Порівняльна характеристика програми «Малятко» та «Дитина в дошкільні роки»

в програмі "Малятко" у розділі "Мовленнєве спілкування" є підрозділ "Наші співрозмовники"-розвиток діалогічного мовлення, наприклад, "вести діалог на запропоновані теми" і далі подається перелік тем. У рубриці "Спілкування з дорослими"-вільно спілкуватись з вихователем та іншими дорослими, виявляти ініціативу в доборі теми спілкування; додержувати всіх форм ввічливості в розмові зі знайомими і незнайомими дорослими.

У рубриці "Спілкування з однолітками"-вести різні форми діалогу в невимушеній розмові на занятті.

У програмі "Малятко" сформульовані завдання з виховання звукової культури мовлення таким чином: -розвивати мовне дихання, фонематичний слух, інтонаційну виразність мови, уточнювати, закріплювати правильну вимову всіх звуків рідної мови. Особлива увага звертається на оволодіння

дітьми правильною вимовою шиплячих та звука [р] до кінця року.

Для дітей старшої групи обов’язковими є заняття з розвитку звукового аналізу мовлення; передбачено заняття з підготовки руки дитини до письма."Народні вироби", "Українські обряди та традиції","Морально-етичні взаємини між людьми", "Дорожній рух", "Запрошуємо в гості", "Доброзичливі сусіди", "Спорт", "Професії моїх батьків" .

«Дитина в дошкільні роки»- Назва розділів і підрозділів "Мовленнєва діяльність, мовленнєве спілкування, розвиток мовлення":- Звукова культура мовлення, словникова робота, образне мовлення, граматична правильність мовлення, зв’язне мовлення: діалогічне та розмовне, монологічне мовлення. "Діалогічне та розмовне мовлення"-учити дітей самостійно вступати в невимушену розмову з дорослими та іншими дітьми, підтримувати запропоновану тему розмови, звертатись із запитаннями до інших, відповідати на запитання дітей; уміти вести полілог (троє – п’ятеро дітей) як у невимушеній розмові, так і під час організованих занять; у тактовній формі виявляти незгоду, відмову",досить чітко розкрито завдання з розвитку мовлення старших дошкільників у всіх аспектах. Особлива увага звертається на багатство словника: "збагачувати словник дітей синонімічними іменниками, словами-антонімами, узагальнюючими родовими поняттями другого порядку; розвивати стилістичне чуття рідної мови: розуміти слова-омоніми; переносне значення слів; слова, що називають предмети, близькі за призначенням" і образність мовлення: "збагачувати словник дітей художньо-поетичними виразами, порівняннями, образними словосполученнями, звуконаслідувальними словами, вигуками".

Білет.

1.Дошкільна лінгводидактика як наука. Обєкт,предмет,мета і завдання дисципліни.Міждисциплінарні зв’язки у викладанні.Дошкільна лінгводидактика (методика навчання мови) - це педагогічна галузь науки, що вивчає закономірності розвитку мовлення дітей на різних вікових етапах; специфіку педагогічної діяльності, спря­мованої на формування мовленнєвих навичок у дітей; засоби, форми, методи і прийоми навчання дітей мови (рідної, іноземної), що відобра­жає і лінгвістичні, і педагогічні аспекти сучасного стану науки.Об'єктом української дошкільної лінгводидактикиє навчально-мовленнєва діяльність дітей у дошкільному навчальному закладі, тобто організований, цілеспрямований процес використання мови для переда­вання і засвоєння суспільно-історичного досвіду, оволодіння суспіль­ними способами дій з мстою спілкування та планування діяльності.Предмет української дошкільної лінгводидактики -це процес розвитку мовлення дітей та навчання їх рідної мови на різних етапах дошкільного дитинства.Метою української дошкільної лінгводидактикиє відтворення, все­бічне й глибоке пізнання предмета, вивчення його істотних і законо­мірних зв'язків. Відповідно до мети вирішуються основні завдання науки, до яких можна віднести не лише нагромадження наукових знань та їх продукування, а й передавання цих знань для забезпечення спадкоемності дослідницьких традицій. У розв'язанні цього завдання провід­на роль належить вищій школі, де існує багаторівнева система підго­товки фахівців до практичної і наукової діяльності (бакалавра!, спеціалізація, магістратура, аспірантура).

2. Методика виховання звукової культури мовлення.Завдання та зміст виховання звукової культури мовлення в різних групах дошкільного закладу.Система роботи з виховання звукової культури мовлення з дітьми дошкільного віку. Звукова культура мовлення - складова загальної мовленнєвої куль­тури людини. Становлення звукової культури мовлення відбувається в період раннього і дошкільного віку. Теоретичними засадами виховання звукової культури мовлення є вивчення мовознавства, зокрема «Фонетики» як наукової галузі лін­гвістики про звуки мовлення і фонеми. Фонетика - розділ мовознав­ства, що вивчає звукову систему мови. Одиницею фонетики є звук, а одиницею фонології -фонема. Водночас фонетичний і фонологічний аспекти мовлення тісно пов'яза­ні: фонологічний спирається на фонетичний, користується його понят­тями. Фонетична характеристика - це один із засобів виявлення функ­ціональних характеристик звукових одиниць.Основним джерелом звуків мовлення є хвильові механічні коливан­ня голосових зв'язок, що перетворюються носовим і ротовим резонато­рами у надглоткових порожнинах. За акустичними ознаками звуки поділяють на тони й шуми. Тони виникають під час періодичних коли­вань голосових зв'язок, а шуми - внаслідок неперіодичних коливань. Голосні - це звуки, в основі яких лежить тон. Приголосні - звуки, в основі яких лежить шум. З акустичного погляду звуки різняться за висотою, інтенсивністю і тривалістю. У фонетичній системі сучасної української літературної мови функ­ціонують 50 звуків (6 голосних і 44 приголосних). Щоб досконало оволодіти рідною мовою, потрібно знати класифікацію звуків, особли­вості їх вимови, артикуляцію кожного звука.Виховання звукової культури мовлення залежить також від інтона­ційної виразності. Є звукові одиниці, які відіграють смислорозріз-нювальну роль і реалізуються на ще більшому відрізку мовленнєвого потоку (протягом цілого вислову), а саме: рух голосового тону за висо­тою, який поєднується з певною зміною інтенсивності, темпом вимови окремих складових мовленнєвих потоків звукових одиниць. Сукупність цих засобів у широкому розумінні називається інтонацією (у вузькому розумінні інтонацією називають рух голосового тону, що відіграє про­відну, але не виняткову роль). Отже, інтонація - це сукупність фоне­тичних засобів (компонентів): наголосу, мелодики, пауз, темпу і тембру. Всі ці засоби пов'язані між собою, але їх співвідношення може зміню­ватися залежно від змісту, мети, ситуації висловлювання. Передумови виховання звукової культури мовлення у дітей такі: розвиток на різних етапах дитинства слухового й мовленнєво-рухового аналізаторів; розвиток фонематичного слуху; гігієна нервової системи, охорона органів слуху, мовлення, носоглотки; правильне мовлення ото­чуючих; змістовність життя дітей у дошкільному навчальному закладі; наявність дидактичного матеріалу, активна мовленнєва практика дітей; спільна робота дошкільного закладу і сім'ї у вихованні звукової куль­тури мовлення. Враховуючи анатомо-фізіологічні й психічні особливості, що впливають на виховання звукової культури мовлення дітей (недостатня моторика мовленнєво-рухового апарату, неглибоке уривчасте дихання, недостатньо тонке слухове сприймання, легка збуд­ливість, слабка і нестійка увага, велика емоційність, швидка втомлю­ваність, конкретність мислення, яскраво виражене наслідування мов­лення), можна визначити загальні особливості звуковимови в усіх віко­вих групах. Це швидке, нечітке й невиразне мовлення, тихий голос, неправильне дихання, неправильна вимова звуків і слів при малій рух­ливості зубів і губ.На четвертому році життя відбувається подальше зміцнення арти­куляційного апарату: стають координованішими рухи м'язів, що беруть участь у творенні звуків. Так, зміцнення м'язів кінчика язика сприяє правильній вимові без пом'якшення твердих приголосних. Діти почи­нають правильно вимовляти слова зі збігом двох-трьох приголосних, наближуються до норми і чіткіше вимовляють свистячі звуки, з'явля­ються звуки ц, ш, ж, ч, л, р. Наприкінці четвертого року життя вимова дітей значно поліпшується, закріплюється правильна вимова свистячих звуків, з'яв­ляються шиплячі, в окремих дітей - звук р, проте в більшості звукови-мова ще недосконала.Для дітей молодшого дошкільного віку характерне пом'якшення приголосних звуків, їх спотворення, переставляння звуків і складів (льо-зецька - ложечка, плясецька - пляшечка, руцецька - ручечка, нгзень-ка - ніженька), пропуск звуків (ак - рак, ука - рука), їх заміна (зюк - жук, сапка - шапка, тапля - цапля, фима - зима, либа - риба, койова - корова), порушення звукової структури слів (бабалайка -балалайка, бемегот - бегемот, чевряк - черв'як). Крім того, типовими помилками для молодших дошкільників є такі: заміна дзвінких глухими; звука р звуком л і навпаки; звука м звуком н і навпаки; шиплячих свистячими і навпаки; подвійна заміна дзвінких глухими і шиплячих свистячими; розчленування звуків і заміна складних простішими; пом'якшення приголосних і заміна м'яких приголосними твердими; заміна звука й звуком л; звука р звуком й; звука з звуком д', заміна звука с звуком т. У дітей середнього дошкільного віку різко підвищується інтерес до звукової будови слова, вони намагаються знайти подібність у звучанні слів і з успіхом добирають пари слів, близьких за звучанням. Окремі піти помічають неправильну вимову своїх однолітків, проте ще не в змозі помітити порушень звуковимови власного мовлення. Достатня рухливість м'язів артикуляційного апарату дітей п'ятого року життя дає можливість їм здійснювати точніші рухи язиком, губами.На п'ятому році життя зменшується кількість перестановок складів, пропусків звуків, зникає загальне пом'якшення їх, з'являється правильна (хоча й нестійка) вимова шиплячих звуків та р (Рариса - Лариса, жамок - замок, шама - сама). Все це не дефекти мовлення, а зако­номірні етапи під час нормального розвитку організму дитини, зокрема мовленнєвих органів, коли мовлення ще не досягло свого повного роз­витку. Це так звані фізіологічні вікові особливості мовлення дітей до­шкільного віку. У старшій групі м'язи артикуляційного апарату достатньо міцні і діти вже можуть правильно вимовляти усі звуки рідної мови. Проте в окремих дітей лише у цьому віці закінчується засвоєння вимови шипля­чих і сонорних звуків. Іноді діти не чітко диференціюють у словах вимову свистячих і шиплячих звуків, звуків Л—р. Таке змішування спо­стерігається під час вимови слів і фраз, що мають одразу два звуки (шушка - сушка), однак вони не допускають помилок у словах, що мають лише один із цих звуків (собака, кошеня). Однією з причин неправильної вимови є заміна молочних зубів на постійні. У дітей цьо­го віку добре розвинений фонематичний слух. Проте не всі діти легко розрізнюють на слух дзвінкі, глухі, тверді та м'які, шиплячі й свистя­чі приголосні звуки.

