Причини, етапи, значення Великої французької революції ХVІІІ ст. Декларація прав людини і громадянина 1789 р. у Франції
В Європі, Америці впродовж всього 18 ст., особливо в другій половині, виникали повстання, бунти, національно-визвольні війни. Феодалізм підривав розвиток капіталізму – машини, крупні централізовані мануфактури з високим ступенем розподілу праці, економічна могутність і великі капітали у політично безправного прошарку – буржуазії.
Середньовічна схоластика, божественна природа будь-якої влади, застарілі правові норми – висміяно, розкритиковано передовими філософами, мислителями, вченими того часу.
Отже, відбувався головний історичний процес, що визначав хід суспільного розвитку – заміна феодально-кріпосницької економічної формації на капіталістичну.
Країною, де протиріччя між старими виробничими відносинами і новими продуктивними силами у сер. XVIII ст. досягли крайніх меж і виникла революційна ситуація, була Франція.
200 років – абсолютистський режим, що об’єднав країну і виражав її загальнонаціональні інтереси, сприяв розвитку економіки, в порівнянні з феодалізмом був явищем прогресивним, за правління «короля-сонця» Людовіка XIV (1643-1715) – досягнув апогею, але надалі – почав занепадати (феодальний устрій не відповідав соціально-економічним умовам розвитку країни, скасовував їх).
Капіталізм зародився ще в XVI ст. і до сер. XVIII ст. досягнув значного розвитку. Наймогутніша в економ. розвитку (після Англії) країна, але аграрна (з 25 млн населення – 2 млн у містах). Сільське господарство давало більшість національного прибутку, але воно було відсталим, урожайність низькою, знаряддя і форми обробітку землі – примітивними.
Дворянству і духовенству належало близько 80% усіх лісів, лугів і водойм та більше половини орних земель. Більшість цих земель перебувала у спадковому держанні селян, але власники – феодали, діяло правило: «Немає землі без сеньйора».
Більшість селян – особисто вільні – виконували різні феодальні та державні повинності, платили землевласникам ренту, церкві – десятину, державі – податки. Феодали доводили до повного зубожіння селян, відновлюючи архаїчні феодальні права, придумуючи способи визиску селян для забезпечення власного розкішного життя.
Сер. XVIII ст. – феодали активно захоплюють общинні землі під приводом відновлення колись існуючого «тріажу» - виділення поміщикові третини общинних лугів та пасовищ, що перетворювалась у половину або більшість угідь. Активно розвивається промисловість (але відстає від англійської): металургійна (Ельзас, Лотарингія), бавовнопрядильна, шовкоткацька, суконна, виготовляли предмети розкоші.
Зросло значення міст (Париж – півмільйона, Марсель – 90 тис., Ліон – 85 тис.). Домінуюча роль – мануфактурам, декотрі мали по 50100 і більше робітників, виникали вугільні шахти, металургійні підприємства, доменні печі, повільно впроваджувалися машини (спочатку англійські, потім вітчизняні). Однак важливу роль відігравав і цеховий устрій з його консервативними традиціями, рутинною технікою та організацією праці.
Зросла торгівля – внутрішня та зовнішня. Багато товарів і сировини вивозили торговці з французьких колоній – цукор, тютюн, прянощі. Поширилася прибуткова торгівля рбами. Вартість вивозу колоніальних товарів з 1715 по 1789 збільшилася з 15 до 152 млн ліврів на рік. Але загалом розвиток економіки гальмувався феодально-абсолютистським режимом, вузькістю внутрішнього ринку, дріб’язкової регламентації виробництва, роз’єднаності й відокремленості провінцій, розділених митними кордонами, на яких стягувалися мита з товарів, обмеженням комерційної ініціативи.
Надалі зберігався абсолютизм, королю і надалі належала вся повнота влади – сам вирішував всі найважливіші внутрішні й зовнішньополітичні питання, призначав і звільняв міністрів, вищих урядовців, видавав і відміняв закони, карав і милував. Королівський двір за Людовіка XVI (з 1774) став ще пишнішим і розкішнішим, величезні кошти витрачала королева Марія-Антуанета. Придворний штат – 14-15 тис. чол.
Величезний бюрократичний апарат абсолютизму охопив всі галузі суспільного та особистого життя, великий страх наводили накази про таємні арешти. Зберігаючи кілька століть непорушними закони, правила і звичаї феодального суспільства, французький абсолютизм в політичному, адміністративному і правовому сенсі становив дуже заплутану, складну і суперечливу систему організації влади.
