За ост 10 років число голодуючих у світі збільш. на 23 млн і досягло 820 млн осіб

В Африці голодує близько 70% жителів. Відтак міжнар співтовариство, швидше за все, не зможе досягти цілі, поставленої на Всесвітньому продовольчому саміті в Римі (1996), —скороти ти до 2015 р. кількість голодних людей удвічі.

Ліквідація основних проблем голоду та продовольчого незабезпечення населення - Світова продовольча програма ООН. Основн завд - забезпечення кожної людини продуктами харчування, які необхідні для активного і здорового способу життя. З цією метою співпрацює з іншими орг ООН - Продовольчою і с/г орг (ФАО) та Міжнар фондом с/г розвитку.

У 2009 р. нею було надано допомогу у забезпеченні продуктами харчування 105 млн людей у 74 країнах світу. Загальні витрати програми - 3,72 млн дол. США, з яких близько 93 % – на закупівлю і доставку продуктів харчування.

20. Глобальні війни. Типізація і сучасний інструментарій.

Глобальна війна в концепції Джорджа Модельскі є продуктом періодичних структурних криз глобальної політ системи. Тривалий період деконцентрації контролю веде до браку лідерства і до сильного загострення суперництва між державами. Результатом є послідовність взаємозв’язаних воєн, що тривають упродовж життя покоління, і до яких поступово долучаються всі глобальні держави.

Поле битви розширюється, захоплюючи кілька континентів і набуває важливого океанічного виміру.

Результатом кожної глобальної війни є поява нової структури лідерства, заснованої на новій концентрації здатностей до глоб. впливу з метою управління глоб. політ. системою.

Більшість вчених відносять до глобальних: Французькі революційні і Наполеонівські війни (1792-1815), Першу св війну (1914-1918), Другу св війну (1939-1945).

Сучасні глобальні війни пов'язані з величезними людськими і матер втратами, з небувалими перш руйнуваннями і лихами. Напр., втрати у війнах європ країн (убиті і померлі від ран і хвороб) склали: у XVII столітті — 3,3 млн чол., в XVIII столітті — 5,4, в XIX і на початку XX століття (до ПСВ) — 5,7, у ПСВ — понад 9, у ДСВ — понад 50 млн.

Війни «нових поколінь» мають системний характер, передбачаючи задіяння різних засобів і полів бою + очевидною їхня ек-глобалізаційна спрямованість – тому їх характеризують як геоекономічні.

У числі перших «війн нового покоління» - «інформаційні», що мають «пропагандистську», «психологічну» складові. Їх суть - у формуванні і закріпленні масових уявлень (часто є далеких від реальності), що є необхідними для «суб’єкта воєнних дій». Головним же їх «театром» стає сукупний інформацпростір, в якому перебуває їх об’єкт, що включає і насел. власної країни.

Якщо інформаційні війни чинять на економіку хоч і значний, проте, як правило, непрямий вплив, війни «комунікаційно-хакерські» часто спрямовуються безпосередньо на життєві центри локальних і глобальних систем і підсистем економіки. Від подібного роду агресивних диверсій періодично потерпають глобальні корпоративні інформаційні системи, глобальні системи електронної торгівлі, спеціалізовані електронні системи забезпечення роботи провідних військових і розвідувальних установ, а також промислові об’єкти особливої небезпеки.

Серед найбільш дієвих інструментів «війн нових поколінь» є:

а) геоекономічний бумеранг — стратегічна гра на різниці і рівні розвитку національних інфраструктур і одержання на цій основі ефекту від вживлення ультрасучасних товарів (виробів, об’єктів) і технологій до безпосередньої інфраструктури, що автоматично призводить до відсічі товарів, які закуповуються;

б) технологічне виснажування — культ новацій, технологічних революцій, у результаті здійснення яких «зрізаються» життєспроможні виробничі структури на користь новітніх. Серед методик «фінансових війн» найчастіше виділяють різноманітні спроби дестабілізації національних валютних систем, «авізові» агресії, фінансові атаки на регіональні економічні блоки (кризи 1997—1999, 2000—2001 рр.)

21. Глобальні кризи. Передумови виникнення і характер протікання.

У новому дослідженні "Глобальні ризики майбутнього" експерти ОЕСР доходять висновку, що глобалізація економіки і швидкість, із якою нині світом пересуваються люди, товари та інформація, із переваг можуть перетворитися на причини майбутніх глоб криз, які лише посилюватимуть негативні наслідки економічної кризи чи поширення епідемії у якійсь окремій країні на весь світ.

Звичні причини глобальних криз ( війни, голод чи епідемії традиційних хвороб) будуть відходити на другий план, а на перший план вийдуть такі фактори, як пандемії нових штамів інфекційних захворювань, кібер-атаки, спрямовані на об’єкти інфраструктури, фінансові кризи, соціально-економічні протести та геомагнітні бурі.

Глобальні кризи можна поділити на:

А) глобальні фінансово-економічні кризи;

Б) глобальні політичні кризи.

В) глобальна криза суспільства, показником якої є еколог. катастрофа, що наближається, вичерпування прир ресурсів, наркоманія та інші соц недуги +можливість генетичної катастрофи через недостатньо обгрунтовані маніпуляції з генним матеріалом, поширення СНІДу.

До передумов виникнення глобальних криз відносять:

1)зміни в балансі сил,

2) скорочення витрат на оборону,

3) внутрішня нестабільність та соціально-політичний неспокій.

