Господарсько-правова відповідальність як самостійний вид юридичної відповідальності

Юридична відповідальність – феномен соціальної дійсності. З розвитком суспільства з'являються, а потім і функціонують різноманітні види соціальної відповідальності: моральна сімейна, релігійна, політична та інші. Особливе значення в системі соціальної відповідальності займає юридична відповідальність.

У теорії держави та права існує багато поглядів на правову сутність юридичної відповідальності. Проаналізувавши різні визначення можна прийти до висновку що є широкий та вузький підхід розуміння юридичної відповідальності. Вузький підхід відносить до такої тільки протиправну поведінку, широкий підхід разом з протиправною поведінкою охоплює також правомірну поведінку особи.

Зокрема, відповідно до широкого підходу визначення, такий вчений як Ю.М. Оборотов розуміє юридичну відповідальність як передбачену та забезпечену державою вид та міру державного примусу, переконання чи заохочення, а також юридичний обов'язок із дотримання, виконання вимог норм права, яка реалізується в правомірній поведінці суб'єктів, а в випадках її порушення – тягне за собою зазнання порушника, осуд, обмеження прав майнового чи особистого немайнового характеру [34, c.294-306].

Такий самий підхід підтримує Н.М. Крестовська і зазначає, що з позицій соціального управління юридична відповідальність постає як система заходів державного управління, що здійснюється за допомогою методів переконання та примусу. Одночасно юридична відповідальність – це своєрідні правові відносини між державою і суб'єктом права, в яких держава уповноважена застосовувати щодо нього певні заохочувальні або обмежувальні заходи [27, c.467–484].

Відповідно до широкого підходу визначення юридичної відповідальності вона може бути як негативною (ретроспективною) так і позитивною (проспективною). Під негативною (ретроспективною) юридичною відповідальністю розуміється відповідальність за минуле діяння, яке виражається в порушенні правових норм. Відповідальність в позитивному плані розуміється як усвідомлення особою свого боргу перед суспільством, окремим колективом, іншими людьми, усвідомлення сенсу та значення власних вчинків, узгодження їх зі своїми обов'язками, зумовленими суспільними зв'язками людини.

Вузький підхід охоплює саме негативну (ретроспективну) юридичну відповідальність. Відповідно до вузького підходу О.Ф. Скакун у свою чергу вказує, що юридична відповідальність це передбачені законом вид і міра обов'язку правопорушника зазнавати примусового державно-владного позбавлення благ психологічного, організаційного і майнового характеру у правовідносинах, що виникають між ним і державою з факту правопорушення [41].

Варто відзначити що як широке так і вузьке визначення мають право на існування. Але у цілях даної роботи автор вважає за доцільне визначити юридичну відповідальність у вузькому розумінні. Це пов'язано з тим, що предмет дослідження цієї роботи охоплює саме негативний (ретроспективний) аспект юридичної відповідальності у господарському праві, обумовлений специфікою господарських санкцій.

Негативна (ретроспективна) юридична відповідальність, в свою чергу, залежно від галузевої приналежності також складається з різних видів. О.Ф. Скакун згідно цієї класифікації виділяє конституційно-правову, адміністративну, цивільно-правову, трудову (її різновиди: дисциплінарна і матеріальна), кримінальну а також міжнародно-правову відповідальність держави [41].

Н.М. Крестовська за відповідною підставою для класифікації вказує на існування кримінальної, адміністративної, цивільно-правової, дисциплінарної, матеріальної, конституційно-правової та міжнародно-правової юридичної відповідальності. Також звертається увага на дискусійний характер самостійності таких видів відповідальності як: процесуальна, екологічна, сімейна, фінансова, ювенальна негативна юридична відповідальність [27, c.467–484].

Ю.М. Оборотов виділяє конституційну, матеріальну, цивільно-правову, дисциплінарну, адміністративну, кримінальну юридичну відповідальність. Крім цього зазначає, що окремі дослідники (наприклад, С.А. Комаров) відзначають, що види юридичної відповідальності відповідають видам правопорушень: цивільно-правова відповідальність (цивільне правопорушення); дисциплінарна відповідальність (дисциплінарний, службовий проступок); адміністративна відповідальність (адміністративний проступок); кримінальна відповідальність (злочин). Але таке розділення не співпадає з галузевою структурою права вже з тієї причини, що видів відповідальності менше, ніж галузей права, причому за порушення норм права різноманітних галузей може застосовуватися відповідальність одного і того ж виду.

Галузева класифікація не пояснює також, чому в межах однієї галузі права можуть існувати різноманітні види відповідальності і, навпаки, різні галузі права регулюють один вид відповідальності (кримінальне, кримінально-процесуальне, виправно-трудове право) [34, c.294–306].

У п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України в якій передбачаються види відносин, які можуть регулюватися виключно законами України, згадуються лише цивільно-правова, адміністративна, кримінальна і дисциплінарна відповідальність [1]. Але рішення Конституційного Суду України від 30.05.2001 р. у справі про відповідальність юридичних осіб [4] дає простір для наукових концепцій та спорів з питань видів юридичної відповідальності, встановлюючи не вичерпний характер переліку видів відповідальності у тлумаченні вказаної норми Конституції.

