БЛОК ЗАВДАНЬ І ЗАПИТАНЬ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ
ТЕМА. Державна мова – мова професійного спілкування
Питання для самостійного опрацювання:
Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови.Тенденції розвитку української мови на сучасному етапі.Засоби забезпечення статусу престижності української мови. Історичний досвід.Мовне законодавство та мовна політика в Україні. Державна мова в Україні.
ВИКОНАТИ ЗАВДАННЯ:
1. Ознайомитися з текстом статей 10, 11, 12 Конституції України. Розказати про свої спостереження щодо втілення у життя положень цих документів (роздуми записати).
2. Доберіть з російсько-українського словника десять слів, близьких у російській та українській мовах за звучанням, написанням та значенням.
3. Перекладіть українською мовою слова. З'ясуйте, з чим пов'язана їх поява у мові. З чотирма словами складіть речення.
Писарь, стяг, прошение, штаб, фронт, инструкция, авиатор, визажист, наладчик, парламент, атомщик, гласность, демократизация, спикер.
4. Дібрати і записати вислови видатних діячів політики, науки, культури, освіти про красу української мови, усно прокоментувати їх.
ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ, УЗАГАЛЬНЕННЯ Й
СИСТЕМАТИЗАЦІЇ ЗНАНЬ
1. Українська мова – державна мова України.
2. Назвіть законодавчі акти про функціонування та розвиток мов на Україні.
3. Охарактеризуйте місце української мови серед інших мов світу.
4. Українська мова як національна мова українського народу.
5. У чому полягає суспільна природа мови?
6. Розкрийте залежність стану мови від економічного та політичного стану суспільства.
7. Мова як найважливіша етнічна ознака.
8. Мова, нація і держава.
9. Розкрийте зв’язок мови і культури народу.
10. Опишіть мовну ситуацію у різних регіонах України.
11. У чому полягають психологічні аспекти вивчення мови?
12. Дискусійні погляди на походження української мови (зробити загальний огляд).
13. Розкрийте роль української мови як мови професійного спілкування.
14. Розкажіть про предмет, завдання та мету курсу «Українськамова (за професійним спрямуванням)».
Практичне заняття № 2
МОВА І КУЛЬТУРА МОВЛЕННЯ В ЖИТТІ ПРОФЕСІЙНОГО КОМУНІКАТОРА
1. Українська літературна мова як унормована форма загальнонародної мови.
2. Мовна норма. Загальна характеристика орфоепічних, орфографічних, пунктуаційних та стильових норм української літературної мови.
3. Функції мови. Комунікативні ознаки культури мови.
4. Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови.
5. Значення мовної культури для роботи вчителя. Загальносуспільне значення норм літературної мови.
ЛІТЕТАТУРА
Базова
1. Гуць М. В. Українська мова у професійному спілкуванні : навч. посіб. / М. В. Гуць, І. Г. Олійник, І. П. Ющук. – К. : Міжнародна агенція “BeeZone”, 2004. – 336 с.
2. Загнітко А. П. Українське ділове мовлення : професійне і непрофесійне спілкування /А. П. Загнітко, І. Г. Данилюк. – Донецьк, 2004. – 480 с.
3. Українська мова за професійним спрямуванням : навч. посіб. / С. О. Караман, О. А. Копусь, В. І. Тихоша та ін. – К. : Літера ЛТД, 2013. – 544 с.
4. Михайлюк В. О. Українська мова професійного спілкування : навч. посіб. / В. О. Михайлюк. – К. : Професіонал, 2005. – 496 с.
5. Мозговий В. Українська мова у професійному спрямуванні. Модульний курс : навч. посіб. /В. Мозговий. – К. : Центр навчальної літератури, 2006. – 592 с.
6. Шевчук СВ., Клименко І.В. Українська мова за професійним спрямуванням : [підручник] / С. В. Шевчук, І. В. Клименко. – К. : Алерта, 2011. – 696 с.
Допоміжна
1. Пилинський М. М. Мовна норма і стиль / М. М. Пилинський. – К.: Наук. думка, 1976. – 288 с.
2. Семеренко Г. Мовна норма як основний критерій культури мовлення / Ганна Семеренко // Українська мова й література в сучасній школі. – 2013. – №7–8. – С. 17–19.
3. Українська мова: [енциклопедія] / редкол. В. М. Русанівський, О. О. Тараненко, М. П. Зяблюк та ін. – 2-ге вид., випр. і доп. – К.: Вид-во «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2004. – 824 с.
ДИДАКТИЧНА МЕТА
Формування уявлення про українську літературну мову як унормовану форму загальнонародної мови.
Студенти повинні знати:
- основні ознаки літературної мови, її відмінність від народної мови;
- орфоепічні, орфографічні, пунктуаційні та стильові норми української літературної мови;
- функції мови.
