Граматичного значення слова
Важливою рисою наголосу є те, що він виконує диференційну функцію, яка полягає в розрізненні за допомогою наголосу однакових за звучанням слів або їх форм. Смислорозрізнювальна роль наголосу полягає в тому, що наголос є засобом вираження різних лексичних значень: атлас – атлас, варення (процес варіння) – варення (харчовий продукт із плодів, ягід), замок – замок, електрик (фахівець з електротехніки) – електрик (голубий та синій колір із сірим виблиском), лікарський (похідне від лікар) – лікарський (похідне від ліки), приклад – приклад, плакати – плакати.
Наголос виконує також форморозрізнювальну роль, тобто є засобом диференціації граматичних значень однакових словоформ: книжки – книжки, руки – руки, слова – слова, гілки (родовий відмінок однини) – гілки(називний і знахідний відмінки множини), пізнають (майбутній час) – пізнають (теперішній час), прислухалась (недоконаний вид) – прислухалась (доконаний вид).
Деякі слова мають подвійне наголошування (лексеми з паралельним наголосом), при цьому зміна наголосу не змінює значення слова: алфавіт – алфавіт, апостроф – апостроф, договір – договір, помилка – помилка, завжди – завжди, мабуть – мабуть, оповідач – оповідач, усмішка – усмішка тощо.
3. Логічний та емфатичний наголоси
Крім словесного, велике значення в усному мовленні має логічний, або фразовий, наголос. Під логічним наголосом розуміють виділення в реченні за допомогою посилення голосу того слова, на яке падає смислове навантаження. Так, речення Він прочитав книгу можна читати так: Він (а не хтось інший) прочитав книгу. Вінпрочитав (а не переглянув) книгу. Він прочитавкнигу (а не журнал).
Правильне виділення слів за допомогою логічного наголосу є однією з обов’язкових умов точного й повного донесення висловлюваної думки до тих, кому вона призначається.
Емфатичним, або виразним, називають наголос, за допомогою якого підкреслюється в реченні не смислове, а емоційне значення слова. Емфатичний наголос передається специфічною інтонацією, повторенням голосних або приголосних, поділом слова на склади: – Трима-а-а-йтесь! – Ур-р-а! – загриміло в таборі. – Обережніше! Об-бе-реж-но! – вигукував він.
4. Наголошування іменників, дієслів, числівників
Віддієслівні іменники середнього роду на -ання наголошуються звичайно на тому складі, що й інфінітиви, від яких вони утворені: читати – читання, писати – писання, питати – питання (а не питання), завдати – завдання (а не завдання) тощо. У двоскладових іменниках на -ання наголошується останній склад: знання, звання, спання.
Утворюючи іменники від дієслів або інших іменників шляхом приєднання префіксів ви-, від-, за-, на-, над-, об-, пере-, під-, не-, при-, про-, роз-, українці традиційно зберігають наголос на префіксі: задум, заклик, захід, поклик, прилад, приповідка, розгляд, розстріл, розвиток, розвідка, розголос, затишок, загадка, посмішка, перебіг, переспів, перетин, перегляд та ін. Однак є винятки: розгром, зачин, набір, розкол.
Переважна більшість іменників у множині має наголос на закінченні: молитва – молитви, хата – хати, баба – баби, сторінка – сторінки, ластівка – ластівки та ін.
Абстрактні іменники на -ин(а) мають наголос на закінченні: старовина, глибина, височина, новина.
Географічні назви на -ищ(а) мають наголос на корені твірного слова: Київ – Київщина, Полтава – Полтавщина, Одеса – Одещина, Житомир – Житомирщина.
Закономірним у сучасній українській літературній мові є наголошування кінцевого складу в дієсловах везти, нести, клястита ін., а також у всіх формах їх: везу, несу, привезу, принесу, везеш, несеш, веземо, несемо, везла, несла, привезла, принесла, привезли, принесли, привезіть, принесіть, живемо, почнемо, ідемо, стаємо, живете, почнете, ідете, стаєте. У дієслові бути з наголошеною основою вживається інфінітив і форми майбутнього часу (буду, будеш, буде, будемо, будете, будуть), а у формах минулого часу жіночого й середнього родів та у формах множини наголос падає на закінчення: була, було, були.
У числівниках від одинадцяти до дев’ятнадцяти наголос падає лише на склад на (одинадцять, чотирнадцять).
5. Наголошування слів іншомовного походження
У запозичених словах наголос є постійним для однієї моделі, наприклад: бюрократія, демократія, аристократія і под., монолог, діалог, каталог, радист, дантист; спеціаліст, програміст тощо. В іншомовних словах з компонентом -метр наголос падає на останній склад у назвах мір (міліметр, сантиметр, кілометр) і на передостанній – у назвах вимірювальних приладів (барометр, спідометр, манометр).
Іншомовні власні назви здебільшого наголошуються так, як у тій мові, з якої вони запозичені, а саме: французькі прізвища мають наголос на останньому складі (Бальзак, Дюма, Стендаль), англійські – на першому (Гамлет, Діккенс, Дарвін), польські – на передостанньому (Міцкевич, Словацький). Однак унаслідок частотності вживання й під впливом української мови змінився наголос у словах Шекспір, Ньютон, Рентген.
5. Наголошування слів, у яких найчастіше трапляється
порушення літературних норм
Система українського наголосу досить складна, тому в усіх сумнівних випадках потрібно звертатися за довідками до словників.
Наведемо низку слів з позначенням наголосу, в яких найчастіше трапляється порушення літературних норм:
агент, агрономія, алкоголь, бюлетень, бюрократія, валовий, ветеринарія, вигода (користь), вигода (зручність), видання, визнання, вимова, вимога, випадок, вісімдесят, газопровід, гастрономія, глядач, громадський, гуртожиток, демократія, діалог, дочка, донька, добуток, документ, дрова, експерт, живопис, загадка, запитання, зустрічний, ім’я, камфора, каучук, каталог, квартал, компроміс, кулінарія, листопад, літопис, медикамент, металургія, міліметр, некролог, ненавидіти, ненависть, новий, одинадцять, оптовий, параліч, партер, перепис, перепустка, подруга, приятель, русло, сантиметр, середина, сімдесят, течія, трубопровід, укладач, урочистий, фольга, центнер, черговий, чотирнадцять, шофер.
Практичне заняття № 12
Тема: Культура писемного мовлення
План
1. Особливості писемного мовлення.
2. Вимоги до оформлення писемного тексту.
3. Основні правила оформлення списку літератури.
1. Особливості писемного мовлення
Писемне мовлення для ділових людей, науковців є основним, бо саме через ділову документацію, листування встановлюються певні ділові контакти, описуються, доводяться до читача наукові ідеї, погляди. Писемне мовлення відрізняється від усного такими особливостями:
1) фіксується графічними знаками (в основному літерами, рідше малюнками, схемами, таблицями);
2) воно завжди вторинне і спирається на усне мовлення;
3) має форму в основному монологічну (у художньому тексті й діалогічну);
4) характеризується більшою регламентацією мовних засобів, точнішим добором відповідної лексики;
5) тут чітко виявляється стилістична специфіка тексту.
Писемне мовлення визначається як загальною культурою суспільства, так і культурою кожного його члена зокрема. Воно є віддзеркаленням культури розумової й культури усного мовлення. Тому все, що було сказано про мовленнєве спілкування в різних сферах життєдіяльності людини, має проекцію й на писемну форму мовлення. Однак писемні форми мають і свої специфічні ознаки.