Найважливішою причиною, що привела людство до глобальних протиріч, є нагромадження величезної виробничої потужності. Воно вплинуло на природу, сприяло виснаженню її ресурсів. З початку століття населення Землі зросло в 3 рази, а обсяг господарської діяльності - в 20. Перехід до постіндустріалізму змінив цільові настанови суспільного виробництва. Гонка за максимальною вигодою, перехід до інтенсивного розвитку виробництва супроводжувалися структурними кризами, нерівномірністю розвитку, ростом конфліктності. Цьому сприяв і стрибок у військовій справі, що поставив під погрозу самої людини як біологічна істота.

Особливе місце в загостренні глобальних проблем займає науково-технічний прогрес. Масштаби його впливу на навколишнє середовище не мають подоби в історії розвитку людства. Природне середовище насичується не тільки відходами виробництва, але й зовсім новими речовинами виробничої діяльності, які не розкладаються під впливом природних процесів. Проблема забруднення навколишнього середовища й утилізації відходів (особливо радіоактивних) придбала планетарний характер. НТП сприяв виникненню й ряду інших проблем, що зачіпають інтереси всієї цивілізації: приборкання перегони озброєння, освоєння космосу й Світового океану.

Деякі вчені глибинною причиною глобальних криз вважають системні ефекти. Тому локальні зусилля їх подолання є безперспективними.

Особливістю суч глоб криз є те, що вони протікають за умов надзвичайно високого рівня взаємозалежності нац економік. Така взаємозалежність означає, що кризові явища надзвичайно швидко поширюються в світовому господарстві, втягуючи в орбіту кризи практично всі країни. Таким чином, криза дуже швидко набуває світового характеру з усіма відповідними наслідками. Саме тому глобальна криза стала серйозним тестом на ефективність наявних механізмів координації ек політики на регіональному та міжнародному рівнях. Також глобальна криза засвідчила необхідність масштабного втручання держави в економіку, елементом якого була фактична націоналізація окремих фінансових інституцій.

Глобана фінансова криза – це розлад процесу функціонування фінансового ринку, яий виявляється в знеціненні національної валюти, виснаженні валютних резервів, масовому банкрутстві кредитно-фінансових установ, дефолтах по суверенних боргах.

Фін криза складається з валютної, банківської та боргової.

А) банківська криза- масове вилучення внесків з комерційних банків, підвищення позичкового процнта і зростання фінансового банкрутства.

Б) Боргова- масове банкрутство субєктів господарювання і дефолт по суверенних боргах держави.

В) Валютна- різке коливання курсу грошової одиниці, скорочення золотовалютних резервів і погіршення валютної ліквідності держави.

Основні передумови виникнення світових фінансових криз: 1. Перевиробництво продукції 2. Недієвість механізму ринкової саморегуляції. 3. Спекуляції інвесторів на фондових біржах та ринках4. Бюджетний дефіцит країни та його фінансування за допомогою внутрішніх позик 5. Слабка банківська система 6.Великий зовнішній борг країни. 7.Скорочення золотовалютних резервів країни. 12. Неефективна фінансова і грошово-кредитна політика держави.

22. Дезінтеграція та реінтеграція в глобальній економіці.

Інтеграція - це процес об'єднання будь-яких елементів в одне ціле, процес взаємозближ і утворення взаємозв'язків; згуртування, об'єднання політ, ек, державних і громадських структур в рамках регіону, країни, світу.

Економічна інтеграція — це об'єктивний процес розвитку глибоких, стійких взаємозв'язків та поділу праці між національними господарствами, створення міжнар господарських комплексів у межах держави. Це форма інтернаціоналізації господ діяльності (виробництва), зближення та поглиблення взаємодії нац економік. Вона зумовлена зростом продуктивних сил, підвищенням рівня усуспільнення виробництва та НТР. Ек інтеграція виявляється у державних формах об'єднання країн. (ЄС, ОПЕК, СОТ).

ІНТЕГРАЦІЯ: а) Добровільна - характерна для відкритих демократ суспільств з ініціативи політичної та економічної еліт за масової підтримки населення кожної з країн, що інтегруються. Б) Примусова інтеграція (мілітарна чи немілітарна) характерна для імперій та тоталітарних держав (СРСР, СФРЮ, Чехословаччина та ін.). в) Напівдобров - наявність певних «стресових» передумов (воєнна загроза, економічні труднощі) - СНД, інтеграція в ЄС окремих східноєвроп країн.

Поряд з інтеграційними розвиваються і дезінтеграційні процеси, які мають глибокі корені в істор, політ, ек і соц закономірностях світового розвитку. Дезінтеграція може мати не лише локальний (провінція Квебек у Канаді; Шотландія, Уельс, Північна Ірландія у Великій Британії; Корсика у Франції; Каталонія та Країна Басків в Іспанії), а й міжнародний характер (розпад Радянського Союзу, Чехословаччини, Югославії, Ради економічної взаємодопомоги) .

Дезінтеграція формує передумови розвитку інтеграції на нових кількісних і якісних засадах. Іноді виникають умови для повної, часткової чи розширеноїреінтеграції.У разі повної реінтеграції йдеться про відновлення того чи іншого інтеграційного угруповання в попередньому складі на тих самих, що були до інтеграції, політ-ек засадах. Часткова реінтеграція спостерігається, коли об’єднуються окремі учасники інтеграц угруповань на попередніх принципах або всі учасники, але на якісно нових засадах. Розширена реінтеграція - включення у відновлювані інтеграційні об’єднання нових учасників на тих чи інших засадах.