Проблема відокремлення не вказаних в Основному законі видів юридичної відповідальності лежить у відсутності єдиних критеріїв їх визначення. Крім цього, посилаючись на невичерпний перелік видів юридичної відповідальності та порівняно незначні відмінності у санкціях які можуть застосовуватися до правопорушника, деякі науковці відстоюють самостійність юридичної відповідальності відповідних галузей права які успішно вписуються в рамки вже існуючих видів (наприклад аграрно-правова відповідальність). Такий підхід може внести хаос у існуючу систему видів юридичної відповідальності, отже необхідно пильно віднестися до відокремлення "нових видів".

Як вже зазначалося більшість вчених з теорії держави та права не виділяють господарську відповідальність як самостійний вид юридичної відповідальності, а невичерпність існуючих конституційно визначених видів заповнюють міжнародно-правовою та конституційною відповідальністю.

Визначення характеру господарсько-правової відповідальності має велике значення та встановлює напрямок для законодавця з розвитку господарсько-правових санкцій в рамках цивільного права (від якого, за поширеною думкою вчених-цивілістів, господарське право є похідним), або спрямування законодавчого процесу в бік розроблення самостійних господарсько-правових санкцій у межах Господарського кодексу та інших актів господарського законодавства.

В юридичній літературі були сформульовані різні визначення поняття господарсько-правової відповідальності. На думку І.В. Булгакової господарсько-правова відповідальність – це економічні за змістом і юридичні за формою методи впливу на економічні інтереси суб'єкта господарювання, що вчинив правопорушення [13].

В.А. Ойгензіхт розглядає відповідальність, як виконання існуючого до скоєння правопорушення обов'язку або виникнення додаткового обов'язку, якого не було до моменту порушення зобов'язання під впливом державного примусу [35].

На думку автора господарсько-правова відповідальність (в рамках вузького підходу до юридичної відповідальності) – це вид юридичної відповідальності, який застосовується на підставі закону або господарського договору до суб’єктів господарювання, які вчинили господарське правопорушення, що має наслідком зменшення наявного майна правопорушника, чи створення для нього додаткових організаційних труднощів у процесі здійснення господарської діяльності.

Окремі вчені заперечують самостійність господарсько-правової відповідальності. Як правило, їх доводи ґрунтуються на неприйнятній у сучасних умовах позиції про заперечення самостійності господарського права як галузі права. Супротивники галузевої самостійності господарського права стверджують, що господарське право складається з механічно поєднаних норм адміністративного і цивільного права. Такий підхід не враховує фундаментальні уявлення про галузевий поділ права і законодавчі реалії. Не випадково С.С. Алексєєв говорить про подвоєння структури права, "яке повністю узгоджується з філософськими уявленнями про можливість об'єктування того чи іншого явища в кількох структурах, що перехрещуються, про існування ієрархії структур" [1].

Не тільки юристи-господарники, а й провідні вітчизняні економісти критикують думку про те, що всі відносини господарювання можна врегулювати в рамках цивільного і адміністративного права. "Цей підхід не враховує важливу обставину, пов'язану із тим, що суть економічного процесу полягає у створенні вартості і додаткової вартості. Такий процес не може бути відтворений лише як сума роздільних дій і відповідних операцій майнового характеру. Реалізація договорів у просторі та часі повинна бути певним чином скоординована і забезпечена. Це також є предметом правового регулювання" [20, c.11].

Якщо стати на позицію ототожнення цивільного права з усім приватним правом, а адміністративного – з усім публічним правом, то слід відмовити в праві на існування таким загальновизнаним галузям права, як земельне, трудове, фінансове, екологічне, аграрне тощо. Адже ці утворення також складаються з приватних і публічних норм. Подібне спрощення не тільки позбавлене практичного сенсу – неможливо розділити приватне і публічне в конкретному акті земельного, фінансового, трудового або господарського законодавства, - а й робить неможливими цілісні наукові дослідження таких актів та всестороннє вдосконалення. Відокремлені приватно-правові та публічно-правові дослідження у сфері господарювання нікчемні за своєю ефективністю, оскільки у випадку відірваності один від одного стають різноспрямованими, ігнорують один одного, провокуючи хаос в економіці [22, c.19].

С. Батрин зазначає, що самостійність кожної з галузей права є відносною, але існує наукова обґрунтованість та прагматична доцільність збереження за господарським правом статусу самостійної галузі права, його подальший розвиток та гармонізацію тих суспільних відносин, що входять до предмета його регулювання [11, c.92-96].

