Самостійна робота студентів

Практичне заняття №3

Тема: „Елементи акторської майстерності у педагогічній діяльності вчителя”.

Мета: ознайомитися зі специфікою

театрального мистецтва, його

структурою, змістом, впливовістю,

наблизивши до мистецтва педагогічного;

навчитися знаходити спільне і відмінне

в театральній та педагогічній дії

для формування особистісного педагогічного

впливу на учнів. За допомогою вправ

розвинути вміння залучення до педагогічної

дії психологічних чинників – уваги

мислення, волі, уяви, інтуїції,

підсвідомості тощо.

 

Самостійна робота студентів.

1. Розробивши відповідну програму спостереження, проаналізувати сформованість елементів акторської майстерності у своїх одногрупників, викладачів, вчителів-практиків.

2. Підготувати і виголосити перед одногрупниками промову (5-7 хв.) з метою спонукання учнів до активної дії: організувати КТС, вийти на прибирання шкільної території, надати допомогу дітям-інвалідам тощо. Після промови проаналізувати свій виступ, виділити смислові (опорні) слова, на яких ґрунтується ваш заклик до дії. Простежте, чи був елемент емоційної насиченості у діях-закликах.

3. На основі аналізу театральної педагогіки розкрийте спільне і відмінне у техніці дій актора і вчителя, склавши відповідну таблицю.

4. Скласти казку про ОПМ, розігравши її відповідно до визначених ролей.

5. Запропонувати вправи на розвиток уваги, уяви, елементів акторської майстерності.

Ключові поняття теми
Театральна педагогіка Дія Педагогічна дія Творче самопочуття Закон Станіславського К.С.     Педагогічний талант Педагогічна увага Надзавдання Педагогічна уява Система Станіславського К.С.

 

Глосарій теми:

Театральна педагогіка – це ряд важливих принципів педагогічного впливу, близьких за змістом і виконанням у сценічному мистецтві.

Система Станіславського – наука про акторську творчість, наука про те, як, спираючись на об’єктивні закони, вирощувати, розвивати, збагачувати різні здібності, підвищення в творчій діяльності „коефіцієнту корисної дії” всякого обдарування.

Закон Станіславського –для досягнення найвагомішої естетичної впливовості, для усвідомлення мистецької значущості поведінкової активності перед аудиторією слід відштовхуватись не від самопочуття, не від психічних станів, переважно непідвладних волі і свідомості, а від логіки фізичних дій.

Педагогічна увага – своєрідний регулятор активності професійної діяльності вчителя; дає змогу вибірково сприймати ситуацію педагогічної взаємодії, співвідносячи з метою та завданнями діяльності.

Педагогічний талант – це комбінація багатьох творчих здібностей педагога у поєднанні з творчою волею: заразливість, особиста чарівність, правильність інтуїції, дикція, краса жесту, любов до справи, спостережливість, відчуття внутрішнього і зовнішнього ритму й темпу, самовладання і т. і.

Дія – живий органічний процес, спрямований на здійснення визначеної мети.

Педагогічна дія – спрямування процесу творчості за законами самої природи, доведення результатів впливу до художнього узагальнення. Над завдання – спонукання учнів до дії, до роздумів над почутим творчості, самостійного поглибленого вивчення мате матеріалу уроку, відкриття для себе істини на підставі здобутих знань.

Творче самопочуття – це досягнення рівноваги розуму і почуттів, перетворення досконалої техніки спілкування у внутрішню потребу.

Педагогічна уява – це можливість створювати деталі майбутньої взаємодії, емоційно забарвлювати педагогічні стосунки, проектувати способи дії в конкретних ситуаціях, прогнозувати можливі зміни в розвитку особистості учня.

 


СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Основна література

1. Абрамян Б.Ц. Засоби театральної педагогіки. // Рідна школа. – 1993. №4-5.

2. Зязюн І.А. Сагач” Г.М. Краса педагогічної дії. К.: українсько-фінський інститут менеджменту і бізнесу. 1997 – 300с. Глава V.

3. Зязюн І.А. Педагогічна майстерність. К.: „Вища школа”. 2004. – 422 с. Розділ ІV; – С. 245 – 254; С. 138; С. 144.