Проблематика реінтеграції особливо актуалізується стосовно формування і розвитку взаємовідносин пострад та постсоціаліст країн. Сучасна інтеграційна практика дає приклади майже кожного з видів реінтеграції (СНД, Союз Балтійських країн, ЦЄЗВТ, ОЧЕС, ЄЕП, ГУУАМ).

На сьогоднішній день існує парадокс дисоціації – посилення протилежних тенденцій – інтеграції та дезінтеграції. Підґрунтя – сучасна динаміка інтеграц. процесів у ЄС, країнах Пн та Лат. Америки, Азійського регіону попри їх різновекторність та різну глибину взаємодії. ЄС та АТЕС – поліцентричні угрупув, а в НАФТА – яскрава асиметрія ек взаємозалежності.

Показовим є ЄС. Остання хвиля розширення – призвела до гетерогенності за розмірами (вел і малі країни), рівнями ек розв (вис та сер розвинуті), географ розташув, станом ринк ек та демократії (зрілі і ті, які форм). В кризовій ситуації може бути розкол на декілька регіон угрупувань чи повністю дезінтегруватися.

23. Державний суверенітет і проблема відкритості економіки.

Глобалізація ек вносить поправки в процес пошуку оптим механізму її регулюв, оскільки:

1) держава все більше втрачає можливість ефективно використовувати такі традиц важелі макроек регулюв, як імпортні та експортні субсидії, курс нац. валюти і ставка рефінансув ЦБ. В умовах зростаючої взаємозалежності націон господарств та відкритості ек уряди змушені користуватися традиц важелями регулюв з урахув інтересів інших торгов партнерів і інтересів впливових ТНК, які своїми діями можуть анулювати ефект використ засобів регулюв.

2) певні ек процеси (у вал-кредитній сфері) набувають глоб характеру і не підпадають під регулювальний вплив держави. Для цієї мети треба узгоджені заходи багатьох кр і глоб орг. (МВФ, СОТ,Ж СБ). Тобто держава поступово втрачає можливість здійснювати абосл контроль на своєму ек просторі.

3) Вперше в історії державний суверенітет втрачає первісний зміст. Протягом багатьох тисячоліть основою процвітання сусп. були прир ресурси, що пов’язувалися з певною територією. Володіння територією, захист її від зазіхань та орг. експлуатації прир багатств – були й залиш прир функціями держави. Держ суверенітет означає здатність держави здійснювати на своїй території повний контроль над економікою та іншими сферами сусп. життя, що виключає будь-яке втручання ззовні. Проте з приходом інтернаціоналізації ек. держави змушені вступати одна з одною в договірні відносини та брати на себе зобов’язання, які неминуче обмежують свободу дій нац урядів, тобто знижують держ суверенітет. І з поширенням глобалізації, збільш інтенсивності господ, політ, наук-техн і культ. взаємодії різних країн зростає розрив між державним суверенітетом в теорії та на практиці.

Відкр економ - нац. господ комплекс, який бере участь у системі МПП та опосередковує в ході міжн. кооперації вагому частину сукупного продукту, причому макроекономічна рівновага такого комплексу забезпечується за активної ролі міжн. сектору.

Ефективна відкритість ек означає можливість використовувати зовн джерела і ринки для нац розвитку, а з іншого — здатність протистояти несприятливій міжнар кон’юнктурі, особливо в періоди світових (або регіональних) криз. Як показує світовий досвід, таку відкритість забезпечують структурно збалансовані нац ек — з нормально функціонуючим реальним і міцним фін сектором економіки, оптимальними пропорціями виробничої і невиробничої сфер, адекватним внутрішній та міжнар соц-ек структурі співвідношенням держ і приватного секторів тощо.

Разом з суттєвими перевагами відкритість економічної системи може призводити до формування нових небезпек на макроек рівні, передусім пов’язаними із підвищенням впливу зовн процесів на нац ек. Саме тому проблема відкритості економіки країни тісно пов’язана з проблемою втручання держави у зовнішньоек сферу, однією із головних цілей якої має стати забезпечення рівня відкритості внутр ринку країни щодо іноз капіталу, технологій, товарів і послуг на зваженому рівні.

Зростаюча відкритість економіки за відсутності внутр структурного оновлення може консервувати і поглиблювати наявні диспропорції країн і ставити їх в неадекватну залежність від світових кон’юнктурних коливань, впливів зовнішніх кризових явищ тощо. Загалом, всеохоплююча національна відкритість посилює нееквівалентність у міжнародному розподілі ресурсів розвитку, провокуючи не тільки економічні, а й політичні кризи.

Напр, для США така зростаюча відкритість проявилась у зростаючому торгов дефіциті, що має не тільки позит наслідки у вигляді дешевого І, а й сприяє зрост дефіциту плат балансу та викликає зрост зовн боргу.

24. Державно-корпоративний глобалізм і проблема силової глобалізації.

Сучасний корпорат глобалізм трансформується в державно-корпорат глобалізм. Проблеми і перспективи інституту держави в епоху глоб. обговорюються, в осн., з позицій інтересів корпорацій, яким держави або заважають, або потрібні лише як знаряддя внутр і зовн експансії.

Інститут держави опинився під особливо високим тиском корпорацій у другій пол. ХХ ст. в умовах інтенсифікації процесів глоб. і формування ек системи глобалізму. Реальний ек прогрес і зростання добробуту насел. зах розв країн, формування сер класу створили сприятливі умови не тільки для ек демократії, нагромадження капіталу і підприємництва, а й для масованої зовн. експансії консолід. і організованого капіталу.

