Г специфічно інтегрує світ- відбув стратифікація світ спільноти

Одні інтеграційні зусилля призведуть до об’єднуючого результату, інші — опиняться безнадійно підірваними. Головним є той факт, що потужні сучасні держави всупереч будь-якому ступеня глобалізації збережуть власний силовий та економічний потенціал.

Інфо революція не зрівняла держави між собою.

Відбувається маргіналізація країн, що розвиваються, — багата Північ, по сутті, виключає з прогресу значну більшість людства.

2) Реалізація програми Вашингтонського консенсусу, яка активно нав’язувалася через посередництво США різноманітними фінансовими інститутами, ставила за мету дисоціалізувати країни світової периферії. Ідея вільно-ринкової ек самостабілізації, що автоматично досягається, є архаїчною.

3)Скептична позицію П. Хірста та У. Томпсона. Г=міф, мета якого приховування конфронтаційної реальності міжн економіки, яка все більше являє собою з часом усе важче стримуваний баланс сил трьох регіональних блоків — Пн Америки, Європи та Сї Азії, в ареалі яких національні уряди зберігають усю колишню міць. Сили інтернаціоналізації напряму залежать від регулюючих правил національних урядів, які в першу чергу визначають напрями подальшої лібералізації. Г не пом’якшує, а посилює світову нерівність. Вона створює додаткові можливості великим виробничим компаніям за рахунок менш великих і менш залучених до сучасної науки і технологій виробничих колективів.

4)В провідних країнах ефективність виникає в досить великих зонах виробництва, які внаслідок відкриття кордонів стануть неконкурентоспроможними для зарубіжних експортерів, здатних демонструвати більш низький рівень витрат.

5) Я. Бхагваті, П. Крюгман. Найбільш доцільне побудова вільного ринку для товарів, а не для капіталів, оскільки останні є нестабільними за власною природою і вимагають держ контролю — як МІН контролю за обмінними курсами.

6) Американські ізоляціоністи на чолі з П. Бьюкененом. Г - система допуску на багатий і справедливий америк ринок демпінгових товарів з країн з дешевою робочою силою, що спричинює відтік вільного америк капіталу в країни, які розвиваються, і послаблює позиції США. Г = «заміна комунізму» як основного противника США.

7)Головна проблема - співвіднош глобалізації з вестернізацією.

А)Г — більш широка ніж вестернізація і практично дорівнює процесу модернізації. А. Гідденс, Р. Робертсон, М. Олброу, У. Коннолі.

Б) Г = глобальна дифузія зх модернізму і зх інститутів. С. Амін, Л. Бентон, А. Каліннікос. Головне — зможе чи ні незахідний світ вступити до фази глобалізації, не відчувши попереднього впливу вестернізації, консервації власної культури задля ефективного цивілізаційного підґрунтя вестернізації, що була активно сприйнята суспільством.

69.Соціо – культурний вимір глобалізації.

У соціокультурній сфері знаходиться генетичне ядро кожної локальної цивілізації. З його порушенням цивілізація гине, переходить до реліктового стану. Це генетичне ядро змінюється за фазами життєвого циклу, яскраво спалахуючи у періоди піднесення, виходу з кризи і згасаючи у фазах застою та кризи. Аналогічні коливання спостерігаються по фазах життєвих циклів цивілізацій з періодичним переміщенням центру творчого лідерства.

Соціокультурні цикли в глобальному масштабі найбільш глибоко і повно були дослідженими Пітіримом Сорокіним.

Становлення інтегрального соціокультурного ладу пов’язане з переміщенням центру творчого лідерства на Схід, з взаємопроникненням західних і східних культурних цінностей, ідей, інститутів, зразків і звичаїв. Проте цей процес не буде протікати в одному напрямі і в однакових формах в цивілізаціях Заходу і Сходу. Новий лад, за думкою Сорокіна, не буде ані модифікованою формою згасаючого ідеаціонального порядку східних народів, ані східним різновидом пануючого на Заході чуттєвого порядку. Виникаючий інтегральний порядок буде більш величним і мудрим, більш справедливим і прекрасним у порівнянні зі згасаючим ідеаціональним, еклектичним порядком, об’єднуючи в один потік Істину (науку), Красоту (високе мистецтво) і Добро (нову етику, що ґрунтується на творчому альтруїзмі).

В останній час намітилися базові мегатенденції глобального цивілізаційного процесу в соціокультурній сфері:

1. «Культурна поляризація». Саме під знаком цієї мега тенде-нції пройшла більша частина ХХ століття, протиборства двох та-борів, — капіталістичного й соціалістичного. Основний механізм реалізації цієї мегатенденції — поляризація й сегментація політичної й геоэкономічної карти світу, супроводжувані формуван-ням стійких войськово-політичних і економічних регіональних союзів.

2. «Культурна асиміляція» виходить із того, що «вестерніза-ції» альтернативи немає. Розширюється процес установлення універсальних («загальнолюдських») норм і правил у міжнарод-них відносинах.

3.«Культурна гібридизація» доповнюється процесами транс-культурної конвергенції й формування транслокальных куль-тур — культур діаспори, а не традиційно локалізованих і прагну-чих знайти національно-державну ідентичність культур. Мир поступово перетворюється в складну мозаїку транслокальних культур, що утворять нові культурні регіони. Інтенсифікація ко-мунікацій і міжкультурних взаємодій, розвиток інформаційних технологій сприяють подальшій диверсифікованості різноманіт-ного світу людських культур, а не їхньому поглинанню якоюсь універсальною «глобальною культурою».

4.«Культурна ізоляція». ХХ століття дало численні приклади ізоляції й самоізоляції окремих країн, регіонів, політичних блоків («санітарні кордони» або «залізна завіса»). Джерелами ізоляціо-ністських тенденцій у сторіччі, що наступило, будуть: культур-ний і релігійний фундаменталізм; екологічні, націоналістичні й расистські рухи; прихід до влади авторитарних і тоталітарних режимів, які будуть прибігати до таких мір: соціокультурна авта-ркія, обмеження інформаційних і гуманітарних контактів, волі пересування, жорсткість цензури.

70.Соціокультурні і політичні аспекти глобалізації.

Соціокультурний аспект:мегатенденції

Політичичний аспект. Г – підйом у власній могутності нового поліцентричного світу як антитези існуючому світові, де панує держава, пов’язана з ним тісними узами.

Геополітична карта світу характеризується нестійкістю і вибухонебезпечністю: на зміну протистоянню двох світових систем приходить протиборство локальних цивілізацій. Китайська, індійська і латиноамериканська цивілізації поки що не претендують на геополітичне лідерство, проте сумарно контролюють половину населення світу. Сценарій зіткнення цивілізацій був детально розроблений С. Хантінгтоном. Проте західна цивілізація володіє можливостями не допустити переростання локальних конфліктів на глобальні.

Іншим сценарієм є партнерство цивілізацій; воно вельми перспективне, але і найбільш складне для реалізації. Цей сценарій передбачає розвиток конструктивного діалогу і співробітництва локальних цивілізацій як частин глобальної спільноти націй і держав, вироблення ефективного механізму розв’язання виникаючих міжцивілізаційних суперечок, взаємодопомогу, підтримку менш розвинутим народам і цивілізаціям за умов їхнього політичного рівноправ’я, відсутності диктату, насильства, розвитку глобальної демократії. Модель політичного партнерства відпрацьована на прикладі ЄС, Європарламенту і ОБСЄ.

71.Становлення глобальних регуляторних інститутів. Майбутнє міжурядових організацій.