Студенти повинні вміти:
- виявляти обізнаність з проблем розвитку та функціонування української мови як державної на сучасному етапі;
- розпізнавати норми літературної мови, відповідно до нормуживати словосполучення, речення;
- стилістично правильно оформлювати свою думку;
- характеризувати орфоепічні, орфографічні, пунктуаційні та стильові норми української літературної мови.
ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ
Літературна мова– унормована форма суспільного спілкування, зафіксована в писемній та усній практиці. Літературна мова – одна із форм національної мови, що існує поряд з іншими її формами – діалектами, просторіччями, мовою фольклору тощо.
Не варто ототожнювати поняття “національна”, “загальнонародна мова” і “літературна мова”. Національна мова охоплює літературну мову, територіальні діалекти, професійні і соціальні жаргони, суто розмовну лексику. Літературна мова є вищою формою національної мови.
ОЗНАКИ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ:
· наддіалектна загальнонаціональна форма;
· поліфункціональність;
· наявність загальноприйнятих і кодифікованих норм;
· стилістична диференціація.
Літературна мова має такі форми вживання:
писемна – усна;діалогічна – монологічна форми спілкування;прямий – непрямий, опосередкований контакт учасників комунікації;ситуативна закріпленість висловлювання – відсутність ситуативної закріпленості (поняття “фрейм”).
ФУНКЦІЇ МОВИ:
THORN; КОМУНІКАТИВНА
Þ ІДЕНТИФІКАЦІЙНА
Þ ЕКСПРЕСИВНА
Þ ГНОСЕОЛОГІЧНА
Þ МИСЛЕТВОРЧА
Þ ЕСТЕТИЧНА
Þ КУЛЬТУРОНОСНА
Þ НОМІНАТИВНА.
Оскільки мова – явище системне, всі функції виступають не ізольовано, а проявляються у тісній взаємодії.
Головною ознакою літературної мови є її унормованість, для якої обов’язковимиє правильність, точність, логічність, чисота і ясність, доступність і доцільність висловлення. Мовна норма – категорія історична, оскільки піддається змінам разом із розвитком суспільства. “Для одного народу мусить бути тільки одна мова й вимова, тільки один правопис” (Огієнко І. Наука про рідномовні обов’язки. – Л., 1995).
МОВНІ НОРМИ:
Þ орфоепічні та акцентні;
Þ графічні;
Þ орфографічні;
Þ лексичні;
Þ морфологічні;
Þ синтаксичні;
Þ стилістичні;
Þ пунктуаційні.
Писемна форма літературної мови функціонує у сфері державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності.
Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничо-професійні потреби суспільства.
Мова професійного спілкування(професійна мова) – це функціональний різновид української літературної мови, яким послугуються представники певної галузі виробництва, професії, роду занять. Якдодаткова лексична система професійна мова, не маючи власної специфіки фонетичного та граматичного рівнів, залишається лексичниммасивом певної мови.
Отже, фахова мова– це сукупність усіх мовних засобів, якимипослуговуються у професійно обмеженій сфері комунікації з метоюзабезпечення порозуміння між людьми, які працюють у цій сфері.
Особливості її зумовлюють мета, ситуація професійного спілкування,особистісні риси комуніканта і реципієнта (мовна компетенція, вік,освіта, рівень інтелектуального розвитку). Залежно від ситуації і метиспілкування доречно й правильно добираються різноманітні мовні засоби висловлення думки: лексичні, граматичні, фразеологічні тощо.
Усі лексичні одиниці фахових текстів переділяються на чотирирізновиди:
1) терміни певної галузі, що мають власну дефініцію;
2) міжгалузеві загальнонаукові термінологічні одиниці (термінифілософії, політології, математики, філології тощо);
3) професіоналізми;
4) професійні жаргонізми, що не претендують на точність таоднозначність.
Володіти мовою професійного спілкування – це:
Ø вільно послуговуватися усім багатством лексичних засобів зфаху;
Ø дотримуватися граматичних, лексичних, стилістичних, акцентологічних та інших норм професійного спілкування;
Ø знати спеціальну термінологію, специфічні найменування відповідної професійної сфери;
Ø використовувати усі ці знання на практиці, доречно поєднуючивербальні й невербальні засоби спілкування.
Отже, професійнамова–ценасампередтермінологія, притаманнатійчиіншійгалузінауки, техніки, мистецтва, тапрофесіоналізми. Вонавиокремлюється відповідно до сфери трудової діяльності, де активнофункціонує.
Термін– слово або словосполучення, що позначає поняття спеціальної сфери спілкування в науці, виробництві, техніці, у конкретнійгалузі знань. Терміни обслуговують сферу спілкування певної галузіразом із загальновживаним лексиконом.