Адміністративно-територіальна структура країни не мала чіткості – велика кількість провінцій, округів, --> сенешальства, округи, створені часто на підставі випадкових, кон’юнктурних причин. Провінції – переважно колишні самостійні феодальні володіння, у різний час приєднаними до Франції, що зберігали свою відокремленість, устрій, право, називались «чужоземними землями» Франції. Міри ваги, довжини, об’єму також не були однаковими.
Чиновники пильно стежили за непорушністю встановлених порядків, здійснювали дріб’язковий контроль за виробництвом, торгівлею, будівництвом, освітою, наукою, культурою, приватним життям. Безліч спеціальних контрольних органів, інспекторів придирливо стежили за дотриманням застарілих правил та регламентів, цензори – за кожною галуззю знання і науки (33 цензори стежили за юридичними науками, 21 – медичними, 9 – за математикою і фізикою). «Король править, а народ виконує».
Старий поділ на стани. Привілейоване – дворянство – 140 тис. і духовенство – 130 тис. Перше служило королю шпагою, друге – молитвою. Решта – третій стан, служили майном.
Дворянство і духовенство відали всіма вищими в країні державними і духовними посадами, командними в армії та на флоті, лише вони входили в придворний штат короля. Зневажали працю, випрошували субсидії та пенсії в короля. Лише на виплату пенсій казна щороку тратила 28 млн ліврів. Розорені дворяни позичали гроші у багатих буржуа.
Кін. XVIII ст. буржуазія – найсильніша, найбагатша верства, володіли величезними капіталами, промисловими підприємствами, була набагато освіченішою від обидвох привілейованих станів, але була безправна, усунена від державного керівництва.
Економічно та політично безправним був міський плебс (санкюлоти): робітники, ремісники, дрібні торговці, безробітні, слуги.
Зовнішньополітичне становище – 1735 – зайняли Лотарингію, Генуезька республіка уступила Франції Корсику, але втратила Канаду, інші колонії, прусські війська розбили французькі. «Після нас – хоч потоп» – найповніше передають тогочасну позицію феодалів, малий був прошарок «нового», обуржуазненого дворянства.
Отже, у Франції XVIII ст. склався достатньо міцний антифеодальний, антимонархічний союз усіх верств третього стану, склалася революційна ситуація. У протиріччях між феодалізмом, обстоюваним монархією. Та третім станом (буржуазією та народними масами)приховувалися основні причини майбутньої революції.
Провісники: селянська війна 1636-1637, повстання «босоногих» у Нормандії, селянське повстання в Бретані 1675 року, повстання селян у північних провінціях 1704-1706, «голодні бунти» 1747-1748, «мучна» війна 1775 р.
Ідеологи буржуазії – філософи, економісти, письменники – піддавали нещадній критиці пережитки кріпосництва, дріб’язкову регламентацію виробництва й торгівлі, вимагали свободи приватного підприємництва, зміцнення буржуазної власності, звільнення особистості від феодального гніту, безумовної релігійної віри, науки, просвіти – схоластиці, догматичності й обмеженості епохи феодалізму. Релігія, розуміння природи, організація суспільства, державної влади – все це було поставлено перед судом розуму (або доведення доцільності існування, або ліквідація).
Цей великий ідейно-політичний рух отримав назву Просвітництво:
*Шарль Монтеск’є, основна праця – «Про дух законів», як і англієць Д.Локк започаткував власну теорію розподілу властей – на законодавчу, виконавчу, судову, що заперечувало потребу існування абсолютизму.
*Вольтер – різко виступив проти церковного мракобісся, інквізиції, свавілля королівської влади, засуджував переслідування протестантів-гугенотів.
*Жан Мельє приходський священик
*Морелі
*Маблі
*філософи-матеріалісти Дені Дідро, Гельвецій Ламетрі
*Жан жак Руссо – видатний ідеолог революційної дрібної буржуазії, трактат «Причини і походження нерівності» (причина всіх суспільних нерівностей і бідувань є приватна власність), «Про суспільний договір» (джерело верховної влади – народна воля, а суверенітет і верховенство народу – неподільним і невідчужуваним). Народ має право на повстання проти пригноблювачів, несправедливої влади.
Брошура Сієна: «Що такий третій стан? Все! Чим він був до цього часу? Нічим!»
Кін. 80-х рр. XVIII ст. вкрай загострилася соціально-політична ситуація в країні, король і вища феодальна знать (блиск придворного життя та придворні інтриги), остаточно відірвались від суспільства, не знали справжніх настроїв народних мас.
