Які з об’єктів відносились до категорії res mobiles?
а) віл; б) сад; в) дім; г) право проїзду через сусідську ділянку
Що означає поняття «цивільні плоди»?
а) можливість здачі речі в оренду;
б) отримання прибутку від орендованої речі;
в) отримання відсотків;
г) нарахування відсотків на відсотки (анатоцизм).
Які види речових прав були відомі римському праву?
а) володіння, користування, розпорядження;
б) право володіння, право власності, права на чужі речі;
в) застава, порука, неустойка;
г) фідуція, пігнус, іпотека.
Яка умова є визначальною при набутті володіння?
а) тілесний вплив на річ;
б) угода з іншою особою;
в) намір ставитися до речі як до своєї (воля володіти);
г) бажання стати власником речі.
7. Основними видами володіння в римському праві вважаються:
а) законне й незаконне; б) первинне й похідне;
в) цивільне й преторське; г) сумлінне й несумлінне.
Яке володіння в римському праві вважалося незаконним добросовісним?
а) власник не знав і не міг знати, що не має права володіти річчю;
б) власник не знав, але повинен був знати, що не має права володіти річчю;
в) власник знав, що не має права володіти, але вважав, що не несе за це юридичної
відповідальності;
г) власник знав, що не має права володіти річчю, але вважав, що його володіння
нікому не зашкодить.
Що розумілося під терміном «тримання» (detentio) в римському праві?
а) фактичне володіння річчю з наміром ставитися до неї як до своєї;
б) володіння річчю на правах власника;
в) правове становище бонитарного власника;
г) фактичне володіння річчю без наміру ставитися до неї як до своєї.
Який із позовів вважався дієвим засобом захисту володіння?
а) віндикаційний; б) негаторний; в) публіціанівський; г) реіперсекуторний.
Які з перелічених ознак характерні для речових прав?
а) зв'язок із особою; б) захищається за допомогою actio in personam;
в) захищається за допомогою actio in rem; г) зв'язок із річчю.
12. Перевага незаконного добросовісного володіння перед незаконним недобросовісним полягає у тому, що воно…
а) дозволяє за строком набувальної давності набувати право власності на річ;
б) унеможливлює віндикацію речі, що знаходиться в його володінні;
в) допускає віндикацію, але обмежує відповідальність володільця перед власником;
г) не знав і не міг знати про незаконність володіння.
13. Фактичне володіння за римським правом набувалося шляхом…
а) mancipatio; б) tradition; в) occupation; г) specification.
14. Набуття володіння річчю вимагало встановлення…
а) corpus речі; б) animus речі; в) corpus і animus речі; г) jus possidendi.
15. Які дві умови із перелічених юрист Папініан вважав визначальними для набуття володіння? «Ми набуваєм володіння…
а) тілесним впливом на річ»;
б) згідно договору»;
в) волею володіти річчю як своєю»;
г) заради певної користі».
16. Преторский інтердикт про утримання володіння стверджує: «Володіння повинно залишитися недоторканним, якщо не доведено, що воно виникло внаслідок…
а) відсутності правової підстави»;
б) насильства»;
в) таємно»;
г) отримано з обов'язком повернути за першої вимоги».
У яких випадках володіння визнавалося законним сумлінним?
а) коли власник знав, що він не має права володіти річчю, але вважав, що не несе за це юридичної відповідальності;
б) коли власник не знав, але повинен був знати, що він не має права володіти річчю;
в) коли власник знав, що володіє річчю неправомірно;
г) коли власник не знав і не повинен був знати, що не має права володіти річчю.
18. Римське право забезпечувало захистом фактичне володіння річчю у формі… а) dominium; б) detentio; в) possessio; г) proprietas.
19. Щоб визнати юридично чинним фактичне володіння необхідна була наявність… а) jus possidendi; б) corpus possidendi; в) jus utendi; г) animus possidendi.
20. Якщо при володінні річчю є corpus possidendi, а animus possidendi відсутній, то йдеться про…а) detentio; б) dominium; в) possessio; г) proprietas.
