Культурно-історичні наслідки «неолітичної революції»та її значення
З переходом до виробництва продуктів харчування людина одержала вільний час, тому не дивно, що виникли нові види ремесла: ткацтво, обробка обсидіану (вулканічного скла) і початки металургії. В епоху неоліту люди також навчились обпалювати глину, перетворюючи її в особливу речовину (кераміку) з метою надання виробам з неї твердості, міцності,
водонепроникності, вогнестійкості. Освоєння виробництва кераміки стало одним з найважливіших досягнень людини у боротьбі за існування. Варіння їжі в глиняному посуді дозволило істотно урізноманітнити раціон. Поява кераміки стала однією з основних ознак неолітичної епохи. Більше того, цей винахід знаменує справжню революцію, подію величезної ваги у розвитку людства. Адже до цього людина використовувала тільки дане їй у готовому вигляді природою — обпалюючи ж глину, вона створювала новий,невідомий у природі матеріал. Також кераміка мала велике значення і в розвитку естетичного почуття: прикрашаючи вигадливим узором виготовлені нею посудини, людина поступово вдосконалила мистецтво орнаменту,
відмічене все більшою геометричною стрункістю, ритмом барв і ліній, народжених її творчим натхненням.
У результаті всього цього населення Землі колосально зросло, різко розширилася і сфера природокористування. Виникає соціальна організація, що базується на сільському господарстві, а саме — родоплемінний лад, в льському господарстві, а саме — родоплемінний лад, в якому поряд з родовими велику роль відіграють сусідські і територіальні відносини. Утверджується патріархат: голови патріархальних родів не тільки здійснюють владу над родичами, але й беруть участь в управлінні племенем. З'являється інституція племінного вождя, що виконує функції військово-політичного управління. У кінці епохи починається обробка металів (золота, срібла, міді), тому останній період неоліту (ІV-ІІІ тис. до н.е.) називають мідним віком — енеолітом.
11. Неоліт на території України:Характеристика культур лінійно-стрічкової та ямково-гребінцевої кераміки та києво-черкаської культури Культура епохи неоліта характеризується переходом від привласнення продуктів природи через полювання, рибальство і збиральництво до виробництва продуктів харчування за допомогою знарядь праці. Культуру неоліта поділяють на дві групи:
землеробів та скотарів;
розвинених мисливців та рибалок.
У VII–II тис. до н.е. у Євразії, Африці та Австралії налічувались 22 культури доби неоліту. Неоліт – завершальна стадія розвитку кам’яних знарядь. Перехід до осідлого способу життя, землеробства обумовив перший демографічний вибух, перший економічний переворот в історії людства – так звана «неолітична революція». Визначальними елементами культури були керамічний посуд, камінні топори, мотики, кремінні ножі, наконечники стріл, списів, серпи, вироби з кістки, рогу, дерева. Виникає ткацтво і ткацькі станки (Єгипет, Передня Азія, Європа).
В епоху неоліта на змінення способу життя від напівкочового (мисливці та рибалки) до осідлого (землеробські племена) великий вплив мало використання нових видів механічної енергії (обробіток ґрунту за допомогою приручених тварин).
Кераміка первісної епохи є своєрідним лакмусовим папірцем кожної культури і водночас – проявом специфічних етнографічних рис її носіїв. На території України відкриті культури прийшлих племен: культура дунайська (на Волині), Кріш та альфельдська (у Закарпатті). Серед культур автохтонного (місцевого) східноєвропейського походження в Україні назвемо буго-дністровську, сурську, дніпро-донецьку, ямково-гребінецьку.
Дніпро-донецька за своїм значенням і територією розселення – основна неолітична культура в Україні. Вона характеризується гребінцево-наколчастою керамікою. Горщики, мисочки – основні вироби. Населення займалося мисливством, рибальством, скотарством, землеробством. Дніпро-донецькі племена залишили по собі колективні могильники маріупольського типу (розкопані у 1930 р. на території заводу «Азовсталь»), які являли собою масові поховання (120 осіб у кілька ярусів, засипаних порошком червоної охри). У цьому могильнику знайдені перші прикраси з міді. Дніпро-донецька культура існувала щонайменше 2 тис. років (V–III тис. до н.е.).