4. Как овладеть элементами театральной педагогики. Учителю о педагогической технике. /Под ред. Л.И. Рувинського. – М.: Педагогика. 1987.

5. Немерович-Данченко В.И. О творчестве актера. – М., 1985.

6. Педагогическая технология. Учебное пособие. Белгород. БГУ. 1998. – 400 с. Глава ХVII.

Додаткова література

7. Гипиус С.В. Гимнастика чувств. – М.: Просвещение. 1967. – 296 с.

8. Лабунская В.А. Невербальное поведение: социально-перцептивный подход. – Ростов-на-Дону: СПб. 1986. – 116с.

9. Львова Ю.Л. Педагогические этюды. – М.: Просвещение. 1990. – 63с.

10. Львова Ю.Л. Развивать дар творчества. – К.: Высшая школа. 1987. – 133с.

11. Макаренко А.С. Некоторые выводы из педагогического опыта. / Собр. соч. в 7 т. Т.5.

12. Моделирование педагогических ситуаций. / Под. ред. Ю.Н. Колюткина, Г.С. Сухобской. – М.: Просвещение. 1981. – 120с.

13. Станиславский К.С. Работа актера над собой. / Собр. соч. в 8 т. – М.: Советская школа. 1954. – 595с. Т.2., Т.3., ч.1 – С.96-130.

14. Регут Л.А. Тренинг педагогической наблюдательности. // Вопросы психологии. 1983. №3. – С. 86-93.


Блок навчальної проблеми

Педагогічне мистецтво нерідко ототожнюється з театром одного актора. Це цілком відповідає життєвим реаліям. Тому для педагога важливо усвідомити принципи театральної дії, її закони.

Згадаємо відомий вислів: „Учень не кувшин, який потрібно наповнити, а факел, який потрібно запалити”.

Уміння говорити правильно і виразно, уміння жестом, мімікою, поглядом висловити свої почуття і стосунки, уміння керувати своїм психічним станом, бачити себе зі сторони визначають успіх педагогічного спілкування. Ці уміння об’єднуються в поняття „педагогічна техніка вчителя”. Сюди не входять елементи акторської і режисерської майстерності, оскільки, як встановлено дослідженнями, театральна і педагогічна діяльність є однотипними видами творчої діяльності.

Певна фізична дія з відповідною естетичною почуттєвістю, підсвідомою сферою вимагає тренувань передусім органів сприймання в умовах педагогічної навчально-виховної дії. Зі сприймання розпочинається органічна дія як актора так і педагога. Потребують також методик розвитку: творча уява, воля, пам’ять, вербальна сугестія тощо.

Саме тому майстерність педагога і актора зумовлюється трьома взаємозумовленими складниками: відповідними теорією, технікою і методами роботи над матеріалом, його організацією і впровадженням в дію.

Якщо теорією можна опанувати відносно легко і швидко, то методом і технікою слід оволодівати поступово, поетапно напруженим тренуванням як основою професійної підготовки і актора, і вчителя. Систематичним тренуванням техніка має доводитись до рівня підсвідомої, рефлекторної діяльності.

Працездатність – невід’ємна риса таланту, у визначенні якого уподібнюється акторське і педагогічне мистецтво.

Скористаємось визначенням В.І. Немировича-Данченка: „Мистецтво актора складне до незвичайності, і дані, якими він володіє різнобічні: заразливість, особиста чарівність, правильність інтуїції, дикція, пластичність, краса жесту, здатність до характерності, праця, любов до справи, смак і ін”.

Безсумнівно, ці властивості необхідні і педагогові – основній дійовій особі в театрі одного актора. Відсутність бодай однієї з перерахованих ознак зменшить педагогічну впливовість. Іншими словами, педагогові не завадить мати всі найкращі складники обдарованого актора.

Проаналізуємо популярність багатьох педагогів серед своїх учнів. Це специфічно педагогічна чарівність. У деяких педагогів явно переважає так звана інтелектуальна чарівність. У їхніх очах, рисах обличчя, рухах, в усій істоті є робота думки, мудрість, благородство духовних інтересів. У інших переважає чарівність наївності, дитячої безпосередності. Бувають педагоги з чарівністю трагічності, комічності, піднесеності.

