Наукові відкриття та світоглядно-методологічна криза кінця ХІХ-початку XX ст
Розвиток світових виробничих сил наприкінці XIX-початку XX ст. відбувався надзвичайно високими темпами, внаслідок чого збільшився обсяг світового промислового виробництва.
У 1867 р. у Німеччині В. Сіменс винайшов електромагнітний генератор з самозбудженням, яким за допомогою обертання провідника в магнітному полі можна отримувати і виробляти електричний струм. У 70-і рр.. була винайдена динамо-машина, яку можна було використовувати не тільки як генератор електроенергії, але і як двигун, що перетворює електричну енергію в механічну. У 1883 р. Т. Едісон (США) створив перший сучасний генератор.
У 1896-1987 рр.. німецький інженер Р. Дизель винайшов двигун внутрішнього згоряння з великим коефіцієнтом корисної дії.
У 1904 р. англійським вченим Дж. А. Флемінгом була розроблена двохелектродна лампа (діод), яка могла використовуватися для перетворення частот електричних коливань. У 1907 р. американський конструктор Лі де Форест запропонував трьохелектродної лампу (тріод) та ін..
35.Інтелектуальні пошуки першої половини XX ст.: неокантіанство, неопозитивізм, теологічна філософія.
Неокантіанство – течія ідеалістичної філософії кінця 19 - 1-й третині 20 ст., яке намагалося осмислити основні проблеми філософії на основі оновленої інтерпретації вчення І. Канта. Виникло у 60-х рр.. 19 в. в Німеччині.
Першим поштовхом до Неокантіанства стало ідеалістичне тлумачення фізіології зовнішніх почуттів німецькими фізіологами 19 ст. І. Мюллером (так званий закон специфічної енергії зовнішніх почуттів), М. Ферворна і особливо Г. Гельмгольцем (відчуття як простий знак предмета, не має з ним жодної схожості; апріорний характер закону причинності та ін.).
Неопозитивізм, як філософський напрямок, бере свій початок ще з першої половини ХІХ століття. Його родоначальником був французький філософ Огюст Конт (1798 – 1957). Конт висунув ідею створення нової філософії, відмінної як від матеріалізму, так і від ідеалізму, оскільки, на його думку, останні нічого для науки не дають на зміну їм повинна прийти позитивна філософія або позитивізм.
Основні орієнтації релігійної філософії ХХ ст.: 1) поворот від геоцентризму до антропоцентризму, визнання абсолютної цінності людини; 2) спроба скоригувати релігійну філософію і науку; 3) опора теорії пізнання на такі течії, як герменевтика, структуралізм та ін.; 4) визнання важливості збереження гуманістичної орієнтації культури; 6) екуменістичне зближення релігій як засіб пом'якшення трагічних суперечностей сучасності. Сучасна епоха породжує у теологів та релігійних філософів прагнення оновити традиційні ідеї.
36.Екзистенціалізм як провідна етична течія 40-60-х pp. XX ст.
Екзистенціалізм - філософська течія XX ст., яка висуває на перший план абсолютну унікальність людського буття, що не має адекватного вираження мовою понять.
У 40—60-ті рр. XX ст. екзистенціалізм стає найпопулярнішою течією в Західній Європі. Його маніфестом є праці Гайдеггера, Ясперса, Марселя та ін.
Зазвичай розрізняють релігійний (К. Ясперс, Г. Марсель, А. Бердяєв та ін), і атеїстичний (М. Хайдеггер, Ж. П. Сартр, А. Камю та ін) екзистенціалізм. Такий розподіл дуже умовно, бо для багатьох представників нерелігіoзного екзистенціалізму твердження, що Бог помер, пов'язане з визнанням неможливості й абсурдності життя людей без Бога.
Центральні питання екзистенціалізму - існування людини, сенс його життя і доля в світі - надзвичайно співзвучні кожному, замислюється над своїм буттям, людині. Ось чому екзистенціалізм настільки популярний і понині.
Справжня філософія, з точки зору екзистенціалізму, повинна виходити з єдності об'єкту і суб'єкта. Ця єдність втілена в "экзистенции", тобто деякій ірраціональній реальності.
Згідно філософії екзистенціалізму, щоб усвідомити себе як "экзистенцию", людина повинна опинитися в "пограничній ситуації" - наприклад, перед лицем смерті. В результаті світ стає для людини "інтимно близьким".
37. Марксизм як головне соціальне вчення першої половини XX ст.
Поширеним соціалістичним вченням був марксизм. Марксисти керувалися теорією, згідно з якою головною рушійною силою суспільного прогресу є класова боротьба, а робітничий клас покликаний покінчити з капіталізмом і побудувати безкласове суспільство.
Марксистська течія не була однорідною: вона поділялась на лівих та правих, на прихильників революції та реформ.
Прихильники революційних методів боротьби (комуністи) вважали, що перехід до соціалізму можливий лише в результаті всесвітньої соціалістичної революції (російські комуністи згодом почали відстоювати ідею можливості побудови соціалізму в окремо взятій країні) і встановлення диктатури пролетаріату.
Прихильники реформ (соціал-реформісти) вважали, що до соціалізму можливо перейти в результаті поступових реформ.