РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ
1. 1. Визначення емоційної напруги в літературі
За лінгвістичним словарем Ахманової О.С. «Напруга» - (англ. communicative tension) – це синтаксичний зміст речення, мислиме як створення у слухача очікування реалізації повідомлення, комунікативної "розв’язки" зв'язку теми та реми. [31; с. 251]
Напруга завжди існувала у художній літературі і є дуже важливим фактором, від якого залежить інтерес читача до змісту твору, але як літературний феномен, уперше зацікавив американських літераторів у середині ХХ сторіччя. До цього, напруга та таємниця розглядались дослідниками із ціллю визначити фактори, які найбільш впливають на читача. Напруга, яку людина відчуває під час перегляду фільму або під час читання книги, дуже тісно пов’язана з її психологією, тому однією із перших книг, яка стосувалась цього питання, є книга німецької дослідниці Зейгарник Блюми «Ведення завершених і незавершених питань. Психологічне дослідження», надрукована в 1921 році. Більш детальніше питанням зв’язку напруги у літературі та психології займався американський вчений, психолог Річард Джерідж. Висновки своїх досліджень він написав у статті «Напруга при відсутності невизначеності». Напруга розглядається на рівні з іншими феноменами, які відносяться до дисципліни, зокрема - парадигмою творчості. Парадигма творчості, як дисципліна, виникла в США. Вона була заснована загалом письменниками, ціллю яких було передати свої знання іншим початківцям – письменникам, або тим, хто був зацікавлений покращити свої знання в написанні творів художньої літератури. Одним з таких письменників був і Джордж Оруел, який в 1946 році займався питанням «бідності» англійської мови. З часом напрузі, як літературному феномену, приділяли все більше уваги, як вчені-літератори, так і психологи. На даний момент існує велика кількість книг та статей, присвячених цьому феномену, найважливіші з яких були проаналізовані в цьому дослідженні.
Напруга - є захоплююче та сильне почуття, відчуваючи котре аудиторія переходить у стан очікування підсумків певних подій. Це, в основному, залишає читача, затамувавши подих та бажаючи дізнатися більше інформації. В тривожний момент у книзі читачу важко відкласти її. Без напруги читач швидко втрачає інтерес до будь-якого оповідання, тому що немає нічого, щоб викликало питання: "Що буде далі?" У письмовій формі повинен бути ряд подій, які призводять до кульмінації, що полонить аудиторію і робить її напруженою, даючи їй бажання знати, що станеться далі.
Митта А.Н. вказує, що «Напруга» або «Са́спенс» (лат. Suspenderе – підвішувати) – є стан тривожного очікування, занепокоєння аудиторії. В англійській мові цей термін широко вживається при описі побутових і життєвих ситуацій. У російській мові цей термін вживається тільки стосовно до кінематографа, відеоігор і зрідка до літератури: словом «саспенс» позначають художній ефект, особливо тривалий тривожний стан глядача при перегляді кінофільму або перечитування книги; а також набір художніх прийомів, використаних для занурення глядача в цей стан. Саспенс, в основному, застосовується в трилерах і у фільмах жахів, книгах жахів, а також в хоррор-іграх. (від англ. Horror – жах.) [14; с. 124]
Використання саспенсу в кінематографі зазвичай пов'язують з ім'ям Альфреда Хічкока, визнаного «майстром саспенсу». Хічкок умів майстерно створювати в своїх фільмах атмосферу тривожної невизначеності, напруженого очікування, острах невідомого, передчуття чогось жахливого. Слідом за Хічкоком цей прийом отримав широке поширення і в голлівудському кіно, і в кінотеатрах інших країн. [14; с. 132]
Деякі автори, серед яких і Прієто Паблос намагалися пояснити «парадокс напруги", а саме: напруга в розповіді, яка залишається в силі навіть тоді, коли невизначеності нейтралізовані, тому що глядачі або читачі точно знають історію. Прієто Паблос припускає, що глядачі, які переглядають фільми, або читачі, які перечитують книги із тим самим інтересом, що і першого разу, зустрічаються вкрай рідко, тому що в повторенні ми зазвичай забуваємо багато деталей цієї історії і інтерес виникає через «білі плями» у пам'яті. [26; с. 67] Кендал Уолтон – американський філософ-дослідник теж вивчав напругу, як явище у літературі та «парадокс напруги». На відміну від Прієто Паблоса, Кендал Уолтон вважає, що навіть при повторному перечитуванні книг читач буде відчувати не меншу напругу, ніж при ознайомленні з історією першого разу, бо, на думку дослідника, наявність напруги у читача виникає через лексику та мовні засоби, які використовує автор історії. Для людини це немов гра з її уявленням, яке призводить до задіяння емоційних та психологічних ефектів. [30; с. 365]
Арнольд І.В. досліджує ефекти створення напруги, які автор використовує при написанні твору. Вона визначає ефект напруги як питання до тексту, які виникають при читанні, а відповіді на них затримуються особливими прийомами. Від цього адресат виявляється в емоціогенній ситуації перешкоди і відчуває інтерес, нетерпіння, цікавість. Типовий і самий зрозумілий приклад тексту, цілком заснованого на ефекті напруги - це детектив, де відповідь на питання "Хто злочинець?" всіма доступними автору засобами відтягується до самого кінця. [1; с. 94]