Сутність міжнародної торгівлі та та етапи її розвитку
CУТНІСТЬ, ЕТАПИ ТА ПОКАЗНИКИ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ
1. Сутність міжнародної торгівлі та та етапи її розвитку
1. Система показників розвитку міжнародної торгівлі
Сутність міжнародної торгівлі та та етапи її розвитку
• Міжнародна торгівля — історично перша форма міжнародних економічних зв’язків, що являє собою обмін товарами і послугами між державно оформленими національними господарствами, тобто між державами.
• Для національного господарства участь у міжнародній торгівлі набуває форми зовнішньої торгівлі.
• Зовнішня торгівля (ЗТ) — це торгівля однієї країни з іншими, яка складається з оплачуваного вивезення (експорту) та ввезення (імпорту) товарів і послуг.
• У сукупності зовнішня торгівля різних країн утворює міжнародну торгівлю, яка до того ж є складною соціально-економічною категорією. Її можна розглядати з двох позицій — операційної та державно-політичної
Етапи розвитку міжнародної торгівлі
• І — початковий (з XVIII ст. до першої половини XIX ст.);
• ІІ — друга половина XIX ст. — початок Першої світової війни (1914 р.);
• ІІІ — період між двома світовими війнами (1914—1939 рр.);
• ІV — повоєнний (50—60-ті роки);
• V — сучасний (з початку 70-х років). Останній, сучасний, етап розвитку міжнародної торгівлі вже сьогодні можна поділити на два періоди:
• конкуренції двох світових систем господарства — капіталістичної та соціалістичної (до початку 90-х років);
глобалізації світової економіки (з початку 90-х років).
І етапхарактеризується промисловими революціями, що замінили мануфактурне виробництво великою машинною індустрією в усіх розвинутих країнах
1. Важка промисловість фактично сформувала світовий ринок і одночасно різко посилила свою залежність від нього. У цей період міжнародна торгівля розвивалась дуже швидкими темпами, чому сприяли такі середовищні чинники:
2. залучення нових регіонів земної кулі до міжнародного товарообміну;
загального тоннажу суден; заміна вітрильників пароплавами; відкриття Суецького каналу, що з’єднав Азію з Європою);
3. революція в засобах зв’язку (винахід електричного телеграфу; прокладання в 1866 р. трансатлантичного кабелю, що дозволило встановити зв’язок між Америкою та Європою).
4. Характерною рисою цього етапу є випереджаючі темпи зростання світового товарообороту порівняно з темпами зростання промислового виробництва в світі, що свідчить про велике значення для країн розвитку зовнішньої торгівлі. Головну роль на світовому ринку в цей період відігравала Великобританія, частка якої в обсязі світової торгівлі становила 25 %. Слід зазначити, що за всю подальшу історію світової торгівлі жодній країні не вдавалось досягти такої домінантної позиції на світовому ринку. У 1997 р. частка трьох найбільших експортерів світу — США, Німеччини та Японії — у світовій торгівлі становила 28,7 %, а Великобританії — лише 5 %. Основною статтею експорту однієї з найбільших колоніальних держав були текстильні вироби, а ввозились переважно сировина для текстильної промисловості та продовольчі товари з колоній і США.
5. Обробна промисловість США на той час працювала переважно на внутрішній ринок, а розширення експорту відбувалось насамперед за рахунок збільшення вивозу продовольства та сировини. Так, у 1970 р. питома вага обробної промисловості в експорті США не перевищувала 15 %.