ГЛОСАРІЙ
Володіння (possеssio) - це фактичне володіння особи річчю (об'єктивний елемент), поєднане з наміром ставитися до речі як до власної (суб'єктивний елемент). Володіння могло бути законним (володіння власника) і незаконним, що виникло внаслідок правопорушення (крадіжки, грабежу, привласнення знахідки і т.п.). У римському праві володіння називалося юридичним, оскільки користувалося правовим захистом за допомогою преторских інтердіктов у разі порушення навіть незаконного володіння.
Індивідуально-визначена річ (res species) - річ, що характеризується тільки їй властивими ознаками, яку неважко виділити з групи подібних речей. Індивідуально-визначена річ - предмет віндикації, договору оренди, позички. Важливе значення мав поділ речей на індивідуально-визначені і визначені родовими ознаками для вирішення питання про ризик випадкової загибелі речі. За загальним правилом, ризик випадкової загибелі індивідуально-визначеної речі, що навіть перебувала в чужому законному володінні, покладався на власника.
Інтердикт для збереження володіння нерухомим майном (іnterdictum uti possidetis) – цей інтердикт спрямований на те, щоб на необхідний час забезпечити реальне володіння нерухомою річчю з гарантуванням особі припинення сторонніх зазіхань на її володіння (наприклад, щоб треті особи не вселялися в його будинок). Володільницький захист даним інтердиктом не надавався тому, хто захопив нерухомість силою, таємно, отримав нерухомість від противника в процесі використання до вимоги. Якщо незаконний загарбник нерухомості просив захистити його володіння від зазіхань не ту особу, у якої він незаконно захопив цю нерухомість, а від зазіхань третьої особи, то незаконний загарбник отримував захист інтердиктом.
Інтердикт для збереження володіння рухомими речами (іnterdictum utrubi) – спрямований на забезпечення інтересів основного володільця по відношенню до інших. У випадку суперечки вона вирішувалася арифметично: хто володів річчю більше часу протягом року, той і вважався основним її володільцем і річ закріплювалася за ним. Претор говорив: «Забороняю застосовувати насильство проти того, у кого з двох цей раб, про якого йде суперечка, пробув більшу частину цього року, не будучи сам насильно, таємно або прекарно віднято іншим, щоб той відвів його до себе».
Інтердикт для повернення майна з прекарного володіння (іnterdictum de precario) - прекарне володіння – володіння особи, яка володіла річчю до першої вимоги власника. Даний вид володіння іноді іменують посереднім, оскільки перераховані особи володіють «для інших».
Інтердикт з приводу земельної ділянки (іnterdictum unde vi) - відповідачем за цим інтердиктом була особа, насильно витіснена із земельної ділянки, навіть якщо володіння вже було передано третім особам. Він зобов'язаний був повернути ділянку з усіма розташованими на ній речами, з приростами (за час після відбирання володіння) і відшкодувати збитки, а збагачення повернути тільки через рік.
Манципація (mancipatio) - найдавніша угода ритуального характеру за допомогою якої купувалися у власність манциповані речі, відбувався шлюбний обряд, заповіти та ін. Манципація вимагала присутності сторін, п'яти свідків, вагаря з міддю і вагами, на яких проводилося символічне зважування ціннної речі при її продажу.
Манциповані речі (res mancipi) - найдавніший поділ речей в цивільному праві. Інші системи права не знають такого поділу. Купувалися за допомогою манципації. До цих речей відносилися земельні ділянки, худоба, споруди, сільські сервітути, раби. Інші речі - неманциповані могли відчужуватися шляхом простої передачі - традиції.
Намір володіти (animus possessionis) – характеризує суб'єктивне ставлення володільця до речі. Він має вважати річ своєю. При цьому воля володільця могла ґрунтуватися на помилці чи явному обмані. Покупець краденої речі, який не знав, що купує чужу річ, вважає її своєю, переконаний, що набув право на неї, - добросовісно помиляється. Якщо ж він знає, що володіє чужою річчю, однак своїм ставленням до неї намагається переконати оточуючих у тому, що це його річ - це усвідомлений обман. І в першому, і в другому випадках володільці виявляють волю володіти від власного імені, показують, що річ належить їм.
