Становлення порівняльної політології

У 1923 р. Чарльз Меррі, аналізуючи основні етапи розвитку політичної науки, стверджував, що їх можна виділити чотири: апріорно-дедуктивна стадія - до 1850 р.; історична і порівняльна стадія - між 1850-1900 рр..; Тенденція до спостереження, огляду і виміру - з 1900 р. по теперішній час (тобто по 1923 р. - Л.С.), і прогнозував майбутнє в напрямку «психологічної обробки політики» (Merriam, 1923, р. 286).

Дійсно, друга половина XIX ст .. проходила під знаком уваги до порівняльного політичного дослідженню, і основи методології порівняння, розроблені тоді ж, впливали на дану галузь науки аж до середини 40-х років XX ст. Цей час може бути охарактеризований як етап становлення порівняльної політології як самостійної галузі в рамках політичної науки. На даному етапі не тільки формується розуміння значущості порівняльного методу, розробляються його теоретичні основи, але і створюються умови для усвідомлення особливості цієї галузі. Хоча порівняльні політичні дослідження не є в цей час рідкістю і для Європи, але саме такі дослідження в США в рамках институціоналізованої політичної науки стали джерелом подальшого розвитку галузі. У зв'язку з цим слід зауважити, що, по-перше, американська політична наука і порівняльна політологія починалася з наступності дослідницьких традицій Європи, і, по-друге, саме в США порівняльна політологія оформилася і надалі стала надавати все зростаючий вплив вже на європейські дослідження.

Дійсно, друга половина XIX ст .. проходила під знаком уваги до порівняльного політичного дослідженню, і основи методології порівняння, розроблені тоді ж, впливали на дану галузь науки аж до середини 40-х років XX ст. Цей час може бути охарактеризований як етап становлення порівняльної політології як самостійної галузі в рамках політичної науки. На даному етапі не тільки формується розуміння значущості порівняльного методу, розробляються його теоретичні основи, але і створюються умови для усвідомлення особливості цієї галузі. Хоча порівняльні політичні дослідження не є в цей час рідкістю і для Європи, але саме такі дослідження в США в рамках інституційна генераційні традиція порівняльного вивчення політики представлена в книзі оксфордського професора Едварда Фрімена «Порівняльна політика» (Freeman, 1873). Вона включає курс з шести лекцій, прочитаний на початку 1873 перед Королівським інститутом, та лекцію про єдність історії, прочитану в Кембриджі. Предмет курсу - «порівняльне вивчення політичних інститутів і форм правління», насамперед і переважно «належать до часів і країнам у вищій мірі віддаленим (the most remote) один від одного» (ibid, p. 19), шляхом встановлення не очевидних, глибинних аналогій.

«Потрібно лише трохи роздуми,-вважає оксфордський професор, - підкріпленого деякою практикою досліджень відповідного роду, щоб легко побачити дійсне схожість, приховане поверхневим відмінністю» (ibid, р. 20). Для того, щоб встановити не лежать на поверхні схожості «політичний лад (constitution) повинен досліджуватися, класифікуватися і маркуватися (studied, classified, and labelled: збережено правопис Фрімена. - Л.С.) так само, як досліджується будова будівлі або тварини ( ibid, p. 23).

Порівняльне дослідження, на думку Фрімена, може стосуватися трьох типів подібностей. Перші пояснюються прямими запозиченнями, другі - подобою умов середовища, а треті і найбільш цікаві для Е. Фрімена - генетичною спільністю (ibid, p. 24 - 36). Основним завданням порівняльної політології Е. Фрімен вважає еволюційну реконструкцію за типом мовної реконструкції, запропонованої порівняльно-історичним мовознавством. Саме ця галузь знання, як відзначає Е. Фрімен, «повністю утвердилася як науки (is fully established as a science)» (ibid, p. 3). «Інші програми порівняльного методу є більш пізніми і поки не завоювали настільки сильних і невразливих позицій» (ibid). У чому ж збирається слідувати за «повністю затвердилася наукою» британський політолог? «Порівняльна філологія воістину відкрила нам кілька стадій доісторичного росту людини, про яких у нас немає письмових свідчень, але які вона робить набагато більш надійними, ніж багато чого з того, що ми маємо в письмових свідченнях. Вона вчить нас фактами, для яких не знаходиться зовнішнього докази, але є доказ внутрішнє, яке при належному встановленні (once stated) стає абсолютно незаперечним (absolutely irresistible) »(ibid, p. 5 - 6).

Вихідні методологічні позиції намічені в роботі М. М. Ковалевського «Історико-порівняльний метод в юриспруденції і прийоми вивчення історії права» (Ковалевський, 1880). Подібно Фрімену Ковалевський переконаний, «що з факту випадкового подібності або не менше можливого розбіжності не можна виводити рівно ніяких наукових висновків » (там же, с. 8). Ковалевський розрізняє два способи порівнянь - поверхневі зіставлення і строге наукове дослідження. «При порівняльному методі просто, - зазначає російський вчений, - який для мене те ж, що метод порівняльний, порівняння робиться між двома або більш довільно взятими законодавствами» (там же). Методу довільних зіставлень Ковалевський протиставляє два різновиди історико-порівняльного методу. Перша - генетична різновид, включає стали вже традиційними порівняльно-історичні дослідження політичних систем і народів, які «походять від одного загального стовбура, а отже і здатні ... винести із загальної батьківщини загальні юридичні переконання і інститути ». Інша, стадіальний різновид методу передбачає порівняння інститутів і норм, що відповідають однаковим щаблях суспільного розвитку. Цей метод «знаходить застосування собі в працях тих переважно англійських і німецьких істориків і юристів, сукупними зусиллями яких вдасться, як я думаю, подарувати ще XIX століття природною історією суспільства »(там же, с. 10).