Професіоналізм– слово або вислів, уживаний в певному професійному середовищі. Професіоналізми властиві мові певної професійної групи.Справжній фахівець повинен мати сформовану мовну, мовленнєвуі комунікативну компетенції.
Мовна професійна компетенція – це сума систематизованих знаньнорм і правил літературної мови, за якими будуються правильні мовніконструкції та повідомлення за фахом.
Мовленнєва професійна компетенція – це система умінь і навичок використання знань під час фахового спілкування для передаванняпевної інформації.Ґрунтуючись на мовній компетенції, вона виявляється у сформованості умінь послуговування усною і писемною літературною мовою,багатством її виражальних засобів відповідно до літературних норм.
ЗАВДАННЯ
Конкретизуйте, якщо необхідно, ситуацію (коли, де, з ким, про що) перерахованих нижче видів комунікацій. У яких випадках доречне лише книжне мовлення, у яких розмовне, у яких – обидва типи.
Лекція, публічний диспут, розмова вчителя з учнем, бесіда між друзями, розмова лікаря з пацієнтом.
АУДИТОРНА РОБОТА
1. Який з поданих уривків не відповідає нормам сучасної української літературної мови і чому?
1. З давніх-давен народ над усе цінив хліб, сіль і честь. Хліб – то багатство, достаток, сіль – то гостинність і щирість, а честь – то людська гідність, за яку предки наші стояли, навіть не маючи шматка хліба ані дрібка солі. І нам, спадкоємцям, заповідали стояти па тому (Д.Прилюк).
2. У всі часи люди все віддавали за ломоть хліба. Мені дідусь багато про це говорив, коли ми з ним балакали. Не всі діти цінять хліб, бо не знають, якою ціною він дістається.
2. Перевірте за словником наголосів, як треба правильно вимовляти слова.
Завжди, випадок, ознака, предмет, навчання, завдання, невиразний, принести, невиконання, літопис, одинадцять, авторів.
3. Поясніть за допомогою тлумачного словника значення слів.
Торочка, бюджет, проблема, регіон, приватний, конфіденційний.
4. Перекладіть українською мовою слова і звороти.
Праздник, событие, озорство, нечто, вопреки желаниям, затаив дыхание, ноль внимания, брать пример, стало быть.
5. Письмово розкрийте зміст поданого нижче висловлювання.
Як одна з істотних ознак нації українська мова виконує об'єднувальнуфункцію.
6. Запишіть словосполучення, дібравши з поданих у дужках потрібний іменник чи прикметник, поясніть свій вибір.
Приватна (є) (діло, справа), (на справі, ділі) довести щось, громадські(справи, діла), земельні (справи, діла), словом і (справою, ділом) допомагати,слухати (діло, справу), заводити (справу, діло) на когось, переглянути (діло,справу) підсудного, тека зі (справами, ділами), (діло, справу) робити, (справами, ділом) сприяти, (діло, справа) Іваненка, педагогічна (є) (діло, справа),(справа, діло) на мазі.
7. Знайдіть і виправте помилки. Поясніть, які норми сучасної української літературної мови порушено в поданих словосполученнях.
У відповідності до ст. 10 Конституції України; згідно чинного законодавства; у залежності від ухвали; по відношенню до представників бізнесу;не дивлячись на протести; у порівнянні з минулим місяцем.
Вірна відповідь; приймати (прийняти) міри; тимчасово призупинитиспівпрацю з партнером.
Існуюче законодавство; існуючі ціни; виконуючий обов'язки директора; страйкуючі на майдані люди; з наступаючим Новим роком; головуючий (зборів, засідання); організуючий центр; відстаючий учень; біжучийрядок.
8. Уведіть у речення подані нижче слова, скористайтеся тлумачним словником української мови.
Спільнота, світлина, відсоток, філіжанка, добродій, зазвичай, позаяк, поготів, терен (у значенні територія), довкілля, часопис, книгозбірня, скарбниця,навзаєм, розвій
9. Прочитайте текст "Особливості етапів розвитку української літературної мови". Запишіть у стислому виді відповідь на питання, які етапи (періоди) виділяють у розвитку української літературної мови. Розкажіть, спираючись на викладені у тексті і зроблені записи про концепції зародження і становлення української літературної мови, іро її місце у всесвітньому розвитку.
Українська мова має давню писемну традицію, що веде свій початок від зародження книжності та перших шкіл у Києві після хрещення Русі. Щоправда, існують припущення про те, що у східних слов'ян, зокрема протоукраїнців могли існувати регіональні писемні традиції ще до Xст., які були першоосновою формування спільно-давньоруської літературної мови в Києві – центрі середньонаддніпрянських полян.