Виникнення глобал регулятор інститутів пов’язано з: 1)утворенням у результаті буржуазно-демократичних революцій суверенних (націонал) держав; 2) з результатами НТП, які сприяли взаємозалежності та розширенню і зміцненню взаємозв’язків між державами. Необхідність узгодження функціонування суверенної держави і співробітництво з іншими державами – сприяли появі такої форми міждержавних зв’язків, як міжнародні міжурядові організації.

ММУО — це об'єднання держав (інших ММУО), створене на погоджувальній основі, що має певні цілі, які відповідають загальновизнаним принципам міжнародного права, має постійну внутрішньоорганізаційну структуру та володіє міжнар правосуб'єктністю. Уряди діють від імені своєї держави (яка делегувала частину прав) і представляють її інтереси, притримуючись поваги її суверенітету. Найважливішою відмінною ознакою будь-якої ММО є наявність договірної основи - «ця ознака визначає юридичну природу міжнародної організації».

Першою такою організацією міжнародники називають Центральну комісію із судноплавства на Рейні (1815).

У 2-й пол. 19 ст. такі організації мали неполіт. характер і вузько спеціаліз. цілі. Серед них — Міжнар союз електрозв'язку (МСЕ, засн. 1865), Всесвітній поштовий союз (ВПС, 1874) та ін., які діють досі (всього — бл. 20).

Першою політичною ММО була Ліга Націй (1919—19), досвід якої використано при утворенні у 1945 ООН. Після Другої світ, війни розвивається система універсальних ММО, що уклали спец, угоди з ООН про співробітництво, — МОП, 1919, ВООЗ, 1946, ІКАО, 1947, Міжнародна морська організація (ІМО, 1959). На регіон, рівні діють Ліга арабських держав (ЛАД, 1945), Організація американських держав (ОАД, 1948), Організація африканської єдності (ОАЄ, 1963), Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН, 1967), Рада Європи (РЄ) та ін. Особливе місце серед них займають Європейське економічне співтовариство, Європейське об 'єднання вугілля і сталі (ЄОВС) та Європейське товариство по атомній енергії (Євратом), на основі яких виникло наддержавне регіональне утворення —ЄС.

Сьогодні налічується бл. 500 ММО у різних сферах міждерж. співробітництва. Укр — член понад 40 ММО: ООН (Україна - одна із дер-жав-засновниць), МОП (з 1954), МАГАТЕ (1957), МВФ, з 1992, Ради Європи (з 1995) та ін.

Проте, на сьогодні дещо сумнівне майбутнє таких організацій. Скептики вказують на факти порушення прав людини, все більшу витонченість методів тероризму, домінування у МВ егоїстичних національних інтересів держав, неефективність ММУО при вирішенні низки питань. Роль арбітрів виконують сьогодні США, НАТО, ЄС. В результаті має місце політика «подвійних стандартів». Політика захисту прав людини стала ширмою за якою реалізуються інтереси Заходу.

Наприклад, Останнім часом МВФ все частіше грає роль інструменту зовнішньої політики країн Заходу, надаючи фінансову допомогу тільки тим, кого індустріальний світ хоче бачити серед своїх союзників. Фондом незадоволені буквально всі: країни-боржники змушені впроваджувати у себе болісні реформи, і країни-кредитори, незадоволені тим, що їхні гроші зникають у кишенях країн, що розвиваються, як у бездонній бочці.

Діяльність та вступ до СОТ також піддається критиці сьогодні. багато країн, в першу чергу США, порушують досягнуті домовленості, роздаючи індивідуальні пільги та преференції, тим самим зводячи на «ні» саму ідею вільної торгівлі. Зараз СОТ вже перетворилося на декларативну організацію, що частково не виконує свої функції.

72.Статус і характер діяльності неурядових організацій в глобальних умовах.

Початком створення МНУО справедливо вважають багатосторонні зустрічі – конгреси, конференції і т.д. Перші такі організації носили в основному просвітницький і науковий, релігійний, пацифістський та господарчий характер.

МНУО- це організація створена не на підставі міжурядової угоди, а на підставі установчих документів, зареєстрованих відповідно до нац законодавства однієї держави, форма об'єднання представників громадськості різних країн світу, об'єднаних єдиною внутр метою, що відповідає духу й принципам уставу ООН і нормам міжнародного права, що не переслідує у своїй діяльності отримання прибутку. Сьогодні саме МНУО приймають ключові політичні рішення в окремих кулуарах.

Статус. МНПО не є суб'єктами міжнародного права, але повинні здійснювати свою діяльність у відповідності з його принципами і нормами. У межах держави правовий статус МНПО визначається національним законодавством.

Значна кількість дослідників переконана, що успіх подібних організацій тісно пов’язаний із процесами глобалізації й створенням соціальних умов, за яких звичайним громадянам необхідно використовувати нормативні регулятивні механізми поза полем дії державних структур.

Причинами, які впливають на різке збільшення кількості МНУО є:

• недостатні можливості окремих держав та ММУО для вирішення нових міжнар проблем;

• посилення демократичних процесів у сфері внутрішніх та міжнародних відносин;

• зростаюче бажання індивідів збільшити контроль за процесом прийняття рішень у питаннях, які торкаються їхніх життєвих інтересів (екологія, права людини, економічний та політичний розвиток);

• рух від державних інтересів („суверенітету”) до загальнолюдських цінностей, таких, як права людини та захист оточуючого середовища;

Багато країн в світі почали звертати увагу на такі об’єднання, та використовувати їх в реалізації своїх зовнішньополітичних завдань. Тривалий час першість за ступенем активності на міжнародній арені утримували релігійні організації та захисники прав людини.

Перша МНУО – Круглий стіл – проблеми створення єдиної системи розрахунків і фінансів;

2 - ФАБІАНСЬКЕ ТОВАРИСТВО - брит. соціалістична організація, заснована 1884; згуртувало переважно інтелігенцію; мета - еволюційне перетворення Великої Британії в демократичну соціалістичну державу;

3 – Ліга націй 1919р – створення єдиного світового уряду;

4 – Королівський інститут МВ ;

5 - Більдерберзький клуб або Більдерберзька група — провідна неофіційна міжнародна конференція, що проводиться щороку в дорогих готелях по всьому світу — найчастіше в Європі, а кожні чотири роки — в Канаді або США. Учасники - впливовими особами в галузі політики, бізнесу, фінансового регулювання, ЗМІ. Неофіційно – таємний світовий уряд.

6 – Ротари клуб - це нерелігійні і неполітичні благодійні організації, відкриті для всіх незалежно від національної та расової приналежності, віросповідання та політичних поглядів. Діяльність в сфері гуманітарних проектів; Існують в УКР.

Осн.механізм діяльності МНУО – мобілізація між нар громадської думки; метод досягнення цілей – тиск на ММУО; Ці організації пропонують такі рішення, які до цього ще не пропонувались і не розглядались, виконують функції нових соц.-політ рухів, виступають агентами глобального громад суспільства, представляють і захищають інтереси громадян, моніторять діяльність урядів, є елементами системи політичних противаг.

Переваги МНУО:

- Альтернатива урядам, вони більш рухливі, швидше реагують на конюктуру, діяльність звільнена від повсякденної політики;

- Ближчі до реальних інтересів індивідів;

- Завжди діють впевнено, рішуче,

- Налаштовані на реалізацію конкретних завдань у своїй сфері;

- Володіють додатковою інформацією.

73.Створення українських фінансово – промислових груп та конгломератів як альтернатива експансії ТНК.

Однією із основних форм експансії ТНК у країни з перехідною економікою є ПІІ та створення СП, а для Укр – переважно – у вигляді ЗАТ. експансійний характер проявляється у вивозі капіталу. Спостерігається також негативний вплив на ряд областей укр економіки (наприклад, автомобілебудування, тютюнову і харчову промисловість), домінування експортних стратегій завоювання ринку (у тому числі - псевдоінвестиційних), і переважаюча орієнтація ліцензійних і інвестиційних стратегій, що застосовується в Україні, на отримання короткострокових прибутків і відтік коштів.