6. Суттєвою особливістю даного етапу розвитку міжнародної торгівлі є вивезення товарів, тобто експорт товарів, вироблених на національній території. У сфері регулювання міжнародних торговельно-економічних відносин цей етап характеризується зародженням політики фритредерства (від англ. free trade — вільна торгівля) — свободи торгівлі та невтручання держави у підприємницьку діяльність, основним прихильником якої була Великобританія. Одним з найпопулярніших інструментів політики фритредерства було зниження
7. мита на товари у взаємній торгівлі, що сприяло збільшенню вивезення англійських товарів за кордон. Так, митна реформа була проведена у туманному Альбіоні у 20-х роках XIX ст., а до середини сторіччя фритредерство перемогло вже повністю: скасовано законодавчі обмеження на імпорт зерна, сировини, промислових товарів; ліквідовано інші протекціоністські обмеження. У деяких європейських країнах (Німеччина, Франція та ін.) і Росії
з’явились тенденції до фритредерства, однак навіть у середині XIX ст. ця концепція не стала зовнішньоторговельною політикою всіх країн. У більшості з них, як і раніше, панував протекціонізм — економічна політика держави, спрямована на захист національної економіки від іноземної конкуренції.
ІІ етапхарактеризується такими основними середовищними чинниками:
1. науково-технічний прогрес у виробництві товарів, який забезпечив зниження ваги одиниці товару, підвищення якості збереження продукції під час транспортування (консервування, заморожування);
подальше вдосконалення транспортних шляхів (збільшення до 1900 р. загальної довжини залізничних шляхів майже в 100 разів порівняно з 1840 р.; завершення будівництва Панамського каналу, що з’єднав найкоротшим шляхом Атлантичний і Тихий океани) та суттєве вдосконалення якісних характеристик транспортних засобів (збільшення місткості, розширення номенклатури: поява спеціалізованих транспортних засобів для транспортування специфічних товарів, збільшення швидкості пересування);
динамічний розвиток промислового виробництва у найбільш розвинутих країнах.
2. Основною особливістю розвитку міжнародної торгівлі на цій стадії стає вивезення капіталу. За допомогою експорту капіталу фірми посідали ключові позиції в господарстві тих країн, куди вивозився капітал, особливо якщо це були менш розвинуті країни, таким чином забезпечуючи собі отримання високих прибутків.
3. Поява монополій на світовому ринку супроводжується гострою конкурентною боротьбою між ними. Для запобігання збиткам вони нерідко укладають угоди щодо розподілу світових ринків збуту, сировини і капіталів, домовляються про встановлення монопольних цін, спільну бізнесову політику. Цейперіод став початком формування транснаціональних корпорацій, міжнародних монополій.
4. Другою особливістю періоду, що розглядається, є динамічніше зростання товарообороту світової торгівлі. Вже у 1880 р. він збільшився в 5 разів порівняно із 1850 р., а порівняно з 1800 р. — у 10 разів. У цей період відбуваються також суттєві зміни в співвідношенні сил на світовому ринку
5. Наступною особливістю розвитку міжнародної торгівлі в цей період є також те, що переважна частина світового товарообороту припадала на взаємний товарооборот між невеликою кількістю індустріально розвинутих країн, жителі яких становили незначну частину населення земної кулі. Так, напередодні Першої світової війни 11 найбільш розвинутих країн (Великобританія, Німеччина, Франція, США, Італія, Японія, Бельгія, Нідерланди, Швеція, Швейцарія, Канада) забезпечували понад 55 % світового експорту, в той час як їх населення становило лише 20 % світового.
ІІІ етапдеякі фахівці називають «мертвим», або «чорним» періодом у розвитку міжнародної торгівлі.
1. Чверть сторіччя (1914—1939 рр.), що тривав цей етап, позначені подіями Першої світової війни та її руйнівними наслідками для економік європейських країн, економічними кризами 1920—1921 рр. та 1929—1933 рр., початком формування двох світових систем господарства.