Крім цього одним із основних аргументів на користь самостійності господарської відповідальності є особливість господарсько-правових санкцій. Як слушно вказує О.П. Подцерковний порівняння приватноправових санкцій господарсько-правової відповідальності і санкцій цивільно-правової відповідальності виявляє їх суттєві відмінності. Відшкодування збитків у сфері господарювання (гл. 25 ГК України) піддане докладнішій регламентації, ніж у ЦК України (гл. 51 ЦК); згідно з ч. 5 ст. 225 ГК України сторони мають права за взаємною згодою завчасно визначити узгоджений розмір збитків – ЦК України таку можливість не передбачає, ГК України виходить із презумпції залікової неустойки, передбачаючи штрафну неустойку лише для грошових та окремих видів зобов'язань (ст.ст. 229, 232 ГК), а ЦК України говорить про штрафну неустойку для всіх видів зобов'язань (ст. 624 ЦК). ГК України передбачає можливість застосування пені в будь-яких зобов'язаннях (ст.ст. 230, 231 ГК), а ЦК України – тільки грошових зобов'язаннях (ч.3 ст. 549 ЦК) тощо.

Крім того, важливим моментом є те, що законодавець у Розділі V Господарського кодексу визначив такий вид юридичної відповідальності як господарського-правова, що вказує на її самостійність та особливості правової регламентації.

Також, як зазначає Б.М. Грек господарсько-правова відповідальність відрізняється від інших видів відповідальності тим, що поєднує елементи майнового та примусового (організаційного) характеру, тобто застосування таких заходів примусу, що призводять до виконання певних дій, які порушник повинен здійснити. Такий примус заснований на принципі реального виконання господарських зобов'язань і полягає в тому, що порушник виконує покладені на нього зобов'язання в натурі, навіть якщо він сплатив штраф за виконання або неналежне виконання покладених на нього зобов'язань [23].

Незважаючи на самостійність господарського права у кінці 2015 року Міністерство Юстиції ініціювало ліквідацію Господарського кодексу, назвавши його "рудиментом радянської системи". Деякі "корисні" норми чиновники пропонують перенести в інші законодавчі акти, а "першу скрипку" в регуляції підприємницьких відносин пропонується віддати Цивільному кодексу. В той самий час, як відмічають в міністерстві, ліквідація документа ще не означає, що така сама доля буде чекати й господарські суди [37]. На думку автора подібні ініціативи приречені на провал, оскільки не відповідають сучасним правовим реаліям та не враховують особливий характер господарсько-правових відносин.

Більш того заступник міністра юстиції України з питань європейської інтеграції Сергій Пєтухов нещодавно на брифінгу заявив, що робоча група з модернізації правового регулювання умов ведення бізнесу в Україні та паралельного скасування Господарського кодексу України запрацює вже наступного місяця (тобто лютого 2016 року) [50].

Автор, підтримуючи позицію щодо самостійності господарського права (та відповідно господарської відповідальності) з цього приводу зазначає, що господарській відповідальності властиві особливі ознаки.

З точки зору форми ця відповідальність є юридичною, тобто являє собою дію (вплив) кредитора (потерпілого) на правопорушника безпосередньо або за допомогою суду. Юридична природа такої відповідальності полягає у негативній оцінці поведінки правопорушника з боку держави і в прямій вимозі або санкції закону застосувати до нього заходи майнового впливу у вигляді відшкодування збитків, сплати неустойки, штрафу, пені або інші несприятливі для правопорушника правові наслідки. Загальним принципом цієї відповідальності є державна забезпеченість щодо застосування передбачених договором чи законом майнових та інших господарських санкцій. Держава гарантує застосування їх завдяки системі спеціальних і загальних правозахисних державних органів, функцією яких є саме застосування господарських санкцій [47, c.297-316].

Виходячи з характеру господарсько-правових санкцій варто виділити специфічні риси: 1) юридичною підставою відповідальності може бути не лише нормативно-правовий акт, але і укладений з дотриманням встановлених вимог господарський договір; 2) суб'єктом, до якого можуть бути застосовані форми господарсько-правової відповідальності може бути тільки суб'єкт господарювання; 3) змістом відповідальності є додатковий обов'язок, що реалізується межах охоронних відносин, якого не існувало до моменту вчинення правопорушення; 4) застосування господарсько-правової відповідальності має наслідком зменшення наявного майна правопорушника, чи створення для нього додаткових організаційних труднощів у процесі здійснення господарської діяльності; 5) господарсько-правова відповідальність одночасно виступає покаранням для порушника і способом захисту (відновлення) прав управленої сторони; 6) за загальним правилом реалізація відповідальності заснована на презумпції вини боржника
[24, c.51-57].

Отже підсумовуючі вищевикладене варто зазначити, що:

Юридична відповідальність (у вузькому розумінні) - це передбачені законом вид і міра обов'язку правопорушника зазнавати примусового державно-владного позбавлення благ психологічного, організаційного і майнового характеру у правовідносинах, що виникають між ним і державою з факту правопорушення.

Господарська відповідальність це – самостійний вид юридичної відповідальності, який застосовується на підставі закону або господарського договору до суб’єктів господарювання, які вчинили господарське правопорушення, що має наслідком зменшення наявного майна правопорушника, чи створення для нього додаткових організаційних труднощів у процесі здійснення господарської діяльності.