З «.Політичного заповіту» Рішельє

Всі політики згодні з тим, що якби народ надто благоденству­вав, його не можна було б вдержати в межах його обов’язків. Вони виходять з того, що, маючи менше знань, ніж інші стани держави, незрівнянно краще виховані і більш освічені, народ навряд чи залишався б вірним порядкові, який йому диктують розум і закони, якби він не стримувався до деякої міри нуждою. Розум не дозволяє звільняти його від будь-яких тягот, бо, втрачаючи в такому разі знак своєї підлеглості, народ забув би про свою долю і,будучи звільнений від податей, уявив би, що він вільний і від підлеглості.

Його слід порівнювати з мулом, який, звикнувши до ваги, псується від тривалого відпочинку більше, ніж від роботи. Але подібно до того, як робота мула повинна бути помірною, а вага, яку несе тварина, повинна відповідати її силі, того самого треба додержуватись і щодо повинностей народу: будучи надмірними, вони не перестали б бути несправедливими навіть і тоді, якби вони були корисні для суспільства.

Я добре знаю, що коли королі проводять громадські роботи, правий той, хто говорить, що королям повертається у формі тальї те, що у них заробляє народ. Але можна також говорити, що народові повертається те, що у нього беруть королі, і що народ дає, щоб знову одержати, бо він користується своїм май­ном і безпекою, які він не міг би зберегти, якби він не сприяв існуванню держави.

Я знаю, крім цього, що багато государів втратило свої дер­жави і своїх підданих тому, що вони не тримали військ, необхід­них для їх збереження, бо не хотіли обтяжити своїх підданих над міру податками, і що деякі піддані попали в рабство до ворогів тому, що хотіли над міру свободи під владою їх при­родженого монарха. Але є певна межа, яку не можна перейти, не зробивши несправедливості, бо здоровий розум учить кож­ного, що повинна бути відповідність між вагою і силами, які її піднімають.

Цього співвідношення треба додержуватись як божественного закону, так що, як не можна вважати хорошим государя, який бере від своїх підданих більше, ніж слід, так не можна вважати завжди найкращим і того з них, який бере менше, ніж слід. На­решті, як у пораненої людини серце, яке ослабло від втрати крові, притягує собі на допомогу кров нижніх частин організму лише, тоді, як виснажена більша частина крові верхніх частин, так і в тяжкі часи держави монархи повинні, оскільки це в їх силах, скористуватися засобами багатих раніше, ніж над міру виснажувати бідняків.

 


ЕДИКТ ПРОТИ ДУЕЛЕЙ

(лютий 1626 р.)

Людовік і т.д. Оскільки нема нічого, що порушувало б більш святотатственно божественний закон, ніж нестримна пристрасть до дуелей, і нема нічого шкідливішого для збереження і збіль­шення нашої держави, бо внаслідок цієї несамовитості гине велика кількість нашого дворянства, яке є одним з головних устоїв дер­жави, то ми досі шукали всіх можливих для нас засобів, щоб припинити це під страхом суворих кар і відповідних стягнень, які накладалися за цей злочин нашими попередніми едиктами; але оскільки якість цих кар така, що деякі, хто має честь бути нашими придворними, часто зважувались надокучати нам своїми проханнями про пом’якшення їх суворості в різних випадках, завдяки чому винні, які з ласки нашої і поблажливості одержали від нас грамоти про помилування, лишаються, всупереч нашому намірові, цілком безкарними, і, крім того, ми недавно змушені були поступитися перед наполегливим проханням нашої дорогої і улюбленої сестри, королеви Великобританії, і зважаючи на її одруження... дарувати загальне помилування за всі згадані зло­чини в минулому, – то ми хочемо прийти на допомогу і вжити знову заходів для того, щоб надалі такі злочини не чинилися в надії на безкарність, а також наперед запобігти вільності і за­доволенню всіх прохань і клопотань, з якими можуть звертатися до нас ради звільнення винних від заслуженої кари.

Не скасовуючи на майбутнє наших попередніх едиктів, ми ви­рішили і постановили установити і накласти нові кари, які тим більш відповідають наміченій нами меті, що через їх меншу су­ворість буде менш зручно просити нас і надокучати нам, щоб звільнити від них винуватців, які ніколи, ні з якого приводу і ніяким способом не зможуть бути звільнені від них.

І. Раніше вчинені провини і злочини проти едиктів про дуелі і поєдинки прощаються. Наказуємо, щоб усі, хто надалі вчинить цей злочин, як ті, хто викличе, так і ті, хто буде викликаний на дуель, незважаючи ні на які грамоти про помилування, які вони могли б одержати від нас хитрощами або іншим способом, від­нині позбавлялися всіх своїх посад, коли вони їх мають... і, так само, всіх пенсій та інших милостей, які вони дістануть від нас, і, крім того, каралися за всією суворістю наших попередніх едик­тів, якщо тільки судді вважатимуть, що серйозність злочинів і обставини того заслуговуватимуть... Пом’якшення переліче­них нижче кар не буде поширюватись на тих, хто, всупереч цьому едиктові, вчинить убивство, і в цьому випадку ми волимо, щоб була застосована суворість наших попередніх едиктів.

III.Також наказуємо, щоб третя частина майна викликаючих і викликаних на дуель конфісковувалась.

IV. Оскільки викликаючий е головним винуватцем злочину обох осіб, то ми наказуємо, щоб, крім перелічених вище кар, кожен викликаючий карався вигнанням на три роки і, замість третини манна, втрачав половину; не виключається більш су­вора кара, якщо наші звичайні судді визнають, що тяжкість злочину заслуговує цього.

VI. Наказуємо, щоб ті, які, затіявши сварку в королівстві, зустрілися за межами його або на його кордонах, переслідувалися цілком так само і в такому ж порядку, як і ті, що вчинять всу­переч цьому нашому едиктові, не виходячи з нашого коро­лівства.

VII. Щодо тих, які, не задовольняючись тим, що чинять такі тяжкі злочини перед богом і людьми, притягають і запрошують до цього інших осіб і користуються ними як другими, третіми і т. д. секундантами, то ми наказуємо, щоб вони нещадно кара­лися на смерть за всією суворістю наших едиктів, і віднині ого­лошуємо викликаючих і викликаних на дуель, які користува­тимуться згаданими другими, третіми і більше секундантами, позбавленими честі; вони і їх потомство оголошуються позбав­леними дворянства і назавжди позбавляються права займати будь-які посади з тим, щоб ні ми, ні наші наступники не могли повернути їм колишній стан і зняти з них пляму ганьби, якої вони справедливо заслуговуватимуть..., проте згадані другі і треті секунданти підлягають тільки тим те карам, як і викликані.