Струмопровідні клеї складаються з мало в'язкої або пастоподібної композиції, яка складається як мінімум з двох складових: струмопровідного наповнювача і зв'язуючого елемента
5) Міцність -- Середнє значення межі міцності при випробуванні на розтяг поздовж волокон не залежать від породи деревини і складає 130 Мпа, а поперек волокон – 6,5 Мпа.
Межа міцності при випробовуванні на стиск для всіх порід складає 50 Мпа.
Всі породи дерев поділяють на дуже тверді (акація біла, граб, самшит,дуб), тверді (береза, бук, в’яз, ясен), м’які (сосна, ялина, липа, осина). Значення твердості дуже твердих порід складають більше 82,5 Мпа, твердих – 38,6...82,5 Мпа і м’яких – менше 38,5 Мпа.
Колір деревини жовтий з різними відтінками.
Блиск – здатність поверхні спрямовано відбивати світловий потік. Найбільш блискучими є гладенькі відполіровані поверхні, а найменш блискучі поверхні, які мають нерівності і тому більш розсіюють відбитий світловий потік.
Текстура – це малюнок, що утворюється на поверхні деревини при перерізані її анатомічних елементів. Текстура залежить від породи дерева та напрямку розрізу.
Вологість – відношення кількості видаленої вологи до маси зразка абсолютно сухої деревини, яку одержали висушуванням в шафі. За стандартну вологість деревини прийнято вологість, що дорівнює 12%.
Волого поглинання – здатність деревини поглинати вологу з оточуючого повітря. Така волога знаходиться лише в клітинних стінках, утворюючи гігроскопічну вологу.
Розбухання – збільшення лінійних розмірів та об’єму деревини при збільшенні вмісту зв’язаної вологи. Розбухання – це явище протилежне усушці.
Густина деревини – відношення маси зразка до його об’єму. Розрізняють густину деревинної речовини, абсолютно сухої деревини, густину вологої деревини, стандартну густину.
6) Під твердістю розуміють здатність металу чинити опір проникненню в нього іншого твердішого тіла, яке пластично не деформується.Визначення твердості за Брінеллем Суть методу зводиться до втискання у випробовуваний матеріал сталевої загартованої кульки діаметром D (рис.2.3.9), на яку діє сила F протягом певного часу, достатнього для закінчення в металі пластичних деформацій. Кулька ппроникає у метал на деяку глибину, залишаючи на поверхні відбиток. Отже, визначення твердості за Брінеллем передбачає вимірювання розміру отриманого відбитка та до деяких обчислень. Метод визначення твердості за Брінеллем не є універсальним, оскільки він не дозволяє випробовувати матеріали твердістю понад4400 МПа й визначати твердість тонкого поверхневого шару (менше 1 мм); крім цього на поверхні виробу залишаються відносно великі відбитки діаметром 3.. .6 мм, що не завжди допустимо.
7) Вимірювання твердості за Роквеллом є зручнішим, бо операції втискання і вимірювання виконуються з одного встановлення, тривалість їх не перевищує 1 хв., відпадає необхідність замірювати діаметр відбитка, а число твердості показує стрілка приладу на шкалі індикатора. Відбитки, що залишаються, незначні і, як правило, не псують поверхні виробу. Твердість потрібно вимірювати не менш ніж у трьох точках. Для обчислення приймають середнє значення результатів другого і третього вимірювань.
Суть методу вимірювання твердості за Роквеллом в тому, що у випробовуваний матеріал заглиблюється індентор — алмазний конус з кутом у вершині 120° або сталева загартована кулька діаметром 1,59 мм. Іноді замість алмазного використовують твердостопний конус. Щоб уникнути впливу мікронерівностей і складної конфігурації поверхні, до індентора послідовно прикладають попередню і основну сили.
8) Визначення твердості за Віккерсом зводиться до втискання силою F правильної чотиригранної алмазної піраміди з кутом між протилежними гранями a = 136° у матеріал. Про величину твердості судять за значеннями сили F і діагоналі відбитка d розмір якої вимірюють під мікроскопом.
Твердістю за Віккерсом НV називають відношення сили F (Н), що діє на правильну чотиригранну піраміду, до площі поверхні S (мм2) отриманого відбитка. Величина F змінюється в широких межах від 49 до 1177 Н. Оскільки сила невелика, розміри відбитка малі, можна визначати твердість тонких поверхневих шарів.
9) Всі метали мають кристалічну будову. Розташовані тим або іншим способом атоми утворюють елементарну комірку просторової кристалічної ґратки. Тип ґратки залежить від хімічної природи і фазового стану металу.
Залізо, хром, молібден, вольфрам і деяких інші метали мають елементарну комірку у вигляді куба із атомами у вершинах і додатковим — у центрі (об'ємноцентрована кубічна ґратка). За температури понад 910°С у кристалічній структурі заліза відбувається перебудова, кількість атомів у елементарній комірці збільшується до 14. У результаті перебудови симетрія елементарної комірки змінюється — атоми розміщуються у вершинах куба й додатково в центрі кожної грані (гранецентрована кубічна ґратка). Існування одного металу в декількох кристалічних формах зветься поліморфізмом чи алотропією, а температура, за якої метал переходить з одного стану в інший, - температурою поліморфного перетворення. Залізо, наприклад, має дві температури поліморфного перетворення: 910 °C і 1400 °C. Цинк, магній, титан мають елементарну комірку в формі шестигранної призми. Як і залізо, олово, нікель, титан, кобальт та деякі інші метали зі зміною температури змінюють тип своїх ґраток. Наприклад, нікель може мати кубічну гранецентровану чи гексагональну ґратки, а кальцій — кубічну гранецентровану, гексагональну і кубічну об'ємно-центровану.
10) У деяких металів при нагріванні відбуваються зміни в будові кристалічної решітки. Існування того самого металу в різних кристалічних формах (модифікаціях) називається поліморфізмом, а перехід з однієї модифікації в другу - поліморфним перетворенням.
У різних площинах кристалічної решітки число атомів і відстані між ними неоднакові. У зв'язку з цим властивості окремих кристалів (монокристалів) у різних напрямках виявляються неоднаковими. Таке явище називається анізотропією.
11) Рідкий стан характеризується хаотичним, невпорядкованим розміщенням атомів, що знаходяться у безперервному русі. Перехід із рідкого стану в твердий пов"язаний з утворенням кристалічної гратки. При цьому атоми металів займають у просторі визначені місця. Таким чином, перехід металу із рідкого стану в твердий — кристалізація — пов"язаний з утворенням кристалів. І навпаки, плавлення, тобто перехід металу із твердого стану в рідкий, супроводжується руйнуванням кристалічної гратки.
Кристалізація металів відбувається за двома процесами:.
1) "зародження" в об"ємі рідкого металу кристалічних частинок — центрів кристалізації чи зародків;.
2) ріст кристалів із цих центрів.
На перебіг процесів кристалізації впливає охолодження рідкого металу, тобто гальмування кристалізації. Явище переохолодження певною мірою властиве всім металам.
12) Будова металевого зливка (з прикладу сталевого зливка)
Зливки металу можна розрізнити три зони з різноманітною структурою (рис. 1). Кристалізація рідкого металу починається у поверхні більш холодної форми й відбувається в тонкому сильнопереохлажденном шарі, що прилягає до поверхні. У результаті великий швидкості охолодження станеться освіту лежить на поверхні зливка дуже вузької зони 1 порівняно дрібнихравноосних кристалів.
Малюнок 1. Схема будівлі сталевого зливка
За зоною 1 вглиб зливка розташована зона 2 видовженихдендритних кристалів (зонатранскристаллизации). Зростання цих кристаликів відбувається у напрямі протилежному відведення теплоти (тобто нормально до стінокизложници).
Що стосується сильного перегріву металу, швидкого охолодження, високої температури лиття і спокійного заповнення форми зона видовженихдендритних кристалів може цілком заповнити обшир зливка (рис. 1) (>транскристаллизация).
При низької температури лиття, дуже повільному охолодженні, наприклад, великих виливків створюються умови до виникнення зародків у неповній середній частини зливка. Це спричиняє освіті у внутрішній частини виливки структурної зони 3, що зравноосних різна орієнтованихдендритних кристалів (рис. 1), розміри яких залежать від ступеня перегріву рідкого металу, швидкості охолодження, наявності домішок та інших.
Домішки, перебувають у рідкому металі, сприяють розвитку зони дрібнихравноосних кристалів.
__ Дуже важливою властивістю більшості металів є пластичність, тобто здатність змінювати зовнішню форму за дії сторонньої сили і зберігати набуту форму після припинення впливу зовнішньої дії. На цій здатності базуються різні способи механічної обробки металів: прокатка, кування, штамповка, волочіння тощо. Однак ця властивість у різних металів виявляється неоднаково. Здатність розкатуватись у тоненькі листи і витягуватись у тоненький дріт найкраще виявляється у золота, срібла, міді, алюмінію і олова, трохи гірше в заліза і цинку. Деякі метали зовсім не виявляють пластичності, вони дуже крихкі — це бісмут, манган і особливо стибій (сурма). При ударі вони розпадаються на шматочки.
За густиною метали умовно поділяють на легкі (густина яких до 5 г/см3) і важкі (густина яких понад 5 г/см3). До найлегших металів належать літій, калій і натрій. Легкі метали — манган, алюміній і титан. Найважчими вважаються ртуть, золото, платина і осмій.
За твердістю метали теж дуже відрізняються один від одного. Найтвердішим металом є хром, який дряпає скло. За ним іде вольфрам, нікель тощо. До найм'якших металів належатькалій і натрій, які легко ріжуться ножем. Дуже м'яким є також свинець. (Див. таблиця густин речовин; таблиця відносної твердості речовин)
За температурами плавлення метали теж різко відрізняються один від одного. Найнижчу температуру плавлення має ртуть (—39°С), за нею йде цезій (28,5 °C), рубідій (38,5 °C), калій(62,3 °C), а найвищу — вольфрам (3410 °C). (Див. таблиця температур плавлення речовин)
За забарвленням метали умовно поділяють на чорні — залізо, манган та їх численні сплави (чавун, сталь) і кольорові, до яких відносять усі інші метали. Відповідно до цього і промисловість, яка їх добуває, називають чорною і кольоровою металургією.
13) Технологічні властивості металів і сплавів характеризують їхню здатність піддаватися різним способам гарячої і холодної обробки: ковкості, литтю, зварюванню, різанню та ін.
Ковкість — здатність металів без руйнування піддаватись обробці тиском (кування, штампування, прокатування та ін.).
Лиття — здатність металів забезпечувати рідкотекучість при заповненні форми для виготовлення виробу ливарним способом.