3.Розписати хід заняття вивчення вірша напам’ять з дітьми молодших груп……Заучування вірша М. Познанської "Сніг іде"
Програмний зміст:
· Вчити дітей відповідати на запитання, підтримувати діалог, переказувати своїми словами основний зміст вірша і читати його голосно, виразно.
· Продовжувати вчити хлопців уважно слухати художній твір.
· Виховувати інтерес до художніх творів.
Попередня робота: Розвиваючі ігри, вправи на розвиток мови, мовні гімнастики, розгляд ілюстрацій і читання віршів про зиму.
Словникова робота: Поріг, хвіртка, волохатий.
Хід заняття
Перед заняттям проводжу мовну гру «Виділи слово в реченні»
- А зараз, діти, я розповім вам вірш. Слухайте уважно, зверніть увагу, на які слова я роблю наголос (тобто кажу голосніше, ніж інші). Вірш називається «Сніг іде», написала М. Познанська.
Тихо-тихо сніг іде.
Білий сніг волохатий.
Ми розчистимо сніг і лід
У дворі лопатою.
Від хвіртки ми насилу
До нас доріжку проведемо.
Вийде мама на поріг
Запитає: «Хто б це міг,
Провести доріжку до нашого поріжку? »
(Ставлю питання за змістом вірші).
- Як називається вірш?
- Як же йде сніг?

 

Білет№14