Наявність в Укр тнк капіталу, з одного боку відтісняє національну державу на другорядне місце, а з іншого - це явище є об’єктивною закономірністю. Як показує досвід Китаю й інших країн, одна з альтернатив протистояти міжнар експансії могутніх ТНК з метою розвитку вітчизняної економіки – це створення на базі ФПГ і держ підтримка нац ТНК, які спроможні на основі інноваційних технологій, у тому числі розроблених за рахунок бюджетних коштів, а також використання податкових та митних пільг, скласти конкуренцію в рамках світогосподарських відносин.

ПФГ — це диверсифіковані багатофункціональні структури, створені на основі об'єднання капіталів підприємств, кредитно-фін установ та інших організацій з метою максимізації прибутку, підвищення ефективності виробн і фін операцій, посилення конкурентоздатності на внутр і зовн ринках. ФПГ є основною формою організації системи виробництва, базою технологічного комплексу національних господарств більшості розвинених країн, чинником прогресу суспільного виробництва.

Особливий інтерес має для Укр досвід Японії у розбудові економіки за допомогою ФПГ. При цьому слід зазначити наявність значної підтримки галузей, що належали до пріоритетних. Для стимулювання їх розвитку приймались відповідні закони щодо видобутку газу і нафти, атомної енергетики, вугледобувної, авіаційної, машинобудівної, металургійної, текстильної промисловості та інших галузей. У випадку участі підприємств приватного капіталу у державних програмах вони користувались значною дотаційною підтримкою, до них застосовувалось особливе (пільгове) оподаткування.

Найбільшими ПФГ в УКР є:

1. Інтертайп, з 2008р. – East one- трубна галузь, металургія, електроенергетика, машинобудування;

2. Приват – банківська справа, гірничодобувна галузь, нафтова, хімічна, харчова промисловість;

3. Фінанси і кредит – машбуд, субнобуд, гірничорудна, хім. промисловості;

4. Укрсиб – банківська справа, хім. промисловість, будівельна галузь;

5. Систем кепітал менеджмент – металургія, машбуд, енергетика, телекомунікації,

Проте, вітчизняні ПФГ скоріше працюють як холдингові компанії у розвинутих країнах. До того ж існую значні проблеми з правовою базою стосовно ФПГ – з 2010 року просто скасовано таке поняття і відповідний закон. Отже, УКР. скочується до абсолютно неофіційних ФПГ, які керуватимуться за іноземними законами офшорних зон. Це вигідно в першу чергу олігархам.

Недосконалість укр законодавства в сфері регулювання процесів створення і діяльності ПФГ гальмує поширення промислово-фінансової інтеграції. Відсутність державної підтримки, державних гарантій діяльності, податкових пільг, тимчасовий характер функціонування, громіздкий і складний порядок утворення, невизначеність організаційної структури, схеми внутрішніх зв’язків та форм управління групою – всі ці недоліки негативно впливають на формування інтересу до створення ПФГ.

Фінансовий конгломерат є особливою організаційно-ек формою поєднання банківського і небанківського бізнесу. Концепція фін конгломерату базується на ефективній координації фін потоків та більш ефективному використанні фін ресурсів. Наприклад, на банківському ринку Укр працюють "Sosiete Generale", "Credit Agricole", "SEB", "Citigroup" i "BNP Paribas". Під контролем цих фін груп перебувають 10 вітчизняних банківських установ: Серед них - два найбільших вітчизняних банки - Райффайзен банк "Аваль" та Укрсиббанк. Відносна частка їх активів у активах банків Укр у 2009 році сягала 16,98%, а у ВВП - 18,07%. присутність і активність міжнар фін конгломератів на фін ринку Укр призвели до формування певної залежності банківського сегмента від їх діяльності. Тому дуже актуальним є створення вітчизняних фін конгломератів.

74.Стратегії та перспективи консолідації корпоративних структур.

Створення великих інтегрованих корпоративних структур – концернів, холдингових компаній, ПФГ, які спроможні забезпечити концентрацію капіталу, залучення значних інвест ресурсів та широкомасштабне впровадження сучасних технологій є об’єктивним явищем сучасних ек процесів. Останнім часом по всьому світу почастішали операції захоплення, скуповування, дружнього придбання компаній, а також виділення, акціонування і приватизації, диверсифікації.

Консолідація - Форма злиття двох корпорацій з утворенням нової корпорації та передачею їй активів обох корпорацій, які втрачають свою самостійність і припиняють існування як юридичні особи.

варто відмітити, що модифікація корпоратив структур за рахунок сітьових принципів управління передбачає:

- Перехід від вузької функціонал спеціалізації до інтеграції у складі;

- Де бюрократизацію, зменш ієрарх рівнів, відмова від формалізації

- Децентралізація збутових і вироб функ-ії

- Створ автономних груп всередині великих компаній

- Філіальні форми зв’язку

- Зростання інноваційності

Транскордонна корпоративна консолідація являє собою якісно нове явище порівняно з нац угодами із ЗіП. У цьому випадку ЗіП переходять на найвищий рівень – глобальний. Показовою у цьому контексті є стала тенденція до зростання загальної вартості транскордонних ЗіП, що зумовлює глобальну багатогалузеву концентрацію капіталу, на основі якої відбувається технологічний прогрес, у тому числі завдяки інтернаціоналізації НДДКР.

Стратегія інтегруючої консолідації - збільшення ринкової частки рахунок приєднання конкурентів, аж до перетворення їх у власні лінійні або автономні підрозділи; завдання - використовуючи методи цінової і нецінової конкуренції привернути стратегічного конкурента на свій бік: спочатку як рівноправний партнер, потім - молодшого партнера, і, зрештою перетворити його у власний підрозділ; відбувається за допомогою приєднання фірми-конкурента або її поглинання.

Консолідація через створ концерну - статутні об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фін залежності від одного чи групи підприємців, зберігають права юр особи, Одна з найпоширеніших форм монополістичних об'єднань.

Через створ холдингу - сукупність материнської компанії та контрольованих нею дочірніх компаній. Характерна Концентрація акцій фірм різних галузей і сфер економіки або фірм, розташованих в різних регіонах, централізація управління.

Через картель - найпростіша форма монополістичного об'єднання. кожне підприємство, яке увійшло в картель, зберігає фінансову і виробничу самостійність.

Через синдикат - договірне об'єднання підприємців, окремої галузі виробництва, що створювалося з метою захоплення ринку шляхом спільного збуту товарів за спільними цінами.

Як свідчить світова практика, основною формою консолідації у банківському секторі є об’єднання – злиття та поглинання. Злиття – це об’єднання на рівних умовах двох або більше банків, а поглинання чи приєднання – це безпосереднє здобуття (безконфліктне чи ні) контролю одного банку над іншим.

Операції поглинання поділяють на: Фін поглинання здійснюється корпораціями, які належать до різних галузей і не пов’язані спільним ринком. Стратегічні поглинання – це поглинання, які здійснюються корпораціями однієї і тієї ж галузі і/або пов’язані спільним ринком, постачальниками.

За зв’язком з бізнесом виділяють:

- горизонтальні: об’єднання в одній сфері бізнесу з метою збільшення частки на ринку та зниження собівартості продуктів і послуг, прикладом є об’єднання між банками;

- вертикальні: злиття різних видів бізнесу, наприклад об’єднання нафтодобувної компанії та нафтопереробного заводу;

- функціональні: злиття різних видів бізнесу за умови збереження певної їхньої самостійності з метою захисту від непередбачуваних змін на ринку, наприклад злиття банківських установ і страхових компаній.