2. Основні особливості і риси цього етапу можна охарактеризувати таким чином:
3. довготермінове і глибоке порушення міжнародних торговельно-економічних зв’язків, зумовлених наслідками світової війни та революції в Росії;
4. значне скорочення світового товарообороту внаслідок загальних несприятливих економічних і політичних умов, що спричинили як падіння фізичного обсягу торгівлі, так і зниження світових цін (середньорічний приріст обсягів виробництва індустріально розвинутих країн становив приблизно 2 %, що вдвічі менше, ніж у 1889—1913 рр.; у 1937 р. обсяг світової торгівлі був у 2 рази нижчим за передкризовий 1929 р.; на початку Другої світової війни експорт був майже у 1,5 раза меншим, ніж у 1913 р.);
5. незмінність товарної структури світового товарообороту (основними товарами залишились сировина, продовольство та паливо, частка яких сягала 60 % світового експорту);
6. різке коливання обсягів товарообороту міжнародної торгівлі, зумовлене економічними кризами.
7. Ускладненню міжнародної торгівлі сприяли також особливості державного регулювання, а саме: посилення митного протекціонізму та розпад існуючої міжнародної валютної системи, що призвело до виникнення окремих валютних блоків.
8. 1931 р. стерлінговий блок на чолі з Великобританією об’єднав практично всі країни цієї імперії та ряд держав, тісно пов’язаних з нею економічно (Єгипет, Ірак, Португалія). Пізніше до нього приєднались Швеція, Норвегія, Данія, Японія, а згодом — Німеччина та Іран. Всього до блоку входило 22 країни. Курс національних валют країн-учасниць перебував у залежності від фунта стерлінгів, а стосовно долара і валют країн, що не входили до блоку, та встановлювався у відповідності з курсом фунта до долара та цих валют. Стерлінговий блок у цей період мав найбільший вплив.
9.У 1933 р. був створений доларовий блок, до складу якого ввійшли США, Канада та майже всі країни Латинської Америки. У цьому ж році група країн, що дотримувалась золотого стандарту (Франція, Бельгія, Нідерланди, Швейцарія, а згодом — Італія та Польща), утворили золотий блок, який, однак, розпався у 1936 р. внаслідок введення країнами валютних обмежень та фактичної відмови від золотого стандарту під тиском кризових процесів.
10.Всередині блоків обмін валютою був вільним, але поза ними діяли обмеження на обмін валют, що врешті-решт призвело до скорочення обсягів міжнародної торгівлі. Комерційні торговельні зв’язки дедалі частіше замінялися кліринговими угодами. Внаслідок цього обсяг міжнародного товарообороту в 1933 р. скоротився порівняно навіть з 1929 р. у 2,8 раза.
11.Згортанню міжнародної торгівлі сприяло також введення Великобританією в 1932 р. системи пільг (преференцій), механізм якої полягав у тому, що одна країна або група країн встановлюють особливе пільгове (преференційне) мито на товари, яке не поширюється на товари інших країн. Ця система застосовувалась Великобританією, а згодом й іншими країнами для отримання дешевої сировини та продовольства з економічно залежних країн. Преференції широко використовувались у торгівлі з країнами, що входили до валютних блоків.
IV, повоєнний, етапрозвитку міжнародної торгівлі дістав ще назву «золотого» — саме в цей період було досягнуто 7 % щорічного приросту світового експорту
1.В цей період міжнародна торгівля розвивалась під впливом таких чинників:
2.посилення двох світових систем господарства — капіталістичної та соціалістичної; у 1947 р. було створено Раду економічної взаємодопомоги (РЕВ), яка об’єднала такі соціалістичні країни: Радянський Союз (у складі 15 республік), Болгарія, Угорщина, Німецька Демократична Республіка, Польща, Румунія, Чехословаччина;
3.розпад колоніальної системи, який почався після Другої світової війни: за 30 повоєнних років політичну незалежність завоювали більше ніж 100 колишніх колоній і напівколоній, а повна ліквідація колоніальної системи закінчилась у середині 70-х років падінням останньої і найстарішої португальської колоніальної імперії;
4.початок формування регіональних економічних інтеграційних угруповань;
5.зовнішньоекономічних зв’язків. Наприклад, за 20 років, починаючи з 1950 р., обсяг світового експорту збільшився майже в 5 разів, а в індустріально розвинутих країнах — у 7,5 рази.
