Навколишнє середовище та його складові 5 страница

3. Безпека людини в різних сферах життєдіяльності

справа наліво а плиту - ближче до правого кута між розділюючим столом і столом для приготування.

Ознаками ергономічної якості системи "людина-машина-середовище" є її висока ефективність, повна безпека взаємодії людини-оператора з технічними пристроями, задоволеність людини змістом, характером та результатами своєї праці.

Ергономічне оцінювання системи "людина-машина-середовище" виконують диференційним методом, при якому використовують окремі ергономічні показники, або комплексним методом, при якому визначають комплексний ергономічний показник, який характеризує групу ергономічних властивостей обладнання і середовища відповідно до властивостей людини у процесі матеріально-практичної діяльності. Цей показник утворюють групові ергономічні показники трудового процесу: гігієнічний, антропометричний, фізіологічний, психофізіологічний та психологічний. Перелічена група показників формує ергономіку.

Гігієнічний груповий показник характеризує гігієнічні умови життєдіяльності і працездатності людини під час взаємодії з системою "людина-машина-середовище". Він передбачає створення на робочому місці нормальних метеорологічних умов мікроклімату й обмеження впливу шкідливих чинників зовнішнього середовища.

Груповий показник складається з конкретних показників освітленості, вентилювання, температури, вологості, тиску, запиленості повітря, радіації, шуму, вібрації, гравітаційного перевантаження і прискорень, сили електромагнітних випромінювань. Перевищення допустимих меж цих показників може загрожувати життю та здоров'ю людини, як фізичному, так і психічному.

При підвищенні температури середовища з 18°С (нормальна для роботи) до 25°С відчувається фізична втома і з'являються ознаки погіршення психічного стану (дратівливість, напруженість); при 30°С погіршується розумова діяльність, сповільнюються реакції, виникають помилки; температуру близько 50°С оператор може переносити протягом однієї години.

В ергономіці впорядковані
основні терміни, що характе
ризують зовнішнє середовище
робочого місця людини-опера
тора. Чинники зовнішнього се
редовища на робочому місці
розуміють як фізичні, хімічні,
біологічні, інформаційні, соці
ально-психологічні й естетичні
властивості системи "людина-
машина-середовище", які впли
вають на людину-оператора.
Наприклад, при правильній позі
(рис. 37) оператора наван
таження на передню і задню
частину поясних міжхребетних
дисків приблизно однакове. Рис. 37. Правильна (1) і неправильна (2) пози опе-

Ергономісти виділяють ратора комфортні та дискомфортні,

116 3. Безпека людини в різних сферах життєдіяльності

екстремальні та надекстремальні зовнішні робочі середовища на робочому місці оператора.

Комфортне середовище забезпечує оптимальну динаміку працездатності оператора, добре самопочуття і збереження його здоров'я.

Відносно дискомфортне середовище, впливаючи протягом певного інтервалу часу, забезпечує задану працездатність і збереження здоров'я, але викликає у лю-дини-оператора неприємні суб'єктивні відчуття та функціональні зміни, що не виходять за межі норми.

Екстремальне робоче середовище зумовлює зниження працездатності людини і спричинює функціональні зміни, що виходять за межі норми, але які не призводять до патологічних порушень.

Надекстремальне середовище призводить до виникнення в організмі людини патологічних змін та до неможливості виконання роботи.

Другий груповий показник (антропометричний) регламентує відповідність машини до розмірів і форми тіла працюючої людини, рухливості частин тіла й інших параметрів. Його показники забезпечують раціональну та зручну позу, правильну осанку, оптимальне ложе для обхвату ручок, органів управління, мінімальні й оптимальні робочі зони рук і ніг. Відомості, які наводять в антропометричних довідниках, можуть слугувати лише для перших, приблизних припущень габаритів обладнання, яке проектують.