Глобалізатори наполягають на тому, що держави погано виконували свої соц функції, на чому, з їх точки зору, підірвалась і комуніст. система, а становище покращилось тільки завдяки фін глоб., яка принесла переливання соц капіталу з одного регіону в інший через механізми діяльності транснаціон. фін. корпорацій. Тому глобалізатори оголосили кризу політ (соц.) держави і вимагають її комерціалізації і корпоратизації. Каталізатором цієї кризи стала зростаюча система ТНК, тобто система ек глобалізму, яка вимагає переходу до «корпорат. держави», або «держави-корпорації». Глобалізатори вважають, що громадяни країн Заходу віддають перевагу не державам, а корпораціям і «глоб. цінностям міжнар обміну» на базі універс. ресурсів.

У глобалізованій ек. великі господ. зв’язки базуються на особистих зв’язках менеджерів корпорацій з керівниками держав, на їх особистих фін інтересах. Глобалізація і персоналізація ек — взаємопов’яз. процеси, в яких держ. лідери експлуатують свої держ., штучно підтримуючи свою значимість і грабуючи свої держави і народи для свого збагачення.

Нині все більше питань нац ек розвитку вирішується за межами нац держав і переходить до міжнар структур, які є непідзвітними громадянам, урядам і парламентам тієї чи іншої країни (питання пересув. фін потоків і інвестицій, питання перерозподілу ринків збуту і труд рес).

Альтернативою економічної і владної експансії корпорацій можуть стати регіональні структури і регіональні процеси (процеси регіоналізації).

Як на Заході, так і на Сході гол. бастіоном сучасних держав є їх соц функція і соц структури. АЛЕ в умовах інформац революції соц. позиції держави виявились підірваними. Громадянин кожної держави поступово перетворюється в «глоб людину світу». Його соц. доля вже не так жорстко пов’язується з його власною державою. Соц вибір громадянина стає глоб за своїм характером. І це негат. впливає на місце і роль держави.

Сьогодні сильні держави застосовують до слабких принцип «подвійного стандарту», вони штовхають слабших у вир корпорат-ек глобалізації, при цьому могутньо захищають від них власні ринки. Західні держави прагнуть обплутати ек слабкі держави мережами своїх корпорат структур, всіляко стимулюють їх спец податковими пільгами, чим знижують конкурентоспроможність слабких держав. При цьому вони зберігають домінуючу, лідируючу роль по відношенню до «своїх» корпорацій і роль жорсткого контролера стосовно чужих корпорацій і держав, що стоять за ними.

Злоякісна інтеграція і зрощування економічних інтересів держав з інтересами глоб корпорацій (як своїх, так і зарубіжних) приводить до встановлення системи мовчазної згоди, консенсусу держав і корпорацій.

У США - реалізація спец стратегії податкового стимул міжнар ек експансії америк корпорацій. Уряди Німеччини, Фр, Італії і Японії надто терплячі до «своїх» гігантських глоб. корпорацій, які ухиляються від оплати податків. Представники корпорат топ-менеджменту захоплюють ключові пости в урядах багатих країн і міжнар фін орг. Ек система глобалізму дрейфує в бік її трансформації в систему державно-корпорат глобалізму. Втрачаючи соц функції і соц відповідальність, держава поступово перетв. в недержаву, або в державу-корпорацію.

СИЛОВА ГЛОБАЛІЗ: З позицій об’єктивного аналізу глоб. — це не тільки об’єктивний продукт технологічної ери, наслідок технологічного і техніко-економічного розвитку на певному етапі розвитку інтегрованих ПС світу. Це одночасно, ще і міжнар стратегія і політика. Ні нові технології, ні бізнес (корпорацій) самі по собі не могли розвинути глоб економіку. Гол агентами у встановленні глоб ек були уряди країн «великої сімки» і контрольовані ними МО — МВФ, СБ, СОТ.

Основи глобалізації і системи глобалізму були послідовно закладені стратегією і політикою цих урядів і МО в своїх довгострокових інтересах і в дусі вимог так званого Вашингтонського консенсусу, тобто політики дерегуляції, лібералізації приватизації. БО вищезгаданим урядам і їх корпорат структурам став потрібним весь глоб. ринок світу, включаючи космічний простір.

Використовувався синергетичний, об’єднаний, інтегрований механізм політ і ек тиску на залежні уряди інших країн прямо або через діяльність МВФ, СБ та СОТ. Цей тиск використовувався з метою «уніфікації» всіх нац економік навколо нав’язаних їм правил гри, які забезпечують глобалізаторам вільне пересування їх капіталів, товарів і послуг відповідно до конкурентної ринкової оцінки. Свідомо нарощувалась залежність і заборгованість країн, особливо тих, які потребували кредитів, інвестицій і доступу на зовнішні ринки.

25. Динамізм, напрямки і результати взаємодії «Україна-США» в умовах глобальних економічних трансформаціях.

США визнали Укр у 1991 р. Дипломатичні відносини було встановлено на поч. 1992 р.

Важливими складовими укр-америк діалогу протягом ост років стали визнання США ринкового статусу економіки Укр, підтримка США набуття Укр членства в СОТ, вихід на укр ринок америк урядової Корпорації із захисту закордонних приватних інвестицій.

Широкою є договірна-правова базу співпраці – «Дорожня карта» двостор пріоритетів, міжурядові Угоди про торгов та інвестиц співроб, співроб у сфері науки і технологій, співроб в дослід. та використ кос простору в мирних цілях - в цілому, 125 міжнар документів.