Ознаки української мови (фонетика, граматика, лексика) фіксуються у писемних пам'ятках, починаючи з найдавніших джерел, датованих XIст. Однак фіксація того або іншого мовного явища не може вважатися підставою для визначення часу його виникнення. Кожна мова має дописемний період розвитку, лінгвістичні характеристики якого з'ясовуються методами порівняльного аналізу і внутрішньої реконструкції відповідних явищ. Це стосується і української мови, окремі риси якої могли сформуватися в дописемний період.
Існують двіосновні концепції зародженняі розвитку української мови як окремої слов'янської.Згідно з першоюз них, українська мова виникла після розпаду давньоруської, який припадає нібито на XIVст. Мовотворчі процеси і появи трьох східнослов'янських мов у зазначений період стимулювалися процесами, зумовленими припиненням існування Київської Русі – держави, що сприяла формуванню літературної мови, спільної для всіх східнослов'янських племен.
До виникнення української, як і двох інших східнослов'янських мов, крім власне лінгвістичних ознак системного плану, мають відношення, очевидно, суспільно-політичні чинники, серед яких найважливішими були поділ Київської Русі у XIIст. на кілька князівств, руйнівна монголо-татарська агресія проти східних слов'ян, а потім захоплення і поділ українських земель сусідніми державами. Вчені припускають, що відмінності між південними, західними і північносхідними слов'янами не привели б до утворення трьох
східнослов'янських мов, коли б не сукупність історичних умов, що спричинили формування в ХП-ХІУ ст. трьох східнослов'янських народностей кожна з яких характеризується спільністю території, своєрідними рисами і закріпленнями у мові тих характерних особливостей, які розвивалися ще в спільносхіднослов'янський період.
Друга концепціяполягає в тому, що безпосереднім джерелом розвитку української, як і інших слов'янських мов, виступає праслов'янська мова, розпад якої починається в VIIст.
У становленні української мови інші вчені виділяють такі періоди:
1) протоукраїнська мова (УП-ХП ст.);
2) староукраїнська мова (XIст. час появи перших писемних пам'яток -кінець XIVст.);
3) середньоукраїнська мова, у межах якої розрізняють декілька підперіодів: а) рання середньоукраїнська мова (кінець XIVст. – кінець ХУІст.); б) середньоукраїнська мова (кінець ХІУст. – початок ХУПІст.); в) пізня середньоукраїнська мова (початок XVIIIст. – початок ХІХст.);
4) нова українська мова. Остання сформувалася переважно на базі говірок південно-східного наріччя, але у її розвитку конструктивну роль відіграли також південно-західні і північне наріччя.
Аналізуючи етапи розвитку української літературної мови, можна зазначити, що в українському мовознавстві вихід сучасної української мови на історичну арену пов'язують з конкретною датою – виданням у 1798р. поеми «Енеїда» І.П.Котляревського, яка стала першим друкованим твором.
Нова українська літературна мова, якою користуємося сьогодні, увібрала в себе писемні традиції давньої української літературної мови, скарби усної народної творчості українців і розмаїття живого мовлення на терені етнічної України.
За походженнямукраїнська мова належить до індоєвропейськоїсім'ї. Є ще угро-фінська, тюркська, іберійсько-кавказька, семітохамітська, монгольська, малайсько-полінезійська, китайська, тібетська та інші сім'ї мов. Окрему сім'ю становить японська мова. До індоєвропейської сім'ї належить кілька груп мов: слов'янська, романська, германська, балтійська, кельтська, індійська, іранська, грецька, вірменська, албанська та ін.
Слов'янська група мов складається з трьох підгруп: східно-слов'янської, західнослов'янської, південнослов'янської. До східно-слов'янської підгрупи належать мови: українська, російська, білоруська; до західнослов'янської –польська, чеська, словацька, кашубська, верхньо- та нижньолужицька (Німеччина); до південнослов'янської – болгарська, сербська, хорватська, словенська, македонська, старослов'янська.
Кожна із слов'янських мов має багато спільних рис, зокрема основні закономірності у фонетиці, граматиці, лексиці, але набула й своїх рис, мала свої тенденції розвитку, поповнила лексику, збагатила виражальні засоби. Наприклад, це виявляється у тому, що у цих мовах є значна кількість слів, подібних за звучанням і значенням.
Порівняймо:
в укр. мовів рос. мовів білоруській мові
рука рука рука
голова голова галава
розум разум розум
вівторок вторник ауторак
молодий молодий маладі
добрий добрый добры
гриміти греметь гремець
він он ëн
що что што
Проте, деякі слова, форми і звуки однакові або дуже близькі в українській
білоруській мовах, мають істотні відмінності в російській. Порівняймо:
в укр. мовів рос. мовів білоруській мові
скорочення сокращение скарачение
питання вопрос пытание
шлях путь шлях
батько отец бацька
око глаз вока
І навпаки, окремі слова й форми, однакові або дуже близькі в російській іукраїнській мовах, мають істотні відмінності в білоруській. Порівняймо: