Поняття - нормативний, припустимий, неприпустимий, межовий функціональний стан
9. Окремі функціональні стани під час діяльності та їх психодіагностика та психокорекція (втома, хронічна втома, перевтома, нервово-психічна напруга, монотонія, депривація, фізичне перенавантаження, дизадаптаційні розлади)
Втома —це зниження продуктивності діяльності через витрату енергетичних ресурсів організму людини. Цей стан виникає через певне ставлення людини до праці, звички до фізичного та розумового напруження. Якщо таких звичок немає, то втома може настати ще до початку фізичного навантаження, на самому початку роботи. Втома після важкої, але потрібної людям праці, пов'язана з позитивним емоційним станом. Відпочинок, особливо активний, зміна виду діяльності поновлюють силу, створюють мож ливість продовження діяльності. Об'єктивним показником втомлен ня є уповільнення темпу роботи, а також зниження її якості.
При перевтомі період оптимальної працездатності скорочується, а пе ріод нестійкої компенсації збільшується. Порушуються і відновні проце си в організмі. Прикмети втоми не щезають до початку роботи наступно го дня. Посилюється роздратованість, реакції стають неадекватними.
За наявності хронічної перевтоми
О погіршується продуктівність праці
О знижується опір органіму до інфекції
О зростає лабільність показників серцево-судинної системи
О підвищується сухожилкові рефлекси, пітливість
О часто зменшуєтся маса тіла
О збільшується кількість помилок, брак у роботі
Основним заходом щодо боротьби з перевтомленням є раціональне поєднання періодів праці та відпочинку (перерви). Перерва повинна бути достатньою для повного відновлення фізіологічних функцій. Позитивний вплив мають фізичні вправи під час перерви, автоматизація та механізація виробництва.
Перевтома — це патологічний стан, що розвивається в людини внаслідок хронічної фізичної чи психологічної перенапруги, клінічну картину якого визначають функціональні порушення в центральній нервовій системі.
Характерні симптоми: відсутність бажання сну як такого, знижена реакція, почервоніння очного яблука, набряки обличчя, зміна кольору шкіри обличчя, нудота, блювання, запаморочення, дискомфорт і нервозність.
Нервово-психічна напруга (НПН) розглядається як загальна реакція організму при зміні стереотипу діяльності і найбільш різко проявляється при уявній або реальній загрозі життю або здоров'ю (Мерлін B.C., 1967; Наєнко Н.І., 1976).
Стан нервово-психічної напруги може проявлятись в зрушеннях 2-х форм: по типу наростання збудження або ж по типу розвитку гальмівних реакцій, крайні форми реагування залежать від індивідуальних якостей особистості або визиваються дуже гострими психічними чинниками.
Небезпека НПН для особистості та колективу криється в тому, що вона проявляється в дезорганізації поведінки, гальмуванні раніше напрацьованих навичок, неадекватних реакціях на зовнішні роздратування, труднощі в розподілі уваги, звуженні об'єму уваги та пам'яті, імпульсивних діях. Такі зміни в психічній сфері безумовно негативно позначаються на рівні працездатності та безпечної діяльності спеціалістів.
Збільшення нервово-психічної напруги, очевидно, є однією з причин зростання аварійності морських суден. Так, за даними Ліверпульської асоціації страхування, аварійність суден з 1959 по 1969, 1979, 1989 pp. зросла за кожне 10-річчя на 1000 випадків.
Висока нервово-психічна напруга виникає при сприянні різних факторів, які впливають на спеціаліста і виникають в таких умовах:
1. При виконанні складного завдання, пов'язаного з високою відповідальністю.
2. При дії перешкод.
3. При появі сильних раптових подразників на фоні впливу шкідливих факторів життєдіяльності.
4. При роботі в умовах дефіциту часу та інформації, необхідних для прийняття рішення та організації дій.
5. При освоєнні нових видів діяльності, недостачі чи надміру інформації. Прояви невротичних реакцій в колективі полягають не тільки в самому факті і їх кількості, а в тому негативному впливі та резонансові, який може бути в результаті неправильної оцінки поведінки.
Взагалі ж причиною появи невротичних реакцій можуть стати три групи чинників, які супроводжують "психічну напругу":
- по-перше, біологічний конституційний тип емоційності та характеру, реагування на навколишнє середовище;
- по-друге, соціальні фактори та індивідуальні якості особистості, адаптаційні можливості й стійкість перед конкретним психогенним фактором;
- по-третє, присутність "слідового невротичного фону", оживлення якого можливе під впливом неспецифічних роздратувань (по типу "другого удару", за О.Д. Сперанським).
Кожен вид трудової діяльності має свій оптимальний рівень емоційної напруги, який грає мобілізуючу роль та сприяє успішній роботі. Підвищення чи зниження цього рівня шкідливо впливає на ефективність діяльності і може призвести до її нового зриву. Це обумовлено тим, що емоції є одним з основних механізмів регуляції нервово-психічної діяльності організму.
Під психоемоційною напругою розуміють стан, який характеризується адекватною вираженістю емоційних реакцій, спрямованих на мобілізацію функцій для успішного виконання професійної діяльності.
Рівень психоемоційної напруги залежить не тільки від дії активізуючих факторів, але й від індивідуальних якостей особистості. Від психоемоційної напруги слід відрізняти психоемоційну напруженість - стан, що характеризується надмірною вираженістю емоційних реакцій та призводить до зрушення професійної діяльності, неадекватності її психофізіологічної вартості.
Особливість змін при цьому стані дозволяє виділити окремий синдром психоемоційної напруженості з характерними прикметами:
1) психологічними - особистісна та реактивна тривожність;
2) соціально-психологічними - зниження рівня самооцінки й рівня соціальної адаптованості;
3) фізіологічними - перевага тонусу симпатичної нервової системи над парасимпатичною;
4) ендокринними - різке підвищення гормональної активності;
5) метаболічними - збільшення вмісту в крові транспортних форм жиру, зрушення ліпопротеїдного спектру в бік атерогенних фракцій.
Синдром психоемоційної напруженості - це межовий функціональний стан, який може призвести до розвитку психічної та психосоматичної патології (неврози, виразка шлунку та дванадцятипалої кишки, ішемічне захворювання серця, артеріальна гіпертонія).
Монотонії (від грец. Monos - один, єдиний і tonos - напруга, наголос) - функціональний стан людини, що виникає при монотонної роботі.Характеризується зниженням загального рівня активації, втратою свідомого контролю за виконанням дій, погіршенням уваги і короткочасного запам'ятовування, зниженням чутливості до зовнішніх подразників, переважанням стереотипних рухів та дії, суб'єктивними відчуттями нудьги, сонливості, млявості, апатії, втратою інтересу до роботи
Депривáція (англ. deprivation)– тривале, більш-менш повне позбавлення людини сенсорних вражень. Термін “депривація” застосовується у тих випадках коли порушуються зв’язки прихильності. Депривація – наукова категорія з психології, соціології, соціальної філософії, політології. Розрізняють абсолютну і відносну депривацію.
Абсолютна депривація – неможливість індивіда чи страти суспільства реалізовувати свої потреби через відсутність в них доступу до матеріальних благ чи соціальних ресурсів (медицина, освіта,житло). Відносна депривація -індивідуальний психологічний стан людини, який пов'язаний із усвідомленням нею розбіжності між бажаним і реальним. ( У політиці між очікуваним і отриманим). Розрізняють депривацію і фрустрацію. За умов депривації, індивід не мав те, чого не отримав. Фрустрація – стан «психологічного ступору» в наслідок втрати індивідом конкретних благ і можливостей.