Основні причинами, які стимулюють процес консолідації: посилення конкуренції, що призводить до зниження прибутковості бізнесу; об’єднання за рішенням акціонерів з метою активізації бізнесу; поглинання з метою завоювання більш вигідних позицій на ринку; пошуку більш вигідного режиму оподаткування; покращання іміджу; посилення регулятивних вимог.

Світовий досвід показує, що реорганізація підприємств та об'єднання їх у великі промислово-фінансові корпорації істотно скорочують трансакційні витрати і витрати на конкурентну боротьбу, а також підвищують передбачуваність динаміки цін.

На сучасному етапі зросла актуальність питання обмеженості фін ресурсів, що не є новим ні для Укр, ні для інших країн світу. Найбільш поширеним вирішенням цього питання є процес концентрації капіталу на основі злиття і поглинання. Очевидним залишається той факт, що корпоративні структури будуть нарощувати обсяги консолідації.

75.Субрегіональний вектор інтеграційної політики україни в глобальних умовах.

Прискорення міжнародної економічної інтеграції, перш за все європейської, стає важливою складовою глобалізації та призводить до формування суспільств якісно вищого рівня щодо традиційних національних держав.

Субрегіон з ек точки зору визначається як група суміжних країн (у межах одного регіону), для яких характерні однакові чи сумірні рівні ек розвитку, схожі ек структури, суспільно-політ устрій та склад населення, однак, ек вплив яких поширюється винятково в регіональному контексті; субрегіональна інтеграція визначається як форма співпраці (кооперації) суміжних країн з метою запобігання конкурентному тиску в межах певного ек регіону.

1)Інтереси України як морської держави вимагають надання пріоритетного значення активізації її участі у Чорноморському ек співробітництві та Дунайській комісії, поступового налагодження широких контактів на Середземномор напрямі. Гол. мета існування ОЧЕС, з погляду Укр., полягає у сприянні зміцненню миру, стабільності та довіри у регіоні, забезпеченні добробуту та процвітання народів країн Причорномор’я на шляху до нової європ. спільноти.

2)Укр дотримуватиметься курсу на включення в співробітництво в рамках Центральноєвропейської ініціативи, прагнутиме до підтримання контактів з Вишеградською групою, Пн Радою та Радою держав Балтійського моря, розвиватиме співробітництво у межах Карпатського євро регіону

3) Укр як повноцінний і вел геоек суб’єкт євразійського простору має необхідні й достатні підстави для здійснення зворотного впливу на процеси трансформації і формування нових векторів впливу та інтеграції у цьому мегарегіоні.

Ключове геоек положення нашої країни на Євраз. континенті обумовлено рядом факторів:

1) територія Укр є місцем перетину євразійської геоекономічної системи координат Північ – Південь (меридіан) і Захід – Схід (паралель).

2) Україна володіє 1 із найпотужніших транзитних потенціалів.

3) Україна є потужною транскордонною державою.

4) Чорне море є євразійською брамою до Середземномор’я, відповідно до країн Пн Африки і далі вглиб цього неймовірно багатого континенту. Окрім того, Чорне море через Грузію виводить нас до країн Пд Азії (Індія, Бангладеш, Пакистан), які володіють величезними прир ресурсами і місткими внутр ринками з необмеженим потенційним попитом.

Для того, щоб Укр змогла найповніше реалізувати свій геоек потенціал у євразійському просторі й набути статус держави – субрегіонального лідера, необхідно підвищити ефективність усіх перелічених вище факторів + забезпечити їх комплексний розвиток, що дасть змогу досягти позитивного інтегрального результату та синергетичного ефекту.

4) Спільні економічні інтереси держав ГУУАМ найбільше сконцентровані навколо 2 питань - транспортування прикаспійських енергоносіїв та прокладання нових транзитних маршрутів через Кавказький регіон. Відкриття, розробка та прокладання транспортних комунікацій з нафтогазових родовищ в Азербайджані, Туркменистані, Казахстані перетворюють закавказький причорноморський регіон у надзвичайно привабливий. Водночас регіон Причорномор'я, у тому числі й Закавказзя, має неабияке значення як ринок збуту української продукції. Україна має значення стратегічного транзитного маршруту енергоносіїв для європейських країн і з огляду на її переробні потужності має шанс стати суттєво важливою ланкою ек. безпеки Європи. Проте, сьогодні з відкриттям нового трубопроводу в обхід України, роль дещо зменшується, проте експерти прогнозують зменшення транзиту лише в межах 7-10%.

Перспективним напрямком ек. співробітництва є також розвиток інвестиційної діяльності між державами ГУАМ, створення СП по переробці с/г продукції, в галузі машинобудування, енергетики і транспорту. В перспективі в межах ГУАМ може утворитися самодостатня в багатьох аспектах регіональна зона ек. співробітництва. Другий напрямок співпраці в межах ГУУАМ - це проблеми безпеки і стабільності в регіоні.

76.Сучасна глобальна фінансова криза: причини та прояви.

Фінансова криза – це розлад процесу функціонування фін ринку, яий виявляється в знеціненні нац валюти, виснаженні валютних резервів, масовому банкрутстві кредитно-фін установ, дефолтах по суверенних боргах.

Сучасна криза - 2007р-до тепер загал обсяг боргу – 2,8 трлн дол., в т.ч.: країни, що розвив – 1,9; з перехід ек-ою – 0,5; розвинені – 0,4.

Причини:

1) Дешеві гроші: США проводив політику надмірного зниження процентних ставок. Домовласникам було дозволено виплачувати передчасно іпотечні кредити за фіксованою ставкою і здійснювати рефінансування без жодних штрафів у більш дешеві позики.

2) Складні фінансові продукти: Банкіри на Уолл-Стріт створили складні фін продукти, щоб об'єднати разом мільйони субстандартних іпотек і продати їх інвесторам. Але коли житловий ринок обвалився, в інвесторів залишився так званий токсичний борг.

3) Рейтингові агентства: Кредитні рейтингові агентства надали найвищі рейтинги інвестицій, які цього не заслуговували.

4) Відсутність регулювання: повне банкрутство моделі вільного неконтрольованого ринку. Епоха невтручання держави в діяльність приватного сектору закінчилась

5) Лопані бульбашок: Коли житловий ринок звалився, спричиняючи крах так звана іпотечна-покритих цінних паперів, було вже надто пізно змінювати курс. Низхідна спіраль швидко вдарила по банках, привівши до краху Lehman Brothers 15 вересня.

6) високі ціни на сировинні товари (у тому числі на нафту);

7) перегрів фондового ринку.

8) глобалізація ек розвиту, призвела до швидкого поширення кризи від США до інших країн.

Стадії:

1)2007р-сер березня 2008р – збитки від іпотечних кредитів, фінансовий стрес;

2)сер.березня – вересень 2008р – поглиблення рецесії в США, банкрутство Леман Бразерс;

3)до кігця жовтня 2008р – втрата довіри,кредитно-валютні свопи стали причиною кризи, що призвело до стику з ризиками неплатежів;

4)жовтень 2008 – березень 2009р- проблеми стабільності фін сектору, поглиблення ек спаду;

5)березень 2009 – перші ознаки стабілізації.

Криза призвела до безпрецедентного урядового втручання в ринки, оскільки вона розвинулася в найгіршу глобальну рецесію з часів другої світової війни. Ця фін криза спричинила втрату довіри не тільки до менеджменту кредитно-фінансових інститутів, але теж і до державних установ, які не виконали своїх контрольно-наглядових обов’язків.

