування країнами, що підписалися, спільної програми спостережень і оцінки поширення забруднювачів повітря", "Про обмеження викидів летких органічних сполук та їх транскордонних потоків", "Про обмеження викидів сірки принаймні на 30%", "Про обмеження викидів азоту" та ін. У зв'язку з тим, що не всі країни керуються відповідними документами у господарській діяльності, окремі протоколи постійно переглядаються, корегуються згідно з часом та змінами на міжнародній арені. Наприклад, у 1994 р. знову повернулися до такого важливого питання в охороні атмосфери, як подальше зменшення викидів сірки (Осло, 1994).
Щодо охорони озонового шару, то в 1985 р. у Відні підписали Віденську конвенцію з охорони озонового шару, а у 1987 р. — Монреальський протокол про захист озонового шару. Також деякі проблеми, пов'язані з руйнуванням озонового шару, розглядалися у рішеннях Міжнародної конференції з проблем екології, що відбулася 1988 р. у Гаазі (Нідерланди). Проте є країни, які не поспішають або взагалі не хочуть ратифікувати такі документи та рішення. Так, окремі хімічні концерни США спонукають керівництво країни бойкотувати рішення Кіотського протоколу "Про зменшення викидів в атмосферу шкідливих для озонового шару хімічних речовин, скорочення їхнього виробництва та зміни технологій".
У 1992 р. на Конференції ООН із навколишнього середовища в Ріо-де-Жанейро 155 держав, у тому числі й Україна, підписали Рамкову конвенцію ООН про зміну клімату. Вона набула чинності 21 березня 1994 р., через 90 днів після отримання офіційного повідомлення від 50-ї держави, котра ратифікувала Конвенцію. Україна ратифікувала Рамкову конвенцію 25 жовтня 1996 р. і, за процедурами ООН, є її стороною з 11 серпня 1997р. Головна мета Конвенції полягає в пошукові шляхів стабілізації концентрації парникових газів в атмосфері на такому рівні, який не допускав би шкідливого антропогенного впливу на кліматичну систему. У Рамковій конвенції ООН про зміну клімату пропонуються ті межі, в яких уряди країн світу зможуть працювати спільно з метою здійснення нової політики і програм, спрямованих на захист кліматичної системи та її збереження для теперішнього і майбутнього поколінь.