Ковалевський виділяє кілька конкретних методологічних принципів або «прийомів». Перший становить «вивчення фактів переживань ». «Підстава собі він знаходить в тому розумінні, що пізніші за часом появи форми гуртожитки не витісняють собою відразу всіх слідів попереднього їм за часом порядку »(там же, с. 27). Особливе знання цей «прийом» має для вітчизнянихних дослідників, тому що «після Індії Росія представляє по всій ймовірності ту країну, яка містить в собі найбільше число звичаїв, обрядів, юридичних приказок, прислів'їв і т.п., в які, як у дзеркалі, відбиваються принаймні деякі риси ранніх форм гуртожитку, древніх, якщо не найдавніших, норм частного і публічного права »(там же, с. 28). Ковалевський також виокремляює «прийом філологічний», заснований на тому, «що мова є та частина народного надбання, яка має право претендувати на саму глибоку старовину» (там же, с. 38). Третім йде вивчення казок та інших пам'яток фольклору. Завершує низку спеціальних «прийомів»дослідження археологічних пам'яток.

До числа наукових досягнень Ковалевського належить встановлення функції компаративістики як посередника між теорією й емпіричними розвідками. «Значення порівняльного методу зовсім не полягає у відкритті нових фактів, а в науковому поясненні вже знайдених» (там же, с. 23).

Описовий підхід був характерний для політологів, вихованих на зразках вивчення юридичних та історичних фактів. Саме цей підхід Ковалевський характеризував як метод порівняльний, або просто порівняльний метод. Його, наприклад, успішно використовував Френсіс Лібер, що став першим професором історії та політичної науки в Колумбійському коледжі (згодом університеті) в 1857 р. Саме з його науковою діяльністю зазвичай пов'язують впровадження в політичні дослідження історико-порівняль-ного підходу. У своїй інавгураційній промові він наголосив на необхідності історичного огляду (1) всіх урядів і систем права, (2) всієї політичної літератури, представленої найвидатнішими авторами - від Платона і Аристотеля до Калхуна, (3) тих моделей держав, які час від часу зображувалися політичними філософами під назвою утопій (Lieber, 1993, р. 29).

Істотний внесок в порівняльні політичні дослідження внесли праці Вудро Вільсона «Держава. Елементи історичної та практичної політики »(Wilson, 1889) і Джона Берджеса« Політична наука і порівняльне конституційне право "(Burgess, 1891). Методологія робіт Вудро Вільсона і Джона Берджеса характеризується рядом властивостей, які сьогодні зазвичай відносять до так званого «традиційного підходу» в порівняльної політології (Bill & Hardgrave, 1981, p. 2). Суть його у формально-легальному описі, що йде від юридичної науки. Значною мірою політика описувалася як інституціональна сфера, яка спирається на формалізовані норми і принципи. Однак творці «традиційного підходу» аж ніяк не були байдужі до методологічних питань. Джон Берджес, наприклад, писав: «Якщо моя книга має будь-яку особливість, то це - його метод. Вона являє собою порівняльне вивчення. Це спроба застосувати метод, який вважається таким продуктивним в області природної науки, до політичної науки і юриспруденції »(Burgess, 1891, р. V). Проте проходження зразком саме природничих наук змушувало і Берджеса, і Вільсона, та їх колег у дусі позитивістського емпіризму звертати увагу насамперед на скрупульозне опис фактів і даних, на їх індуктивне узагальнення за допомогою досить нехитрих процедур ad hoc порівняння.

До кінця століття з'являється все більше робіт у дусі досліджень окремих випадків (case study), заснованих або на позитивістських описах, або на жорсткому переверстиваніе фактів під загальну схему. Компаративності забезпечувалася за рахунок чисто механічного об'єднання рядів випадків або ж простих зіставлень «в режимі загального здорового глузду».

У позитивістської-описовому дусі витримані праці британців сера Джона Сілі, сера Фредеріка Поллока, їх американського колеги Теодора Дуайта Булей, а також «атлантиста» лорда Джеймса Брайса. Однак найбільшою роботою подібного роду стала книга М. Я. Острогорського про політичні партії, що демонструє можливість отримання масштабних узагальнень шляхом скрупульозного індуктивного збирання і порівняння фактів політичної практики. Однак це праця лежить вже на кордоні етапів розвитку порівняльної політології.

При аналізі досвіду формується дисциплінизвертає на себе увагу закономірність, яку, з більшою або меншою виразністю, можна відзначити і в наступні періоди: сплеск теоретичних дискусій супроводжується подальшим падінням рівня методологічної чіткості досліджень, коли нові великі досягнення забезпечуються віртуозним використанням інтуїції та індивідуального мистецтва.