Проблема подолання відсталості країн, що розвиваються
Проблема подолання відсталості країн, що розвиваються, являється однією з найгостріших глобальних проблем на сьогоднішній день. Рівень доходів на душу населення більшості країн, що розвиваються, у десятки, а то й сотні разів нижчий, ніж у розвинутих. Цей розрив не тільки не скорочується,він з кожним денм наростає.
У наші дні саме в країнах, що розвиваються, найбільше проявляється гострота продовольчої, демографічної, соціальних, економічних і навіть екологічних проблем.
Причинами відсталості цих країн стали : нерівномірне становище у світовому поділі праці, обтяжливість етнічних, релігійних, соціальних конфліктів, невідповідність культурно-історичних характеристик великих масивів населення імперативам модернізації і повноцінної участі в глобальних процесах сучасності. Всі ці негативні фактори особливо рельєфно виступили на фоні науково-технічної трансформації світової економіки та інтернаціоналізації суспільного життя, перетворили бідність,, відсталість і нестабільність відсталих країн у дійсно глобальну проблему.
Підсистема країн, що розвиваються, включає 4/5 усіх країн світу, де проживає більше 80% населення Землі. До даної підсистеми належать всі азіатські країни, крім Японії, Південної Кореї й Ізраїлю, усі країни Африки, крім ПАР, а також країни Латинської Америки. Вони характеризуються надзвичайно різноманітними умовами і рівнями соціального й економічного розвитку. Як правило, вони мають вузьку, навіть монокультурну структуру господарства, велику залежність від зовнішніх джерел фінансування при вирішенні питань у соціально-економічній сфері. Проте, існує ряд ознак, що поєднують ці країни, в особливу групу держав. Спільність цих ознак має соціальні, економічні й історичні корені.
Один із найважливіших критеріїв виділення країн,що розвиваються,в окрему світову підсистему – їх слабо розвиненість і відсталість.
Слаборозвиненість виражається в якісній неоднорідності і системній невпорядкованості суспільства, що складається з різних економічних і неекономічних інститутів сучасного і традиційного типів, а також перехідних проміжних інститутів.
Відсталість характеризує економіки цих країн, що характеризується низьким рівнем розвитку продуктивних сил. Відсталість виражається у виді відставання в розвитку одного типу суспільства від іншого.
Країни, що розвиваються, на відміну від західних держав ще не перебороли общинний тип соціальності, що висходить до родового ладу. Він визначається особистісним характером соціальних відносин, зв'язками, сусідстві, роді, племені і т.д. У цілому ряді країн Третього світу не сформувалося розгалужене і міцне цивільне суспільство - соціально організована структура, що складається із самодіяльних організацій добровільного членства. У країнах, що розвиваються, становлення сучасного господарства і ріст державного апарата значно перевищують формування інститутів цивільного суспільства.
Сучасна класифікація цих країн використовує широкий набір якісних і кількісних характеристик: за рівнем економічного потенціалу, спеціалізації у світовому господарстві, забезпеченості паливно-енергетичними ресурсами, залежності від розвинених капіталістичних країн та ін.Слід брати до уваги рівень соціально-економічного розвитку, ступінь забезпеченості ресурсами, місце і роль у міжнародному поділі праці, показники валового внутрішнього продукту та його частки у загальносвітовому обсязі.Характерною рисою країн третього світу виступає наростаюча нерівномірність соціально-економічного розвитку. Процес економічної диференціації підсилився в 80-90-і роки. Він розвивається по різних напрямках - рівням економічного розвитку; народногосподарським структурам, положенню у світовому господарстві. Нерівномірність соціально-економічного розвитку частково успадкована від колоніального періоду.
Багато країн, що розвиваються, не можуть цілком змінити своє положення без допомоги інших держав у рішенні проблеми відсталості.
Воно здійснюється, по лінії так називаної офіційної допомоги розвитку з боку розвитих країн у виді надання фінансових ресурсів. Ще великі можливості для подолання відсталості забезпечують іноземні приватні інвестиції – прямі і портфельні, а також банківські позики. Приплив цих фінансових ресурсів у країни, що розвиваються, росте особливо швидко і є в даний час основою зовнішнього фінансування країн третього світу.