Неподільні речі (indivisibiles) - предмети, які неможливо розділити без втрати їх цінності, без шкоди для господарського призначення. У Дигестах сказано: це ті речі, які не можна розділити, не знищивши або не пошкодивши. Тому неподільні речі часто могли бути об'єктом спільної власності.
Нерухомі речі (res immobiles) - земельні ділянки і предмети, пов'язані з землею природно або штучно; надра, ліси, будівлі, посіви, насадження. Вони підпорядковувалися правилу - зроблене над поверхнею землі слід за поверхнею. За Законами XII таблиць, набуття права власності на нерухомість за давністю володіння вимагало 2 роки. У праві Юстиніана терміни набувальною давністю дорівнювали 10-20 рокам.
Окупація(occupatio) - захоплення речі - один зі способів набуття права власності, одночасно законного володіння. Захопленню підлягали речі, що або нікому не належали (дичина, тварини, рослини, морепродукти), або речі, від яких власник відмовився (кинуті речі). Незаконна окупація, що породжувала незаконне володіння, полягала у неправомірному відібрання речі шляхом крадіжки, грабежу або присвоєння знахідки, переданої на зберігання речі тощо.
Передача речі (traditio) – передача речей набувачеві, а також вручення йому розпорядчого документа на товари, або здача речей, або документа на пошту, або візникові для відправки за розпорядженням набувача; передача речей має велике значення в сенсі встановлення відповідальності за стан речі і встановлення початку володіння. У деяких випадках надання можливості розпоряджатися річчю не потребує видимої передачі самих речей, така передача називається символічною.
Подільні речі - це предмети, частини яких утримують якості і призначення вихідної речі. У Дигестах подільні речі визначаються описово: без шкоди для їх господарського призначення. Наприклад, продукти харчування, паливо, будівельні матеріали. Їм протиставлялися неподільні речі.
Предмет володіння (сorpus possessionis) – трактували спрощено - тримати річ у руках, у дворі, в будинку, в коморі тощо. Згодом такий стан почали тлумачити більш витончено: можливість володільця речі без перешкод, безпосередньо і тривалий час впливати на річ. Наприклад, вважалося, що тварина перебуває у володінні свого господаря доти, доки вона не втратила звички повертатися до свого двору. Будівельний ліс, складений на вулиці проти двору володільця, вважався у його володінні.
Публіціанів позов (actio Publiciana) - преторський позов як форма петиторного захисту, був запроваджений у І ст. до н. е. Надавався титульному володільцю, який міг витребувати від іншої особи втрачену річ, якщо не проволодів нею повний термін набувальної давності для набуття права квіритської (цивільної) власності на цю річ. У такому випадку в формулярної процесі при складанні формули претор пропонував судді, виходячи з припущення (презумпції) про закінчення терміну набувальної давності, дати захист. Позивач зобов'язаний був довести правомірність підстави набуття володіння (купівля-продаж, спадкування тощо) та власну сумлінність у момент придбання, тобто те, що він не міг і не повинен був знати про те, що придбав річ не у власника.
Речове право - це частина майнових прав, що регулюються римським приватним правом. Це право надавало його власникові можливість впливати на речі (володіти, користуватися, розпоряджатися) без участі та сприяння інших осіб. Суб'єкт речового права незалежний від інших осіб. Вони зобов'язувались утримуватися від порушення суб’єктивних прав. До речових прав в римському праві відносилися право власності, володіння, права на чужі речі (сервітут, заставу). На відміну від зобов'язальних прав, речові права за загальним правилом безстрокові, тобто не мають точно зафіксованого терміну.
Річ (res) - це певний матеріальний предмет, що володіє такими якостями, як маса і простір, здатний задовольняти які-небудь потреби. Проте римські юристи говорили і про безтілесні речі, під якими розумілися права, наприклад, право на спадщину, на сервітут (Гай ).