Колосальні витрати на потреби королівської родини і двору, на чиновницько-бюрократичний апарат, збройні сили, поліцію, призводили до швидкого зростання дефіциту бюджету. Випускалися все нові облігації державних позик, 1789 року державний борг досяг 4,5 млрд ліврів. Не вистачало грошей навіть на виплату відсотків за боргами. !787 – король на зборах нотаблів (знаті) запропонував змінити податкову систему, встановити податок для знаті та духовенства, але зазнав різкого спротиву. Уряд не зміг домогтися нових позик, підписання торговельної угоди з Англією, що відкрило доступ дешевих анлійських товарів на французький ринок, призвело до спаду виробництва і закриття кількох тсяч торговельних закладів. Розпорядження уряду, що офіцерські звання можуть присвоюватися дворянам, які мають не менше чотири покоління предків «благородного походження».
1787 – криза в промисловості та торгівлі, неврожай в сільському господарстві призвів до голоду, дуже сувора зима знищила багато виноградників.
Травень 1789 року – король скликав генеральні штати (вперше з 1614 року). Не сподіваючись на фінансову підтримку, король надав третьому стану подвійну кількість депутатів – 600 (замість 300), але кожна палата все одно мала лише один голос.
Велике збудження охопило Францію: відбувалися передвиборчі збори, мітинги, демонстрації, видавалася агітаційна література, виникали політичні клуби.
У країні знов виникали селянські заворушення, бунти, у містах – повстання плебейства і робітників (Марсель, Тулон, Лілль, Дюкерк). В Парижі навесні 1789 – вуличні бої робітників з поліцією і військами. Депутати від третього стану домагались широких політичних реформ. Ліквідації станового поділу, обмежень у промисловості і торгівлі, привілеїв дворянства і духовенства, селянських феодальних повинностей, тяжких податків, поборів.
У Версалі 5 травня 1789 р. відкрилося засідання Генеральних Штатів (третій стан – 600 депутатів, дворянство і духовенство – по 300). Виникло питання стосовно голосування – поіменного, більшістю голосів чи за станами. Король у своїй передмові нічого не сказав про реформи, конституцію, зате прем’єр-міністр Неккер попросив нової позики на 80 млн ліврів.Феодали виступали за станове голосування , надання субсидій королеві (за рахунок третього стану). Прибуло багато народу, що заповнив усі галереї великого залу і підтримував депутатів третього стану.
Депутати третього стану 17 червня 1789 року проголосили себе Національними зборами, запропонували депутатам привілейованих станів приєднатися до них (кілька десятків так і зробило). НЗ виступали від імені всього населення Франції. Хоча король зачинив зал і поставив збройну охорону, але вони зайшли інше приміщення і продовжили засідання. 23 червня король оголосив постанови НЗ недійсними, закрив їх засідання, пропонуючи розділитися депутатам за станами.НЗ відмовилися це зробити і проголосили себе Установчими зборами (вищий державний орган, який приймає закони, державні рішення, встановлює конституційні засади суспільства).
Коли король почав тягувати надійні війська у Версаль і Париж, 13 липня населення Парижа повстало, здобувши зброю у військових арсеналах. У Парижі створено революційний орган – Паризький муніципалітет, який зразуж почав формувати Національну гвардію. 14 липня – штурмом взяли Бастилію (фортеця і в’язниця одночасно), її рознесли, розібрали до фундаменту. Тепер це велике свято у Франції.
Революція почалася так успішно, що народ виявився єдиним у своїй революційній рішучості змінити існуючий лад. Повстанці розігнали королівську адміністрацію, заміяючи її виборними органами – муніципалітетами, в які обирали найавторитетніших представників третього стану, формувалися загони народної міліції та національної гвардії.
Отже, на початку революцію, абсолютну монархію було перетворено в конституційну. На вимогу УЗ король призначив нового мера Парижа (Байї), а маркіза Лафайєта (учасника війни за незалежність США) – начальником Національної гвардії.
У перші дні революції багато аристократів тікали за кордон, бо селяни громили їх маєтки, вбивали чи проганяли управителів, збирачів податків. Під впливом селянських повстань УЗ вже 4 серпня проголосили повну відміну феодального ладу і привілеїв.
Буржуазія як верства прогресивна, революційна виступала в союзі з народом, очолюючи його політичну боротьбу. Народні маси – рушійна сила революції, забезпечували своєю енергією та ініціативою її розвиток, успіх, результати.
Головні етапи ВФР:
Перший – 14 липня 1789 – 10 серпня 1792. Здійснюються перші революційні перетворення, приймаються революційні, конституційного характеру закони (Декларація прав людини і громадянина, Конституція). Зберігається монархія і низка повинностей селян тощо. Видається новий кримінальний кодекс.
