Стаття 96. Вимоги, за якими може бути видано судовий наказ

1. Судовий наказ може бути видано, у разі якщо:

1) заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати;

2) заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника;

3) заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості;

4) заявлено вимогу про присудження аліментів на дитину в розмірі тридцяти відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших зацікавлених осіб;

5) заявлено вимогу про повернення вартості товару неналежної якості, якщо є рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухвалене на користь невизначеного кола споживачів.

 

Окреме провадження – це вид непозовного цивільного судочинства. Тобто, відсутній спір про право. (визнання особи недієздатною, усиновлення, оголошення особи померлою тощо). Встаноалюються факти, що мають юридичне значення.

- судове засідання

- заява

- заявник

- заінтересована особа (наприклад, орган опіки піклування)

24. Поняття методу цивільного процесуального права.

 

Методомцивільного процесуального права - сукупність закріплених у нормах цивільного процесуального права способів та засобів впливу на відносини, які регулюються цією галуззю права та поведінку суб'єктів цих відносин.


Метод цивільного процесуального права за змістом є імперативно-диспозитивним. Метод цивільного процесуального права характеризується також окремим видом юридичних фактів — процесуальних дій суду і осіб, які беруть участь у справі, від яких залежить виникнення і розвиток процесуальних правовідносин і які є засобами здійснення процесуальних прав і виконання обов'язків. Гарантіями їх реалізації виступають цивільні процесуальні санкції.

Імперативний характер впливу на поведінку суб'єктів цивільних процесуальних відносин закріплюється у нормах права, що встановлюють зобов'язання, заборону і примус. Зобов'язання становить обов'язок вчинення конкретної активної поведінки суб’єкта цивільних процесуальних відносин. Заборона проявляється у забороні виконувати (вчиняти) певні дії. Примус - у впливі, який спрямований на забезпечення виконання правил окремих норм цивільного процесуального права. Імперативний спосіб проявляється у визначенні процесуально-правового становища суду та кола учасників цивільного процесу.


Диспозитивний характер визначається дозволом і правами суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин на здійснення відповідної поведінки в межах, встановлених нормами цивільного процесуального права. Спосіб дозволу закріплюється в нормах, які визначають процесуально-правове становище сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, діяльність яких характеризується принципом диспозитивності.


 

 

На всяк випадок.

Існує 2 форми захисту:

1. Юрисдикційна, яка включає в себе:

1.1 Судовий захист

1.2 Адміністративний захист

1.3 Захист нотаріуса

2. Неюрисдикційна, тобто самозахист особи. Особа має право захищати свої права будь-яким способом, який не суперечить законодавство, а також морально-етичним засадам суспільства.

 

Різниця між способом і формою захисту полягає в тому, що:

Форма – це процесуальне право

Спосіб – це матеріальне право. Спосіб захисту обов’язково повинен бути зазначений у якомусь НПА.