Рез. двостор співпраці на міжнар арені є політ підтримка США здійснюваного Укр. євроінтеграц курсу та практ співроб з НАТО, взаємодія з питань міжнар, зокрема, регіон безпеки.

Важл. напрямами двостороннього співроб залишаються реалізація укр проектів у рамках ініціативи Групи восьми «Глобальне партнерство», активізація переговорного процесу щодо збільшення обсягів фінансування США заходів з утилізації ТРП, імплементація низки проектів у сфері посилення безпеки ядерних об’єктів в Укр та зміцнення потенціалу нашої держави в запобіганні нелегальному переміщенню ядерних і радіоакт. матеріалів.

Напрями співроб:

1) торговельно-ек співроб: покращення динаміки двостор товарообігу. За рез 2010 р. він зріс на 76% у порівнянні з минул р. і = 2 426 млн.дол. США. Е укр товарів до США зріс на 21% і склав 1 млрд. дол. І америк продукції в Укр зріс на 51% та склав 1,3 млрд. дол.

На 1.01 2011 р, в ек Укр залучено 1,2 млрд. дол. америк інвест (2,7% усіх ПІІ в ек Укр).

На території Укр зареєстровано 1545 підприємств з америк капіталом. Найбільш привабливими сферами для америк інвесторів є с/г, торгівля і фін сектор.

В Е: продукти неорганічної хімії, енергетичні матеріали; нафта, вироби з чавуна та сталі.

В І: засоби наземного транспорту, ядерні реактори; бойлерні машини; машинне устаткування та механічне обладнання, залізничні або трамвайні локомотиви.

2) Науково-техн співроб: угода про співроб у сфері науки і технологій – 2006. Зростає діяльність америк Фонду цивільних досліджень та розвитку, спрямована на започаткув та підтримку спільних науково-дослідних проектів. Фонд спільно з Мініст. освіти і науки Укр реалізує Програму науково-технолог підприємництва - навчання з технолог підприємництва та видачу грантів для укра дослідників у галузі прикладних наук.

+перспективною галуззю на напрямі високих технологій є ракето-космічна: українські підприємства ракетної галузі співпрацюють з америк компаніями «Orbital Sciences», «ATK» та «Pratt & Whitney» у проекті створення ракети-носія «Taurus-2».

+ мед сфера: партнерство медичних закладів Укр та США з питань медичної освіти, боротьби з ВІЛ/СНІД; репродуктивне здоров'я; дитячі захворювання, викликані наслідками аварії на Чорнобильській АЕС; попередження вроджених вад; профілактика та боротьба з ВІЛ/СНІД та туберкульозом.

+сфера ох здоров’я: низка проектів на території Укр у сфері енергозбереж та підвищ енергоефективності; пересувна лабораторія для дослідження радіаційної ситуації.

3) співроб в культ-гуманітарній сфері: Існуюча договірно-правова база дозволяє плідно розвивати і поглиблювати усі напрямки двостор гуманітарної співпраці - забезпечити широке представлення америк громадськості традицій, історії та культурно-мистецьких надбань Укр. Різні напрямки українського мистецтва яскраво представлені на теренах США (митецькі виставки, і концерти майстрів класичного співу, симфонічної музики, гастролі естрадних виконавців, театральні та балетні вистави).

4) міжрегіональна взаємодія: починаючи з 1991 р., між Україною та США укладено 23 угоди про побратимські зв’язки.

26.Динамізм, напрямки і результати взаємодії «Україна-ЄС» в умовах глобальних економічних трансформаціях.

З моменту набуття Укр незалежності у 1991 році ЄС та Укр динамічно розвивають відносини один з одним. Україна є пріоритетним партнером ЄС у рамках Європейської політики сусідства та Східного партнерства.

Правові засади відносин ЄС-Україна ґрунтуються на Угоді про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС.

У 2007 року почалися перемовини щодо нової Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, що має замінити попередню УПС. У зв'язку з приєднанням України до Світової організації торгівлі у травні 2008 року, нова угода також передбачає створення глибокої та всеосяжної зони вільної торгівлі між Україною та ЄС.

Оскільки перемовини з приводу Угоди про асоціацію між Україною та ЄС та її ратифікація потребуватимуть кількох років до вступу в дію повної Угоди, сторони вирішили прийняти Порядок денний асоціації Україна-ЄС.

А) торгов-ек співроб: у 2010 р. зростання обсягів торгівлі Україна-ЄС (заг товарообіг – 29 млрд. євро). Найбільшим торговельним партнером Укр є Німеччина ( 20 % у товарообігу Україна-ЄС), яка на сьогодні також є одним з найбільших інвесторів в Україну. Інвестиції Німеччини у 2010 р. склали 6,6 млрд. доларів США, в обсязі інвестицій Німеччина поступається лише Кіпру – 9 млрд. доларів США.

ЄС продовжує залишатися найбільшим інвестором в Україну – 78% частка в заг обсязі інвестицій (у 2010 році - 32 млрд. доларів США).

Сальдо торгівлі Україна – ЄС продовжує залишатися від'ємним, хоча за три квартали воно знизилося на 4 млрд. євро. Спостерігається також позит тенденція майже подвійного перевищення темпів обсягу імпорту ЄС з України над темпами росту експорту в Україну.

Б) співроб в енергетичній сфері: з 2005 року: співроб з МАГАТЕ щодо оцінки стану ядерної безпеки на діючих АЕС України за напрямками: проектна безпека; експлуатаційна безпека; поводження з радіоактивними відходами та зняття з експлуатації; ядерне регулювання.