Не зважаючи на те,що у багатьох країнах Європи, зокрема у Німеччині та Франції в другому кварталі 2009 року спостерігалось значне пожвавлення кон'юнктури, протягом 2010 року світ знову зіткнувся з ще більшим зростанням рівня безробіття та інфляції. Розглядаючи ситуацію в Укр, можна зазначити, що у 2011 році триває відновлення економіки Укр, водночас темпи зростання залишаються удвічі повільнішими, ніж до кризи. Згідно зі звітом СБ, світова економіка рухається до уповільненого, однак стабільного зростання, при цьому майже наполовину глобальному зростанню сприяють країни, що розвиваються, які у 2011 році, у середньому, збільшать свій ВВП на 6%.

77.Сучасна система регулювання глобальних процесів та об’єктивна необхідність її вдосконалення.

Глобалізація як ключова детермінанта сучасного етапу розвитку світогосподарської системи визначає основні вектори трансформації відкритих економік та всієї системи МЕВ.

Сформовані національні регулятивні системи та інститути державного управління економікою (ВР, КабМін, МінФін, МінЕкономіки і тд), в нових умовах глобалізації виявилися неспроможними ефективно протистояти її викликам і деструктивним впливам. У той самий час, практика діяльності існуючих наднаціональних інститутів, утворених з метою впорядкування окремих сфер МЕВ і сегментів глобальної економіки (ООН, СОТ, МВФ тощо), засвідчує низьку ефективність їхніх регулятивних принципів та інструментів. На сьогодні для людства об'єктивною необхідністю стало формування глобальної наднаціональної системи інституційного регулювання.

Усі найбільш впливові наднаціональні регулятивні інститути (МВФ, СОТ, ООН), що були створені винятково з метою глобального регулювання та управління світовим соц-ек розвитком, знаходяться під суцільним впливом найбільших суб'єктів МВ і не в змозі ефективно регулювати відповідні процеси глобальної економічної системи та давати адекватні відповіді на виклики глобалізації, які передбачають подолання соц-ек нерівності в загальносвітовому масштабі. Рішення, що приймаються органами глобального регулювання, найчастіше призводять до посилення диспаритетного соц-ек розвитку людства та поглиблення дисфункціональності глобальної економічної системи.

Вади наднац органів:

- відсутність дієвих механізмів реалізації проголошених цілей;

- реалізація конкурентних інтересів найбільш розвинених країн світу;

- інформаційна закритість та непрозорість процедур;

- домінування Пн на Пд;

- бюрократична й архаїчна структура міжнар органів регулювання та недостатній рівень координації між їх складовими;

- організаційна непослідовність і суперечливість в діях.

До провідних чинників, що обумовлюють дисфункціональний характер сучасної глобальної економічної системи, належать: лібералізована сфера світових фінансів та система нерегульованих тнк-ринків, які значною мірою закріплюють існування розривів у рівні розвитку між національними господарствами, міжнародними регіонами та іншими елементами світогосподарської системи.

Вдосокналення:

1) побудова дієвої системи регулювання ТНК з метою запобігання виникненню соц екстерналій, обумовлених їх активністю.

2) Створ такі механізми регулювання фін сфери, як: а) розширення повноважень та сфер компетенції існуючих інститутів регулювання; б) створення світового кредитора, або кредитора «останньої інстанції», на базі МВФ, до функцій якого має входити рефінансування короткострокових боргів та надання стабілізаційних кредитів нац економікам, а також надання гарантій урядам по міжнар кредитам; в) введення нац. урядами заходів для контролю за відтоком капіталу, за сукупним припливом капітал, за валютними операціями; г) жорсткого контролю за функціонуванням офшорних зон та обмеження їх поширення шляхом політ та ек тиску на уряди–реципієнти капіталу;

3) реформування існуючих найбільших МО, а також розширення й розвиток наднаціональної архітектури глобального управління: а)перетворення програмних концепцій на функціональні програми; б)пошук безперебійного фінансування таких програм; в) збільшення рівня публічності й прозорості; г)збільшення кола учасників (не лише з розвинених країн); д) усунення асиметрії у прийнятті рішень.

З огляду на сучасний рівень інтеграції Укр у світовий економічний простір та її незначної участі у його формуванні й регулюванні, доцільною є реалізація Україною стратегії об’єднання у ситуативні (ad hoc) блоки по окремих питаннях із іншими країнами, що розвиваються, та лобіювання спільних економічних інтересів як в регіональному, так і у світовому масштабі.

78. Сучасні міжнародні інтеграційні пріоритети для України.

Довгий час Україна була і залишається ареною протистояння зах та сх інтеграційних векторів. З 2005 року - очевидне домінування тенденції до усталення орієнтації на зах інтеграц напрям. Така “вестернізація” України в умовах подальших геополіт зрушень і розвитку трансформац процесів на пострад і європей просторах може перетворити її в арену гострого зіткнення інтересів основних сучасних центрів сили – Росії, США та ЄС. Тому Україні доцільно й надалі підтримувати багатовекторний напрям інтеграції.

Ще у 2003 році Україна підтримала реалізацію проекту ЄЕП на Сході спільно з Росією, Білоруссю і Казахстаном та підписала відпов договір про його створення.

У жовтні 2011 Україною було здійснено ще один важливий крок на шляху до східн. вектору інтеграції - прем’єр міністр України підписав Договір про створення ЗВТ у межах СНД. Більшість експертів оцінило цей крок як перший на шляху до вступу України до Митного Союзу. Проте прем’єр-міністр України запевняє, що «підписання договору про ЗВТ з країнами СНД та підписання договору про ЗВТ з ЄС в перспективі – це два пункти одного плану по відкриттю для укр ек зовн ринків, що необхідно для стабільного ек розвитку в нашій країні».

Україна надалі планує продовжувати розвиток свого співроб з Митним союзом у форматі «3+1»: за прогнозами, товарообіг може збільш. аж на 9 млрд. дол. при встановленні позит сальдо торговельного балансу, що буде сприяти стаб. грошової одиниці та купівлі енергоносіїв за такими ж цінами, як для інших членів Митного союзу.

+передбачається зменшення витрат підприємців на ведення бізнесу при зменшенні цін на сировину.

АЛЕ все ж таки саме європейська інтеграція повинна залишатися «незмінним» пріоритетом політики України, тому що за минулі роки Україна чимало зробила для того, щоб органічно інтегруватися до європ міжнар спільноти: вона першою з країн СНД уклала угоди про партнерство і співробітництво з ЄС (1994), стала повноцінним членом Ради Європи, учасницею ОБСЄ, підписала документи про співроб і партнерство з НАТО, співпрацює з МВФ, СБ, стала членом СОТ (2008).

Входження України у світову систему господарювання вимагає визначення пріоритетних напрямів реалізації нац інтересів, які пов’язані з перспективами всебічного розширення коопераційних контактів з країнами ЄС.

Це є перспективним, оскільки:

1) країни-члени ЄС являють собою надзвичайно великий та потужний ринок, у процесі торгівлі з яким можна буде вирішити основні проблеми збуту української продукції;

2) присутність у європейському ринковому просторі, а також міждержавне та міжурядове співробітництво дадуть змогу Україні брати активну участь у програмах технологічного, науково-технічного та освітньо-гуманітарного розвитку ЄС;

3) лібералізація та взаємне відкриття економічних режимів є гарантією капіталовкладень, що зумовить приплив іноземних інвестицій до країни;

4) офіційний європ статус автоматично означав би поширення на Україну всіх вигідних для її економіки особливостей режиму діяльності в торговельно-інвестиційній сфері, які поширюються на інших членів ЄС.

Проте з огляду на останні заяви президента Європ комісії, Україні в майбутньому буде вкрай важко дотримуватися двохвекторного напряму інтеграції, оскільки він вважає неможливим одночасне інтегрування в Митний Союз та наявність поглибленої та всеохоплюючої ЗВТ з ЄС.

