Організація навчального співробітництва

Гуманне педагогічне мислення центроване на інте­ресах учнів, що має позначитися і на технології нав­чання, певною мірою змінити його. А саме: вчитель стає невидимим диригентом, який уміє вчасно почути, помітити, підправити, підтримати кожного виконавця, організувати співпрацю дітей.

Охарактеризуємо основні прийоми, які допомагають втілити ідею співпраці, співтворчості вчителя й учнів у навчанні.

Щоб на уроці виникло співробітництво, діти мають усвідомлювати мету навчальної діяльності.Лише тоді її зміст набуває для них особистісного значення. Тому так важливо, щоб і найменші школярі не тільки йшли у "фарватері мети", яку намітив учитель, а приймали її як власну. Інакше діти можуть подумати, що вони вико­нують те, що потрібно вчителеві, а не їм. А звідси — відсутність внутрішньої готовності сприймати, слухати, міркувати.

Ось вдалий приклад мотивації мети уроку. Урок математики, четвертий клас. Тема: закріплення в учнів уміння розв'язувати приклади на всі дії з багатознач­ними числами.

"Сьогодні, діти, сонечко встало о 7 год 30 хв, а сяде о 20 год. Скільки ж воно нам світитиме? Після заходу сонця поступово з'являться зорі. Зоряне не­бо завжди вабить людей, кожний шукає на ньому свою зірку. Є навіть такий вираз: "Знайти зірку щастя". Сьо­годні наша дошка — ніби зоряне небо, зорі і сузір'я Великої і Малої ведмедиці. Ось погляньте: кожна зо­ря несе свій приклад, чим вище зоря, тим він склад­ніший. Знайдіть свою зорю, тренуйте розум, набирайте висоту".

Тепер, коли учні сприйняли мету, маємо подбати про організацію навчального діалогу і полілогу. Стиму­лювання різних форм пізнавальної активності на уроках і спеціальне формування вмінь запитувати й відповідати поступово готують учнів до навчального діалогу з учи­телем, однокласниками.

В.О.Сухомлинський не раз писав, що хороший учи­тель робить усе, щоб в учнів виникали на уроці запитан­ня — "вузлики знань". Мислення на уроці починається там, де в учня з'являється потреба відповідати на за­питання. Викликати цю потребу — і означає постави­ти мету розумової праці.

Розглянемо найголовніші прийоми формування уміння запитувати в молодших школярів. Підготовчий етап цього процесу проходить переважно в першому класі. Його мета: заохотити дітей ставити запитання, привчати їх помічати такі ситуації, які потребують до­даткових пояснень, чутливо реагувати на нове, невідоме, незрозуміле, несподіване. На цьому етапі першоклас­никам треба допомагати виділяти запитання з мовлення вчителя, усвідомлювати різноманітність формулювання запитань, стимулювати різні форми їх постановки. Тут доречно залучити казкових героїв, які ставитимуть запи­тання, що, власне, цікавлять дітей. Наприклад: "Про що нас може запитати зараз Чомусик?" Проведення хви­линок Питайка на уроці і в позаурочний час, вико­ристання "кишеньки допитливих" — усе це допоможе набути корисних умінь.

На навчально-тренувальному етапі формування вміння запитувати (другий клас) увага дітей більше зосереджується на пізнавальній цінності запитань і си­туаціях, коли доцільно запитувати, потім на тому, як краще це зробити; поряд з "вільними" запитаннями учнів слід частіше спонукати ставити запитання з пев­ною метою. (Наприклад: "Подумайте, які запитання можна поставити до цієї частини моєї розповіді? Як запитати про час описуваних подій?")

Формуванню вміння запитувати сприяють ігрові ситуації (наприклад, "Ланцюжок запитань", "Хто більше знає?" тощо). Доцільно також запропонувати дітям схему-опору, яка їм допоможе правильно сформулювати запитання і відповіді.

 

ясно і коротко

Запитуй коли незрозуміле, є сумнів, заперечення

 

Відповідай точно на запитання

зразу про найголовніше

не повторюйся

Ця схема допоможе учням самостійно будувати діа­лог і висловлювати оцінні судження щодо якості від­повідей і запитань товаришів.

Створення атмосфери допитливості на уроках і фор­мування вмінь запитувати і відповідати готують сприят­ливий ґрунт для навчального діалогу.

Форми навчального діалогу

учитель—учень запитання під час пояснення, закріплення матеріалу

учитель— учень запитання під час опитуван­ня, парної роботи,

ігор, колективних творчих справ

учні

учень — текст самопостановка запитань до певних частин, речень, слів

творча робота на доповнення, конструювання тексту

 

учень відпрацювання способів дій,

комп'ютер творча робота на доповнення, конструювання тощо

 

Зі схеми видно, що використання діалогу багато­функціональне. Але в будь-якій формі він має стимулю­вати змістовні, вмотивовані, доказові судження дітей. А для цього зміст, за яким організовуємо діалог, має бути для них цікавим, спонукальним для обміну думок, вра­жень. Без вмотивування навчальний діалог не принесе користі.