Третій та четвертий групові показники (фізіологічний і психофізіологічний) характеризують ті ергономічні вимоги, що визначають відповідність системи "людина-машина-середовище" до силових, швидкісних, енергетичних, зорових, слухових, дотикових, нюхових, можливостей і особливостям людини. На підставі численних експериментальних даних сформульовані, наприклад, ергономічні вимоги Державного стандарту (ГОСТ 21829-76 "Кодування зорової інформації'"), за яким мінімальна допустима яскравість кольорових знаків має бути 10 кд/м", рекомендована - 170 кд/м². Ергономічні вимоги ГОСТ 21752-76 "Маховики управління і штурвали" грунтуються на експериментально встановлених максимальних зусиллях руки при різних кутах згину в лікті. Наприклад, витягнутою правою рукою оператор може тягнути на себе ручку з силою до 22 кг, штовхати від себе - до 20 кг, витискати догори - до 5,5 кг, тягнути вниз - до 7 кг.

3.4.3.1. Ергономіка та безпека побутової техніки й апаратури

Перевантаження побутової сфери життя людини механізмами, технікою й апаратурою не лише підвищує її комфорт, але й створює визначені проблеми, пов'язані з порушенням екологічної, санітарної та психологічної рівноваги побутового середовища. Технічно складні вироби вносять у побут декілька серйозних змін, що полягають у підвищенні рівня шуму, появі вібрації, небезпеки загоряння, дії струмом, можливості опіків. Людині в побутовій сфері часто доводиться виконувати функції оператора і відсутність спеціальної підготовки дуже часто призводить до нещасних випадків.

Основну частину побутової техніки становлять електроприлади. У зв'язку з цим безпечне використання електроприладів має особливо важливе значення. Ця проблема настільки актуальна, що розробкою документів, які регламентують технічні вимоги і методи контролю безпеки використання побутових електроприладів, займаються Міжнародна електротехнічна комісія (МЕК), Міжнародна організація з правил приймання електрообладнання та ін.

3. Безпека людини в різних сферах життєдіяльності

У МЕК технічні вимоги і методи випробовувань з безпеки побутових електроприладів розробляє технічний комітет ТК-61; йому належать документи двох видів:

1. Загальні технічні вимоги і методи випробовувань (публікація МЕК 335-1).

2. Окремі вимоги з безпеки певних видів приладів (публікація МЕК 335-2 і т. ін.). Основні показники безпеки конкретного виду приладів:

- ступінь захисту від ураження електричним струмом;

- ступінь захисту від вологи;

- спосіб перетворення електричної енергії;

- режим роботи,

- можливість транспортування;

- умови експлуатації і спосіб під'єднання до джерел живлення.

У нашій країні за ступенем захисту від вологи побутові електроприлади випускають у незахищеному (холодильники, пилотяги), захищеному від бризі (пральні, посудомийні машини) виконанні та водонепроникні. Під час їхньої експлуатації можливий вплив на них вологи, зумовлений наявністю робочої рідини у самому приладі (посудомийні, пральні машини, міксери).

За режимом роботи побутові електроприлади поділяють на прилади з тривалим режимом роботи, короткочасним і повторно-короткочасним. Тривалий режим передбачає роботу приладу при нормальному навантаженні протягом необмеженого періоду часу (вентилятори, пилотяги, натирачі підлоги). Короткочасний режим - це режим роботи приладу при нормальному навантаженні протягом часу, за який термін експлуатації всіх частин приладу не встигає досягнути встановленого значення (електробритви, машинки для стрижки волосся). Повторно-короткочасний режим роботи приладу складається із серій послідовної експлуатації.

Зараз дослідження із забезпечення безпечного використання побутової техніки проводять з урахуванням технічного, економічного, естетичного й ергономічного поглядів. Технічні рішення передбачають розробку побутової техніки з урахуванням усіх досягнень, що підвищують їхню безпеку, наприклад, деякі електроприлади оснащують мікропроцесорами, які автоматично визначають температуру, необхідну для безпечної роботи.

Естетичні вирішення спрямовані на оформлення виробу, що задовольняє сучасні вимоги, а також на вибір матеріалу, який забезпечує підвищення безпеки використання приладу (таким матеріалом є, наприклад, полімери).