Важливо, щоб чарівність у педагогічній діяльності викликала позитивні естетичні почуття, найбільш важливі чинники сумісності суб’єктів навчально-виховного процесу.

Урок у школі – це свого роду спектакль. Вчитель – керівник навчально-виховного процесу, свідомий творець, який вміє вести за собою колектив учнів, у тісній єдності з ним, а, отже, вміє керувати своїми почуттями, своєю поведінкою у будь-яких ситуаціях. А.С. Макаренко писав: „Недопустимо, щоб наші нерви були педагогічним інструментом, недопустимо виховувати дітей з допомогою наших сердечних мук, мук нашої душі. Ми ж люди”. І ось його незаперечний висновок: „Педагог не може не грати сценічно, зовнішньо. Є такий привідний ремінь, який повинен об’єднати з цією грою вашу прекрасну особистість. Це не мертва гра, техніка, а справжнє відображення тих процесів, які є у вашій душі.”[10. С.268-269]

Отже, дія є основним засобом сценічної і педагогічної виразності. Через активну цілеспрямовану, органічну дію втілюється внутрішнє життя образу і розкривається ідейний замисел.

Це означає, що і актор і педагог, як і в житті, повинні набути досвіду по-справжньому бачити, слухати, мислити, переживати.

Якщо акторові доводиться на сцені по-новому навчитися всьому тому, що йому добре знайоме в житті, то педагогові необхідно навчитися бути природнім, самим собою з поглибленим баченням життя через призму своєї професії.

Досконалість і акторської і педагогічної професії слід відкривати в їх труднощах:

– боязкість і розгубленість;

– слава і популярність сприймаються за талант;

– наслідування таланту, а не роздутій самовпевненості, красивій позі;

– лінощі, швидка втома, послаблення творчої волі, турбота про красу зовнішності, одягу, манери триматися, жадання оригінальності, щоб виокремитись;

– презирство до чужої думки, до нерозуміючих і критикуючих, як недостойних розуміння;

– звичка говорити за себе, прикрашування успіхів, перебільшення їх і свого таланту.

Удосконалення майстерності педагога, досягнення ним успіху у навчально-виховному процесі, на думку чеських вчених, є перехід від соціальної ролі навчання студента до соціальної ролі вчителя. Цього можна домогтися практичним шляхом, що ґрунтується на науковій основі: формуванням координації моторної поведінки, умінням володіти своїм тілом, зробити педагогічний вплив автоматичним, перетворити досконалу техніку спілкування у внутрішню потребу.

Все це при допомозі вправ робиться для того, щоб педагог міг вільно керувати аудиторією, передаючи свій досвід, духовний світ, переконання.

Той, хто на все життя обирає педагогічну професію, має володіти бодай трьома особливостями: умінням шанувати і любити людей більше себе; умінням пожиттєво набувати знання і різновиди людського досвіду – теоретичного, практичного, естетичного; умінням передавати різновиди досвіду учням.

Практичні прийоми акторської психотехніки в роботі вчителя:

1. Дія, увага, розкутість м’язів, уява, спілкування, задачі, надзавдання, скрізна дія – Основні поняття системи театральної педагогіки, які повинен знати сучасний вчитель.

2. Перетворення професійної необхідності в творче натхнення, уникнення емоційного фарсу.

Урок потрібно розпочинати з інтригуючи сцен. Відчувати простір у спілкуванні, час при проведенні уроку. Витримувати економність і не метушливість у поведінці.

3. „Повішай піджак на вішак” або „тіло на кілок” для зняття хвилювання перед відповідальним виступом. Цей прийом звільняє від „зажимів”.

4. Позитивна установка на свою творчу працю. „Чим сильніше духовне піднесення і натхнення, тим більше значень входить у свідомості” (В.О.Сухомлинський).

5. Вироблення почуття сценічної рівноваги, збалансованості, почуття простору.

6. „Фізична дія”. „Той, хто виконує маленькі фізичні дії, той вже знає половину системи” (К.С. Станіславський).

7. Налаштування на дію: вхід у клас, пересування у ньому, внутрішня зібраність, організованість.


Практичний блок