79.Тенденції постіндустріалізму і новітня поляризація світу.

У наук літер окрім поняття "постіндустріальне суспільство" зустрічаємо й інші терміни: "друга промислова революція" (А. Шафф), "третя хвиля" та "суперіндустріальне суспільство" (Е. Тоффлер), "третя індустріальна революція" (Д. Бальхаузен), "суспільство знань" (П. Друкер), а також "інформаційне суспільство".

Характеризується 1) появою нових засобів ек діяльності -інформаційно-електронних систем, використанням мікропроцесорів у промисловості, сфері послуг, торгівлі та обміні.

2)Агробізнес, нафтохімія, генна інженерія, комп'ютерна техніка свідчать про провідну роль в ек діяльності суспільства технології+ технол способу вир-ва, в основі якого інтелектуалізація, інформатизація, комп ютеризація.

3)Економіка практично цілком підпорядкована завданням особистого споживання

4) зменшення частки матеріального виробництва,

5)на першому плані поста сфера послуг, а не промисловість. Під впливом вимог ринку і технологічного прогресу вона набуває якісно нових рис, серед яких - значні обсяги наукових досліджень і розробок. Частка у ВВп сягая 70-75%. Протягом останніх 25 років інформаційно місткі галузі сфери послуг (вчені включають їх у четвертинний і п'ятеринний сектори, які охоплюють охорону здоров'я, освіту, дослідницькі розробки, фінанси, страхування тощо) мали найвищі темпи зростання зайнятості.

6) Конкур в постінустр ек значною мірою переноситься в Інтернет і набуває рис моделі доскон конкур, тому що формує достаток інформації, необмеж кільк покупців та продавців, зводить до нуля операц витрати і ліквідує всі бар’єри для нових учасн ринку.

7)панування глобал корпорацій

Характерною ознакою є процес сітізації – постіндустріальна парадигма, вміння пристосовуватись до потрібної мережі. Осн суб’єкти мережі: держ си-ми, ТНК, приватні військові компанії, терористичні угрупування. Переваги сітізації: збільш адаптивності комп-ї, концентрація діял на пріоритет секторах, зменш витрат, залучення до мережі найкращих партнерів; Недоліки сітізації: перспективна не спеціалізм і концентрація, а багатопланова спеціалізм-я, надмірна залежність від кадрового складу, відсутня матеріал і соц. Підтримка учасників, гальмування підпр ініціативи.

Перша стадія постіндустр - глобалізм - не запезпеч повної свободи, бо має інші ек інтереси. Незалежність може дати лише вища - ноосферна стадія розвитку цивілізації. Ноосферизм - це майбутнє глобальне сусп, де панують не інтереси, а люд розум і колективний інтелект.

Господарська глобалізація спричинилася до формування своєрідної архітектури світової економіки, в якій чітко вимальовуються Центр і Периферіяіз відповідним розподілом ролей. Центр представлений пром розвинутими країнами (США, Яп, Нім, Фр), Решта світу складає Периферію (НІК-Пд.Корея, Тайвань, Сінгапур), кр, що розвив (Аргентина, Бразилія,Китай, Індія), кр з перехід ек-ою(Угорщина,Польша,Румунія, Чехія), експортні країни(ОАЕ,Пд.Америка), слаборозвинені (Африка). У Центрі зосереджені капітали, інформація і нові технології. На Периферії знаходяться корисні копалини, сировина, дешева робоча сила та значні ринки збуту готової продукції. Відносини між Центром і Периферією базуються на ринкових засадах: більшу вигоду отримує той, хто володіє більшою ек владою, важливішими й дефіцитнішими ресурсами. Тому ці стосунки є лише формально рівноправними, а насправді виражають підпорядкованість Периферії Центру з усіма випливаючими звідси наслідками.

В суч глобалізов світі, крім країн-лідерів постіндустр глоб-цивіліз розв, дуже багато держав, які перебув лише в індустр (Рос, Україна, Китай,) і навіть доіндустстадії розв (країни Африки). Викреслити їх зі світової цивілізації неможливо. І так буде завжди. Нерівномірний, несинхронний розвиток у суч умовах є його закономірністю.

Отже,процес глобаліз протікає в умовах сильно поляриз світ системи в плані ек міці і можлив. Таке полож є потенц джерелом ризиків, проблем і конфліктів. Кілька ведучих країн контрол значну частину вир-тва і спож, навіть не прибігаючи до політ чи ек тиску. Їхні внутр пріоритети і ціннісні орієнтири наклад відбиток на всі найбільші сфери інтернаціон. Глоб сприяє стиранню грані між вн і зовн політикою держав. Політика, що виход за рамки однієї країни, охоплює усе більш широке коло проблем. Енерг, наук-техн, транспор, соц, еколог політика усе сильніше інтернаціоналізується

80.ТНК як рушійні сили глобальних економічних трансформацій.

Результатом поділу праці стали транснаціональні форми кооперації, що згодом призвело до появи ТНК. Вони, в свою чергу, стали причиною зростання міжнародної концентрації виробництва, та як наслідок - розгортання процесу інтернаціоналізації.

Транснаціоналізація веде до дуже високого рівня взаємозалежності між країнами. Виступаючи центрами координації і двигунами світового виробництва та обміну, ТНК формують усередині своїх комплексів і між собою мережу відносин, які виходять за межі національних держав.

Аналіз становища і розвитку ТНК як транснаціональних носіїв глобалізації показує, що вони безумовно задають і формують економічну базу, економічну основу глобалізації. Їх агресивний, широкомасштабний наступ почався в середині XX століття за ініціативою корпоративних структур США, Яп, Нім, Великобр. Особливо посилилась економічна експансія ТНК в 90-ті роки XX століття. З того часу вона невпинно зростає. Прямі учасники і переможці організованої Заходом Глобальної холодної ек війни з розпадом СРСР, який цю війну програв через свою ек неконкурентоспроможність, змогли «відкрити» для себе як ринок біля 30% території світу. Цим завершилась повна глобалізація геоекономіки і геополітики країн Заходу і почався процес формування системи глобалізму і глобальної економіки.

ЗМІНИ: Зокрема, посилились лібералізаційні процеси на різних рівнях, важливого значення у міжнародних відносинах набули інтеграційні процеси. А лібералізація й інтеграція призвели до такого явища, як регіоналізація і регіоналізм. Регіоналізація є процесом перерозподілу владних компетенцій, передачі функцій від національного на регіональний рівень, поява і розвиток нових інституційних форм, що відповідають нової ролі регіонів у процесі прийняття рішень на національному та наднаціональному рівнях.

На меті глобалізації економіки, транснаціоналізації капіталів та економічної інтеграції стоїть економічна експансія; в той час, як регіоналізація частіше за все спричинена бажанням держав втримати або посилити свій вплив регіоні, підвищити рівень конкурентоспроможності національної економіки та інтенсифікувати торгівельно-економічні відносини.

500 найбільших ТНК абезпечують більше ¼ загальносвітового виробництва товарів та послуг. Їх доля в торгівлі технологіями та управлінськими послугами 4/5. 407 ТНК – належить країнам G7.24 тис.ТНК мають штаб-квартири у 14 найбагатших країнах світу.300 найбільших ТНК належить 25% всього капіталу, що використ у світовій економіці та забезпечують 70% прямих зарубіжних інвестицій. ТНК здійснюють 2/3 світової торгівлі, лише половина останньої припадає на торгівлю між ними та іншими фірмами, а інша – внутрішньо фірмовий оборот.