За основу ергономічних показників беруть гігієнічні, антропометричні, фізіологічні та психологічні показники. На їхній основі розробляють спеціальні процедури оцінювання побутових виробів з погляду відповідності їх до ергономічних вимог. Ці процедури передбачають оцінювання відповідності виробів до антропометричних показників і фізіологічних можливостей людини, оцінювання рівня зручності використання та комфортності виробу, оптимізацію фізичного і психологічного навантаження людини, пов'язаного з одержанням корисного ефекту від експлуатації виробу. Для визначення найзручнішого розміщення тіла при різних рухових операціях на кухні, наприклад, використовують метод анатомічного аналізу, що дає змогу одержати дані з оптимальної структури обладнання кухні.

3.4.3.2. Біоергономіка

На стику ергономіки та біомеханіки що вивчає механічні явища в живих системах виникла ергономічна біомеханіка. Ця наука вивчає механічну взаємодію лю-

З, Безпека людини в різних сферах життєдіяльності

дини з оточуючим п предметним середовищем з метою оптимізащї цієї взаємодії. Результати досліджень в цій галузі мають неабияке значення для забезпечення безпеки життєдіяльності людини. Прикладом може слугувати попередження таких найрозповсюдженіших травм людини як падіння та пошкодження опорно-рухового апарату. Адже згідно з медичними статистичними даними, більше 60% травм виникає внаслідок падінь і 60-80% міського дорослого населення мають різноманітні патологічні зміни хребта і пов'язані з цим неврологічні захворювання. Причому більшість із зазначених небезпек стається через взуття. Зокрема спеціалісти з Американської академії ортопедів підрахували: захворювання ступні у жінок у 75% випадків розвиваються через носіння незручного взуття. Тому для забезпечення безпечних умов пересування людини, попередження травматизму та захворювань, до взуття висувають певні вимоги. Ці вимоги ґрунтуються на підставі досліджень виникнення тиску в різних ділянках стопи під час ходи (рис. 38) та бігу, а також зв'язку опорних зусиль і положень тіла під час ходи (рис. 39) чи бігу.

Фізико-механічні вимоги до взуття:

Фрикційні. Сила тертя, що виникає між ногою і опорою, має унеможливити проковзування в місці контакту. Слизька опорна поверхня і невідповідність фізичним розмірам ноги спричинює небезпеку падіння і травм.

Рівень безпеки (з погляду ймовірності послизнутися) оцінюють виразом:

р_г

-Гверт

де F_rop - горизонтальна складова сили дії стопи на опору; F_BepT - вертикальна складова сили дії стопи на опору; f - коефіцієнт тертя між стопою та опорою.

К F

У випадку ~~^rop~~ > f існує великий ризик послизнутися, коли —— « f , то такий

Г4 П

^Аверт

ризик є мінімальний.

Рис. 38. Розподіл навантаження на стопу під час ходи. Висота піків пропорційна тиску між стопою і опорою. Момент початку опорного періоду зафіксований в

Демпфірування. З метою попередження динамічного впливу на опорно-руховий апарат людини в процесі її переміщення, взуття має володіти властивостями пом'якшення ударних навантажень. Тому при виборі взуття потрібно враховувати, що рівень демпфірування залежить від конструкції взуття, матеріалу підошви та каблука, наявність ізоляційної прокладки тощо.

А.С. Аруін та

В.М. Заціорський оцінюючи демпферні властивос- мілісекундах

3. Безпека людини в різних сферах життєдіяльності____________________________ 119

ті взуття в стопі з'ясувати, що з матеріалів, які використовують у виробництві щоденного взуття, менше демпфірують динамічні впливи шкіра, значно краще пориста гума і спінений поліуретан. Використання металевих підметок і косячків, закріплених на каблуках, погіршує поглинаючі механічні коливання властивості взуття. Використання еластичних каблуків з вставкою з поліуретану чи полімерних прокладок з сорботану удвічі покращує демпферні властивості взуття. Корисним також є використання взуття з заокругленою п'ятковою гранню каблука - ходьба в такому взутті знижує динамічне навантаження за рахунок амортизації перекатом по заокругленій частині каблука.