+ 01.01 2011 Україна набула членства в Енергет Співтоваристві. Це є свідченням відданості України реформуванню енергет сектору відповідно до європ стандартів.

+ виконання проекту синхронізації Об’єднаної енергетичної системи України з Європ мережею системних операторів з передачі електроенергії.

+ реалізація проекту Євразійського нафтотранспортного коридору (ЄАНТК) шляхом інтеграції нафтотранспортних систем України та Польщі для постачання каспійської нафти нафтопроводом Одеса – Броди - Плоцьк на ринки європейських країн (€ 252 млн).

В) науково-техн співроб: Укр – з 2004 року асоційов член програми EUREKA, яка фактично є каталізатором європейських інновацій - було профінансовано 22 проекти Укр на суму 8 млн. євро.

+фінансув 73 проектів в рамках 7ої Рамоковї програми із співфінансуванням ЄС в обсязі 7 млн. євро.

Г) в сфері ох навкол середовища: співробітництво здійснюється з врахуванням зобов'язань України та ЄС в рамках Кіотського протоколуспільні робочі групи з питань якості повітря; Якості водних ресурсів та управління ними; Поводження з відходами; Промислового забруднення та промислових загроз; Хімічних речовин.

Д) в сфері авіації: в рамках системи міжнар договорів, укладених упродовж 1992-2005 років, яка складається з 27 двосторонніх міжурядових угод про повітряне сполучення між Україною та державами-членами ЄС, Угоди між Україною та ЄС про певні аспекти повітряного сполучення.

Е) в сфері освіти: триває процес розробки стратегх пріоритетів в цій сфері до 2020 року. У 2009 року Рада ЄС затвердила Стратегію Європ співробітництва в сфері освіти та навчання, виділяючи його 4 стратегічні цілі: навчання впродовж життя та мобільність; якість та ефективність; рівність та соціальна єдність; інновації та творчість, включаючи розвиток підприємництва.

+співпраця України з ЄС в рамках освітніх програм - програма «Темпус» (12 проектів).

Є) Співроб у сфері юстиції, свободи та безпеки: у візовій сфері та з питань реадмісії+ у 2008 р. офіційно започатковано безвізовий діалог між Україною та ЄС.

27.Динамізм, напрямки і результати взаємодії «Україна-Російська Федерація» в умовах глобальних економічних трансформаціях.

Стабільний розвиток укр-рос ек відносин є важливим чинником, що гарантує стабільний і передбачуваний ек розвиток, енергетичну безпеку і, значною мірою, політ стабільність на всьому євразійському просторі.

Договірно-правова база двосторонніх укр-рос відносин - більше 380 міжнар документів. Встановлення дипломат відносин між Україною і РФ почалося у 1992 році.

Договір про дружбу, співроб і партнерство між Україною і РФ - у 1997 року

А) торгов-ек співроб: Е послуг є: РФ - 36,3 % від загального обсягу Е України, Е товарів - 26% Росія, І товарів - 37% Росія, І послуг - 15% Росія. У 2010 році найбільш значущим було збільшення Е до РФ (в 1.6 раза), у першу чергу за рахунок продукції машинобудування. +Найбільше зріс І товарів з РФ (в 1.7 раза), насамперед за рахунок енергоносіїв. В імпорті з РФ переважають енергетичні матеріали, нафта та продукти її переробки, продукція машино- і приладобудування, чорні метали і вироби з них.

Росія входить до 10 основних країн-інвесторів (на які припадає 82% заг обсягу ПІ) разом з Кіпром, Нім, Нідерл, Австрією, Фр тощо.

ПЗІ до РФ - 2,4% у заг обсязі.

Серед українських компаній, засновниками яких є російські компанії або громадяни РФ (всього більше 15 тис, основна частина працює в таких сферах, як: оптова торгівля; будівництво; сфера права, бухгалтерського обліку й інжинирінгу ; роздрібна торгівля, ремонт побутових приладів та предметів особистого вжитку ; операції з нерухомим майном; виробництво харчових продуктів і напоїв ; дослідження і розробки ; готельний і ресторанний бізнес .

Б) Авіаційна і космічна промисловість: ракетно-космічна й авіабудівна галузі є тими сферами, де Україна і Росія виступають як достатньо ефективні партнери. За підрах, двосторонні зв’язки наближаються тут до 40 %, а у деяких вузьких галузях — до 60 %.

В) Співробітництво у сфері енергетики: у енергетичних відносинах України з Росією є явні загрози її енергетичній безпеці через майже монопольну залежність у постачанні основних ПЕР (в першу чергу природного газу), яка визначає надмірний (з точки зору енергетичної незалежності) економічний та політичний тиск.

Переважна більшість газового транзиту із Росії до країн Європи (80%) відбувається через українську газотранспортну систему (ГТС), що робить Україну важливим елементом забезпечення енергетичної безпеки Європи.

+у сфері ядерної енергетики має кілька складових: а) співробітництво щодо продовження ресурсу нині діючих в Україні атомних електростанцій і будівництво нових АЕС;

б)співпраця у сфері виробництва ядерного палива, у тому числі спільне освоєння родовищ урану і цирконію, а також участь України в діяльності Міжнародного центру із збагачення урану.

Г) Військово-промисловий комплекс: потужні коопераційні зв’язки із рос підприємствами мають більшість укр заводів і конструкторсько-виробничих об’єднань, що працюють у сфері ВПК. Серед них можна назвати ДП “Завод ім. Малишева”, КП “ХКБМ ім. Морозова”, ВАТ “Топаз”, КП “Науково виробничий комплекс “Іскра” тощо.