Транснаціоналізація впливає на виробництво товарів і послуг, використання робочої сили, інвестиції, технології та їх розповсюдження з одних країн в інші, що в кінцевому підсумку відображається на ефективності виробництва, продуктивності праці та конкурентоспроможності. Міжнародна конкуренція ведеться уже не стільки між країнами, скільки між транснац виробничими системами, які формують ядро світової економічної системи. Сьогодні ТНК перетворилися із об’єктів на суб’єкти міжнародної політики, активно беруть участь у всіх глобальних процесах, що відбуваються у світі. ТНК, нарівні з промислово розвиненими країнами, широко проявляються в політиці, економіці, у фінансово-інвестиційній, інформаційній, науково-технічній, військовій, технологічній, екологічній сферах.

Близько 90% кількості ТНК базується в розвинутих країнах з ринковою економікою. Однак з кожним роком в процес транснаціоналізації дедалі більше залучаються фірми країн, що розвиваються, а також країн Східної та Центральної Європи, викликаючи там відповідні трансформації.

На мій погляд, процес глобалізації в світовій економіці буде продовжуватися, але з уповільненням. Наступним етапом інтернаціоналізації має стати поява корпоративних міждержавних об’єднань. Проте важливо відзначити, що цей етап буде унеможливленим без подальшого поширення та інтенсифікації регіоналізму.

81.Транснаціоналізація як основний фактор формування глобальної економіки.

Транснаціоналіза́ція — процес посилення світової інтеграції у результаті глобальних операцій ТНК.

це якісно новий етап інтернаціоналізації господарського життя, який характеризується різким зростанням ролі зовнішніх факторів розвитку всіх держав і створення транснаціонального капіталу.

Транснаціоналізація впливає на виробництво товарів і послуг, використання робочої сили, інвестиції, технології та їх розповсюдження з одних країн в інші, що в кінцевому підсумку відображається на ефективності виробництва, продуктивності праці та конкурентоспроможності. Міжнародна конкуренція ведеться уже не стільки між країнами, скільки між транснаці виробничими системами, які формують ядро світової економічної системи. Воно концентрує інтелектуальний, науково-технічний і фінансовий потенціали, контролює більше половини обороту світової торгівлі та фінансів, прибуткові галузі економіки різних країн.

Аналіз становища і розвитку ТНК як транснаціональних носіїв глобалізації показує, що вони безумовно задають і формують економічну базу, економічну основу глобалізації. Їх агресивний, широкомасштабний наступ почався в середині XX століття за ініціативою корпоративних структур США, Яп, Нім, Великобр. Особливо посилилась економічна експансія ТНК в 90-ті роки XX століття. З того часу вона невпинно зростає. Прямі учасники і переможці організованої Заходом Глобальної холодної ек війни з розпадом СРСР, який цю війну програв через свою ек неконкурентоспроможність, змогли «відкрити» для себе як ринок біля 30% території світу. Цим завершилась повна глобалізація геоекономіки і геополітики країн Заходу і почався процес формування системи глобалізму і глобальної економіки.

Свідченнями масштабів діяльності ТНК і їх величезної ролі в міжнародній економіці можуть бути такі факти:

– ринкова капіталізація деяких ТНК перевищує 500 млрд дол. США, а річний обсяг продажів – 150–200 млрд дол. США;

– щорічний чистий прибуток кожної з найбільших ТНК світу майже дорівнює річному бюджету України;

– кількість країн, де оперують філії та дочірні компанії найбільших ТНК, часто перевищує кількість посольств, які має за кордоном країна їх базування, а чисельність співробітників і членів їх сімей, добробут яких залежить від діяльності лише однієї корпорації, дорівнює населенню таких держав, як Словаччина чи Македонія.

- Саме завдяки активній діяльності ТНК рівень світових ПІІ досяг рекордних показників.

Зарубіжні ТНК відкривають свої філіали та розміщують виробництва на території Укр з огляду на її високий споживчий потенціал, дешевизну трудових ресурсів, вигідне географічне положення та лояльність керівництва держави до зарубіжних інвесторів. Проте, варто наголошуват на створенні власних ТНК.

Наприклад, ВАТ “АрселорМіттал Кривий Ріг” входить до складу найбільшої світової металургійної ТНК “ArcelorMittal”. Більш цікавими з погляду можливої транснаціоналізації укр компаній є підприємства МЕТІНВЕСТ ХОЛДІНГ і ВАТ “Азовсталь”. Ці підприємства входять до складу компанії SCM, яка має активи в металургійній, енергетичній, телекомунікаційній галузях економіки. SCM має і зарубіжні активи, керівництво фін потоками компанії здійснюється через власну банківську установу. Інакше кажучи, компанія за багатьма ознаками набула статусу транснаціональної.

Крім створення ТНК з укр капіталом, ще одним напрямом може стати створення спільних ТНК із залученням зарубіжних інвесторів.

Отже, Лідируючі позиції розвинутих країн світу базуються насамперед на величезному впливі їх ТНК на економіку інших країн. Виходячи з цього, зміцнення Укр своїх позицій на світовій арені не можливо без створення власних ТНК, які б впливали на розвиток окремих галузей світового господарства.

82. Трансформація функцій держави в умовах глобалізації

Глобалізація економіки вносить істотні поправки в процес пошуку оптимального механізму її регулювання, оскільки держава як управлінська підсистема зіткнулася з принципово новою парадигмою. По-перше, держава дедалі більше втрачає можливість ефективно використовувати такі традиційні важелі макроекономічного регулювання, як імпортні бар’єри та експортні субсидії, курс національної валюти і ставку рефінансування центрального банку. В умовах уже досить високої і все більше зростаючої взаємозалежності національних господарств уряди змушені користуватися традиційними важелями регулювання з урахуванням інтересів інших торгівельних партнерів, а також інтересів впливових ТНК, які своїми діями здатні анулювати ефект використання тих чи інших засобів регулювання. По-друге, деякі економічні процеси, особливо у валютно-кредитній сфері, набули глобального характеру й не підпадають під регулювальний вплив держава. Для цієї мети необхідні узгоджений вплив і заходи багатьох країн і глобальних організацій (МВФ, Світовий банк, СОТ). Але ефективність наддержавного втручання буде тим більшою, чим більшу частку власного суверенітету країни-члени делегуватимуть таким глобальним інститутам, чим повнішим буде процес дотримання державами спільно розроблених правил регулювання не тільки своєї зовнішньоекономічної діяльності, а й внутрішньої економічної політики. По-третє, вперше в історії державний суверенітет втрачає свій первісний зміст. Протягом багатьох тисячоліть основою існування та процвітання суспільства були природні ресурси, що нерозривно пов’язувалися з певною територією. Володіння територією, захист її від зазіхань ззовні та організація експлуатації природних багатств, що знаходяться на ній, були й досі залишаються природними функціями держави. Поняття «державний суверенітет» означає здатність держави здійснювати на своїй території повний контроль над економікою та іншими сферами суспільного життя, що виключає будь-яке втручання ззовні. Проте вже на ранніх стадіях інтернаціоналізації економіки, держави були змушені вступати одна з одною в договірні відносини та брати на себе різноманітні зобов’язання, які неминуче в тій чи іншій мірі обмежували свободу прийняття рішень, тобто обмежували державний суверенітет, фактично. По-четверте, головним результатом 20-го сторіччя і всього розвитку цивілізації за весь час її існування стало становлення техносфери як штучного середовища життєдіяльності людини. ЇЇ специфіка – не просто надзвичайно високий рівень розвитку технологій і техніки, матеріального виробництва, науки, озброєнь, не просто зумовлені всім цим рівень та якість життя населення, які створили техносферу держави. Особливістю такого розвитку є те, що провідні економічні центри техносфери (США, Японія, ЄС) здатні зберегти своє значення та існування лише спираючись на використання простору і ресурси всього світу. Також ці держави є дуже залежними від техносфери, оскільки у разі соціальної катастрофи населення цих країн просто не буде мати реальної можливості повернутися до доіндустріального способу життя.