Окрім зазначених, до взуття висувають низку біомеханічних вимог: Рівномірний розподіл навантаження по стопі. Одним з основних критеріїв ергономічності взуття є відносний рівномірний розподіл навантаження по стопі, тобто відсутність надмірної концентрації тиску на окремих ділянках. На це впливає висота каблука і опорна жорсткість взуття.

Висота каблука. Розподіл парціальних навантажень у здоровій стопі (людина стоїть) приблизно є у співвідношенні: задній відділ - 56%, передній - 44%. Використання взуття з різною висотою каблука призводить до перерозподілу навантажень, що діють на передній і задній відділи стопи (рис. 40).

3. Безпека людини в різних сферах життєдіяльності

В.О. Маркс визначив, що користування взуттям з висотою каблука до 50 мм не супроводжується перевантаженням передніх відділів, вищий каблук призводить до такого перевантаження, як результат - зміна характеристики ходи, збільшення навантаження на опорно-руховий апарат (призводить до збільшення ударного навантаження на міжхребетні диски та викривлення поясного відділу хребта).

Опорна та згинальна жорсткість взуття. Під опорною жорсткістю розуміють здатність нижньої частини взуття створювати індивідуальне "ложе" для форми стопи. При низькій здатності формувати таке ложе взуття завдає травм (потертості плантарної поверхні стопи, виникнення мозолів).

Вага взуття. Під час пересування у важкому взутті затрачається значно більше зусиль і енергії, ніж у разі пересування в легкому взутті.

Латеральна властивість. Під час пересування людини нога звичайно торкається опори латеральною стороною п'яти і прогинається у медіальну сторону. М'язи і зв'язки гомілковостопного суглобу певною мірою протидіють підвертанню. Надто низькі (менше 20 мм) і високі (більше 35 мм) каблуки, особливо у разі їхнього поєднання з м'яким матеріалом низу взуття, призводять до значних латеральних зміщень.

При виборі нового взуття спеціалісти радять приміряти його у другій половині дня, коли стопи вже трохи набрякли і нога гостріше відчуває його дефекти.

3.4.4. Небезпечні техногенні чинники

3.4.4.1. Електричний струм

Розрізняють два види ураження електричним струмом: електричний удар та електрична травма. У разі електричного удару уражається весь організм загалом, тому цей вид ураження має найбільшу небезпеку. При цьому з'являються судоми, розлад дихання або серцевої діяльності. Часто виникає фібриляція, тобто аперіодичні скорочення волокон серцевого м'яза, яка порушує ритмічне нагнітання крові в судинах, що веде до зупинки кровообігу. Електричний струм діє на центральну нервову систему, викликає судомне скорочення м'язів та їхній параліч. Параліч дихальної системи або м'язів серця може призвести до смертельних наслідків. Електричні травми спричиняють місцеві ураження: опіки, металізацію шкіри, електричні знаки. Проходячи через тіло людини, електричний струм має термічну, електролітичну, механічну та біологічну дію.

Термічна дія електричного струму - це нагрівання людського організму. Термічна дія зумовлює опіки окремих ділянок тіла при проходженні через них електричного струму, а також при зовнішньому впливі на них електричної дуги. Зовнішній вигляд опіків може бути різний - від почервоніння шкіри та утворення пухирів з рідиною до обвуглення біологічних тканин. Електрична дуга також є причиною металізації шкіри, яка пов'язана з проникненням у неї дрібних частин металу під час його плавлення під дією високої температури. Дія потужного ультрафіолетового випромінювання електричної дуги спричиняє електроофтальмію - запалення зовнішніх слизових оболонок очей.

Біологічна дія електричного струму виявляється у подразненні та збудженні нервових волокон і тканин організму та розладі внутрішніх біоелектричних процесів. Електролітична дія електричного струму виявляється у розпаді крові та плазми та порушенні їхнього фізично-хімічного складу.

3. Безпека людини в різних сферах життєдіяльності

Механічна дія електричного струму визначається розривом та розшаруванням тканин, зумовленим електродинамічним ефектом, та утворенням пари від перегрітої тканинної рідини і крові. Механічні пошкоджений зумовлені збудженням та судомним скороченням м'язів тіла, що може спричинити їхній розрив або пошкодження шкіри, вивих суглобів і навіть перелом кісток.

Чинники, що визначають важкість ураження електричним струмом: сила струму і електричний опір тіла людини, тривалість дії струму, рід струму (постійний чи змінний), його частота, індивідуальні особливості людини та умови навколишнього середовища. На опір тіла людини впливає також фізичний та психічний стан, хворобливість, втома, голод, стан сп'яніння, емоційне збудження.

Допустимим вважається струм, при якому людина може самостійно звільнитися від електричного кола. Гранично допустиму силу струму визначають за емпіричною формулою:

I_rp= — ,(uA), (38)

де t - тривалість дії електричного струму.

Остання формула дійсна в діапазоні зміни тривкості дії електричного струму від 0,1 с до 1,0 с

Змінний струм порівняно з постійним є небезпечнішим. Найнебезпечнішим є змінний струм частотою 20-100 Гц. При високих напругах (більше 500 В) небезпечним є постійний струм.

Умови, що визначають можливість ураження електричним струмом:

- випадкове торкання до струмопровідних частин, що перебувають під напругою;

- несправність захисних засобів, пошкодження ізоляції;

- помилкове включення обладнання, його замикання внаслідок несправності, розряд блискавки.

- виникнення крокової напруги на поверхні землі або підлоги внаслідок замикання провідника на землю або несправності заземлення (рис. 41).

Рис. 41. Переміщення у зоні розтікання струму замикання на землю: 1 - віддалення від точки замикання; 2 - схема переміщення ступнів ніг (не відриваючи одну ногу від другої)

Тіло людини можна зобразити у вигляді електричного кола, що складається з трьох послідовно з'єднаних ділянок: шкіра (К_ш) - внутрішні органи та тканини (R_B) -шкіра (R_m)

Рис. 42. Електричний опір тіла людини Рис. 43. Електричний опір шкіри лю-

дини Повний опір людини визначають шляхом спільного розв'язку рівнянь (39), (40):

4-R²

R_A =------- —S-~ , (41)

R і

І 4-\ ^ша

Активний опір шкіри визначають за формулою:

^_шя=^^, (42)

де р_е - питомий опір епідермісу (зовнішньої поверхні шкіри), Омм; d_e - товщина шару епідермісу, м; s - площа контакту струмопровідного елемента з людиною, м . Ємнісний опір шкіри визначається співвідношенням

р — (Тт

Кшє 2nfC, w

де f - частота струму, Гц; С - ємність зовнішнього шару шкіри, Ф.

Ємність зовнішнього шару шкіри, своєю чергою, розраховуємо за формулою:

с=5М, ₍₄₄₎

де Е - діелектрична проникність; Е₀ - електрична постійна, Ф/м (Е₀ = 8,85х10^-12 Ф/м) 3.4.4.2. Електростатичні та електромагнітні поля

Вплив статичної електрики на людину пов'язаний із протіканням через неї слабкого струму. Найчутливішими до електростатичних полів є центральна нервовг система, серцево-судинна та інші системи організму. Наслідком впливу цих полів ( дратівливість, підвищена збудливість, біль голови, порушення сну тощо. Виникаюті фобії, зумовлені страхом очікуваного розряду.

Вплив електромагнітних полів на організм людини залежить від щільност потоку енергії, частоти випромінювання, тривалості впливу, режиму опромінення розмірів опромінюваної поверхні тіла, індивідуальних особливостей організму.

3. Безпека людини в різних сферах життєдіяльності

j j>jni аіиіпву cjitivipuiviai шігшл иилш ліидипа Jtundt ісішивиїи la uiujiui 14HU1 О

впливу. Джерела електромагнетних полів мають ближню (індукційну) та дальню (випромінювальну) зони впливу.

Зміна електромагнітного поля веде до нагрівання тканин тіла людини за рахунок змінної поляризації діелектрика (хрящі, сухожилля тощо) та внаслідок появи струмів провідності. Тепловий ефект є наслідком поглинання енергії електромагнітного поля. Перегрівання особливо негативно відбивається на тканинах зі слабко розвиненою судинною системою або з недостатнім кровообігом (очі, мозок, нирки, шлунок, жовчний та сечовий міхурі). Опромінення очей спричинює каламутність кришталика (катаракта) та втрату зору. Це відбувається у випадку надвисокочастотного опромінення при поверхневій густині потоку енергії електромагнітного поля >10 мВт/см² (1 Вт/м² = 0,1 мВт/см² = 100 мкВт/см²).

Тривалий вплив електромагнітного поля створює тепловий вилив, що зумовлює ункціональні зміни в центральній нервовій та серцево-судинній системах. Виникають також головний біль, швидка втома, погіршення самопочуття, зміни тиску зміни, нервово-психічні розлади. Простежують також трофічні розлади: схуднення, випадання волосся, ламкість нігтів, послаблення імунологічних реакцій.

Для збереження здоров'я необхідно обмежувати час перебування людей в зоні впливу електростатичного та електромагнітного полів.

Виробничі випромінювання

Найбільш поширені електромагнетні випромінювання - це процеси утворення вільного електромагнетного поля, спричиненого роботою телевізійних та радіолокаційних станцій, високовольтних мереж електропередач, електротранспорт, установки радіозв'язку, комп'ютерна техніка.

Випромінювання характеризується довжиною та частотою хвилі.

Довжина хвиль виробничого випромінювання:

Змінні струми промислової частоти 10³ км;

Радіохвилі 1 нм-30 км;

Інфрачервоне випромінювання 760 нм - 540 мкм;

Світлове випромінювання 760 нм - 400 нм;

Ультрафіолетові промені 200 нм - 400 нм;

Рентгенівські промені 2x10 мкм-7,1x10 мкм;

Гамма-промені 1,9х10~^й мкм - 7,1х10~^б мкм.

Частота виробничого випромінювання

Ультразвук понад 20 кГц;

Шум 16 Гц-20 кГц;

Інфразвук менше 16 кГц;

Вібрація 12-8 000 Гц.

Іонізуюче випромінювання

3.4.4.4.1. Основні поняття та визначення іонізуючого випромінювання

Іонізуюче - це випромінювання, під впливом якого з нейтральних молекул та атомів утворюються іони. Іонізуюче випромінювання реалізує свою біологічну дію через ефекти іонізації та наступний розвиток хімічних реакцій у біологічних структурах клітини. Внаслідок впливу іонізуючого випромінювання в організмі людини можуть відбуватися хімічні, фізичні та біологічні процеси. Розрізняють

3. Безпека людини в різних сферах життєдіяльності

квантове (електромагнітне) та корпускулярне іонізуюче випромінювання (рис. 44).

Ультрафіолетове випромінювання - це найбільша короткохвильова частина спектра сонячного світла, яке генерується внаслідок зміни стану електронів на зовнішніх оболонках.

Рентгенівське випромінювання виникає внаслідок зміни стану електронів на внутрішніх оболонках атома.

Гамма-випромінювання генерується збудженими ядрами атомів та елементарними частками.

Альфа-випромінювання - це потік позитивно заряджених часток - атомів гелію, що виникають під час розпаду радіоактивних ізотопів.

Бета-випромінювання - це потік електронів чи позитронів, які випромінюються атомними ядрами при бета-розпаді радіоактивних ізотопів.

Потоки часток - це потоки нейтронів та протонів, що виникають під час ядерних реакцій.

Джерелами іонізуючого випромінювання є прилади, які мають великі напруп-споживання: високовольтні випромінюючі діоди, потужні генераторні та модуля торні лампи, підсилювачі, генератори та ін.