Завдяки більшій самодостатності, Росія намагається обмежувати і дозувати кооперацію з Україною у сфері виробництва озброєнь. Це узгоджується із обраною РФ стратегією розвитку власного виробництва зброї та підвищення самодостатності вітчизняного ВПК. Для України це означає поступове згортання коопераційних зв’язків, гальмування або навіть саботування РФ окремих проектів. За оцінками деяких експертів, втрати України від згортання оборонної кооперації з РФ можуть скласти біля 200 млн дол. щорічно. Це актуалізує питання розширення співробітництва України у цій сфері з НАТО.

+ У 2010 році Угода між Укр і РФ з питань перебування Чорном флоту РФ на території Укр - про пролонгацію базування рос Чорном. флоту в Севастополі до 2042 року.

28. Економічні кризи в умовах глобалізації.

У новому дослідженні "Глобальні ризики майбутнього" експерти ОЕСР доходять висновку, що глобалізація ек і швидкість, із якою нині світом пересуваються люди, товари та інформація, із переваг можуть перетворитися на причини майбутніх глоб криз, які лише посилюватимуть негативні наслідки ек кризи чи поширення епідемії у якійсь окремій країні на весь світ.

Особливістю суч глоб ек криз є те, що вони протікають за умов надзвичайно вис рівня взаємозалежн. нац економік. Така взаємозалежн. означає, що кризові явища надзвичайно швидко поширюються в св. господарстві, втягуючи в орбіту кризи практично всі країни. Таким чином, криза дуже швидко набуває світового характеру з усіма відповідними наслідками. Саме тому глобальна криза стала серйозним тестом на ефективність наявних механізмів координації ек політики на регіональному та міжнародному рівнях. Також глобальна криза засвідчила необхідність масштабного втручання держави в економіку, елементом якого була фактична націоналізація окремих фін. інституцій.

Ек криза - різке погіршення ек стану країни, що виявляється в значному спаді виробництва, порушенні виробн зв'язків, що склалися, банкрутстві підприємств, зростанні безроб, і у рез — в зниженні життєвого рівня, добробуту насел.

Ек криза поділ на: промислові та фін;

циклічні, структурні та системні.

В умовах глоба ліз фін ринків, зростання потоків капіталів актуальними є глобальні фін-ек кризи – розлад процесу функціонування фінансового ринку, яий виявляється в знеціненні нац валюти, виснаженні вал резервів, масовому банкрутстві кредитно-фінан установ, дефолтах по суверенних боргах.

Фін криза складається з валютної, банківської та боргової.

Б) Боргова- масове банкрутство субєктів господарювання і дефолт по суверенних боргах держави.

Основні передумови виникнення світових фінан-ек криз в умовах глобалізації:

1. Перевиробництво продукції 2. Недієвість механізму ринкової саморегуляції. 3. Спекуляції інвесторів на фондових біржах та ринках4. Бюджетний дефіцит країни та його фінансування за допомогою внутрішніх позик 5. Слабка банківська система 6.Великий зовнішній борг країни. 7.Скорочення золотовалютних резервів країни. 12. Неефективна фінансова і грошово-кредитна політика держави.

Остання св. фін-ек криза 2008-2009 рр була викликана:

1) високими цінами на товари сировини;

2) іпотечною кризою у США у 2007 році;

3) інноваціями на фін ринках;

4) створенням фін бульбашками, зростанням віртуальної економіки.

Основними наслідками кризи для глобалізаціє є:

1) зниження темпів процесу лібералізації фін політики;

2) підірвання довіри до моделі капіталізму, яка заснована на вільному ринку;

3) погіршення стану св. економіки;

4) диверсифікація валютної та фін системи, порядок якої не буде залежати від США;

5) ЄС має намір сформув. справжній ек уряд, де держави будуть тісно працювати з ЄЦБ.

29. Євразійський інтеграційний вектор України, характеристика і сценарії розвитку.

Євразійське ек співтовариство (ЄврАзЕС) — міжнар ек організація, наділена функціями, пов'язаними з формуванням загальних зовнішніх митних кордонів країн-засновників, що до неї належать (Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Росія і Таджикистан), виробленням єдиної зовнішньоек політики, тарифів, цін та інших складових функціонування заг ринку.

ЄврАзЕС було створено для ефективного просування процесу формування державами-учасниками Митного союзу Єдиного ек простору, координації їхніх підходів до інтеграції у світову економіку і міжнар торгівельну систему.

Україна є спостерігачем ЄврАзЕс.

З погляду короткострокової й навіть середньострокової перспективи для України відкривається низка виграшних можливостей від Євразійської інтеграції:

1) це перехід до стягування ПДВ на нафту, газ і газовий конденсат за принципом «країни призначення» — що може дати Україні суттєвий виграш в аспекті бюджетних надходжень.

2) Важливим виграшем може бути те, що в рамках ЄврАзЕС реалізується концепція вільної торгівлі вже майже без вилучень і обмежень.

Економічні ризики:

1) форсоване входження в структури ЄврАзЕС може відродити дію відомого інтеграційним об’єднанням ефекту «відхилення торгівлі» всередину інтеграційного співтовариства. За цих умов тенденція до зростання питомої ваги країн ЄС, що намітилася, може повернути назад — з усіма наслідками для ослаблення перспектив розвитку тісніших ек взаємозв’язків укр і європ фірм. Аналогічні ефекти виникнуть і в інвестиц. сфері, де і без того рос. компанії, звичніші до пострад. особливостей ведення бізнесу, мають солідну перевагу перед зах. інвесторами в процесі приватизації.