У сучасних умовах серед країн, що розвиваються, відбувається процес подальшої економічної диференціації. Нині вони перебувають принаймні на трьох різних рівнях господарського розвитку. Найбільш промислово розвинені утворили групу нових індустріальних країн (НІК). Проміжну групу становлять країни, що істотно відстають від НІК за загальним обсягом виробництва і виробництвом товарів і послуг на душу населення.
Як правило, вони мають вузьку, навіть монокультурну структуру господарства, велику залежність від зовнішніх джерел фінансування при вирішенні питань у соціально-економічній сфері.
В ООН використовують три критерії для віднесення країни до групи найменш розвинених:
• частка ВВП на душу населення не перевищує 350 дол. на рік;
• частка дорослого населення, яке вміє читати, не перевищує 20 %;
• частка продукції обробної промисловості у ВВП не перевищує 10 %. Країни Африки, Азії і Латинської Америки, які належать до групи країн, що розвиваються, істотно відрізняються між собою за рівнем економічного розвитку, темпами соціально-економічних перетворень, мають національні, культурні та релігійні особливості, проте більшості з них характерні спільні або близькі ознаки — слабо-розвиненість і економічна відсталість.
Під слаборозвиненістю слід розуміти економічну ситуацію, характерними ознаками якої є низький рівень життя в поєднанні з наявністю абсолютного зубожіння, невисокі темпи економічного зростання, нерозвиненість соціальної інфраструктури, незадовільна медична допомога, високий рівень смертності і народжуваності, залежність від іноземного капіталу тощо. Таким країнам притаманна відсталість соціально-економічної структури, яка характеризується багатоукладністю економіки, великою питомою вагою традиційних, докапіталістичних укладів, широким використанням примітивних технологій, заснованих на застосуванні ручної праці.
Складність становища найбідніших країн світу зумовлена ще й тим, що вони не мають внутрішнього джерела подолання межі бідності. Низький рівень нагромадження є результатом убогості, злиденності населення цих країн і одночасно призводить до збереження такого становища. Відсталість найменш розвинених країн пояснюється цілим комплексом причин: високі темпи зростання населення, слабкий розвиток ринкового механізму (перевага віддається торгівлі), певна несформованість громадянського суспільства, неписьменність населення, значні втрати в процесі зовнішньої торгівлі, відсталість основних галузей виробництва, в тому числі і сільського господарства, де частка зайнятих становить нині понад 80 % усього працюючого населення цих країн, велика зовнішня заборгованість.
Вирішального значення у розв'язанні проблеми бідності і відсталості набуває розробка ефективних національних стратегій розвитку економіки країн, що розвиваються, які спиралися б на внутрішні економічні ресурси за певної фінансової допомоги з боку розвинених країн.
Створення сучасної економіки і досягнення стійкого економічного зростання повинно включати не лише індустріалізацію, лібералізацію господарського життя, реформування аграрних відносин, а й розвиток освіти, широке впровадження інновацій, поліпшення системи охорони здоров'я, пом'якшення соціальної нерівності, здійснення раціональної демографічної політики, вирішення проблем зайнятості тощо.
Демографічна проблема безпосередньо пов'язана із проблемою відсталості. Економіки країн, які розвиваються, сильно відстають від рівня виробництва розвинутих держав, і скоротити цей розрив поки ще не вдається. Держави з низьким рівнем доходів складають близько 40% всіх держав і зосереджені в "чорній" Африці, Південно-Східній і Центральній Азії. В країнах з високим рівнем доходів, які складають близько 10% всіх держав, ВНП на душу населення складає 9386 доларів.