У залученні дітей до діалогу на уроці спочатку домінуватиме емоційне спілкування з поступовим наростан­ням змістовного аспекту. Важливо, щоб мовленнєва активність учителя під час діалогу "не забивала" народ­ження дитячої думки, яка нерідко оформляється у слові повільно й неточно. Тому доречно використовувати опорні слова, схеми, графічні опори, зразки висловлю­вань, пам'ятки міркувань.

Діалогічна форма спілкування виникає і при зворот­ному зв'язку учнів з учителем під час пояснення ма­теріалу. Наприклад, на уроці математики в першому класі, присвяченому об'єднанню предметів у групи, вчи­тель заохочує учнів допомагати йому словами "так" і "ні", коли з'єднує лінією різні фігури на площині дош­ки, пропонує закінчити розпочате ним речення, показує своїм виглядом, що вагається у виборі дії. Таких ситуацій може чимало виникати на різних уроках, їх треба вміло використовувати, щоб дитяча думка "зустрічалася" з думкою вчителя.

Ефективний спосіб організації співробітництва на уроці — створення ситуацій вільного вибору учнями навчального завдання. У чому їхня мотиваційна цін­ність? Утому, що дитина приймає педагогічне необхідне навчальне завдання як вільно обране.

Інструментувати навчання як вільно обрану учнем діяльність — це й означає, по-перше, створити найкращі умови для його цілеспрямованого, соціальне і педагогічно значущого розвитку, виховання, збагачення знан­нями, досвідом; а по-друге, керувати цим процесом відповідно до потреб його внутрішніх сил, тобто позиції самої дитини, її інтересів .

Уміле використання прийому вільного вибору допов­нює традиційні форми постановки завдань, бо саме так в учнів точніше й швидше формуються самооцінка, прийом цілеутворення, наполегливість і навіть почуття власної гідності. Бесіди з учителями показали, що такі ситуації доцільно використовувати десь з III — IV чверті другого класу.

Ідея вільного вибору учнями навчальних зав­дань виявляється у різних способах їх постановки, а саме:

• Вибір учнями завдання серед варіантів, написаних на дошці, під час самостійної роботу тренувального ха­рактеру. Зрозуміло, їх треба розташовувати так, щоб очевидною була відмінність.

• Вибір учнями свого завдання серед аналогічних. На­приклад, учитель пропонує: "Прочитайте всю вправу. Запишіть одне речення. З ним на вибір виконайте одне із запропонованих завдань".

• Вибір учнями об'єктів для спостережень (наприклад, під час екскурсії, прогулянки).

• Вибір з кількох ілюстрацій однієї, яка найбільше відповідає змісту твору.

• Вибір свого завдання серед тих, які мають визначення рівнів складності: легко, важко, найважче. Для цього вчителеві потрібні, наприклад, картонні планшети, у прорізи яких вставляються картки з різними за склад­ністю завданнями.

Ситуація вільного вибору ефективна і для визначен­ня домашніх завдань, які можуть бути спільними для класу і пропонуватися окремим учням. Власне, це один із способів самовизначення учнями своїх можливостей, заохочення сумлінних і працездатних.

Цікавою формою стимулювання активності сильних учнів (скажімо, у четвертому класі) можуть бути дору­чення самостійно дібрати завдання для наступного уроку. Такі доручення дуже корисні, адже учневі слід усвідомити мету діяльності й подбати про достатню навчальну насиченість завдання.

Прийомом співробітництва на уроці є гра "Я — вчитель".

Учень, який має виступити в цій ролі, безпосе­редньо включається в проведення уроку. Змістова і мотиваційна підготовка до такої діяльності відбуваєть­ся заздалегідь з допомогою вчителя. Учень повинен зро­зуміти, як непросто розповісти щось класу, поставити своє запитання. Цікавою формою підготовки учнів до ролі вчителя є "Зошит для товариша", куди діти, ко­ристуючись правом вільного вибору, записують свої завдання і використовують їх потім у грі "Я — вчитель".

Учні як співавтори вчителя беруть участь в оцінці УР°ку. (Який урок? Чим сподобався? Що запам'ята­лося?)

Т Отже, організація навчального співробітництва з учнями передбачає використання різноманітних прийомів: спільне визначення мети діяльності, ство­рення ситуацій вільного вибору, навчального діалогу, використання рольової гри, участь дітей в оцінці уроку, доборі навчального матеріалу тощо.