2) входження в менш конкурентне і менш розвинуте в інституціональному відношенні середовище, ніж те, що сформувалося в ЄС, безумовно, не забезпечуватиме аналогічні західноєвроп механізми стимулювання нововведень і передачі технологій, а це негативно позначиться на довгострокових тенденціях ек модернізації в Україні.

3) можлив. відхилення моделей зближення законодавства в межах ЄврАзЕС від існуючих стандартів ЄС, що також ускладнюватиме налагодження зв’язків з компаніями ЄС.

У 2003 році Україна підтримала реалізацію проекту ЄЕП на Сході спільно з Росією, Білоруссю і Казахстаном та підписала відповідний договір про його створення.

У жовтні 2011 року Україною було здійснено ще один важливий крок на шляху до східного вектору інтеграції - прем’єр міністр України підписав в Росії Договір про створення ЗВТ у межах СНД, що у Росії розцінили як створення «нового фундаменту торгово-ек відносин у рамках СНД». Більшість експертів оцінило цей крок як перший на шляху до вступу Укр до Митного Союзу.

Нещодавно голова укр уряду доручив міністерству ек розвитку і торгівлі вивчити можливість приєднання України до угоди про технічні регламенти в рамках ЄврАзЕС. Такі єдині технічні регламенти здійснення зовнішньоекономічної діяльності спрощують ведення бізнесу для учасників ринку, що працюють у рамках ЄврАзЕС.

Україна планує продовжувати розвиток свого співроб. з Митним союзом у форматі «3+1», бо, за прогнозами, товарообіг може збільшитися аж на 9 млрд. дол. при встановленні позит сальдо торгов балансу, що буде сприяти стабільності грошової одиниці та купівлі енергоносіїв за такими ж цінами, як для інших членів Митного союзу. +передбачається зменш. витрат підприємців на ведення бізнесу при зменш. ціни на сировину.

30.Євроатлантична інтеграційна стратегія України і проблеми її реалізації.

Відносини між Україною та Європейським Союзом були започатковані в грудні 1991 року, коли Міністр закордонних справ Нідерландів, як головуючої в ЄС, у своєму листі від імені Євросоюзу офіційно визнав незалежність України.

Намір вступити в ЄС було вперше проголошено в 1996 р., а у червні 1998 р. затверджено Указом Президента України про затвердження Стратегiї iнтеграцiї України до Європейського Союзу, що офіційно проголосило членство України в ЄС як довгострокову стратегічну ціль.

Стратегiя iнтеграцiї України до ЄС грунтується на:
- Конституцiї України, що встановлює спрямування зовнiшньополiтичної дiяльностi України на забезпечення її нацiональних iнтересiв i безпеки шляхом пiдтримання мирного i взаємовигiдного спiвробiтництва з членами мiжнародного спiвтовариства за загальновизнаними принципами i нормами мiжнародного права;

- схвалених Верховною Радою України Основних напрямах зовнiшньої полiтики України та Концепцiї (основах державної полiтики) нацiональної безпеки України;

- Угодi про партнерство та спiвробiтництво мiж Україною та Європейськими Спiвтовариствами та їх державами - членами вiд 1994 року (УПС) та iнших договорах, укладених мiж Україною та ЄС, в яких визначаються механiзми взаємодiї мiж ними.

В результаті розширення ЄС - вступу до ЄС Польщі та Угорщини - Україна межує з ЄС, що створює принципово нову геополiтичну ситуацiю. Отримання на цiй основi статусу асоцiйованого члена ЄС є головним зовнiшньополiтичним прiоритетом України у середньостроковому вимiрi i повинно спiввiдноситися в часi з набуттям повноправного членства в ЄС державами-кандидатами, якi мають спiльний кордон з Україною.

Аналізуючи євроінтеграційну стратегію України та план дій Україна-ЄС, можна виділити основні напрямки інтеграційного процесу:

1.Адаптацiя законодавства України до законодавства, забезпечення прав людини.

2.Економiчна iнтеграцiя та розвиток торговельних вiдносин мiж Україною та ЄС.

3.Iнтеграцiя України до ЄС у контекстi загальноєвропейської безпеки.

4.Полiтична консолiдацiя та змiцнення демократiї.

5.Адаптацiя соцiальної полiтики України до стандартiв ЄС.

6.Культурно-освiтня i науково-технiчна iнтеграцiя.

7.Регiональна iнтеграцiя України.

8.Галузева спiвпраця.

9.Спiвробiтництво у галузi охорони довкiлля.

Для вступу в Євросоюз, Україні потрібно буде виконати ряд умов, що заключаються в Копенгагенських та Маахстрихтських критеріях.

Україна вже є визнаним суб’єктом європейських відносин і сьогодні неможливо говорити про майбутню Європу, архітектуру європейської безпеки, не беручи до уваги роль і місце України. Для нашої держави включення в процес творення конструкції континентальної єдності є життєвою необхідністю. Проте треба усвідомити сьогоднішні реалії: Україна цікавить своїх зарубіжних партнерів в основному як транзитна держава, що зовсім не гарантує нам статус незамінності. Тому слід не тішитися ілюзіями, а послідовно здійснювати комплекс заходів, які дозволили би нам стати повноправним учасником європейської та пан євразійської інтеграції.

31.Загальні підходи до виокремлення стадій глобального розвитку.