Іонізуюче випромінювання виникає під час розпаду радіоактивних ядер. Кіль кісною характеристикою джерела випромінювання є активність, яку виражаюті числом радіоактивних перетворень за одиницю часу. В системі "Сі" - це 1-ядерні перетворення за секунду (розпад/с) - 1 бекерель. Позасистемна одиниця-кюрі 1 Кю = 3,77x10 Бк.

Міру дії іонізуючого випромінювання визначає його доза. Розрізняють погли нуту та еквівалентну дозу випромінювання. Поглинута доза характеризує енергік іонізуючого випромінювання, яка поглинута одиницею маси людини. Одиниця ви міру поглинутої дози в системі "Сі" - грей (Гр), позасистемна одиниця - рад.

1 рад = 0,01 Дж/кг;

3. Безпека людини в різних сферах життєдіяльності 125

1Гр=1 Дж/кг=100рад.

Поняття поглинутої дози не враховує, що вплив однієї і тієї ж дози різних випромінювань неоднаковий. Поняття еквівалентної дози визначає вплив різних видів випромінювання та дає підстави пов'язувати біологічний ефект будь-яких випромінювань до впливу гамма-променів

Д = КД_П, (45)

де К - коефіцієнт якості випромінювання; Д_п - величина поглинутої дози для гамма - випромінювання.

Коефіцієнт якості показує у скільки разів біологічний ефект певного виду випромінювання відрізняється від такої ж дії гамма-випромінювання: К=1 - для рентгенівського; К=10 - для нейтронів; К = 20 - для а-часток. Еквівалентну дозу в системі "Сі'"вимірюють зівертами (Зв).

Часто використовують позасистемну одиницю - бер (біологічний еквівалент рентгена)

1 Бер = 0,01 Дж/кг = 0,01 Зв; 1 Зв=100бер.

Іонізуюча здатність випромінювання в повітрі характеризується експозиційною дозою. За одиницю дози в системі "Сі" взято величину - кулон/кг (К/кг). Це така доза випромінювання, при якій у 1 кг сухого повітря виникають іони, які несуть заряд 1 кулон електрона кожного знака. Для характеристики цієї дози також використовують позасистемну одиницю-рентген (р).

Рентген - це доза гамма-випромінювання, під впливом якої в 1 см сухого повітря за нормальних умов (температура 0°С, тиск 760 мм рт.ст.) утворюються іони, що несуть одну електростатичну одиницю кількості електрики кожного знака. Доза в один рентген дорівнює 2,08х10⁹ пар іонів в 1 см³ повітря.

1 р = 2,58х10"⁴ кл/кг.

Поглинута й експозиційна дози випромінювання, віднесені до одиниці часу, визначають потужність доз (рівень радіації). Рівень радіації характеризує ступінь забруднення місцевості та вказує, яку дозу може одержати людина, перебуваючи на забрудненій території за одиницю часу. Рівень радіації вимірюють у рентген/годинах, рад/годинах, бер/годинах.

Наприклад, за результатами експертів, сумарний вихід радіоактивних матеріалів у результаті аварії на ЧАЕС становив 50 млн кюрі, що рівнозначно наслідкам вибухів 500 атомних бомб такого самого типу як ті, що були скинуті в 1945 р. на Хіросіму і Нагасакі. Відбулося радіоактивне забруднення більш як 2,3 тис. населених пунктів в 12 областях України, усього було заражено 50 тис. кв. км. площі. В Україні станом на 2004 р. налічували 3,2 млн потерпілих від катастрофи, в тому числі близько 1 млн дітей.

3.4.4.4.2. Вплив іонізуючого випромінювання на організм людини

У процесі дослідження впливу іонізуючого випромінювання на організм людини виявлено такі особливості:

- висока руйнівна сила поглинутої енергії випромінювання;

- наявність прихованого періоду благополуччя;

- вплив від малих доз може складатись або накопичуватись. Цей ефект називається кумуляцією;

126 3. Безпека людини в різних сферах життєдіяльності