Роль витрат у формуванні ціни
За своїм значенням головним елементом ціни є витрати, які виступають у
формі собівартості. Собівартість як обов’язковий елемент ціни відіграє різну роль
у її формуванні. Якщо на продукцію встановлюються фіксовані або регульовані ціни, то в цьому разі собівартість – вихідна база ціни і є основою для визначення в її складі прибутку та інших елементів. При формуванні вільних цін собівартість продукції безпосередньо їхній рівень не визначає. Роль собівартості зводиться до того, що вона показує нижню межу, мінімальну ціну товару і є одним з чинниківїї визначення. Згідно з Положенням(стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» собівартість продукції складається з виробничої собівартості й витрат, що пов’ язані з операційною діяльністю. Виробнича собівартість містить прямі й загальновиробничі (непрямі) витрати. До складу прямих витрат входять прямі матеріальні витрати (вартість сировини та основних матеріалів, покупних і комплектуючих напівфабрикатів та ін.); витрати на оплату праці, які можуть бути прямо віднесені на конкретні види продукції; інші прямі витрати(нарахування на соціальні заходи, амортизація виробничого обладнання та його поточний ремонт тощо). До загальновиробничих належать витрати, пов’ язані з виробничою діяльністю таких структурних підрозділів підприємства, як цех, бригада, ділянка. Це витрати на управління виробництвом(оплата праці апарату управління підрозділів, відрахування на соціальні заходи, оплата службових відряджень та ін.), амортизація основних засобів загально-виробничого призначення і витрати на їх утримання, експлуатацію, ремонт і оренду, комунальні послуги(опалення, освітлення, водо-постачання), витрати на охорону праці і т. ін. Загальновиробничі витрати поділяються на постійні й змінні залежно відзміни обсягу виробництва. Змінні - витрати на управління виробництвом, які змінюються прямо пропорційно до зміни обсягів діяльності. Постійні – це витрати, абсолютна величина яких залишається незмінною або змінюється незначною мірою при зміні обсягу виробництва. Постійні й змінні загальновиробничі витрати розподіляються на види продукції чи робіт з використанням певної бази розподілу(години роботи, зарплата, обсяги діяльності, прямівитрати тощо). Сума прямих і загальновиробничих витрат становить величину виробничої собівартості. До складу непрямих витат належать також витрати, пов’язані з операційною діяльністю. Вони, у свою чергу, поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати. Адміністративні витрати – це такі загальногосподарські витрати, які пов’язані з обслуговуванням підприємства та управлінням ним(загальні корпоративні, утримання апарату управління та основних засобів, зв’ язок, обов’ язкові платежі тощо). Витрати на збут пов’ язані з реалізацією продукціїі містять витрати на тару, оплату праці продавців, транспортування продукції, рекламу та ін. Виробнича собівартість та операційні витрати в сумі складають повну собівартість продукції.
Спираючись на розглянуті способи групування витрат, при визначенні ціни продукції можна застосувати два методи їх обліку: метод обліку повних витрат і метод обліку прямих витрат. Метод обліку повних витрат : розрахунок собівартості одиниці продукції, який містить у собі всі сукупні витрати(прямі та накладні), що пов’язані з її виробництвом. Недоліком цього методу є умовність розподілу непрямих(накладних) витрат за окремими видами продукції, що може неправильно відображати внесок кожного виробу до доходу підприємства.
У країнах з ринковою економікою широко застосовується метод обліку прямих витрат, який спирається на систему «директ-костинг». Ця система започаткована в США у 30-х роках минулого століття і набула поширення в інших країнах світу під різними назвами. Так, в Англії система«директ-костинг» – це облік маржинальних витрат, в Австрії і Німеччині– облік граничних(часткових) витрат або облік суми покриття, у Франції– маржинальний облік.
Система обліку прямих витрат базується на розмежуванні загальних витрат на постійні й змінні залежно від обсягу виробництва,зокрема : 1) Зі збільшенням або зменшенням обсягів виробництва змінні витрати на одиницю продукції залишаються сталими. До них належать витрати на сировину й матеріали, паливо й енергію для технологічних потреб, на заробітну плату виробничим працівникам тощо. 2) Навпаки, постійні витрати в розрахунку на одиницю продукції зі зміною обсягу виробництва також змінюються, зокрема з його підвищенням такі витрати зменшуються. До складу постійних витрат входять амортизація, орендна плата, комунальні послуги, оплата праці управлінського персоналу та ін.
Головна особливість системи «директ-костинг» полягає в тому, що калькулюванню підлягають тільки змінні витрати, а постійні не включаються до собівартості продукції і списуються за рахунок отриманого прибутку. Тому метод прямих витрат називається також методом обмеженої собівартості.
Сутність методу прямих витрат може бути розкрита тільки на основі нерозривного зв’язку між витратами, обсягом виробництва та ціною. Тому його практичне застосування розглянемо не як спосіб визначення саме витрат, а як підґрунтя для встановлення можливої ціни на продукцію. Як було зазначено раніше, постійні (накладні) витрати не підлягають калькулюванню. Але вони разом з прибутком входять до складу фінансового показника, який називається «маржинальний дохід». Шляхом віднімання від маржинального доходу постійних витрат визначається прибуток і, відповідно, доцільність установлення певної ціни на товар(табл. 1.2).
Таблиця1.2 – Умовний приклад доцільності встановлення ціни методом прямих витрат
| № п/п | Показник | Грн. |
| Імовірна ціна виробу | ||
| Змінні витрати | ||
| Маржинальний дохід (р. 1 - р. 2) | ||
| Сума постійних витрат | ||
| Обсяг виробництва, шт. | ||
| Постійні витрати на одиницю продукції (р. 4 : р. 5) | ||
| Прибуток (р. 3 - р. 6) |
Як свідчать дані таблиці, метод прямих витрат починається з можливої ціни, за якою товар продаватиметься на ринку. Доцільність застосування ціни визначається рівнем прибутку від реалізації продукції, який залежить від обсягу її виробництва(продажу) й величини маржинального доходу. Маржинальний дохід як сума постійних витрат і прибутку дає хоча й приблизне, але об’єктивне уявлення про ефективність прийняття того чи іншого варіанта ціни. Чим більшою є величина маржинального доходу, тим більший прибуток одержить підприємство від реалізації конкретного виробу.
Позитивні сторони методу прямих витрат:
1) калькулювання витрат лише в частині їх змінних величин значно спрощує облік і підвищує точність розрахунків,
2) цей метод дає змогу знайти ефективні комбінації витрат, обсягу та ціни й швидко переорієнтувати виробництво у відповідь на зміни ринкової кон’юнктури. Його використання є найдоцільнішим у випадках, коли існують резерви виробничих потужностей, а також тоді, коли постійні витрати відшкодовуються в цінах, що встановлені на певну базову кількість виробів, а формування цін на основі прямих витрат здійснюється тільки для додаткового обсягу продукції.
Проте, використання цього методу пов’ язане з певними труднощами, які зумовлені розподілом витрат, оскільки, окрім суто постійних і змінних витрат, існують змішані типи, так звані умовно-постійні або умовно-змінні витрати. Така проблема може бути розв’язана шляхом використання спеціальних методів розподілу витрат на постійні й змінні, що застосовуються у практиці управлінського обліку: метод найвищої і найнижчої точок, метод кореляції, метод найменших квадратів.
Контрольні питання:
1.Що таке структура ціни?
2.Які обов’язкові елементи ціни?
3.Яку роль відіграє розмір витрат у структурі вільної ціни?
4.Яку роль відіграє розмір витрат у структурі фіксованої ціни?
5.На чому базується система обліку прямих витрат?