Неграмотність дорослих в країнах з низьким рівнем доходів - понад 40%, а питома вага студентів вищих навчальних закладів становить лише 3%. Гостра житлова проблема: 8 населення країн, які розвиваються, живуть в антисанітарних умовах, 250 млн осіб мешкає в нетрях, 1,5 млрд осіб не отримують медичної допомоги. Близько 2 млрд осіб не мають доступу до безпечної для здоров'я води. Недоїдають понад 500 млн осіб, а від голоду щороку помирає 30-40 млн, близько 15 млн дітей помирає щороку до п'ятого року життя, причому половина з них від голоду. З кожних 100 хворих на туберкульоз 95 живе у бідних державах.
Згідно з даними Міжнародної організації праці, у країнах, що розвиваються, кількість малолітніх працівників віком від 5 до 14 років становить 250 мільйонів.
Виділяють декілька причин, які заважають країнам "четвертого світу" подолати відсталість:
1) насамперед, потрібно мати на увазі, що це - аграрні країни. На їх частку припадає 90% селян світу, але, як це не парадоксально, вони не спроможні прокормити навіть себе, оскільки ріст населення у них перевищує приріст виробництва продовольства;
2) необхідність освоювати нові технології, розвивати промисловість, сферу послуг, що потребує участі у світовій торгівлі, а це деформує економіку цих країн;
3) використання традиційних джерел енергії, які з огляду на їх низьку ефективність не дозволяють суттєво підвищити продуктивність праці у промисловості, на транспорті, у сфері послуг, у сільському господарстві;
4) цілковита незалежність від світового ринку: прикладом цього є нафта, величезними запасами якої володіють деякі держави, але вони не можуть контролювати нафтові ринки і регулювати ситуацію на свою користь;
5) швидко росте борг розвинутим державам;
6) розвиток продуктивних сил, соціально-культурної сфери неможливий без підвищення освітнього рівня усього народу, оволодіння сучасними досягненнями науки та техніки.
Бідність і низький рівень культури неминуче тягнуть за собою неконтрольований приріст населення. Політична нестабільність, обумовлена, насамперед, низьким рівнем економіки, постійно створює небезпеку виникнення збройних конфліктів у цих регіонах. Диспропорції у світовому розвитку роблять вельми проблематичним безконфліктне співіснування різних держав і регіонів планети в найближчому майбутньому. Чимало політологів бачать високу ймовірність конфліктів між "багатою Північчю" й "бідним Півднем", а також між Сходом та
Заходом, що часто асоціюються з мусульманською та християнською цивілізаціями. Інша група дослідників акцентує увагу, що протистояння, насамперед, буде проходити між західною євроамериканською та східною євразійською культурами.
Екологічна проблема
Господарська діяльність у багатьох державах настільки розвинута, що впливає не лише на екологію своїх держав, а й за її межами. На наших очах завершується ера екстенсивного використання потенціалу біосфери, що підтверджується такими фактами:
♦ сьогодні залишилось дуже мало неосвоєних земель для ведення сільського господарства;
♦ систематично збільшується площа пустель;
♦ зменшується кількість лісів;
♦ експлуатація водних басейнів здійснюється у таких масштабах, що природа не встигає відтворити те, що забирає людина.
Очевидно, що не лише наші сучасники завдали шкоди екології, хоч їх вплив найочевидніший. Ще синантропи (бл. 300 тис. років тому ), які стали використовувати вогонь, спричинили велику шкоду природі, бо пожежі знищували значні прощі рослинності.
Тривалий час на аналізі відносин країн, що розвиваються , з країнами з розвинутою ринковою економікою позначалось ідеологічне протистояння у світі . Реальність же переконливо свідчить про необгрунтованість такого ідеологічного підтексту . Суперечності між зазначеними групами країн таки існують (вони можуть модифікуватися, слабнути чи поглиблюватися ), але не є антагоністичними, конфротаційними . Конфліктність не домінує у цих відносинах . Зростання транснаціоналізації виробництва й капіталу, висування на перший план глобальних проблем призводять до такого рівня взаємозалежності держав, що жодна з проблем країн, які розвиваються, не може бути вирішена без тривалого співробітництва вказаних двох груп країн (і не тільки їх). Тим паче це неможливо в умовах антагоністичного конфлікту між ними, що призвело б до глобальних катаклізмів та краху економіки багатьох країн, які розвиваються .