Урбанізаційні процеси в підросійській Україні XIX ст
. З розвитком капіталістичної промисловості, транспорту, торгівлі виростали великі індустріальні, фабрично-заводські центри, розширювалися міста як промислово-торговельні осередки. Міське населення збільшувалося значно швидше, ніж населення в цілому, і зокрема сільське. З 1863 до 1897 р. сільське населення зросло на 48,5 %, а міське — на 97 %. У 1858 р. міського населення в Україні налічувалося понад 1450 тис. чол. (11 % усього населення), а в 1897 р. — понад 3400 тис. чол. (13,6 % всього населення). При цьому чисельність торгово-промислового населення, зайнятого поза землеробством, була значно більшою, ніж кількість міського населення, оскільки багато пригородів, значних торгово-промислових сіл і містечок, таких, наприклад, як Юзівка, Кам'янське, Нікополь, Кривий Ріг та ін. не були причислені до міст. Населення містечок з 60-х років до 1897 р. зросло з 1203 тис. чол. до 2065 тис. чол., тобто в 1,7 рази.
Усього в 1897 р. в Україні офіційно налічувалося близько 130 міст. Серед них особливо швидко зростали великі торгово-промислові міста. У 1897 р. в Україні вже 11 міст мали населення 50 тис. і більше кожне. Кількість міст з населенням від 10 до 50 тис. чол. з 1858 до 1897 р. теж зросла з 31 до 52. А кількість міст з населенням 10 тис. чол. і менше зменшилася на ЗО (з 79 до 49).
У чотирьох найбільших містах з населенням понад 100 тис. чол. кожне (з 14 — по Європейській Росії) — Одесі (405 тис. чол.), Києві (247 тис. чол.), Харкові (174 тис. чол.) і Катеринославі (113 тис. чол.) — у 1897 р. проживало 35 % міського населення України.
Одночасно із зростанням міст розгорталася їх забудова, причому дедалі більше з'являлося, переважно в центрах міст, кам'яних будівель. У великих містах — Одесі, Києві, Харкові, Катеринославі та деяких інших з 80-х років стали діяти міські електростанції. У 1892 р. у Києві вперше в Росії пішов трамвай. На кінець XIX ст. трамвайне сполучення було введено в Катеринославі, Єлисаветграді, Житомирі, Севастополі, в інших великих містах діяла конка. У 70-х роках в Києві, Одесі, Харкові, а в 90-х роках — у Житомирі і Олександровську були побудовані водогони. Каналізація на початок XX ст. існувала лише в Києві, Одесі, Ялті і Феодосії. Телефонний зв'язок на Україні в 1882 р. було відкрито в Одесі, а в кінці 80-х — у 90-х роках— у Києві, Харкові, Миколаєві.
Народницькі гуртки чорнопередільського спрямування в Україні.
Розбіжності в поглядах серед народників збільшувалися, і після Воронезького (червень 1879 р.) та Петербурзького (серпень 1879p.) з'їздів «Земля і воля» розкололася на дві організації — «Народну волю» й «Чорний переділ». До «Народної волі» належали А. Желябов, О. Михайлов, М. Фроленко, М. Морозов, В. Фігнер, С. Перовська, М. Кибальчич та ін. До «Чорного переділу» входили Г. Плеханов, Я. Стефанович, П. Аксельрод, Л. Дейч, В. За-сулич, Є. Ковальська, М. Щедрін, М. Попов та ін. Народники України відіграли велику роль в організації й діяльності як «Народної волі»так і «Чорного переділу». Народовольці перейшли до політичної боротьби проти царизму шляхом індивідуального терору, чорнопередільці залишалися на старих бакуністсько-бунтарських позиціях.
В Україні діяли як гуртки «Народної волі», так і «Чорно-го переділу», і часто вони працювали в контакті, а інколи ї чорнопередільці й народовольці об'єднувалися в одному гуртку. Так, з осені 1879 до початку 1880 р. в Києві діяв об'єднаний гурток, очолюваний чорнопередільцем М. Поповим і народовольцем Д. Буцинським. В середині 1879 р. в Києві виник гурток терористів, керований В. Бич-ковим та І. Левинським. Народовольські гуртки в 1879—1881 pp. існували також в Одесі, Ніжині, Полтаві, Ромнах, Єлисаветграді, Миколаєві. У Харкові у 1878—1879 pp. спо-чатку існував гурток пропагандистського характеру на чолі з Є. Ковальською, Як народовольці, так і чорнопередільці розповсюджу-вали революційні прокламації та інші підпільні видання, вели пропагандистську роботу серед інтелігенції, студен-тів, робітників, солдатів.
Чорнопередільці Є. Ковальська та М. Щедрін весною 1880 р. створили в Києві Південноросійський робітничий союз», який складався з окремих гуртків і груп робітників, переважно арсенальців і залізничників. У цілому пропага-ндистська і агітаційна діяльність цього «Союзу» охопила близько 1 тис. чол. У програмі, виробленій Ковальською і Щедріним, передбачалося добиватися встановлення та кого суспільного ладу, при якому фабрики, заводи, земля стали б народною власністю, перебували б у користуванні робітничих та селянських виробничих асоціацій і всім громадянам забезпечувались би політичні свободи. Рекомендуючи як методи діяльності пропаганду та агітацію серед робітників, сільського населення, інтелігенції і в армії* основою тактики Щедрін і Ковальська вважали: для селян — сільський народний терор, спрямований проти найближчих ворогів і гнобителів народу — справників, станових, урядників, поміщиків, багатіїв та ін.; для робітників — фабричний терор, спрямований проти найбільш жорстоких і ненависних робітникам хазяїв; для солдатів — терор проти найбільш ненависних солдатамкомандирів.За своїм складом «Союз» був інтернаціональним.У друкарні, яку мав «Союз», було надруковано 13 прокламацій, в 1881 p., коли був розгромлений..