Родові речі - це речі, наділені родовими ознаками: вагою, числом, мірою (гроші, продукти, паливо, різні рідини тощо). Вони, зокрема, є предметом договору позики (на відміну від позички). Випадкова фізична загибель, втрата таких речей не звільняла боржника від обов'язку їхнього повернення. «Речі, визначені родовими ознаками, не гинуть, - говорили римські юристи.
Рухомі речі (res mobiles) - це предмети, які могли змінювати положення в просторі без зменшення своєї цінності і пошкодження власної сутності. За Законами XII таблиць строк набуття права власності на рухому річ за давністю становив один рік, згодом був збільшений до трьох років.
Спосіб придбання володіння - це факти-події або дії, з настанням якого-небудь з них особа стає володільцем. Таке придбання має відповідати двом умовам володіння: фактичному володінню і наміру вважати річ своєю. Способи придбання володіння поділялися на первісні (окупація) і похідні (традиція). Окупація може бути законною, тоді одночасно здобувалося і право власності на річ, і незаконною, яка могла бути добросовісною та недобросовісною. При добросовісному заволодінні річчю особа не знала і не повинна була знати про те, що володіння його незаконне, наприклад, спійманий в лісі дикий звір виявився власністю власника цирку. Якщо традиція відповідає необхідним умовам, то набувач стає одночасно власником, якщо ні - то незаконним володільцем, який може бути сумлінним і несумлінним. Наприклад, особа при покупці краденої речі не завжди знає про те, що річ крадена.
Тримання (detentio) - це володіння річчю без наміру ставитися до речі як до власної, на відміну від володіння. Не набуває річ той, хто невідворотно повинен повернути її іншій особі (Гай). Підставою тримання були договір оренди, зберігання, застави, безоплатного користування річчю (позики) та ін. Тримачі, на відміну від володільців, не користувалися самостійним (від свого імені) захистом, а повинні були звертатися при порушенні їх прав до володільця або власника речі.
ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ
1. Дайте визначення категорії «річ».
2. Види прав на речі.
3. Перелічіть види речового права у римському праві.
4. Назвіть речі, вилучені з цивільного обороту.
5. Наведіть приклади безтілесних речей.
6. Чому розгляд речових прав розпочинається саме з права володіння?
7. Назвіть елементи, які охоплюються поняттям володіння.
8. За якими основними ознаками володіння відрізняється від тримання?
9. Які види володіння були відомі римському праву.
10. Який критерій було обрано для поділу володіння на види?
11. Для чого встановлювалося добросовісне володіння?
12. Яке значення мало виділення похідних володільців в окрему категорію?
13. Які речі могли бути об’єктами володіння в Римі?
14. Що таке об’єктивний елемент володіння?
15. Що таке суб’єктивний елемент володіння?
16. Назвіть випадки припинення володіння.
17. Перелічіть основні володільницькі інтердикти.
18. Чим обумовлювалась потреба введення преторського захисту володіння?
19. Яким чином здійснювався захист володіння?
20. Чим законне володіння відрізнялося від незаконного?
Рекомендована література
1. Дождев Д. В. Основные формы защиты владения в римском праве / Д. В. Дождев. - М.: Ин-т государства и права РАН, 1996. - 238 с.
2. Качановский Ю. Личность как собственник в римском праве, в ХХ и ХХI веках. Сравнительно-исторический анализ. Как учесть уроки истории? / Ю. Качановский // История государства и права. - 2003. - № 3. - С. 53-58.
3. Савельев А. В. Dominium и proprietas в римских юридических источниках классического периода / А. В. Савельев // Древнее право. - №1. – 1996. - С. 112-123.
4. Савельев В. А. Владение в римском классическом праве и современное законодательство / А. В. Савельев // Журнал российского права. – 2013. - № 1. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.center-bereg.ru/
5. Савельев В. А. Право собственности и римская классическая юриспруденция / А. В. Савельев // Советское государство и право. – 1987. - №12. – С.122-124.