83. Україна на геополітичній карті світу. Проблема збереження суверенного статусу в умовах глобалізації

Україна послідовно інтегрується до загальноєвропейської спільноти і розглядає поглиблення інтеграційних процесів на континенті як необхідну передумову створення системи глобальної безпеки, утвердження нового геополітичного простору, що відповідатиме вимогам наступного століття. Із прийняттям нашої країни до Ради Європи, ЦЄІ та співпраці з іншими європейськими об'єднаннями з'явилися принципово нові можливості для застосування багатовікового досвіду демократичних держав Європи в практиці державного будівництва, сходження до цивілізаційного рівня розвитку. Україна зміцнила співробітництво і з такими впливовими міжнародними інституціями, як Міжнародний валютний фонд, Всесвітній банк і Європейський банк реконструкції та розвитку. Ініціатива НАТО ї «Партнерство заради миру» дала змогу Україні гнучко підійти до розвитку партнерства з Північноатлантичним альянсом, маючи з ним такий рівень співпраці, який відповідає її індивідуальним вимогам і можливостям. На часі розвиток стосунків особливого чи навіть привілейованого партнерства Україна — НАТО. Аналіз конкретного геополітичного становища України та зовнішньополітичних кроків свідчить на користь нарощування зусиль до утвердження нашої держави в лоні європейських народів, у світовому співтоваристві. Вагомішими стали і здобутки української дипломатії. Це відбивається на зростанні обсягів та якості стосунків і з близькими сусідами, і з країнами інших регіонів. Політичні зрушення спонукають до нарощування політико-правових засад у міждержавних відносинах, взаємовигідних торговельних та економічних зв'язків, співпраці в науці й техніці. Хоч і повільно, але зростають іноземні інвестиції. Провідні місця в цій сфері посідають капітали США, ФРН і Великобританії. Цьому сприяли як наполегливість державних лідерів і дипломатів, так і чинники економічного характеру.

Україна впевнено розвиває відносини і з іншими колишніми республіками СРСР, а нині незалежними державами. Водночас Київ послідовно виступає проти перетворення СНД на конфедерацію чи федерацію нового типу, розглядаючи її як міждержавний форум для активного дво- та багатостороннього співробітництва, передусім економічного характеру. Україна тут виходить з історичних зв'язків, що склалися в колишньому Радянському Союзі, вбачає за доцільне переводити Їх на належну політико-правову основу.

84.Фактори економічного розвитку країн – лідерів світового господарства в глобальних умовах.

Розв країни – США, Канада, Нім, Британія, Франц, Італія, Японія.

1. Високий рівень розвитку матеріального виробництва і передусім промисловості, для якої ще у 60-70-і роки був характерним відхід від домінування видобувних галузей (виключення – Канада та Австралія) та перехід до тих секторів економіки, що базуються на використанні нових і новітніх технологій (ноу-хау).

2.Сільське господарство відрізняється великим ступенем інтенсивності та продуктивності, а також високим рівнем механізації автоматизації та комп’ютеризації аграрних процесів. Питома вага зайнятих у ньому складає 3-8% (у США – 2,9%), приблизно такі ж показники характерні і для структури ВВП. Аграрний сектор не тільки повністю забезпечує внутрішні потреби країни, а й має великий експортний потенціал (США, Канада). Разом з тим, у більшості країн-лідерів АПК спирається на значні державні дотації, що ставить аналогічні комплекси в інших країнах світу у неприйнятні умови щодо диверсифікації експорту та вільної цінової конкуренції на внутрішніх ринках.

3. Висока питома вага у структурі економіки припадає на сферу послуг, у якій зайняті понад 50% сукупної робочої сили (як правило 60-70%).

4. Високий рівень конкурентоспроможності національних економік.

5. Країни-лідери мають провідні позиції в галузі інновацій, висока питома вага витрат на НДДКР.

6. Стрімке нарощування впливу транснаціональних корпорацій на всі сфери діяльності. Понад 90% усіх ТНК мають свої штаб-квартири у розвинутих країнах,

7. Перехід до інформаційного суспільства. В останні двадцять років інформація стала важливим ресурсом та фактором суспільного розвитку. А тому в наш час в країнах-лідерах завершується формування єдиного світового інформаційного простору.

85.Фактори економічного розвитку країн, що розвиваються, в умовах глобалізації.

Країни, що розв – Африка, Бл.Схід.

Фактори:

1) Перенесення виробництв із розвинутих країн у ті, що розвиваються. Вирцтва зорієнтовані на дешеві і численні трудові ресурси. Матеріалоємні й енергоємні галузі, такі як виплавка кольорових металів, нафтопереробка, електроенергети-ка, деревообробка, більше стали орієнтуватися на сировинні бази. Екологічно шкідливі (нафтопереробка, виробництво мінеральних добрив, целюлозно-паперова промисловість, хімія органічного синтезу) через високі витрати на природоохоронні заходи в розви-нутих країнах були витиснені з них у країни, що розвиваються. Ці країни для залучення інвестицій створювали сприятливий інвест клімат, пільгове оподаткування.

2) Стабілізація політ ситуації в багатьох країнах, що розвив. Націоналізація економіки після одержання країнами незалежності, усунення диктаторських режимів, припинення військових конфліктів і громадянських війн підвищували при-вабливість країн для іноземних інвесторів; обіцяли стабільно високі прибутки, недоторканість вкладених капіталів і придбаної власності.

3) Сформована в 90-х р загальна сприятлива ек ситуація у світі, зростання сусп вирцтва як у розвинутих країнах, так і в країнах НІК і нафтоекспорт-них. Це викликало підвищення попиту на сировину і паливо, що оживило споживчий попит всередині країн, що розвив. Посилення ролі ТНК у світі і на ринках країн, що розвиваються, призвело до припливу іноземних інвестицій, оживило економіку, сприяло індустріалізації раніше традиційно аграрних країн, розширило кредитування країн, що розвив, з боку розвинутих. Капітали нафтоекспортних країн, що накопичувалися від експорту енергоносіїв, і прибутки від експорту готових виробів НІК також стали основами інвестування.

4)Переорієнтуванням виробництва зі стратегії розвитку імпортозамінної на експортоорієнтовану. Багато країн, що розвив, раніше надто залежали від кон'юнктури світ експорту, бо виробляли обмежений перелік експортних товарів, і водночас жорстко залежали від імпорту численної групи товарів. Зараз вони значно розширили номенклатуру запропонованих на експорт товарів, перейшовши з розряду монофункціональних у полі функціональні.

86.Феномен “країни-системи” в глобальній економіці.

Мутація суверенної національної держави в таких умовах, як здається, відбувалася у трьох напрямах. Перший вектор пов’язаний з феноменом міжнародних регулюючих органів (МРО). Друга лінія пов’язана з поняттям країна-система, третя — з процесами субсидіарності.

У сучасному світоконструкті все частіше виникає таке поняття, як країна-система чи держава-регіон. «Країна-система» зазвичай може бути представлена державою, яка в цілях реалізації власних геоекономічних інтересів формує самостійну систему інтернаціоналізованих відтворювальних ядер (циклів). Їх ланками виступають національні транснаціоналізовані структури, яким делегується реалізація національних інтересів у геоекономічному просторі і одночасно забезпечується їх військовий захист.

Найяскравішим прикладом даного феномена є, звичайно ж, Сполучені Штати Америки (див. п. 2.1. розділу 2). США з якогось моме
⇐ Назад
1
2
3
4
5
67