6.Значні зміни відбувались і в товарній структурі світового експорту, які знайшли відображення в збільшенні поставок на світовий ринок готової продукції, особливо машин, обладнання транспортних засобів та скорочення експорту сільськогосподарської продукції
Початок формування регіональних економічних інтеграційних угруповань;
• Рада економічної взаємодопомоги — міжурядова економічна організація соціалістичних країн Європи, 1947 р.;
• Бенілюкс — економічний союз Бельгії, Нідерландів та Люксембургу, 1958 р.; Європейська Асоціація вільної торгівлі — торговельний блок семи західноєвропейських країн (Австрія, Великобританія, Данія, Норвегія, Португалія, Швейцарія та Швеція), 1956 р.;
• Європейська економічна спільнота (ЄЕС) — державне об’єднання шести європейських держав (Федеративна Республіка Німеччина, Франція, Італія, Нідерланди, Бельгія, Люксембург), створене з метою формування спільного ринку шляхом ліквідації митних тарифів і проведення спільних заходів в економічній та соціальній сферах), 1957 р.;
• Організація американських держав — універсальна організація латиноамериканських республік (Аргентина, Болівія, Бразилія, Венесуела, Гаїті, Гватемала, Гондурас, Домініканська Республіка, Колумбія, Коста-Ріка, Куба, Мексика, Нікарагуа, Панама, Парагвай, Перу, Сальвадор, Уругвай, Чилі, Еквадор), під егідою США, 1948 р. — затвердження статуту;
• Організація держав Центральної Америки — об’єднання Гватемали, Гондурасу, Коста-Ріки, Нікарагуа, Сальвадору з метою політичного, економічного та культурного зближення, 1951 р.; Ліга арабських держав, 1945 р. —
• організація арабських країн зі сприяння економічним, політичним та культурним зв’язкам між країнами-учасницями — Йорданія, Ірак, Ємен, Ліван, Лівія (з 1953 р.), Марокко (з 1958 р.), Об’єднана Арабська Республіка, Саудівська Аравія, Судан (з 1956 р.), Туніс (з 1958 р.); Асоціація держав Південної-Східної Азії (АСЕАН), куди ввійшли Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни (1967 р.) та ін.;
• поява глобальних міжнародних організацій, таких як Організація Об’єднаних Націй (ООН), Міжнародний Валютний Фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР).
V, сучасний, етап розвитку міжнародної торгівлі характеризується такими чинниками
• міжнародного середовища, як посилення міжнародної конкуренції, зміцнення існуючих і поява нових інтеграційних угруповань, індустріалізація більшості країн, що розвиваються, проблема заборгованості як цих країн, так і постсоціалістичних (перехідних) економік, розпад світової соціалістичної системи господарства.
• Зростання ролі зовнішньої торгівлі в економіці більшості країн знаходить своє відображення в збільшенні експортної квоти країн — відсоткового відношення вартості експорту до валового внутрішнього Зростання цієї квоти пояснюється не тільки поглибленою участю країн у міжнародному поділі праці, але й необхідністю використання зовнішньоекономічних зв’язків для розв’язання внутрішніх економічних проблем.
• Зміни у товарній структурі світової торгівлі, зумовлені науково-технічним прогресом і структурними перетвореннями у виробництві, сприяли такому:
• збільшилась питома вага готових виробів і напівфабрикатів і відповідно знизилась частка сировинних і продовольчих товарів;
• зросла частка машин, обладнання і транспортних засобів у світовому товарообороті; значно збільшились обсяги експорту автоматичних пристроїв обробки даних, електронних товарів, телекомунікаційного та офісного обладнання;
• інтенсифікувався обмін продукцією інтелектуальної праці (ліцензії, ноу-хау, інжинірингові послуги);
• експорт/імпорт послуг (особливо нових видів консультаційних, банківських, інформаційних, зв’язку, оренди тощо) виокремився у найбільш динамічно зростаючий сектор світової торгівлі.