Другий – 10 серпня 1792 – 2 червня 1793. До влади прийшли радикальніші кола буржуазії – партія жирондистів. Здійснюються подальші революційні перетворення. Проголошується республіка, приймається нова Конституція 1793 р. Відбуваються зміни в правовій системі, але починаються й численні контрреволюційні повстання і бунти, іноземна інтервенція.
– 2 червня 1793 – 27 липня 1794 – найвища точка революції, її вершина: якобінська диктатура – найрадикальнішої, переважно дрібної буржуазії в союзі з народними масами. Вони повністю ліквідували феодальні та напівфеодальні повинності селянства, почали нещадну боротьбу з внутрішньою реакцією, з інтервентами, реорганізували армію, створили тимчасовий революційний апарат державної влади, що діяв жорстокими, диктаторськими методами. Приймаються нові Декларації прав людини та громадянин та Конституція (1793).
Четвертий – 27 липня 1794 – 9 листопада 1799. Відбувається державний переворот, до влади приходять помірковані, центристські кола буржуазії. Ліквідовуються найрадикальніші заходи та законодавчі акти якобінців. Приймається чергова Конституція (1795), формується конституційний державний апарат законодавчої, виконавчої і судової гілок влади. Політична ситуація нестабільна, потрібна міцна влада.
П’ятий – з 9 листопада(18 бюмера) 1799 – травень 1804. Здійснюється черговий державний переворот, який очолив генерал Наполеон Бонапарт. Приймається Конституція 1799 р. – «Конституція VIII-го року республіки». Встановлюється диктатура Наполеона, створюються передумови для проголошення імперії.
Установчі збори 26 серпня 1789 р. прийняли Декларацію прав людини та громадянина – програмний документ, що проголошував основні засади нового суспільства, створюваного революцією. Провідні ідейні засади – з праць французьких просвітителів XVIII ст.. а також було використано текст американської Декларації незалежності. Вплив школи природного права в обох деклараціях - людина, як істота наділена невід’ємними і незалежними від всіляких властей правами. Крім того, вона виступає ще і як громадянин, тобто член державного союзу, що утворюється внаслідок укладання людьми, котрі спочатку перебували у т. зв. Природному, тобто вільному стані, відповідно до договору.
Вступ і 17 статей. Вступ:«Представники французького народу, які складають НЗ, беручи до уваги незнання, забуття або нехтування прав людини є єдиними причинами суспільних лих і недолугості правління, вирішили відновити природні, невідчужувані, невіддільні і священні права людини». Про це і людям, так і владі повинна нагадувати Декларація.
Ст. 1 – люди народжуються вільними і рівними у правах, суспільні відмінності можуть ґрунтуватися лише загальній користі.
Ст. 2 – права: свобода, власність, безпека, опір насильству, мета держави – збереження цих прав.
Ст. 4 – свобода полягає у праві робити все, що не шкодить іншому.
Ст. 5 – заборона дій, шкідливих для суспільства, все, що не заборонено законом – дозволено, ніхто не може бути примушеним робити те, чого закон не приписує.
Ст. 6 – закон є виразом загальної волі, всі громадяни мають право особисто або через представників брати участь у виданні законів, закон є рівним для всіх.
Ст. 7 – Ніхто не може бути обвинуваченим, заарештованим інакше, як за законом, якщо заарештований опирається – стає винним.
Ст. 8 – закон встановлює тільки строго і очевидно необхідні кари, покарання – лише за законмю
Ст. 9 – людина невинна доти, доки не доведена її вина.
Ст. 10 – свобода віросповідання.
Ст. 11 – кожен громадянин може вільно говорити, писати, друкувати, за умови відповідальності перед законом.
Ст. 13,14 – заборона самовільних королівських і феодальних поборів, у т.ч. на утримання Збройних сил, загальні принципи податкової системи (рівний розподіл податків залежно за матеріального становища громадян), розміри податків, способу оподаткування і термінів.
Ст. 15 – суспільство могло вимагати звіт у кожної службової особи своєї адміністрації.
Ст. 17 – власність – є непорушне і священне право.
Безперечно, це прогресивний правовий акт – основи передового для своєї епохи суспільного і державно-політичного устрою, визначала засади нового правопорядку . Але вона мала програмний характер, немає прав на збори, демонстрації, союзи, повстання і повалення влади, відміни рабства у колоніях, прав місцевого населення, гасло: «Свобода, рівність, братерство».